Австрія (нім.Österreich) — «східна імперія». У IX столітті Австрія була крайньою східною територією в складіФранкської імперії, а також прикордонною зоною німецьких поселень зіслов'янськими землями.Карл I Великий назвав країнуOstmark («східна прикордонна територія»). У XI столітті вперше з'явився термінOstarrichi.
В українській мові країна згадується якА́встрія,А́встрия[6],Цісарія[7],Цісарщина[8][9]
Клімат помірний континентальний, на заході вологий. Середня температура січня від —1 °C до —5 °C, липня від +17 °C до +19 °C. Опадів у долині Дунаю 500—600 мм, в Альпах 1 500—2 500 мм.
В Австрії переважає середньоєвропейський тваринний світ:сарна,олень,заєць,фазан, куріпка,лисиця,борсук ібілка. Типовими представниками альпійської фауни єкозиця,бабак альпійський і гірська сова; недавно знов було випущено на волюкозла. Окрім того, характерною ознакою паннонського тваринного світу є справжній пташиний рай в очеретяній смузі єдиного степового озера в Центральній Європі — Нойзідлерського (пурпурова чапля, колонії колпиків і шилодзьобок).
У 1156 році австрійськімаркграфи досягли перетворення Східної марки на герцогство (цей рік вважається датою утворення австрійської держави) у складіСвященної Римської імперії. Упродовж ХІІ-XIV століть кордони Австрії істотно розширилися. Австрійські герцоги поширили свою владу на Штирію, Каринтію, Крайну, Тироль, Форарльберг і стали одними з наймогутніших південнонімецьких князів. Після смерті останнього представника роду Бабенбергів (1246) розпочалася боротьба за оволодіння Австрією, в якій узяв участь і галицько-волинський князьДанило Романович. Унаслідок тривалої боротьби у 1282 році тут утвердилась династіяГабсбургів, представники якої з 1438 року незмінно були такожімператорами Священної Римської імперії. Протягом ХІІІ-XV століть в Австрії формується становамонархія зландтагами в окремих землях, однак до кінця XV століття вона була конгломератом земель, об'єднаних лише династичними зв'язками. За правління імператораФрідріха III (1440–1493) герцоги Австрії почали титулуватисяерцгерцогами, а за його наступникаМаксиміліана І (1493–1519) всі австрійські землі були об'єднані.
На межі XV—XVI століть створювалася світова імперіяГабсбургів. Унаслідок шлюбу Максиміліана І з дочкою герцогаБургундіїКарла СміливогоМарією й одруження його сина з наступницеюіспанської корони утворилась найбільша держава тогочасного світу, якою почав управляти імператорКарл V (1519–1566). У 1521–1522 роках він передав своєму братовіФердинанду І всі німецькі «спадкові землі» Габсбургів, а собі залишив інші володіння (Іспанію,Нідерланди та інше). За правління Фердинанда І (1521–1522 — 1564), який у 1556 став імператором Священної Римської імперії, значення Австрії істотно зросло. Після розгрому 1526 турками угорсько-чеського війська вбитві при Могачі та загибелі короляЛюдовика II Фердинанд І домігся обрання його королемУгорщини йЧехії та включення значної частини цих володінь до складу австрійських володінь (центральної і східної частини Угорщини залишились залежними від Туреччини). Тоді ж розпочалисяавстро-турецькі війни, які тривали впродовж XVI—XVIII століть і вплинули на формування австрійської держави. Після смерті Фердинанда І австрійські володіння були розподілені між синами Максиміліаном,Фердінандом таКарлом (Штирія,Каринтія іКрайна). Старший із братів —Максиміліан був обраний імператором Священної Римської імперії (1564–1676). Роки правління наступних Габсбургів —Рудольфа II (1576–1612) таМатвія (1612–1619) були позначені боротьбою зі становими установами Австрії, Чехії та Угорщини, яка завершилась зміцненням монархічної влади. Одночасно велася боротьба протипротестантизму в рамкахКонтрреформації. На початковому етапіТридцятилітньої війни імператоруФердинанду II (1619–1637) після розгрому чеського війська вбитві на Білій Горі (1620) вдалося остаточно ліквідувати опозицію і встановити необмежену владу Габсбургів у цій провінції.
Наприкінці XVII століття особливо небезпечною для Австрії стала турецька загроза. У 1683 році турки взяли воблогу Відень і лише завдяки допомозі польського короляЯна III Собеського Австрія розгромила османську армію. Наступні перемоги дали можливість Австрії відновити панування в Угорщині (Карловицький конгрес 1698–1699 років).
За правління Марії-Терезії таЙосифа II остаточно оформився австрійськийабсолютизм. У 1770—1780-х роках в Австрії введено єдиний кримінальний кодекс, уніфіковано судову систему, створено постійну армію. Територію Австрії поділили на 15 округів, управління якими здійснювали урядові комісари. Німецька мова стала офіційною на всій території імперії, посилилася германізація окремих земель держави. Важливе значення мало звільнення селян від кріпацтва та часткове обмеження розміру панщини й заміна її поземельним податком. Однак після смерті Йосипа II майже всі його реформи скасували.
Наприкінці XVIII століття Австрія стала ініціатором й активним учасником антифранцузьких коаліцій, вела війни з наполеонівською Францією. Зазнавши поразок, Австрія втратила деякі зі своїх провінцій і була змушена відмовитись від впливу на Німеччину.
З 1804 року Австрія стала імперією, а у 1806Наполеоном І було ліквідовано Священну Римську імперію. Унаслідок поразки наполеонівської Франції відбулося значне посилення позицій Австрії. Під часВіденського конгресу 1814–1815 років Австрія виступила за реставрацію й збереження феодально-абсолютистського ладу в Європі. Австрія не лише повернула втрачені провінції, а й здобула нові землі —Ломбардію та території колишньоїВенеційської республіки, обміняні на Австрійські Нідерланди (Бельгію).
Керівником внутрішньої та зовнішньої політики імперії впродовж першої половини XIX століття бувКлемент Меттерніх (1809 — міністр закордонних справ, 1821–1848 — канцлер). Його діяльність була спрямована на підтримку дворянського землеволодіння, збереження старих феодальних податків, встановлення системи всеосяжного поліцейського нагляду й шпигування, розпалювання національної ворожнечі між окремими народами імперії.
Однак у 1848–1849 роках революційні події охопили всі провінції Австрійської імперії та землі, населеніукраїнцями:Галичину,Буковину таЗакарпаття. Особливо великими були виступи уВідні,Празі,Львові. Велике селянське повстання під керівництвомЛук'яна Кобилиці відбулося на Буковині. Уряд був змушений піти на поступки, найважливішими серед яких були ліквідаціяпанщини, опублікуванняконституції та скликання парламенту (рейхстагу). Подальше наростання революційних подій (особливо в Угорщині) викликало втручання царськоїРосії, з допомогою якої австрійському урядові вдалося придушити виступи у всіх регіонах імперії.
Упродовж 1850—1860-х зусилля уряду були спрямовані на досягнення компромісу з правлячими колами окремих частин імперії, що привело до утворення в 1867 роціАвстро-Угорщини. Це зумовили і зовнішньополітичні невдачі Австрії: загострення відносин з Російською імперією під часКримської війни 1853–1856 років, поразки у війнах зСардинським королівством іФранцією у 1859, зПруссією таІталією у 1866 році.
У другій половині XIX — на початку ХХ століття у зовнішній політиці Австрії домінували намагання укласти союз з Німеччиною, спрямований проти Росії та Франції.Австро-німецький договір було укладено 1879 року, згодом до нього приєдналася такожІталія (1882), чим було завершене створенняТроїстого Союзу. Цей блок відіграв важливу роль у розв'язанніПершої світової війни, під час якої Австрія в союзі з Німеччиною,Болгарією таТуреччиною воювала протиАнтанти. Невдалі воєнні дії, посилення економічної та політичної кризи восени 1918 року призвели до розпаду Австро-Угорщини.
30 жовтня 1918 року у Відні Тимчасові національні збори, до яких увійшли всі депутати від австрійських земель в колишньому парламенті Австро-Угорщини, конституювали Державну раду — виконавчий орган з представників різних партій. 12 листопада 1918 року Австрія була проголошена республікою. Був сформований уряд на чолі ізРеннером. Створені воєнізовані осередки народногогаймверу. 10 вересня 1920 року була прийнята конституція Австрійської республіки (набула чинності з 1 жовтня), згідно з якою країна стала федеративною «союзною державою» з правами широкої автономії. Глава держави —президент — користувався обмеженими повноваженнями. Парламент складався з двох палат:
Національна рада (обиралася на підставі загального голосування на 4 роки);
Федеральна рада (складалася з представників земельнихландтагів).
На початку 1920-х років Австрія знаходилася в стані економічної і фінансової кризи, що дедалі більше загострювалася. Намагаючись послабити кризові явища, урядЗайпеля в 1922 році пішов на укладенняЖеневських протоколів з Великою Британією, Францією, Італією й Чехословаччиною про відтермінування виплатирепарацій та надання позики на суму 650 млн золотих крон. Одночасно над Австрією було встановлено контроль генерального комісара, призначеногоЛігою Націй (1922–1926). Ці заходи сприяли стабілізації політичного та економічного становища держави.
У 1923 році соціал-демократи створилишуцбунд — воєнізовану організацію робітників. У липні 1927 року у Відні відбувалися жорстокі барикадні бої робітників з поліцією і гаймверівцями, що закінчились поразкою. У періодпершої світової економічної кризи 1929–1933 років, що мала важкі наслідки для Австрії, у політичному житті держави відбулися суттєві зміни. У 1929 році були внесені поправки до конституції.
У 1932 році до влади прийшов урядЕнгельберта Дольфуса, який відкрито спирався на гаймвер, насаджував фашистські методи правління, заборонив компартію й дотримувався курсу на зближення з фашистською Італією. 1933 року було розпущено парламент, скасовано свободу друку й зборів, обмежено діяльність політичних партій. У 1933–1934 роках Австрія стала ареною запеклих соціальних заворушень. У лютому 1934 року впродовж 5 днів тривала кривава боротьба віденських робітників проти гаймверівців й урядового війська. Перевага урядових сил привела до поразки повстання. Посилилася небезпека «аншлюсу».
З імперської доби в Австрії, головно у Відні, залишилися проживати українці: робітники, службовці державних установ, студенти, колишні парламентарії. Наприкінці 10 — у 1-й пол. 11.1918 р. в австрійській столиці діяли Віденська делегація УНРади, Укр. військова рада та Збірна станиця української армії. 1918–20 у Відні діяли посольства: УД (посол В. Липинський), УНР (посли В. Липинський, Г. Сидоренко) та ЗУНР (посли М. Василько, В. Сінгалевич). При посольствах були утворені Укр. пресова агенція (УНР) та Західно-Українська пресова агентура (ЗУНР). Відень став ключовим центром української політичної еміграції. Тут діяли українські урядові інституції: представництво Директорії (А. Макаренко і Ф. Швець) (1920),
Закордонні групи УНРади та уряд Диктатора ЗУНР Є. Петрушевича (1919–23). На еміграції в Австрії було організовано закордонні групи українських політичних партій: галицьких та буковинських (УНДП, УРП, Укр. селянсько-радикальна партія, УСДП, ХСП) та наддніпрянських (Українська партія соціалістів-самостійників, УПСР, УСДРП, УНП). 1920 у Відні створено Український союз хліборобів-державників, Буковинський політичний клуб. Українськими партіями сформовані міжпартійні організації всеукраїнського характеру: Укр. нац.- держ. союз (1920), Ліґа відбудови України (1920), Всеукр. нац. рада (1921), УНС (1922), Комітет оборони зх. укр. земель (1923). 21.02.1922 у Відні відбувся Конгрес українських парламентаріїв. Українські емігранти з Галичини утворили Західно-українське товариство Ліги Націй (1922–25). 1919–21 в Австрії діяла Місія УЧХ. Генерал-лікар Я. Окуневський представляв Україну в Центральному бюро для боротьби з епідеміями в Східній Європі. У Відні продовжили свою діяльність: студентське товариство «Січ», громадські організації «Єдність» та «Родина». 20.07.1919 засновано Укр. наук. т-во у Відні. 1920 створені професійні організації: Загально-укр. т-во економістів, Союз укр. журналістів і письменників, Гурток укр. старшин, Укр. жін. союз. 17.01.1921 у австр. столиці засновано УВУ, який восени того ж року переміщено до Праги. Укр. студентів у А. матеріально підтримувало Т-во прихильників освіти.
У Відні 1918–30 друкувалася укр. преса: «Борітеся–Поборете!» (1920–22), «Боротьба» (1920). «Бюлетень Місії УССР» (1922–23), «Бюлетень Українського Пресового Бюра» (1924–25), «Бюлетень Української Секції Заграничних Кореспондентів у Відні» (1926), "Визволення (1923), "Віденський Альманах «Української Мистецької Накладні» (1921–22), «Відродження України» (1918), «Вісти Українського Національного Союза» (1922), «Вістник Політики, Літератури й Життя» (1914–18), «Воля» (1919–21), «Воля України» (1921), «Єретик» (1925), «Книга» (1921), «Молоде Життя» (1921), «На переломі» (1920), «Наш Стяг» (1921),«Нова Громада» (1923–25), «Нова Доба» (1920–21), «Новий Шлях» (1924–26), «Об'єднання» (1924), «Праця» (1918), «Пресові Вісти» (1928–30), «Сміх» (1920), «Соборна Україна» (1921–22), «Україна» (1921–22), «Український Прапор» (1919–23), «Український Скиталець» (1920–23), «Український Союз Хліборобів Державників» (1920), «Український Філятеліст» (1925–39), «Хліборобська Україна» (1920–25), «Чорногора» (1921), «Ukrainische Korrespondenz» (1925). У 1919–21 у Відні друкувалися укр. геогр. карти поштові марки; у 1920-х працювали книжкові вид-ва: «Вернигора», "Видавництво Українського Союзу «Хліборобів-Державників», «Земля», «Українська Мистецька Накладня», «Український Соціольоґічний Інститут»; відкрито 2 книгарні.
Духовне життя українців греко-католиків гуртувалося навколо церкви Св. Варвари, православні були парохіянами Сербської церкви. 1919 у Австрії відбулися гастролі українського хору під кервом О. Кошиця. На початку 1920-х концертну діяльність проводили піаністи В. Божейко, Л. Колеса, Н. Нижанківський, віолончеліст Б. Бережницький; укр. п'єси ставив аматорський театр. За громад. життям та політ. активністю укр. еміграції в А. слідкували розвідки Польщі, Франції та більшовицької Росії. Влада А. не перешкоджала політ. діяльності укр. еміграції. Після рішення Ради амбасадорів 14.03.1923 про передачу Сх. Галичини Польщі поліція заборонила послові В. Сінгалевичу займатися політ. діяльністю в Австрії, а Є. Петрушевичу було відмовлено в продовженні австр. візи. Спеціальна Ліквідаційна комісія (голова — К. Левицький) припинила діяльність Колегії уповноважених Диктатора. Восени 1923 перестала існувати ЗГ УНРади. Австрія передбачила виплати пенсій колишнім урядовцям Австро-Угорщини, але в разі, коли вони не отримали австр. громадянства, ці виплати були мінімальними і, в умовах інфляції, не могли забезпечувати умов для існування службовців та їх родин. 1923–25 діячі політ. еміграції ЗУНР шляхом перемовин з урядом Польщі зуміли повернутися до Галичини. Політ. емігранти з Наддніпрянщини переїхали до ЧСР та Польщі. Окремі діячі (М. Грушевський, С. Вітик, М. Лозинський та ін.) — до радянської України («зміновіхівщина»). У результаті А. та, зокр., Відень втратили своє значення для укр. руху — тут у 2-й пол. 1920—1930-х мешкало не більше 3000 українців (переважно колиш. військові, пенсіонери, робітники й студенти), майже всі — в столиці. Активісти укр. спільноти діяли в т-вах: Братство св. Варвари, «Громада», «Родина», «Січ» та Український клуб[10].
Дедалі більший вплив на Австрію чинили сусідніНімеччина таІталія, де встановлювались фашистські режими. Особливо активними були прихильники«аншлюсу» — входження Австрії до складу Німеччини, які в 1934 році вчинили невдалий путч, під час якого загинувканцлерЕ. Дольфус.Гітлер готувався ввести німецькі війська до Австрії, проте Італія виступила проти цього, і Гітлер тимчасово відмовився від свого наміру. У 1936 році уряд католицького діяча канцлераШушніга уклав з Німеччиною угоду, що перетворювала Австрію насателіта останньої. В ніч з 11 на 12 березня 1938 року німецькі війська окупували Австрію, і було оголошено про «аншлюс» обох держав.
УДругій світовій війні Австрія брала участь як складова частинаТретього Райху. У березні-квітні 1945 року територію Австрії визволили військаантигітлерівської коаліції й поділили на чотири зони окупації: американську, англійську, радянську та французьку. Столиця держави — Відень — також була поділена на 4 сектори. Верховна влада належалаСоюзній раді з чотирьох військових комісарів, що представляли окупаційні держави. Прийнято «Декларацію про Австрію». Оголошено аншлюс її гітлерівською Німеччиною «неіснуючим і недійсним». Сторони домовилися, що союзники забезпечать «відновлення вільної та незалежної Австрії». Разом з тим зазначено, що вона несе відповідальність за участь у війні на боці Німеччини.
27 квітня 1945 року було утворено тимчасовий уряд, який очолив відомий політичний діячКарл Реннер (у грудні 1945 року його було обрано президентом (1945–1950) Австрійської республіки). Затверджена конституція. У 1948 році Австрія прийнялаплан Маршалла. У країні було проведено реформи, спрямовані на перетворення Австрії на незалежну демократичну державу, здійсненодемілітаризацію йденацифікацію.
15 травня 1955 року у Відні представникиСРСР,США,Великої Британії таФранції уклали Державну угоду про відновлення незалежної й демократичної Австрії. 25 жовтня 1955 року після виведення окупаційних військ парламент Австрії прийняв закон про її постійнийнейтралітет. Австрія зобов'язувалась не вступати в жодні військові союзи, не допускати створення військових баз на своїй території. Нейтралітет Австрії визнали більшість країн світу. У грудні 1955 року Австрія прийнята доООН.
Після крахукомунізму уСхідній Європі та розпаду військового блокуВаршавського договору, Австрія зіткнулася з проблемою незаконної трудової міграції як безпосередньо до країни, так і транзитної доЗахідної Європи. У зв'язку з чим у 1990 році ввела обмеження натрудову міграцію, попри власну недостатність робочої сили. На тлі цих змін підсилилися політичні позиції ультраправих партій, і значною подією став прихід до парламентуАвстрійської Партії Свободи в 1999 році під проводомЙорга Гайдера.
Післяреферендуму 1994 року, на якому згода населення досягла більшості у дві третини, країна стала членом Європейського Союзу 1 січня 1995 року.
Австрія —федеративнареспубліка. Глава держави — федеральний президент (обирається прямим голосуванням виборців на 6 років). Глава федерального уряду —бундесканцлер —Карл Негаммер. Уряду підпорядковується поліція, армія та всі федеральні відомства.
Парламент,Федеральні збори Австрії, складається з двох палат: Федеральної радиБундесрат (62 члени обираються ландтагами земель, від 3 до 12 депутатів на 4 або 6 років) і Національних зборів (Національрат, 183 депутати обираються прямими виборами на 4 роки). Закони приймаються Національратом, після чого затверджуються Бундесратом, проте цього не потребують закони з низки питань. Кожна з земель має свою власну конституцію таландтаг (парламент).
Склад Бундесрату (нім.Bundesrat) після виборів 2005 року:
Австрійська народна партія (нім.Österreichische Volkspartei) — 26 депутатів;
Соціал-демократична партія Австрії (нім.Sozialdemokratische Partei Österreichs) — 29;
Австрійська партія свободи (нім.Freiheitliche Partei Österreichs) — 3 (за результатами виборів; у квітні 2005 року розкололася —Спілка за майбутнє Австрії (нім.Bündnis Zukunft Österreich));
«Зелені» (нім.Die Grünen — Die Grüne Alternative (Grüne)) — 4.
Склад Національрату (нім.Nationalrat) після дострокових виборів28 вересня2008 року:
Соціал-демократична партія Австрії (лідер —Вернер Файман) — 57 депутатів;
У Австрії зареєстровано понад 700 різних партій, проте лише чотири течії представлені в парламенті.
Австрійська народна партія заснована в 1945 році на базі католицької християнсько-соціальної партії, займала керівне положення в післявоєнному політичному житті країни. У 1958 році налічувала 650 тис. членів.
Соціал-демократична партія Австрії заснована в 1945 році на базі соціал-демократичної партії й організації «революційних соціалістів», що відкололася від СДПА в роки «аншлюсу». До 1991 року називалась просто — Соціалістична партія Австрії. У 1957 році налічувала 700 тис. членів під проводом лідера — Б. Піттермана.
Австрійська Партія Свободи — націонал-консервативна партія, заснована у 1956 році на базіСоюзу незалежних, створеного у 1949 році з колишніх австрофашистів. Виступає проти нейтралітету Австрії. Лідер-засновник — колишній нацист Рейнталлер.
Австрійська партія зелених утворена в 1986 році на хвиліекологічних проблем у Європі якЗелена альтернатива (нім.Grüne Alternative). Шляхом злиття консервативноїнім.Vereinte Grüne Österreichs (заснована в 1982 році) й прогресивнішої партіїнім.Alternative Liste Österreichs (заснована в 1983 році). У 1995 році отримала сучасну назву.
Комуністична партія Австрії (нім.Kommunistische Partei Österreichs) була заснована у 1918 році. У 1958 році під головуванням Й. Копленіга та секретаря ЦК КПА — Фр. Фюрнберга, налічувала близько 80 тис. членів. До парламенту проходила лише у період 1945–1959 років. З 1970 року не була представлена в ландтагах земель. У 2005 році пройшла до ландтагу Штирії.
Професійні спілки в Австрії виникли ще в 60-х роках XIX століття. У 1945 році утворилосьОб'єднання австрійських профспілок, яке налічувало наприкінці 50-х близько 1,4 млн членів. Основні керівні посади обіймали лідери правих соціалістів.
Усі судді призначаються Міністерством юстиції. Існують місцеві, земельні та окружні суди, 4апеляційних, Верховний суд та Конституційний (найстаріший у світі, діє з1920 року).
Державний прапор складається з двох червоних і центральної білої горизонтальних смуг.
Державний герб зображений у виглядіорла у вільному польоті, на голові якого золота башта міської стіни з трьома зубцями. У правій лапі орла — золотийсерп, у лівій — золотиймолот. Прийнятий у 1945 році.
Збройні сили Австрії, або австрійський Бундесгер[11] (нім.Österreichs Bundesheer), призначені для захисту свободи, незалежності та територіальної цілісності країни. Складаються з сухопутних та повітряних військ (15 бойових літаківEurofighter EF 2000, тренувальні та 3 транспортні літакиC-130K Hercules).
Більшість вірян (близько 90 %) —католики. Існують громади протестантів.
З самодіяльного населення більшість залучено у сфері торгівлі та обслуговування, а також промисловості й будівництві, у сільському й лісовому господарстві. Найгустіше заселені північні та східні райони Австрії, долинаДунаю (до 95 чол. на 1 км²), рідше — західні високогірні райони (Тіроль — 34 чол./км).
Столиця —Відень (нім.Wien) — 1,67 млн мешканців. Інші великі міста:Грац (223 тис. мешканців),Лінц (185,8 тис.),Зальцбург (145,2 тис.),Інсбрук (119,25 тис.),Клагенфурт (90,1 тис.). У містах з населенням понад 2 тис. мешканців проживає близько 3/4 населення країни.
Австрія — одна з найрозвиненіших державЄвропи. На межі ХХ—XXI століть за рівнем прибутків на душу населення посідає 9-е місце у світі (15-е місце серед капіталістичних країн у 1958 році).ВВП становить $249,3 млрддоларів[12]. Темп зростання ВВП — 3,3 %. ВВП на душу населення — $30 869. Прямі закордонні інвестиції — $3,1 млрд.
Завдяки Альпам із засніженими схилами, розвиненій інфраструктурі та своєму географічному положенню на перехресті магістралей, що з'єднують південь і північ Європи, країна приваблює велику кількість транзитних туристів, основна частина яких прямує на середземноморське узбережжя, одноденних туристів[13]. Австрія — провідний туристський центрзимових видів спорту.Гірськолижні курорти — одна з найприбутковіших галузей в економіці (понад 170 млрдшилінгів на рік).Міжнародний туризм найрозвинутіший у західній, гірській частині країни. Більшість мандрівників (80 % туристів)їде з Німеччини,Нідерландів,Великої Британії[13]. Багато туристів зІталії,Швейцарії,Франції,США,Бельгії,Швеції,Східної Європи[13].
виробництво штучних кришталевих кристалів —Swarovski.
Понад 30 % промислової продукції створюється в державному секторі (металургійні, гірничодобувні галузі, енергетика). Найбільший зарубіжний інвестор —Німеччина (близько 30 % інвестицій).
Була проведена в 1946–1947 роках часткованаціоналізація деяких галузей промисловості й окремих підприємств, головним чином колишніх німецьких. У 1957 році уряд почав продавати ряд державних промислових підприємств американо-англійському капіталові.
Потенційнігідроенергетичні ресурси гірських річок оцінюються в 17 млнкВт. Питома вага гідроенергії в енергетичному балансі становить близько 65,92 %. Виробництво електроенергії — 59,31 млрд кВт•годин (2007 рік), споживання — 62,35 млрд кВт•годин (2006 рік). Ще донедавна основним джерелом енергії в енергетичному балансі країни буловугілля. У 1958 році було видобуто 6,5 млн тонн бурого вугілля. Кам'яне вугілля довозилось. У східних районах країни видобувалась нафта (2,9 млн тонн у 1958 році).
Незважаючи на гористу місцевість, використання сучасних методівземлеробства дає Австрії можливість забезпечувати продуктами 3/4 потреб внутрішнього ринку. У країні виробляють майже всі види сільськогосподарської продукції. Провідне місце посідає інтенсивнетваринництво. Для виноробства вирощуютьвиноград,ліси дають сировину для целюлозно-паперової промисловості. Під пасовищами і луками — 28 % усієї території, орної землі — 21 %. Основні зернові культури:пшениця,жито,овес; технічні —цукрові буряки.
Розвинуті всі види сучасноготранспорту. Судноплавство здійснюється по Дунаю. Річкові порти:Лінц,Відень. Довжиназалізниць на 1957 рік становила — понад 6 тис. км, близько 1/4 з них було електрифіковано.
Експорт: машини й устаткування, транспортне й автомобільне устаткування, папір і пиломатеріали, текстиль, одяг, залізо і сталь, хімічні речовини, продукти — $91,2 млрддоларів США:
Медико-санітарний стан у 1956 році становив 297лікарень на 67 746 ліжок,лікарів — 11 327 (1 лікар на 616 жителів),зубних лікарів — 3 838, акушерок — 1 761, середнього медичного персоналу — 14 756.
Народжуваність у 1958 році становила 16,9 немовлят на 1 тис. громадян;
Смертність — 12,2, дитяча смертність (1957 рік) — 44,2 особи на 1 тис. живонароджених.
Медичну службу очолює федеративне міністерство соціальної допомоги. Медичних факультетів у ВНЗ — 3, шкіл середнього медичного персоналу — 8. Всі види медичної допомоги покриваються обов'язковиммедичним страхуванням.
Традиційна австрійська їжа дуже ситна, з великою кількістю м'яса ікльоцків.Віденський шніцель — найвідоміша страва віденської кухні, що поширилося по всьому світу. Цекотлета, зазвичай із телятини, обсмажена в сухарях і яйцях. Австрійці їдять такі частини тварин, які не їдять жителі інших країн, наприкладлегені,серце,нирки та інші нутрощі.
У Австрії печуть чудові пироги та печиво. Основним австрійськимдесертом єструдель — булка з різними фруктами, родзинками ікорицею.
Література зародилася в епохусередніх віків. Виникнення і розвиток її пов'язані з австрійськимфольклором і фольклоромслов'янських народів, що входили до складу австрійської «клаптевої» держави.Фрау Ава була першим поетом, що писала поезію німецькою. У XIII—XV століттях австрійська література розвивалася головним чином як творчість народних співців —шпільманів і придворних лицарських поетів —мінезингерів. Найвизначніший з них —Вальтер фон дер Фогельвейде (1170–1230).
Вбюргерській літературі того часу поширені короткі оповідання —шванки, у нихсатирично зображувалися дворяни-феодали, лицарі, духівництво. Видатним бюргерським поетом бувГ. Тейхнер (XIV століття). Гуманістичні й реалістичні тенденції епохиВідродження в літературі відбилися слабо. Найвидатнішим представником літератури цієї доби був поет, драматург і історикКонрад Цельтес (1459–1508).
У XVIII столітті зросла роль віденського народного театру, його реалістичні принципи відбилися і в літературі. Драматург і поетЙозеф Страницький (1676–1726) у своїх творах широко використав фольклорні персонажі і народний гумор. У другій половині XVIII століття в австрійській літературі поширилися ідеї французького і німецькогопросвітництва. Розвинуласяжурналістика (Йоганн Пецль,Йоганн Ріттер) і пародійна література, в якій виділявсяАлоїз Блумауер, що написавбурлескну «Енеїду».
Перші зразки австрійського образотворчого мистецтва мають ознаки романського стилю (фрески собору в містіГурк, орнамент, вітражі монастиряГейліген-крейц,вівтарний живопис та інші). Світські портретні мініатюри появилися в XIV столітті при віденському дворі.
XVII століття було добою розвитку мистецтвабароко.
Музична народна творчість і музична класика Австрії вбирали в себе пісенні інтонації угорців, хорватів, сербів, чехів, поляків, українців та інших народів. Багаті традиції народно-побутового мистецтва Австрії стали тим ґрунтом, на якому в кінці XVIII століття зародився національний народно-побутовий театр — вистави з піснями й танцями (зингшпіль), камерна вокальна лірика йсимфонія, а в другій половині XVIII століття — так званавіденська класична школа на чолі зкомпозиторамиЙ. Гайдном (1732–1809),В. А. Моцартом (1756–1791),X. Глюком (1714–1787) таЛюдвігом ван Бетховеном (1770–1827). У своїй творчості, ідейно зв'язаній з буржуазно-демократичними течіями епохиПросвітництва і насиченій багатонаціональним фольклором Австрії, вони розвинули жанри класичної симфонії, опери та інші.
З початку XIX століття розквітає музичний романтизм, найвизначнішим представником якого бувФ. Шуберт (1797–1828). Життєрадісний дух австрійського народу виявився у творчості ряду композиторів, особливоЙ. Штрауса-сина (1825–1899).
У другій половині XIX століття Відень знову стає центром розвитку музики глибокого змісту. Монументальні симфонії пишутьЙоганнес Брамс (1833–1897),Антон Брукнер (1824–1896). В музиці Брамса відчувається глибокий зв'язок з народним мистецтвом. ТворчістьГустава Малера (1860–1911), хоч і спирається на народ, пісенність, вже має ознаки ідейно-художньої кризи мистецтва доби імперіалізму, яка повністю виявилася у творчостіА. Шенберга, глави «школи»атоналізму ідодекафонії, та його учнівАльбана Берга іАнтона Веберна. Крім того, цей період знаменується також і активністю творчості церковних композиторів, зокрема з'являться різдвяні меси. Яскравим представником цього жанру вважаютьАлоїза Бауера, автора знаменитої «Різдвяної пасторальної меси».
Рокинацизму ще більше поглибили цю ідейну кризу. Музична культура сучасної Австрії йде складним і суперечливим шляхом. Прогресивні музиканти, наслідуючи національні традиції, борються за демократичну музику, за масові форми музичного мистецтва, організовують конкурси, фестивалі, пропагують народну музику. Деякі музиканти розвиваються в напрямкуекспериментальної музики, якВіденський овочевий оркестр. З'явилися формалістичні «школи» («конкретна музика»,«пуантелісти» та інші). Серед видатних австрійських виконавців:диригентК. Бем,піаністФ. Гульд, співачкиМ. Єриця,Л. Велич, співакЕ. Кунц та інші.
За середньовіччя в Австрії були популярні мандрівніактори-імпровізатори, які на площах показували вистави з народного життя. Головною дійовою особою цих вистав бувкомедійний персонажГансвурст. У XVII-XVIII століттях розвинулись придворний і шкільнийтеатри. На початку XVIII століття у Відні, за ініціативою актора і драматургаЙ. Страницького, виникає постійний народний театр. У першій половині XIX століття значний вклад у розвиток театрального мистецтва внесли актори-драматургиФ. Раймунд таЙ. Нестрой.
На початку XX століття в театрах запанувала драматургіядекадентів (Шніцлер,Гофмансталь та інші). У 20-х роках певний інтерес становили виставиЙозефштадттеатру (заснований у 1778 році), яким керувавМ. Рейнгардт. Під час фашистської окупації (1938–1945) більшість театрів було закрито, прогресивні діячі емігрували. Після визволення Австрії театри відродилися. У 1947 році відкрився новий театр «Скаля», в якому йдуть найкращі сучасніп'єси. Відень — центр театрального життя Австрії (14 драматичних театрів). Серед діячів австрійських театрів —Р. Аслан,X. і В. Тіміг, К. Паріла,А. Рот та інші.
У 1741 році в Відні відкривсяБургтеатр (з 1776 року називавсяНаціональним, до 1918 бувпридворним театром). Найвищого розвитку Бургтеатр досяг у XIX столітті під керівництвом драматурга тарежисераГ. Лаубе (1849–1867), коли тут грали найкращі майстри німецької сцени:А. Зонненталь,Й. Левінський,Ш. Вольтер та інші. У 1899–1910 роках Бургтеатр очолював видатний акторЙ. Кайнц. У Бургтеатрі ставлять австрійські національні п'єси, російські класичні п'єси (твориГрибоєдова,Островського,Горького,Афіногенова та інш.).
За часів Габсбурзької монархії Австрія була осередком католицькогобогослов'я. Політика національного гноблення була спрямована проти розвитку національних культур у багатонаціональнійімперії, зокрема, проти розвиткунауки і освіти вЗакарпатті,Галичині іБуковині. Клерикали перешкоджали створенню Академії наук, внаслідок чогоВіденська академія була відкрита лише 1847 року під тиском революційного руху і, зокрема, повстання селян в Галичині 1846 року. У Відні був поширений афоризм:
Галицькі селяни є засновниками Австрійської академії наук.[джерело?]
У 1956–1957 роках в Австрії було 1 335 дитячих садків, 5 349 початкових шкіл, 187 середніх шкіл, 33 середні технічні і ремісничі школи, 76 професійних жіночих шкіл, 28 педучилищ. У всіх цих закладах налічувалось 924 596 чоловік.
Було 14 вищих навчальних закладів (22 850 студентів), зокремауніверситети уВідні,Граці та інші.
Наразі фундаментальними дослідженнями займаєтьсяАвстрійська академія наук, заснована в 1847 році. До її складу входятьінститут порівняльного дослідження поведінки ім. К. Лоренца, міжнародний інститут прикладного системного аналізу та інші. Всього в Австрії близько 2200 наукових установ, в яких працює приблизно 25 тис. чоловік. Австрія бере активну участь у міжнародній науковій кооперації, на її рахунку більше ніж 1000 дослідницьких проєктів рамкової програми ЄС.
Австрія — альпійська країна і тому найбільших успіхів добивалася в зимових видах спорту, особливо вгірськолижному. Країна славиться своїми гірськолижними курортами. МістоІнсбрук двічі приймалозимові Олімпійські ігри — в 1964 та 1976 роках. Назимовій Олімпіаді в Турині австрійська команда в неофіційному командному заліку була лише третьою, поступившисьНімеччині таСША.
Футбольна збірна Австрії славилася своїми перемогами в 30-х роках, коли її називали вундертімом. Найвідоміші футбольні клуби: віденські«Аустрія» і«Рапід» ще в 70-х роках були грізною силою на європейській арені, але наприкінці XX століття футбольні центри Європи перемістилися.
УФормулі-1 Австрія мала в минулому столітті зіркового пілота —Нікі Лауду, триразового чемпіона світу.
Габсбурзька монархія. 1809—1918. Історія Австрійської імперії та Австро-Угорщини / А. Тейлор [пер. з англ. А. Портнов, С. Савченко].– Львів: ВНТЛ-Класика, 2002. — 268 с.
Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с. —ISBN 978-966-346-330-8
Історія Австрії / Еріх Цьольнер [пер. з нім. А. Онишко та ін.]. — Львів: Літопис, 2001. — 712 с.
Кріль М. М. Слов'янські народи Австрійської монархії: освітні та наукові взаємини з українцями. 1772—1867. Л. : Сполом, 1999. — 294 с.
Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / За ред. П. Г. Шищенка. — К. : ВЦ «Академія», 2010. — Т. 2. Європа. — 280 с. —ISBN 978-966-580-325-7
Австрія, Австрійська Республіка / В. Токарчук, Н. Л. Яковенко, М. П. Загайкевич, І. П. Мегела, Ю. О. Станішевський // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — Режим доступу:https://esu.com.ua/article-42407.
Австро-Угорщина / С. В. Віднянський // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — Режим доступу:https://esu.com.ua/article-42409.
.svg)
.jpg)
.jpg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.JPG)
_interior._Vienna%2c_Austria%2c_Western_Europe.jpg)
.svg)
.svg)
.svg)
