Movatterモバイル変換


[0]ホーム

URL:


Перейти до вмісту
Вікіпедія
Пошук

Італія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Італійська Республіка
Repubblica Italiana

Прапор Емблема
Гімн:«Fratelli d'Italia» (Браття Італії)

Розташування Італії
Розташування Італії
Столиця
(та найбільше місто)
Рим
Офіційні мовиІталійська
Форма правлінняПарламентська республіка
 -ПрезидентСерджо Матарелла
 -Прем'єр-міністрДжорджія Мелоні
Формування 
 -Уніфікація17 березня1861 
 - Республіка2 червня1946 
 - чиннаконституція1 січня1948 
 - заснованоНАТО4 квітня1949 
 - заснованоЄЕС1 січня1958 
Площа
 - Загалом301 338 км² (71)
 - Внутр. води2,4 %
Населення
 - оцінка 2019 60 588 306 (23)
 - перепис 2016 59 464 644
 -Густота201,2/км² (61)
ВВП (ПКС)2018 р., оцінка
 - Повний2,399 трлн.[1] (12)
 - На душу населення$39,499 (32)
ВВП (ном.)2018 рік, оцінка
 - Повний$2,181 трлн. (8)
 - На душу населення$35,913 (25)
ВалютаЄвро (€) (EUR)
Часовий поясCET (UTC+1)
Коди ISO 3166IT / ITA
Домен.it
Телефонний код+39
Мапа
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою:Італія

Іта́лія (італ.Italia[iˈtalʲa] (прослухати)), офіційна назва —Італі́йська Респу́бліка (італ.Repubblica Italiana[reˈpubblikaitaˈlʲana])[2][3][4][5] — держава на півдніЄвропи, що складається зпівострова, відмежованогоАльпами та оточеного кількомаостровами. Країна розташована упівденно-центральній Європі[6][7] і вважається частиною західної Європи[8][9].Унітарнапарламентська республіка зі столицею у містіРим, що займає територію загальною площею 301 340 км² і межує на суходолі зФранцією на північному заході, зіШвейцарією таАвстрією на півночі таСловенією на північному сході, а такожанклавованимимікродержавамиВатикан,Сан-Марино таСуверенний Мальтійський орден. Італія має територіальнийексклав уШвейцарії (Кампйоне) та морський ексклав у водахТунісу (Лампедуза). Населення країни — близько 60 мільйонів, що робить її третьою за чисельністюкраїною-членомЄвропейського Союзу.

Через своє географічне розташування уПівденній Європі таСередземномор'ї, Італія історично була домом для безлічі народів та культур. Окрім різних давніх народів, розсіяних по усій території сучасної Італії, найпоширенішими булиіндоєвропейськііталіки, які дали півострову свою назву, починаючи зантичності,фінікійці такарфагеняни засновували колонії переважно на островах сучасної Італії[10].Греки заснували поселення у так званійGraecia Magna у Південній Італії, у той час якетруски такельти населяли відповідноцентральну тапівнічну Італію.Плем'я італіків, відоме яклатини, утворилоРимське царство у VIII столітті до нашої ери, яке з часом сталореспублікою з урядомсенату та народу.Римська республіка спочатку завоювала йасимілювала своїх сусідів на італійському півострові, врешті розширивши та завоювавши частиниЄвропи,Північної Африки таАзії. До першого століття до н. е.,Римська імперія стала домінантною силою уСередземномор'ї, а також провідним культурним, політичним та релігійним центром, ознаменувавшиPax Romana, період понад у 200 років, протягом якого Італійське право, технології, економіка, мистецтво та література зазнали стрімкого розвитку[11][12]. Італія залишиласябатьківщиною римлян іметрополією імперії, спадщину якої можна спостерігати у всесвітньому поширенні культури, урядування,християнства талатинського письма.

Під часраннього середньовіччя, Італія пережилападіння Західної Римської імперії та потерпала від численнихнападів інших народів, таких яклангобарди таостготи,візантійців та пізнішенорманів. Століттями пізніше Італія стала місцем зародженняСередньовічних морських республік таРенесансу[13], надзвичайно продуктивного інтелектуального руху, який згодом став загальним і формував наступний хід європейської думки, і заклав основу для сучасногокапіталізму.[14] Ці здебільшого незалежні держави виступали головними торговими центрамиЄвропи зАзією таБлизьким Сходом, часто насолоджуючись більшою мірою демократії, аніж більшіфеодальні монархії, що консолідувалися по всій Європі; однак, частина центральної Італії перебувала під владоютеократичнихпапських держав, у той час, якПівденна Італія залишалася значною мірою феодальною до XIX століття, частково внаслідок послідовнихвізантійських, арабських,норманських,анжуйських,арагонських та інших закордонних завоювань регіону.[15]Епоха Відродження розпочалася в Італії та поширилася на решту Європи, викликаючи поновлений інтерес догуманізму,науки,географічних відкриттів тамистецтва. Італійська культура процвітала, випускаючи відомих вчених, художників таполіматів. Під чассередньовіччя італійські дослідники відкрили нові маршрути доДалекого Сходу таНового Світу. Тим не менш, комерційна та політична міць Італії значно погіршилися з відкриттям торгових шляхів, що обходилиСередземномор'я.[16] Століття суперництва та міжусобиць між італійськими містами-державами, як-отІталійські війни XV—XVI століть, залишили Італію роздробленою, а кілька італійських держав були завойовані й далі розділені багатьма європейськими державами протягом кількох наступних століть.

До середини XIX століття зростанняіталійського націоналізму та заклики до незалежності від зовнішнього контролю призвели до періоду революційних політичних потрясінь. Після століть іноземного панування та політичного поділу, Італія була майже повністю об'єднана в 1861 році, протягом бурхливого періоду своєї історії відомого, якРісорджименто (італ.il risorgimento — відродження), заснувавшиІталійське королівство, яквелику державу[17]. З кінця XIX — початку XX століття,північна Італія швидкоіндустріалізувалася, і надбалаколоніальну імперію[18], у той час якпівдень залишався значною мірою збіднілим і виключеним із процесу індустріалізації, підживлюючи велику і впливовудіаспору[19]. Попри те, що Італія була однією зчотирьох головних держав-союзників уПершій світовій війні, країна пережила в період економічної кризи та соціальних потрясінь, що призвело до піднесенняіталійської фашистської диктатури у 1922 році. Участь уДругій світовій війні у складіКраїн Осі закінчилася військовою поразкою, економічним руйнуванням та громадянською війною. Після визволення Італії, країна позбулася монархії та створила демократичну республіку, що призвело до тривалогоекономічного буму, який перетворив Італію увисокорозвинену країну.[20]

Сьогодні, Італія вважається однією з найбільш культурно та економічно розвинених країн світу[21][22], звосьмою економікою за величиноюномінального ВВП (третьою уЄврозоні), шостою за величиноюнаціонального багатства та третьою за величиноюзолотих резервів центрального банку. Країна посідає високі місця у рейтингахочікуваної тривалості життя, якості життя, охорони здоров'я[23] та освіти. Італія відіграє значну роль у регіональній та глобальній економічній, військовій, культурній та дипломатичній політиці; Італія є водночасрегіональною потугою[24][25] тавеликою державою[26][27], і посідає восьме місце у списку країн із найпотужнішими арміями. Італія є співзасновником іпровідним членомЄвропейського Союзу та членом численних міжнародних організацій, серед якихООН,НАТО,ОЕСР,ОБСЄ,СОТ,Велика сімка,Велика двадцятка,Середземноморський союз,Рада Європи,Шенгенська зона та багато інших. Країна тривалий час є глобальним центроммистецтва,музики,літератури,філософії, науки й техніки, моди, і здійснила значний вплив та сприяла різноманітним сферам, включаючикіно,кухню, спорт, юриспруденцію, банківську діяльність та бізнес.[28] Як відображення свого культурного багатства, Італія є домом для найбільшої у світі кількостілюдських надбань (60) і є п'ятоюнайбільш відвідуваною країною світу.

Походження назви

[ред. |ред. код]

Докладніше:Італія (назва)

Про етимологію слова «Італія» є багато припущень.[29] Історики та лінгвісти пропонують широке коло теорій походження цієї назви.[30] Згідно із найпоширенішою думкою термінІталія відлат.Italia[31] було запозичено черезгрецьку мову відоскського словаVíteliú, що означає «земля молодого теляти».[32]Давньогрецький історикДіонісій Галікарнаський розповідає легенду про те, що Італію було названо на честьІтала, про якого також згадувалиАрістотель[33] іФукідід[34].

Географія

[ред. |ред. код]

Див. також:Географія Італії,Геологія Італії,Гідрогеологія Італії,Італія (географічний регіон)[en],Сейсмічність Італії.

Географічне положення

[ред. |ред. код]

Італія — це країна, що розташована на півдніЄвропи, оточена морями басейнуСередземного моря і займає:

Сухопутні кордони проходять вздовж гірського ланцюгаАльп: на заході ізФранцією — 488 км, на півночі — зіШвейцарією — 740 км йАвстрією — 430 км, на сході зіСловенією — 232 км. Крім того, Італія має кордони з двома невеличкими державами — анклавами:Ватиканом — 3,2 км таСан-Марино — 39 км.

Морські кордони проходять узбережжями морів: зі сходу —Адріатичного, з півдня —Іонічного, з південного заходу —Тірренського, а з північного заходу —Лігурійського. Південне узбережжя островаСицилія омивають води Сицилійського моря.

Довжина берегової лінії — 7600 км.

Територіальні води — 12 морських миль.

Континентальний шельф — 200 морських миль.

Італія

Клімат

[ред. |ред. код]

Географічно Італія лежить у помірному і субтропічному кліматичних поясах. Через достатньо високу протяжність Апеннінського півострова, клімат відмінний на півночі, що належить до європейського континенту, та півднем, що оточений Середземним морем.Альпи — частковий бар'єр проти західних і північних вітрів.Сардинія підкорена атлантичним, аСицилія ─ африканським вітрам. Взагалі, чотири метеорологічні ситуації домінують над італійським кліматом: середземноморський зимовий циклон із відповідним літнім антициклоном; альпійський літній циклон, що є результатом зимового антициклону; атлантичний осінній циклон; та східний сибірський антициклон. Зустріч двох останніх повітряних мас спричинює восени тяжкі, часом катастрофічні дощі.

Озеро Комо

За кліматичними особливостями Апеннінський півострів і острів Сардинія — типово середземноморські райони, тоді як Альпи та басейн По — центральноєвропейські. За винятком гірських місцевостей, де температура з висотою знижується, решта Італії насолоджується тривалим теплим літом. Зими на узбережжі м'які, з достатньою кількістю погожих сонячних днів. Однак лише південь Апеннінського півострова і Сицилію можна по праву вважати краєм апельсинів і оливок. У внутрішніх районах півострова на північ від Неаполя зимові заморозки заважають дозріванню цитрусових, а у верхньому поясі Апеннін сніг лежить до травня. У басейні По зими набагато суворіші, з частими туманами у зв'язку з тим, що тут застоюється холодне повітря, яке стікає з Альп. В Альпах із жовтня по травень бувають сильні снігопади, що змінюються тривалими періодами з ясною сонячною погодою, переважають низькі температури. Контрасти середніх температур найхолоднішого і найтеплішого місяців зменшуються з півночі на південь.

Річні опади між північними та середземноморськими районами Італії розподілені нерівномірно. Для півночі країни характерна достатня кількість опадів і їх рівномірний розподіл протягом року з максимумом зазвичай восени. У середземноморській Італії виражена літня посуха, тривалість якої зростає на південь, сягаючи максимуму в Сицилії та Апулії.

Італійська Рив'єра,Лігурія

У географічному розміщенні опадів чітко простежується тенденція до їх збільшення з висотою. Наприклад, в Альпах та Апеннінах (за винятком низів долин) випадає 1000—1500 мм опадів на рік, що набагато більше від середніх показників для країни. Зазвичай опади над територією Італії утворюються шляхом змішування повітряних мас із різними температурами та різним вмістом водяної пари під час проходження циклонів. Рідкі опади часто випадають у вигляді коротких руйнівних злив.

Дельта річкиПо

У Середземноморській Італії умови є несприятливими для розвитку сільського господарства не стільки через невеликі річні суми опадів, скільки через невизначеність термінів випадання опадів і їх зливовий характер. Крім того, найбільше опадів припадає на зиму, коли вегетація багатьох культурних рослин переривається. А розвиваються вони в період високих температур, коли зростає і потреба у волозі. Деревні культури можуть перехоплювати підземну вологу своїм довгим корінням, але польові культури потерпають від літньої посухи.

За винятком Альп, де зосереджені великі масиви хвойних порід — ялиці, сосни та модрини, в Італії збереглися лише невеликі залишки лісів, які в минулому вкривали майже всю територію країни. Листяні ліси з дуба, в'яза, тополі й верби в басейні По давно вирубані для розширення площ орних земель. Така ж доля спіткала посухостійкі вічнозелені дубові ліси на середземноморських прибережних рівнинах. Місцями ці ліси збереглися у вигляді чагарників, відомих під назвоюмаквіс, або макк'я, але на вапнякових ґрунтах вони поступилися місцем середземноморським чагарникам — гаріга. У деяких найвищих і зволожених місцевостях Апеннін вціліли деревостої з дуба, каштана, бука і сосни. Багато підвищених територій використовувалося для лісовідтворення, там в основному висаджувалися європейські посухостійкі вічнозелені породи та австралійськіевкаліпти.

Характеристика території

[ред. |ред. код]
Топографія держави

Площа території — 301 308 км².

  • Площа суші — 294 020 км² з яких:
    • 38,7 % — гори;
    • 39,7 % — пагорби;
    • 21,6 % — рівнини.
  • Монблан, найвищий гірський масив на території ЄС
    Площа річок та озер — 7210 км².
Доломіти, італійські Альпи

Гори:Альпи — на півночі,Апенніни — уздовжАпеннінського півострова з північного заходу на південний схід. ПідняттяАльп йАпеннін проходило вКайнозойську еру під час формування Альпійсько-Гімалайського ланцюга. Альпійська дуга містить на своєму заході найвищі гірські масиви, серед яких виділяються пікиМонблан — 4810 м,Монте-Роза (Дюфур) — 4634 м іМонте-Червіно (Маттергорн) — 4478 м, що вкриті вічними снігами.Західні Альпи можна поділити наПриморські,Коційські йГрайські.Центральні Альпи підрозділяються наПеннінські,Лепонтинські йРетицькі.Східні Альпи поділяються наДоломітові,Карницькі та Джулійські. Висота гір знижується із заходу на схід. Апенніни нижчі за Альпи (пікКорно-Ґранде — 2912 м). Ланцюг Апеннін протягнувся на 1190 км. Ширина коливається від 30 до 150 км. До головної гірської системи Апеннін прилягають Тірренські та Адріатичні Преапенніни. Гірський рельєф Сицилії вважається продовженням Апеннінського ланцюга. Найвища точка — конус дієвого вулканаЕтна (3350 м). Гірські системи Сардинії разом із горами Корсики є рештками стародавнього гірського масиву Тірреніди, що здебільшого заглибився в море, а колись складав єдину гірську країну з Альпами й Апеннінами.

Діючі вулкани

Рівнини: Падано-Венеціянська рівнина, розташована проміж південними схиламиАльп та північними передгір'ямиАпеннін, має площу 46 тис. км², що становить 71 % від загальної площі рівнин Італії. Інші рівнини — це здебільшого невеликі за площею долини — розширення прибережних територій, як от: Пізанська, Маремма, Аґро-Понтіно, Кампанійська, низовина Селе уздовж Тірренських берегів; долина Тавольєре й півострівСалентина на Адріатичному березі; низовини Сібарі та Метапонто — на Іонійському узбережжі.

Річкова система:

Озера: Біля підніжжя Альп розташовано багато озер льодовикового походження, в тому числі:Лаго-Маджоре (212 км²),Комо (146 км², найглибше — 410 м),Гарда (370 км²). ОзераТразімено (128 км²),Больсена (113,5 км²),Браччано (57,5 км²), лежать в Апеннінських горах.

Столиця —Рим — 2,6 млн людей, (1997 р.) з передмістями — 3,8 млн.

Великі міста —Мілан — 1,305 млн осіб,Неаполь — 1,047 млн осіб,Турин — 921 тис. осіб,Палермо — 686 тис. осіб,Генуя — 656 тис. осіб.

Докладніше:Список міст Італії

В Італії налічується22 національних парки, що займають 5 % території країни.

Історія

[ред. |ред. код]
Докладніше:Історія Італії

Античність

[ред. |ред. код]
Римська імперія за часів найбільшої могутності

На території Італії. у VIII ст. до н. е. — V ст. н. е. існував один із центрів античної цивілізації —Стародавній Рим, який у III ст. до н. е. підпорядкував собі значну частину Італії, а в I ст. до н. е. утворивРимську імперію, яка об'єднала античний світ (див.Античність). Після падінняЗахідної Римської імперії у 476 королем Італії було проголошеноОдоакра — начальникагерманської дружини, яка перебувала на службі імперії. Але вже 493 його державу завойовуютьостготи (див.Готи) і засновуютьвласне королівство. У 2-й третині VI ст. майже вся Італія потрапила під владуВізантії, а у 568Північну Італію захопилилангобарди. У 756 у центральній частині Італії посталаПапська держава (див.Ватикан).

Середні віки

[ред. |ред. код]

Від X ст. ключову позицію на Апеннінському півострові посіла заснована німецьким королемОттоном I«Священна Римська імперія» (з кін. XV ст. — «Священна Римська імперія германської нації»). В XI ст.південь країни завоювалинормани, започаткувавшиСицилійське королівство й поєднавши його династичними зв'язками зі «Священною Римською імперією».

Сучасний морський прапор Італії з гербами чотирьох морських республік
Італія в 1494 році
СтеляСікстинської капелли, шедеврВідродження

Із середини XII ст. в Італії відбувається бурхливий розвиток міських комун і перетворення їх наміста-держави. Провідну роль серед них відігравалиВенеція,Генуя іПіза, які підпорядковували собі значну частку європейської торгівлі й нагромадили величезні багатства. Стрімке економічне зростання міст-держав посилило їхню опозиційність до центральної влади. У 1176 відбуласябитва біля Леньяно, де військо імператораФрідріха I Барбаросси було розгромлено об'єднаними силами італійських міст-держав. Однак внутрішні незгоди, що дедалі поглиблювалися, підважували сили міст. На півдні й у центрі Італії в XII—XV ст. відбувалися збройні зіткнення міжгвельфами тагібеллінами, які репрезентували відповідно противників і прихильників германських імператорів. На хвиліантифеодальних виступів ремісничо-купецьких кіл і селянства 1347 у Римі вибухнуло повстання під орудоюКола ді Рієнцо, який проголосив правління на республіканських засадах (травень — грудень 1347 року). У 1494 році під проводом проповідника-ченцяДж. Савонароли повстало населенняФлоренції й скинуло урядМедічі (повернулися до влади в місті 1512). Розвиток італійських міст у XIV—XVI ст. дав поштовх розквіту в Італії мистецтв і наук, утвердженню ідейгуманізму та поширенню їх в інших країнах Європи (див.Відродження).

Новий час

[ред. |ред. код]
Нікола Сансон. Мапа Італії.1651

Захоплення туркамиКонстантинополя тавідкриття Америки негативно відбилося на становищі морських республік Італії. Від кінця XV ст. зазнала істотних змін структура морських європейських торговельних шляхів: з'явилися нові маршрути, на яких панувалаІспанія, і водночас були порушені традиційні — середземноморсько-чорноморські (контроль над ними встановилаОсманська імперія). Послабленням італійських міст-держав першим скористався корольФранціїКарл VIII Валуа, який у 1494 здійснивпохід через весь Апеннінський півострів з півночі на південь і завоювавНеаполітанське королівство. У 1500 у володіння французької корони потрапило такожМіланське герцогство. У 1512 роціСвященна ліга (воєнно-політичний союзІспанії,Англії,Венеції,Швейцарії таПапської держави) звільнила Італію від французького панування. Проте вже від 2-ї пол. XVI ст. владу на італійських землях, за винятком Венеційської республіки, Папської держави таСавойського герцогства, почав перебирати на себемадридський двір. Іспанська присутність в Італії супроводжувалася масовими пограбуваннями, обтяжливими контрибуціями. Це призвело до того, що Італія втратила роль активного фактора тогочасної європейської політики. На її території Франція воює зі Священною Римською імперією, лютуєінквізиція, жертвами якої сталиДж.-Ф. Бруно,А. Палеаріо, П. Карнезеккі та інші визначні мислителі й учені.

У XVIII ст. контроль над Італією перебралаАвстрія, потіснивши іспанців, вона здобула Мілан,Неаполь,Парму,П'яченцу та о-вСардинія (згодом був обмінений наСицилію).Французька революція кінця XVIII століття докорінно змінила становище Італії. Вступ на територію Італіївійськ Наполеона Бонапарта (див.Наполеон I) призвів до утворення тут залежних відФранціїреспублік —Цизальпінської,Римської,Лігурійської таПартенопейської. Проте їх існування було короткочасним. Невдовзі Наполеон Бонапарт приєднав до ФранціїП'ємонт, Лігурійську республіку, Парму,Тоскану, Церковну область, перетворив Цизальпінську республіку наІталійську, а потім наІталійське королівство, на трон якого й коронувався у 1805 у Мілані. Відповіддю на встановлення в Італії наполеонівського імперського режиму було утворення таємних визвольних товариств — карбонарів (див.Карбонарії).

Вітторіано — монумент на честь першого короля об'єднаної ІталіїВіктора Еммануїла II.

Рісорджименто

[ред. |ред. код]
Національний геройДжузеппе Гарібальді

Крах імперії Наполеона I Бонапарта не приніс Італії сподіваної свободи. На її території, згідно з рішеннямВіденського конгресу 1814—1815 років, було відновлено абсолютистські монархії, більшість яких потрапила у сферу австрійського впливу, аЛомбардо-Венеційська область включена до складу Австрії. Саме війська останньої у 1821 році потопили в крові карбонарські революції в Королівстві обох Сицилій і в П'ємонті.

У 1831 з ініціативиДж. Мадзіні була створена нова патріотична організація на республіканських засадах —«Молода Італія», яка впродовж наступних десятиліть складала ядро національного руху під гаслами незалежності та об'єднання країни. У середині XIX ст. важелі впливу на об'єднавчий рух перейшли до рук поміркованих лібералів, які під керівництвом короляВіктора-Еммануїла IIзавершили створення єдиної Італії. у формі парламентарної монархії —Італійського королівства. Його столицею, після ліквідації Папської держави, було проголошеноРим (січень 1871).

Об'єднання прискорило процеси формування в Італії національного ринку,індустріалізації її економіки, впорядкування фінансової системи. Водночас збільшення податкового тягаря, малоземелля табезробіття змушували мільйони італійців, переважно селян, покидати рідні домівки й виїздити на заробітки до сусідніх країн Європи та до Америки.

Утверджуючи себе на міжнародній арені, Італійське королівство 1882 уклало спільно з Німеччиною таАвстро-УгорщиноюТроїстий союз; розпочалоколоніальні загарбання в Африці (Сомалі,Еритрея). У своїх заморських експедиціях Італія наштовхнулася на сильний опір тубільного населення тав 1896 році зазналапоразки в Ефіопії. Прагнучи заволодіти ринкамиБлизького Сходу, Італія розпочала 1911 війну проти Османської імперії й анексувалаЛівію таЕгейські острови.

Беніто Муссоліні,дуче Італійського королівства

Світові війни

[ред. |ред. код]
Італійська колоніальна імперія в 1942 році

З початкомПершої світової війни, попри членство вТроїстому союзі,Італія утрималася від виступу на його боці й, після таємних лондонських угод зАнтантою, у 1915 оголосила Австро-Угорщині війну, яка обійшлася італійському народові величезними людськими та матеріальними втратами. Після закінчення війни до Італії було приєднаноПівденний Тіроль,Трентіно там. Трієст і навколишньою зоною. На початку 1920-х рр. країну охопили численні страйки та демонстрації, відбувалися захоплення робітниками заводів і фабрик, заворушення селян. На хвилі масового незадоволення робітників своїм становищем в Італії активізуваласяфашистська партія на чолі зБ. Муссоліні. Організований нею 1922«похід на Рим» завершився встановленням в Італіїдиктатури. Уряд Муссоліні продовжив імперську політику своїх попередників: у 1923 було зроблено спробу відірвати від Греції острівКорфу, у 1935—36окуповано Ефіопію, пізніше вчиненоагресію проти Албанії. У 1937 році Італія вийшла зЛіги Націй і 1939 уклалавійськово-політичний союз зі гітлерівською Німеччиною, набоці якої й узяла участь уДругій світовій війні. У 1940 італійськаармія зайняла Грецію, окупувала значнучастину Югославії. НаСхідному фронтові протиСРСР було направлено окремий експедиційний корпус, поповнений невдовзі таперетворений в армію. Поразками завершилися й намагання Італії утримати свої позиції вПівнічній Африці післявисадки там англо-американських військ. У вересні 1943 Італіяпідписала акт прокапітуляцію, але воєнні дії на її території між армією гітлерівської Німеччини та союзними військами антигітлерівської коаліції й підрозділами італійського Руху Опору продовжувалися до травня 1945.

Сучасність

[ред. |ред. код]

У 1946 році, за результатами референдуму, Італія стала республікою. У післявоєнний період країна сягнула високого рівня економічного розвитку, увійшовши до колапровідних держав-лідерів світу.

Після Другої світової війни на політичній арені вагоме місце зайняла Християнсько-демократична партія Італії (ХДП), яка формувала уряд у 1945—1981 і в 1987—1992[35].

У 1948 році пройшли парламентські вибори, які закріпили до 1953 року встановлення політичного домінування ХДП. У червні 1948 року прем'єр Де Гаспері підписав угоду із США про поширення на Італію «плану Маршалла»[36].

У березні 1949 року Італія приєдналася до НАТО[37]. У 1960 відбувається активізація неофашизму. У 1969 рік почалася так звана «Спекотна осінь» (боротьба за нові умови колективних договорів та розширення прав робітників організацій)[38].

Наприкінці 1960-х — початок 1970-х, в Італії почалася боротьба проти злочинності та політичного екстремізму. В країні почали відбуватися численні терористичні акти, в багатьох містах регулярно відбувалися вибухи бомб, викрадення та вбивства політиків, бізнесменів, суддів, поліціянтів і журналістів. Протягом 1977 року в Італії налічується 2128 актів злочинів політичного спрямування. У 1978 році в Римі відбувся злочин світового масштабу — викрадення і вбивство терористами із «Червоних бригад» експрем'єр-міністра, голови Християнсько-демократичної партії Альдо Моро. У 1979 році в країні було влаштовано 2150 терактів. У серпні 1980 року стався найкривавіший теракт за всю післявоєнну історію Італії — терористи підірвали вокзал в Болоньї, в результаті чого загинули 85 осіб. Над Італією нависла загроза правої диктатури (подібно профашистському режиму «чорних полковників» в Греції), проте країна подолала кризу конституційним шляхом[39].

У 1980 році відбувся прихід до влади п'ятипартійної коаліції. У 1988 році за паритетом купівельної спроможності Італія подолала кризу, входячи за економічними показниками в десятку найрозвиненіших країн світу[40][41].

У січні 1991 року відбувся XX з'їздом ІКП і припиненням її існування (утворення Демократичної партії лівих сил і партії Комуністичного відтворення). 1991—1993 — перехід від пропорційної виборчої системи до мажоритарної; операція «Чисті руки» і криза традиційних урядових партій.

У 1993 році відбулося приєднання Італії до Мастрихтського договору. Різке посилення корупції у всіх ланках влади призвело до зміни виборчої системи. 4 серпня 1993 року набув чинності новий закон про парламентські вибори.

У 1994 році посаду прем'єр-міністра зайняв Сільвіо Берлусконі та займав цей пост із перервами до листопада 2011 року.

У 2007 році в Італії проведена масштабна реформа спецслужб[42]. З 12 грудня 2016 року, після відставки Ренці[43], викликаної невдачею на конституційному референдумі, уряд очолює Паоло Джентілоні[44].

Епідемія коронавірусу

[ред. |ред. код]
Докладніше:Пандемія коронавірусної хвороби 2019
Докладніше:Коронавірусна хвороба 2019 в Італії

У лютому 2020 року в Італії епідемія досить швидко поширилася із північних регіонів країни на всю країну. Спочатку карантин був введений тільки в деяких містечках півночі Італії, потім у північних регіонах і згодом, на всій території країни. Вже із середини березня 2020 року Італія вийшла за темпами поширення вірусу на третє місце у світі після Ірану, а потім і на друге після Китаю і в кінці березня на друге місце після США, обійшовши Китай. У країні найвища у світі смертність серед інфікованих — близько 8 %, в той час, як у Китаї близько 3 % і менше ніж 1 % в Німеччині. Таку високу смертність пов'язують із тим, що італійці дуже контактні люди та Італія має найстаріше населення на Землі після Японії. Абсолютна більшість померлих (за даними Bloomberg 99 %[45][46]) мали хронічні хвороби. Причому середній вік померлих 79,5 років.

Станом на 21 березня 2020 року, в Італії було 50 тис. інфікованих і 4 тис. померлих[47]. Це друге місце після Китаю за кількістю інфікованих і перше в світі за кількістю померлих.

Медична система Італії із середини березня перестала справлятися із великою кількістю хворих. До всього додалася проблема інфікування лікарів — близько 20 % лікарів виявилися хворими[48].

Державний устрій

[ред. |ред. код]
Серджо Матарелла
Президент з 2015 р.
Джорджа Мелоні
Прем'єр-міністр з 2022 р.

Згідно з республіканськоюКонституцією, що була урочисто прийнята27 грудня1947 і набула чинності1 січня1948, Італія є «демократичнаРеспубліка, що заснована на праці.

Вища влада належить народу, який втілює її у формах і межах, визначених Конституцією»[49].

Парламент

[ред. |ред. код]

Починаючи зпарламентських виборів 2022 року, після італійського конституційного референдуму 2020 року виборний двопалатнийПарламент складається зПалати Депутатів з 400 членами (замість 600)іСенату Республіки з 200 членами (замість 315). Законодавча функція належить обом Палатам. Крім того, вони контролюють політику і діяльність виконавчої влади.

Парламент на спільному засіданні обираєПрезидента Республіки терміном на 7 років.

Обов'язком Президента Республіки є призначенняГолови Ради міністрів (Прем'єр-Міністра), а також членівКабінету Міністрів.

Адміністративний поділ

[ред. |ред. код]
Докладніше:Адміністративний поділ Італії
Адміністративний поділ Італії
Адміністративний поділ Італії

Італія поділяється на 20 областей:

з них 5 автономних областей:

Області поділені на 110 провінцій. Провінції своєю чергою поділяються накомуни. Загальна кількість комун — 8101. Області з особливим статусом (автономії) мають власні парламенти — обласні ради та уряди — джунти — які мають спеціальні повноваження в питаннях місцевого самоврядування.

ОбластьСтолицяНаселенняПлоща (км²)Густота (ос./км²)
ЛомбардіяМілан9 032 55423 861378,5
КампаніяНеаполь5 701 93113 592419,5
ЛаціоРим5 112 40317 210297,1
СициліяПалермо4 968 99625 701193,3
ВенетоВенеція4 527 69418 390246,2
П'ємонтТурин4 214 67725 398165,9
АпуліяБарі4 020 70719 364207,6
Емілія-РоманьяБолонья3 983 34622 122180,1
ТосканаФлоренція3 497 80622 990152,1
КалабріяКатандзаро2 011 46615 083133,4
СардиніяКальярі1 631 88024 09067,7
ЛігуріяГенуя1 571 7835421289,9
МаркеАнкона1 470 5819695151,7
АбруццоЛ'Акуіла1 262 39210 793117,0
Фріулі-Венеція-ДжуліяТрієст1 165 7617712151,2
Трентіно-Альто-АдіджеТренто іБольцано (Боцен)940 01613 59969,1
УмбріяПеруджа825 826845497,7
БазилікатаПотенца597 768999259,8
МолізеКампобассо320 601443872,2
Валле-д'АостаАоста119 548326636,6
Загалом у Італії56 977 736301 171189,2

Населення

[ред. |ред. код]
Докладніше:Населення Італії

Етнічний склад

[ред. |ред. код]

На території Італії проживаютьіталійці,німці (в областіТрентіно-Альто-Адідже мешкає німецька спільнота),французи (в областіВалле-д'Аоста),словенці (в областіФріулі-Венеція-Джулія).

В багатьох італійців не можна знайти спільних фізичних особливостей. Це можна пояснити великим впливом людей різних національностей у минулому.Етруски вТоскані, умбрійці тагреки на півдні переважали кількістю римлян, які потім «латинізували» всю країну і зберегли єдність до V ст.Євреї прибули в Італію в часиРимської республіки та залишилися досі. Після зруйнуванняЗахідної Римської Імперії, Італія зазнавала численних вторгнень і колонізації, що неминуче впливало на етнічний склад. В той час як германські племена перетиналиАльпи та оселялися на півночі, середземноморські народи, що прибували з моря, колонізували південь.Візантійці переважали на сході п'ять століть, збігаючись у часі з домінуваннямлангобардів (германське плем'я) вБеневенто та інших частинах материку. В IX ст.сарацини, які залишалися тут до норманського вторгнення на почату XI ст. вдерлися наСицилію. За норманами острів почали заселяти арагонці в 1282 р. В 1720 р.Сицилія потрапила під правлінняАвстрії.

Цей змішаний етнічний спадок частково пояснює чому сицилійці світлоокі та світловолосі в оточенні темнооких і темноволосих народів. За винятком сарацинського панування,Королівство Неаполь, що займало нижчу частину півострова, має схожу ситуацію, тоді як північна частина Італії, відокремлена від сходуПапською Державою, піддавалась набагато більшому впливові австрійців. Етнічне змішування в Італії продовжується дотепер. Після 1970 р. до Італії почали з'їжджатися багато іммігрантів із країн, що розвиваються. Переважно жіноча міграція зФіліппін та інших азійських країн порівнюється з чоловічим припливом із північноїАфрики. Імміграція інших африканців та латиноамериканців також дуже значна, так само як і імміграція з деяких країн східноїЄвропи. Загалом, понад один мільйон іноземців проживає на італійській території.

Див. також:Українська діаспора в Італії.

Поширення італійської мови у світі

Мова

[ред. |ред. код]
Докладніше:Італійська мова та Мови Італії

Офіційною мовою країни єіталійська.Англійську іфранцузьку розуміють майже скрізь у готелях, ресторанах, у туристичних бюро. Німецьку — у першу чергу в курортних зонах на півночі.

Літературнаіталійська мова існує тільки з часівоб'єднання Італії в 1860 р. Італійці повільно приймали літературну мову, говорячи переважно регіональними діалектами. Остаточне прийняття італійської мови завдячує в основному приходу телебачення, що з'явилося майже в кожному домі. Еміграція XIX—XX століть також зіграла вагому роль поширенню літературної мови: багато діалектів не мали письмової форми, зобов'язуючи італійців вчитиіталійську мову, аби мати можливість писати своїм родичам.

Досить значні мовні меншини розмовляютьфріуланською,ладинською,сардською танімецькою мовами. Крім того, є компактні осередки поширення таких мов, якфранко-провансальська,грецька,албанська йкаталанська.

Демографія

[ред. |ред. код]

Чисельність населення

[ред. |ред. код]
  • 1990 — 57657 тис.
  • 1998 — 57600 тис.
  • 2001 — 56590 тис.
  • 2009 — 60088 тис.
  • 2011 — 60720 тис.

Незважаючи на різноманіття історичних доль населення складових частин Італії, воно етнічно однорідне. У прикордонних районах живуть невеликі групи сусідніх народів. Найбільша — австрійсько-німецька група (близько 300 тис. осіб) у Південному Тіролі (областьТрентіно-Альто-Адідже)

Італія є домівкою для тисяч імігрантів з усього світу

Італійська мова, першоосновою якої була стародавнялатина, належить дороманської групиіндоєвропейської мовної сім'ї. Віросповідання більшості жителів —католицизм.

Демографічні показники населення Італії зараз є однотипними з показниками інших індустріально розвинених країн. Але зближення їх відбулося недавно. Швидкий ріст населення, безземелля і безробіття наприкінці XIX ст. перетворили Італію на країну постійної еміграції. За 1860—1970 рр. за кордон перемістилося 9 млн осіб, найбільше доСША,Аргентини йБразилії. Еміграція відбувається і нині.

Серед внутрішніх міграцій найбільшими є переміщення населення з аграрного Півдня до промислової Півночі та з сільської місцевості взагалі — в міста.

Густота населення за даними перепису 2011 року

Густота населення

[ред. |ред. код]

Населення Італії дуже нерівномірно розподілене по країні, середнящільність його — 189 осіб на 1 км². Найбільш густонаселені регіони Італії — рівнини Кампанії, Ломбардії й Лігурії, де на один км² припадає понад 300 жителів. Це пояснюється сприятливими умовами для розвитку тут інтенсивного землеробства, різноманітної промисловості, портової діяльності й туризму. Особливою скупченістю населення відрізняється провінція Неаполь у Кампанії, де на 1 км² сконцентровано 2531 людина. Гірські ж райони населені набагато рідше. Тут щільність населення падає до 35 осіб на 1 км² у посушливих і економічно слаборозвинених областях Сардинії та Базилікате щільність населення — 60 осіб на 1 км². Містами-мільйонерами єРим,Мілан,Неаполь іТурин. Міста, як правило, давні, багато з них існують понад два тисячоліття.

Мілан

Урбанізація

[ред. |ред. код]

Міське населення становить 67 %.У сільській місцевості переважають села, на Півночі — хутори. Найбільші міста:

Номер п/пМістоОбластьНаселення
1РимЛаціо2 870 493
2МіланЛомбардія1 331 586
3НеапольКампанія989 598
4ТуринП'ємонт899 291
5ПалермоСицилія676 527
6ГенуяЛігурія594 254
7БолоньяЕмілія-Романья385 435
8ФлоренціяТоскана379 102
9БаріАпулія321 687
10КатаніяСицилія315 052
11ВенеціяВенеція264 919
12ВеронаВенеція259 941
Базиліка святого Петра, Рим

ДаніISTAT наведено на31 серпня2014 року[50]. Вони засновані на перепису населення 2011 року і виправлені за офіційними демографічними даними (італ.bilancio demografico).

Релігія

[ред. |ред. код]
Докладніше:Релігія в Італії

Більшість вірян належать до християнської церкви, в Італії переважає католицька релігія на чолі зПапою: її центр —Ватиканська держава в Римі. В 1984 р. був прийнятийконкордат, який скасовував примусове релігійне навчання в школах та зменшив фінансовий внесок держави до церкви. Близько 225 000 чол. вважають себепротестантами, в тому числілютерани,методисти табаптисти. Вони всі є членамиОб'єднання Євангельських Церков у Італії (Federazione delle Chiese Evangeliche in Italia).

Кількістьєвреїв різко зменшилася в періодДругої світової війни через нацистське переслідування. В 1987 р. єврейська громада одержала спеціальні права, які дозволяли не працювати у священний день відпочинку та святкувати всі свої свята.

Економіка

[ред. |ред. код]
Докладніше:Економіка Італії

Італія — високорозвинена індустріально-аграрна країна, яка за обсягом промислового виробництва на межі XX—XXI ст. входить у число 10 найрозвиненіших країн світу. Основні галузі промисловості: машинобудівна, текстильна і швейна, залізо- і сталеливарна, хімічна, харчова, моторобудівна, туризм. Найважливіший сектор економіки Італії — обробна промисловість. Транспорт — залізничний, автомобільний, морський, повітряний. Гол. морські порти: Генуя, Трієст, Венеція, Неаполь. Повітряний транспорт є важливим засобом пересування на території Апеннінського півострова, для зв'язку з островами. Нарівні з великими міжнародними аеропортами в Римі, Мілані та Неаполі існує багато невеликих аеропортів на материку та островах.

Промисловість

[ред. |ред. код]

Енергетика. Італія залежить від імпорту енергоресурсів. Він досягає 4/5 її потреб, проти 1/2 у середньому в Західній Європі. Особливо велика роль належить імпортній нафті (приблизно 70 млн т на рік). Власний її видобуток — 5 млн т, природного газу — 60 млрд м3. З 220 млрд кВт·год виробленої протягом року електроенергії на ГЕС припадає 1/5. Атомна енергетика не розвинена. Водночас «Энциклопедия стран мира» (с. 235[51]) зазначає, що Італія входить до четвірки країн-виробників сталі, феросплавів,електроенергії, цементу та інших видів продукції важкої індустрії.

Нафту і природний газ видобувають на Паданській низовині. Численні невеликі ГЕС побудовані на лівих притоках річки По, які беруть свій початок в Альпах. Пунктами прийому нафти та нафтопереробки є Ґенуя і Трієст, від яких ідуть трансальпійські нафтопроводи в Німеччину, а також невеликі портові міста на Півдні. Важливою подією стало введення в експлуатацію транссередземноморського підводного газопроводу, який з'єднав алжирські газопромисли з материковою Італією через Туніс і Сицилію. Підводна його частина має довжину 160 км.

Обробна промисловість. Після Другої світової війни Італія зробила великий крок у розвитку обробної промисловості. Це не тільки провідна, а й сучасна і комплексна сфера її матеріального виробництва. Характерними рисами, у порівнянні з іншими головними розвиненими країнами, є низька частка високотехнологічних виробництв і висока трудомісткість галузей, які виготовляють споживчі товари тривалого і короткочасного користування. Це наслідок молодості італійської промисловості, поразки Італії в другій світовій війні, наявності дешевої робочої сили.

Відповідним є і склад промислового експорту: сталь, автомобілі, судна, побутова електротехніка (морозильники, кухонні печі, пральні посудомийні та швейні машини), конторське обладнання (друкарські й лічильні машини), тканини, одяг, взуття, пластмасові вироби та меблі. Вивіз і ввіз сталі та автомобілів майже однакові, але як експортер і, відповідно, виробник побутової електротехніки, одягу і взуття Італія займає провідні позиції в Західній Європі. Одночасно італійські експортні виробництва зазнають все більшої конкуренції з боку нових індустріальних країн із дешевшою робочою силою. Розміщення обробної промисловості має такі загальні риси. Найбільша концентрація промислового виробництва характерна для Півночі при зростанні останнім часом ролі Центру. Значну роль у розміщенні підприємств і галузей відіграв історичний чинник: попереднє ремісниче виробництво, ресурси енергії та сировини, які тепер уже вичерпані, бідність сучасної сировинної бази та імпорт необхідних ресурсів.

Італія виплавляє 25 млн т сталі та 230 тис. т алюмінію на рік. У виробництві сталі вагоме значення імпортного скрапу. Найбільшими центрами чорної металургії стали агломерації Ґенуї, Неаполя, міста Пйомбіно (Тоскана) і Таранто (Апулія). Ще не так давно в металообробці та машинобудуванні домінували Мілан, Турин і Ґенуя. Поступово ці галузі поширились на північний схід, а тепер і в Центр. Значними машинобудівними центрами стали Брешія, Венеція, Трієст, Болонья, Флоренція і навіть Рим і Неаполь. Автомобільна промисловість Італії відома автомашинами «ФІАТ» (фабрика італійських авто Турина), гоночними машинами, моторолерами та мопедами. Головним центром автомобілебудування залишається Турин. Щорічно випускається до 2 млн автомобілів.

Хімічна промисловість Італії зародилась у Ломбардії, і нині там знаходиться чимало її підприємств. Крім того, з'явилися нові центри нафтохімії на Півдні та частково в Центрі. Виробництво синтетичних волокон стало важливою галуззю. Легка і меблева промисловість, які представлені невеликими підприємствами, зосереджені в місцях виникнення, тобто на Півночі, але й для них характерне зміщення в Центр, де оплата праці нижча. Модні вироби (одяг, взуття, меблі) є невеликою, але престижною частиною італійської промисловості.

Сільське господарство

[ред. |ред. код]

За стандартами ЄС, сільське господарство Італії недостатньо ефективне. Середній розмір ферм — 7 га. Малі господарства малопродуктивні й малотоварні. Використовується чимало маргінальних (крайніх за своїми характеристиками) земель. До багатих і розвинених сільськогосподарських районів можна віднести Паданську низовину та західне узбережжя між Ліворно і Неаполем. Тут зосереджена переважна частиназрошуваних земель (усього їх в Італії 3 млн га). Південь і острови надзвичайно посушливі влітку, місцеві ґрунти бідні, можливості для зрошення мінімальні. Зовнішня торгівля продуктами сільського господарства для Італії дефіцитна.

ВиноградникиТоскани.Італійська кухня добре відома у всьому світі.

На відміну від Північно-Західної Європи, в сільському господарстві Італії домінує рослинництво. На першому місці за вартістю в ньому стоять так звані «середземноморські продукти». Природне середовище для них сприятливе саме на півострові й островах. Овочів (і ранніх, і пізніх) тут вирощують більше, ніж у Великій Британії, Франції та Німеччині разом узятих. Найбільше значення має культуратоматів. Італія є великим виробником і експортером (як правило, перше або одне з перших місць у світі) також фруктів, особливо груш і персиків, апельсинів, лимонів, винограду й вина. Разом з Іспанією вона утримує першість у вирощуванніоливок, алеолія є продуктом внутрішнього споживання.Виробництво вина, якість якого, у порівнянні зфранцузькими винами, нижча, і олії зосереджене здебільшого на фермах. Середземноморські продукти домінують у сільськогосподарському експорті. В територіальному плані вони займають прибережні частини Апеннінського півострова та острова Сицилія.

Італія є важливим виробником зерна. Вирощуютьпшеницю,кукурудзу,ячмінь ірис. Значні площі зайняті під цукровими буряками та картоплею. Це культури Паданської низовини. Щоправда, тверда пшениця для виготовлення макаронів (макарони з томатною пастою є найпоширенішою стравою італійців) культивується в межах Півдня. Власної пшениці не вистачає, її імпортують. Рис Італія експортує в інші країни Європи.

В міру економічного розвитку країни все більшого значення набуває тваринництво, хоча умови Середземномор'я для нього не можна вважати сприятливими. Розводять велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, птицю. Італія є значним виробником м'яса й сиру. Частина продуктів тваринництва, включаючи вовну, а також кормове зерно, імпортується. М'ясо-молочне тваринництво зосереджене переважно на Півночі, вівчарство — в Апеннінських горах і на островах.

Щорічний вилов риби у межах 0,6 млн т, заготівля лісу становить 9 млн м3. Лісопродукти, включаючи папір, імпортуються.

Італійський потягFrecciarossa 1000, найшвидший у ЄС (400 км/год)

Транспорт

[ред. |ред. код]

Транспорт Італії є розвиненим і комплексним. Найбільше значення мають автомобільний, залізничний, трубопровідний і морський. Суперавтостради Італії (вони тут почали будуватися вперше і звідси їх назва) відповідають найкращим міжнародним стандартам. Використовуються 25 млн легкових і 2 млн вантажних автомобілів. Італія має великий морський флот, а її авіакомпанія«Аліталіа» — серед найбільших у світі. Головними вузлами внутрішніх і міжнародних сполучень є Рим і Мілан, морськими портами — Ґенуя, Трієст і Венеція.Специфікою транспортної системи Італії є такі її риси:

  • Найщільніша мережа транспортної інфраструктури на Півночі.
  • Італія є морською країною, але порти півострівної частини, за винятком Неаполя, невеликі, бо не мають значних хінтерландів. Будівництво нових спеціалізованих портів не змінює становища.
  • Залізниці й автостради півострова за своїми напрямками та густотою фактично повторили мережу стародавніх римських доріг, включаючи й славнозвісну Аппієву дорогу між Римом, Неаполем і Бриндізі.

Для сполучень із рештою Європи важливе значення мають узбережжя Рив'єри, тунелі під Монбланом та перевалом Фрежюсом, перевали й тунелі Сен-Бернар, Сімплон, Сен-Ґотард і Бреннер. Найдовшим єСимплонський залізничний тунель — 19,8 км. Поромні переправи з'єднують півострів з островами Сицилія і Сардинія та з Грецією. Існує проєкт будівництва моста або тунелю черезМессінську протоку.

Туризм

[ред. |ред. код]
Амальтифанське узбережжя,об'єкт світової спадщини ЮНЕСКО та популярне місце відпочинку

За оцінками фахівців, Італія являє собою туристський продукт вищого ступеня досконалості: міжнародна статистика відводить їй почесне місце у п'ятірці найрозвиненіших із погляду туризму країн світу, оскільки на вказану країну припадає 6 % усього туристичного «обігу» нашої планети. Всесвітньо відома історія Італії, краса її природи, твори мистецтва, культурні пам'ятники, релігійні свята, мода й італійський стиль життя,вино й гастрономія — ось ті ключові пункти, які зробили Італію важливим туристичним центром світового рівня. 12 % італійського ВВП формує сектор туристичних послуг, який таким чином є однією з основних галузей національної індустрії. В Італії склалася добре організована система прийому туристів. Інші туристські об'єкти — природні парки, центри проведення конгресів, транспорт, пляжі, фунікулери, авто- і залізниці, порти й аеропорти, ресторани, дискотеки, гірські траси, мінеральні джерела тощо у загальній розгалуженій і розподіленій по всій території Італії мережі утворюють, разом із державною туристичною організацією (у національному масштабі, а також на обласному й місцевому рівнях) систему прийому та розміщення туристів у Італії. Італійські області мають у своєму розпорядженні незліченну кількість автономних спортивних споруд і розважальних комплексів, стадіонів, гімнастичних залів, басейнів, ковзанок і велодоріжок, танцювальних залів й атракціонів, церков і монастирів, замків і фортець, цирків шапіто й цілодобових критих павільйонів, площ й обладнаних приміщень для проведення громадських видовищних заходів за всіх пір року, картами, маршрутами, прогнозами погоди, календарями виставок і подій, традицій, шопінгу, довідниками послуг.

Ця галузь має надзвичайно велике значення в житті Італії. За масштабами туризму країна стоїть на першому місці у світі (понад 50 млн іноземних туристів протягом року). Туристів приваблюють і сонячні пляжі Середземномор'я, і краєвиди, і зимові види спорту в Альпах. Італійська Рив'єра в Лігурії є одним цілим із французькою, її доповнюють пляжі Сардинії та Адріатики.

Італія має першокласну туристичну інфраструктуру і стабільну клієнтуру — жителів Північно-Західної Європи. У порівнянні з Францієюіноземний туризм в Італії є молодшим (за віком туристів), дешевим (за середніми їхніми витратами). Величезний наплив туристів має і негативні наслідки. Багато пляжів забруднено, виникла загроза збереженню творів мистецтва.

Культура

[ред. |ред. код]

Внесок Італії до європейської та світової культурної спадщини є надзвичайно великим. На сьогодні у країні знаходиться найбільша у світі (60)кількість пам'яток ЮНЕСКО.

Архітектура

[ред. |ред. код]

Докладніше:Архітектура Італії

Міланський собор, зразок стилю готики
Базиліка святого Марка уВенеції
Сієна, Катедральний собор
Флоренція,Санта-Марія-дель-Фйоре

Італійська архітектура виникла і в прямому і в переносному значенні на руїнах Стародавнього Риму.

Провідна роль в архітектурі середньовічної Італії належала церковній архітектурі. Найпоширенішим типом будівлі цієї епохи булабазиліка. Найбільш проґресивним, не тільки в Італії, але й в усій Західній Європі була архітектура Ломбардії.

В XI ст. на базі розвинутих феодальних відносин в Італії з'являєтьсяроманський стиль. Як і раніше домінує монументальна церковнаархітектура, але в зв'язку з великим ростом міст розвивається будування міських стін, веж, башт, ратуш. Із будинків того періоду ми можемо назвати базиліки Сант-Амброджо уМілані (XI ст.),Сан-Дзено уВероні (1120—1138), собори вМодені (1099—1106).

У Венеції та на півдні Італії був значний вплив візантійських майстрів, який особливо посилився після завоювання хрестоносцями та венеційцями Константинополя в1204 році. У Венеції на місці церкви X століття було споруджено відомийсобор Сан-Марко.Особливе місце займало мистецтво передової Токсани, де міста вже з середини XI століття домоглися повної самостійності.

В архітектурі цього часу важкий романський стиль поступово замінюється новим, динамічнішим та гнучкішим стилемготика, який набув в Італії своєрідних рис, менш гострих форм у порівняні зі зразками Франції чи Німеччини. Арки майже завжди мали напівкруглу форму, архітектурний образ перейнятий спокоєм.

В готичному стилі будувались собори вСієні (XIII ст.),Орв'єто (1285), у Флоренції (почалось будування в 1296). В північній Італії будувались розкішні церкви, які нерідко відрізнялись своїми величезними розмірами: Сан-Франческо у Болоньї, Сант — Антоніо в Падуї, собор у Мілані. Готика захоплює також і громадянське будівництво —Палаццо Веккіо (1298) і лоджія деі Ланци у Флоренції, Палаццо Публіко (1245) вКремоні, та ще велика кількість палаців у Сієні, Орв'єто, Флоренції.

В XIII—XIV століттях своєю творчість виділяються такі видатні архітектори, представники флорентійської школи, якАрнольфо ді Камбіо та Андреа де Понтдера, який ввійшов в історій під іменем Андреа Пізано, та Андреа ди Чоне, відомий під іменем Андреа Орканья. В скульптурних та архітектурних працяхАндреа Пізано поєднував проторенесансну ясність композицій із готичною стилізацією форм. Він керував будівництвомкампаніли (дзвіниці) флорентійського собору та спорудженням соборів в Орвієто (1347—1348). Орканья також брав участь у будівництві соборів в Орв'єтота Флоренції (1359—1367).

В XV столітті італійська архітектура остаточно виходить з-під опіки церкви, пройнялася світським духом. Спираючись на античний та проторенесансний спадок, визначний італійський архітектор, скульптор та вченийФіліппо Брунеллескі (1377—1446) заклав основи всієї архітектурної епохиВідродження. На перевагу попередній епосі, провідним типом будівлі стає Палаццо —палац, міський маєток заможної родини. Ця світська будівля мала великий вплив і на церковне зодчество. Композиція фасадів із їх спокійними, простими, прямими лініями будувалась на основі ретельно продуманій раціоналістичної системи пропорцій. Лоджії та галереї надавали особливу легкість внутрішньому двору будівлі, і без того наповненому світлим та радісним настроєм. Споруди Бурллескі виражали нові гуманістичні ідеали, та відрізнялись гармонійністю, ясністю просторових рішень, легкістю та витонченістю.Серед праць майстра назвемокупол собору Санта-Марія делль Фйоре (1420—1436), капелу Пацці,Палаццо Пітті.

Через століттяДжорджо Вазарі зробить висновок про те, що саме цей майстер прийшов у світ, щоб «надати нову форму архітектурі, яка збилася зі шляху і блукала в пітьмі такий довгий час».

Учнем Філліпо Брунеллескі був архітектор та скульптор Мікелоццо ді Бартоломео (1396—1472). Він продовжив традиції, закладені вчителем, розвиваючи та удосконалюючи стиль доби Відродження. Найвидатнішою працею цього архітектора — палаццо Медічі Ріккарді у Флоренції (1444—1459). Він також побудував ряд вілл на околиці Флоренції.

Поряд із Брунеллескі та Мікелоцці, однією з найвідоміших фігур раннього відродження єАльберті Леон-Баттіста (1404—1472). Як і багато інших талановитих людей доби Відродження, він був людиною універсального спрямування. Альберті займавсяфілософією,етикою, правом,математикою,економікою,поезією,музикою,живописом, скульптурою, архітектурою, залишив своїм нащадкам багату кількість праць на латинській та італійській мовах. Першим в історії італійського Відродження цей дивовижний майстер став гуманістичним ідеалом «універсальної людини». Він творив у Флоренції,Феррарі,Ріміні, але на відміну від його попередників не керував будівництвом, а лише створював проєкти споруд та спостерігав за ходом роботи. Споруди Альберті уособлювали собою еволюцію поглядів доби Відродження. Так, на приклад, Палаццо Руччелаі (1446—1451) у Флоренції відрізнявся гладеньким фасадом, пишно декорованим обрамленнямпорталів та вікон, втративши фортечну міць і замкненість споруд попередньої добисередньовіччя.

Також діяльність архітекторів італійського похождення була активною і за межами самої Італії особливо у XVIII—XIX століттях. Так наприклад спорудиКиєва:Андріївська церква таМарійнський палац побудованіФранческо Бартоломео Растреллі,Червоний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка побудованийВінченцо Беретті,Гостиний двір побудованийЛуїджі Руска.

Образотворче мистецтво

[ред. |ред. код]

Римська школа,Венеційська школа,Неаполітанська школа,Болонська школа,Генуезька школа,Флорентійська школа,Брешианська школа,Феррарська школа,Сієнська школа,Умбрійська школа

Найвідоміші художники:

Музика

[ред. |ред. код]

Докладніше:Музика Італії

Антоніо Вівальді

Класична:

Естрада:

Література

[ред. |ред. код]
Докладніше:Італійська література

Найвідомішим італійським письменником єДанте Аліг'єрі, творець«Божественної комедії».

Також всесвітньо відомі італійські письменники:

Кінематограф

[ред. |ред. код]
Федеріко Фелліні

Італійські кінокартини здобули всесвітнє визнання в період по Другої світової війни, що сприяло стабільному розвитку кіноіндустрії. У той час утвердився напрямок в італійській кінематографії — неореалізм.

До числа перших зразків неореалістичних фільмів належать роботи режисерів:Роберто Росселліні «Рим — відкрите місто» (1945), «Диво» (1948);Вітторіо де Сіка «Шуша» (1946), «Викрадачі велосипедів» (1949);Діно Де Лаурентіс «Гіркий рис» (1950). Серед інших фільмів цього жанру виділяються: «Умберто» (1952); «Дах» (1956) і «Дві жінки» (1961) Вітторіо де Сіка, а також фільмФедеріко Фелліні «Дорога» (1954). Згодом італійські режисери відчули на собі вплив французького кіно нової хвилі. Тут можна згадати фільми Росселліні «Генерал делла Ровере» (1959), Фелліні «Солодке життя» (1960) іМікеланджело Антоніоні «Пригода» (1961).

Зразком тематичного розмаїття італійських кінофільмів 1960-х років є сатирична комедіяП'єтро Джермі «Розлучення по-італійськи» (1962) і реалістичний фільмП'єр Паоло Пазоліні «Євангеліє від Матфея» (1966). Фелліні все більше йде у світ фантазії в таких фільмах, як «Вісім з половиною» (1963), «Джульєтта і парфуми» (1965) і «Сатирикон» (1970). У 1970-х роках італійські майстри кіно починають виявляти більший інтерес до історичних сюжетів. Події фашистського періоду показані у фільмах «Конформіст» (1970)Бернардо Бертолуччі, «Сад Фінці-Контіні» (1971) Вітторіо де Сіка, у дуже суперечливому фільмі «Сало, або 120 днів Содому» (1976) і «Сім красунь» (1976)Ліни Вертмюллер. З видатних фільмів 1980-х та 1990-х років варто виділити роботи Мікеланджело Антоніоні «Ідентифікація жінки» (1982),Франко Дзефіреллі «Травіата» (1983) і «Отелло» (1984), Федеріко Фелліні «І корабель пливе» (1983) і «Джинджер і Фред» (1986), Ліни Вертмюллер «Іронія долі» (1984),Джузеппе Торнаторе «Кінорай» (1989),Джанні Амеліо «Відчинені двері» (1990),Пупі Аваті «Повість про хлопчиків і дівчаток» (1991) і Торнаторе «Прекрасний для всіх» (1991),Роберто Беніньї«Життя прекрасне» (1997).

У Венеції щороку проводиться кінофестиваль «Міжнародна виставка кіномистецтва».

Кухня

[ред. |ред. код]
Докладніше:Італійська кухня

Традиційна кухня Італії поширена і популярна у всьому світі, завдяки, зокрема, таким стравам, якпіца тапаста. По підсумках дослідження YouGov, у якому взяли участь 25 тисяч людей з 24 країн — італійська кухня була визнана найпопулярнішою в світі[52][53].

Також в Італії була створена перша в світікавова машина і кавові напої, які отримали дуже широке поширення в світі:еспресо,ристрето,американо,лате,капучино.

Засоби масової інформації

[ред. |ред. код]

Характеристика

[ред. |ред. код]

Зважаючи на чотири основні фактори за якими визначаєтьсямодель медіа системи країни, що стосуються політичних та економічних сторін діяльності ЗМІ, а саме:

  • ступінь розвитку медіа ринків та масової преси
  • політичний паралелізм — зв'язок між медіа та політичними групами, партіями та ін.
  • ступінь професіоналізації ЗМІ у сенсі розвитку автономної професійної медіа спільноти
  • зв'язок медіа системи з державою та ступінь втручання держави у діяльність ЗМІ можна визначити, що Італія має поляризованогоплюралізму ЗМІ.

Модель поляризованого плюралізму характерна для Середземноморських країн та відзначається низьким рівнем тиражів газет та професіоналізації медіа спільноти, а натомість високим рівнем пов'язаності ЗМІ з політичними партіями та іншими економічно-промисловими групами.

Провідні медіакомпанії

[ред. |ред. код]

Як вже було згадано для Італії характерний значний вплив політичних партій та впливових економічних кіл на ЗМІ. Медіа є невід'ємне від інтересів банкірів, фінансистів, політиків та будівельних магнатів. Періодично ця тема є причиною значної кількості скандалів на території країни, але вона так само швидко й несподівано згасає, як і з'являється[джерело?].

  • RCS Mediagroup — окрім книг та книжкових магазинів, цій компанії належать газети, періодичні видання, радіо та рекламні пакети. Основними власниками акцій є: міланськаMediobanca та банк Intesa San Paolo, будівельні компанії Toti таLigresti, фінансова компанія Mittel та інвестиційна компанія Merloni. Власністю цього холдингу є: Corriere della sera, Gazzetta dello sport, lo Donna, il Mondo, Vivi Milano, Astra, Amica, Brava casa, RCS pubblicita, Play Radio, Agr radio, Cnr radio та ін..
  • Mediaset — телевізійна та рекламна компанія. Основний гравець на ринку італійських телеканалів, що входить в світовий клуб власників телекомунікацій. Основна частина акцій належить сім'ї Сільвіо Берлусконі, які керують компанією через «Fininvest». На сьогодні президентом компанії став Феделла Конфанольєрі. До мережі цієї компанії належать: Mediaset Espana Comunicacioni, il Foglio, il Giornale, Canale 5,Italia 1,La 5, Mediaset Extra, Mediaset Italia DUE, та ін.
  • Видавнича групаL'Espresso — ще одна важлива компанія на медіа ринку Італії. Засновниками та основними власниками компанії є Карло де Бенедетті та Карло Кораччоло. Співвласниками є також — Fondazione Cassa di Risparmio di Trieste та Assicurazioni Generali. Під контролем цієї компанії знаходяться такі ЗМІ:La Repubblica,l'Espresso, Limes, Micromega, Ketaweb, Radio Deejay, Radio Capital, All Music, A. Manzoni.
  • RAI — Radiotelevisione Italiana — одна з найбільших італійських теле- та радіо компаній, акціонерне товариство всі акції якого належать державі. Є основним конкурентом компанії Mediaset. Фінансування проводиться більшою мірою за рахунок абонентської плати та реклами. Має широку мережу телеканалів, радіостанцій та власних сайтів, також має своє паперове видання. Їх легко розпізнати, оскільки більшість з них починається з назви компанії. Отож, Rai належить: Rai 1, Rai 2, Rai 3, Rai Italia 1 — Америка, 2 — Азія, 3 — Африка, 4 — Європа, Rai World Premium, Rai Scuola, Rai News 24, Rai Radio 1,2,3, Rai IsoRadio, Rai Italia Radio, сторінки вFacebook таTwitter, також офіційний сайт з однойменною назвою, та багато іншого. Крім того, саме Rai є організатором популярного в Італії та серед туристів фестивалю в Сан-Ремо.

Також важливими є такі компанії на медіаринку Італії, як CALTAGIRONE, RIFFESER, LA STAMPA, IL SOLE 24 ORE, TELECOM ITALIA MEDIA, SKY та інші.

Періодичні видання

[ред. |ред. код]

Незважаючи на те, що модель медіасистеми Італії подібна до інших країн Середземномор'я, структура ринку друкованих видань значно різниться. До прикладу, якщо в інших європейських країнах типологія друкованих видань, зокрема газет, відображається поділом на верхній, середній та нижній сегменти, то в Італії такого поділу немає. Для Італії характерний поділ за іншими аспектами, це — охоплення населення, час виходу, тематика, не рахуючись з маркетинговими підходами, такими, як аудиторія, орієнтація, стандарти новин.Для Італії характерне таке поняття, як «чорний рік газет», що настав під час газетної кризи в країні. У 2008—2009 рр. в Італії наступила газетна криза.

  • Високий відсоток «resa» (залишок) — значна частина тиражу італійських видань залишається не проданою і йде на утилізацію.
  • Низький рівень підписки на друковані видання — від 8 % до 13 %.
  • В роки економічно буму в країні був великий наплив реклами в газети, що вимагало збільшення кількості шпальт, щоб розбавити рекламу.
  • Зростання інтернет-ЗМІ, та ін.

Найпопулярніші та найпоширеніші газети Італії:

Corriere della Sera, 1938
  • Corriere della Sera — одна з найпопулярніших газет Італії. Видається в Мілані з березня 1876 року, відповідно є також і однією з найстаріших щоденних видань країни. Станом на 2011 рік щоденний тираж газети становив 482 000 примірників, однак це далеко не найбільший тираж газети за роки її видання. Є також електронна версія видання, яка займає 13 місце за відвідуванням в країні, серед вебсайтів. Головним редактором нині є Луччіано Фонтана.
La Repubblica логотип
  • La Repubblica — італійська щоденна газета, заснована в 1976 році виданням L'Espresso. На ряду з «Вечірнім кур'єром» є однією з найпопулярніших італійських газет. На сьогодні редактором є Вітторіо Цукконе. Станом на 2008 рік налічувалося 556 000 примірників щодня. За політичною приналежністю схиляється до помірно лівих поглядів. В січні 2016 року новим директором газети було призначено Маріо Калабрезі, який перед тим протягом 6 років був директором газети La Stampa. Видається в десяти різних італійських містах:Барі,Болонья,Флоренція,Генуя,Мілан,Неаполь,Палермо, Парма, Рим, Турин. Також існує ряд додатків до газети, які виходять рідше. Зокрема, La Repubblica XL — щомісячний додаток для молоді, Velvet — щомісячник присвячений моді та вечіркам, Dcasa (La Repubblica delle Donne) — щомісячний додаток для жінок, та ін..
La Stampa 1915
  • La Stampa — одна з найпопулярніших газет Італії на ряду з «Республікою» та «Вечірнім кур'єром». Заснована 1867 року, з 1895 отримала свою сучасну назву, її власником є FIAT Group. Станом на 2012 рік її тираж становив 256 000 примірників щодень, відповідно за тиражем вона є на четвертому місці, після своїх основних конкурентів та Il Sole 24 ORE. З 2009 до 2016 директором був Маріо Калабрезі, сьогодні цю посаду займає Мауріціо Молінарі, а редактором є Джуліо Ансельмі. З 1999 року відкрито офіційний сайт газети.
  • Il Sole 24 ORE — італійська національна щоденна газета Федерації італійських роботодавців. Є в п'ятірці найпопулярніших та в трійці найбільш продаваних газет країни. Видавець — 24 ORE Group. Станом на 2015 рік тираж становив 366 405 примірників щодня, де близько 215 594 — цифровий наклад (перша щоденна газета що має цифровий наклад). Видається та формується в 11 найбільших містах: Мілан, Рим, Неаполь, Турин, Флоренція, Болонья, Генуя, Трієст, Падуя, Палермо, Барі. Головним редактором на сьогодні є Роберто Наполетано. Містить в собі чотири газети в одній та 8 основних рубрик (політика, бізнес та економіка, ринок, нерухомість, урядова політика, державні фінанси, закони та податки, мистецтво та відпочинок). Також, кожного дня, окрім середи, разом з газетою виходять її додатки.
Il Giornale
  • Il Giornale — щоденна італійська національна газета, що була заснована 1974 року в Мілані. З 1979 року належить родині С. Берлусконі. За своїм тиражем займає десяте місце серед інших щоденних видань. Громадсько-політична газета редактором якої є Алессандро Саллусті. За політичним спрямуванням дотримується консерватизму та «берлусконізму». Станом на 2015 рік кількість примірників щоденно становила — 82 376. За своєю структурою наслідує «Вечірнього кур'єра». Містить 40 шпальт, однак кольоровими друкуються лише перша, дев'ята (сенсації) та остання (реклама). У 2013 році Верховний суд засудив газету виплатити компенсацію в 10 000 євро декільком суддям Міланської прокуратури за статтю 1999 року «Винен за всіма пунктами звинувачення», в якій звинувачували суддів в переслідуванняСільвіо Берлусконі.

Провідні телеканали країни

[ред. |ред. код]

Провідні телеканали країни можна класифікувати за приналежністю до медіагруп та корпорацій Італії. Відповідно найпопулярнішими є канали медіагрупи Mediaset, корпорація Rai, компанії Sky. Ми розглянемо 4 основних телеканалів країни.

  • Canale 5 — італійський приватний телеканал, доступний по всій території країни, який належить медіагрупі Mediaset. Один з основних телеканалів країни. За своїм характером універсальний та з широким спектром жанрів для різноманітної публіки. В той час, як інші канали цієї компанії мають обмеженішу аудиторію. Зокрема, Italia 1 — переважно для дітей та молоді, а Rete 4 — для домогосподарок. З 2013 року керівником каналу є Джанкарло Скері. Канал розпочав свою роботу 30 вересня 1980 року.
  • La Sette (La7) — італійський телеканал, який до 2013 року належав телекомунікаційній компанії Telecom Italia, а з 2013 р. належить медіагрупі Cairo Communacation. За своїм характером є універсальним, для широкого спектра аудиторії, при цьому містить велику кількість розваг та програм заглиблених у певну тематику. Є також дочірній канал La7d — Donne — націлений на молоду жіночу аудиторію.
  • Rai Uno (Rai1) — перший канал державної теле- та радіокорпорації RAI. Як і попередні два, вважається універсальним та для широкої аудиторії. Окрім Італії, транслюється також на території Франції, Швейцарії, Тунісу. Розпочав свою роботу з 3 січня 1954 року. з початку 2016 року керівником каналу є Андреа Фабіано. З початку 2000-х років канал починає виходити в Інтернет. Окрім цього каналу корпорація Rai має ще близько десятка різного роду телеканалів, як універсального спрямування так і жанрового. До прикладу: Rai Premium, Rai Scuola, Rai News 24, Rai Sport 1, Rai World Premium та ін..
  • Sky Sport — італійська група телеканалів Sky Italia. Цілодобові телеканали спрямовані на вузьку аудиторію любителів спорту та активного відпочинку. Транслюють переважно різноманітні чемпіонати різних видів спорту, автоперегони, новини спорту, змагання з бойових мистецтв. Початок транслювання датується 31 липня 2003 року. до групи каналів належать:Sky Sport 1- переважно футбольні трансляції,Sky Sport 2 —баскетбол,американський футбол, єдиноборства,Sky Sport 3 — теніс, гольф, футбол, Sky Sport F1 Sport MotoGP — змагання авто та мотоспорту, Sky Calcio — пакет з 13 футбольних телеканалів та ін..

Радіостанції Італії

[ред. |ред. код]
  • Studio 54 NetWork — приватнарадіостанція, що була утворена вЛокрії (Калабрія) 6 червня 1985 року. Трансляції проходять в десяти провінціях, п'яти регіонах Південної Італії:Катанія,Месіна,Реджо-ді-Калабрія,Вібо-Валентія,Катандзаро,Козенца,Лечче,Потенза таСалерно. Власником радіостанції є Франческо Массара. Програма радіо в переважній більшості складається з трансляції музичних хітів світу та інформації в режимі реального часу з щоденними оновленнями. Транслюється близько двадцяти програм.
  • Rai Radio 1 — перша радіостанція державної теле та радіокомпанії Rai. Спеціалізується в основному на новинах, спорті, ток-шоу та музиці. Радіотрансляцію розпочала з 6 жовтня 1924 року. Власником є Луїджі Губітозі, а керівником Флавіо Муччанте. Окрім музичних програм радіостанція транслює футбольні матчізбірної Італії та італійського чемпіонату з футболу.
  • Rai GR Parlamento — інформаційна радіостанція державної теле та радіокомпанії RAI, офіційний радіоканалПарламенту Італії. В прямому ефірі транслює політичні ток-шоу та інформаційні програми. Керівником радіостанції є Флавіо Муччанте, директор Rai Radio 1 та інформаційної служби Giornale Radio Rai. Радіоканал був заснований1998 року, за розпорядженням Міністерства комунікацій Італії. Ціллю його роботи було заповнення недостатньої поінформованості про діяльність уряду, яка тоді забезпечувалася лише радіостанцією Радикальної партії. Радіостанція дозволяє в прямому ефірі слухати виступи спікера Палати депутатів, голови Сенату таПрезидента країни. Крім того, щоденно транслюються близько 15 програм.
  • Ciao Como Radio — радіостанція в містіКомо. Провідна радіостанція не лише міста але й регіону поблизу нього, через те що в своєму регіоні місто є провідним з точки зору подій регіону та ін.. Транслює переважно новини, корисні програми для слухачів та музику, також, містить програми для безпосереднього спілкування радіоведучих з населенням. Сфокусувавшись на новинах та бізнесі в проміжках лунають композиції класиків та сучасних співаків та груп. Щоденне радіо для жителів міста та околиць.

Спорт

[ред. |ред. код]
Збірна Італії з футболу

У країні розвинуті майже усі види спорту, але італійці, як нація в цілому, дуже великі вболівальникифутболу (італ.Calcio). Італійське «tifosi» — в перекладі означає — вболівальник, часто це слово вживають у світі для опису відданих та палких фанів. Але італійці вболівають не тільки тоді коли грає національна збірна, чи великі команди. У кожному, навіть найменшому населеному пункті є своя футбольна команда та своїтифозі.

Збірна Італії з футболу одна з найтитулованіших чоловічих збірних світового футболу, чотириразовий чемпіон світу та дворазовий чемпіон Європи. Національний футбольний клубний турнір,Серія А, також, вважається одним з сильніших у світі футбольним чоловічим турніром.[54] Італійські клуби діставалися фіналу найпрестижнішого європейського клубного футбольного турніру двадцять п'ять разів, а вигравали його одинадцять разів.

Збірна Італії з футболу утримує світовий рекорд з матчів без поразок (37 ігор поспіль).

Також в Італії популярні:велоспорт,теніс тагольф.

Див. також

[ред. |ред. код]

Примітки

[ред. |ред. код]
  1. Italy. International Monetary Fund.Архів оригіналу за 12 травня 2013. Процитовано 18 квітня 2012.
  2. Search the agreements database[Архівовано 29 березня 2014 уWayback Machine.] Council of the European Union (retrieved 13 жовтня 2013).
  3. Italy: The World Factbook[Архівовано 9 липня 2017 уWayback Machine.] Central Intelligence Agency (retrieved 13 жовтня 2013).
  4. Country names (англійською) .Архів оригіналу за 19 травня 2011.
  5. BBC News – Italy profile – Facts.BBC News (англійською) . 17 грудня 2015.Архів оригіналу за 25 вересня 2013.
  6. UNSD — Methodology.unstats.un.org (англійською) . Архіворигіналу за 30 серпня 2017.
  7. Italy – Facts, Geography, & History.Encyclopedia Britannica (англійською) . Архіворигіналу за 25 лютого 2008. Процитовано 9 лютого 2020.
  8. UNITED NATIONS DGACM.www.un.org (англійською) . Архіворигіналу за 21 серпня 2017.
  9. Italy is often grouped in Western Europe. Academic works describing Italy as a Western European country:
  10. Carl Waldman; Catherine Mason (2006).Encyclopedia of European Peoples (англійською) . Infobase Publishing. с. 586.ISBN 978-1-4381-2918-1. Архіворигіналу за 28 листопада 2015. Процитовано 23 лютого 2013.
  11. Lazenby, John Francis (4 лютого 1998).Hannibal's War: A Military History of the Second Punic War. University of Oklahoma Press. с. 29.ISBN 978-0-8061-3004-0 — через Internet Archive.Italy homeland of the Romans.
  12. Maddison, Angus (20 вересня 2007).Contours of the World Economy 1-2030 AD: Essays in Macro-Economic History. OUP Oxford.ISBN 978-0-19-922721-1. Архіворигіналу за 7 червня 2020. Процитовано 9 травня 2020 — через Google Books.
  13. European Rennaisance and Reformation(PDF). Township of Washington, NJ: Immaculate Heart Academy. [n.d.] Архіворигіналу(PDF) за 27 квітня 2011. Процитовано 20 грудня 2009.{{cite journal}}:Проігноровано|contribution= (довідка).[неавторитетне джерело]
  14. Sée, Henri.Modern Capitalism Its Origin and Evolution(PDF).University of Rennes (англійською) . Batoche Books. Архіворигіналу(PDF) за 7 жовтня 2013. Процитовано 29 серпня 2013.[Архівовано 2013-10-07 уWayback Machine.]
  15. Jepson, Tim (2012).National Geographic Traveler: Italy. National Geographic Books.ISBN 978-1-4262-0861-4.
  16. Bouchard, Norma; Ferme, Valerio (2013).Italy and the Mediterranean: Words, Sounds, and Images of the Post-Cold War Era (англійською) . Palgrave Macmillan.ISBN 978-1-137-34346-8. Процитовано 17 грудня 2015.
  17. Unification of Italy (англійською) . Library.thinkquest.org. 4 квітня 2003. Архіворигіналу за 7 березня 2009. Процитовано 19 листопада 2009.
  18. The Italian Colonial Empire. All Empires. Архіворигіналу за 24 лютого 2012. Процитовано 17 червня 2012.At its peak, just before WWII, the Italian Empire comprehended the territories of present time Italy, Albania, Rhodes, Dodecanese, Libya, Ethiopia, Eritrea, the majority of Somalia and the little concession of Tientsin in China[Архівовано 2012-02-24 уWayback Machine.]
  19. Jon Rynn.WHAT IS A GREAT POWER?(PDF).economicreconstruction.com (англійською) .Архів(PDF) оригіналу за 28 квітня 2017. Процитовано 15 березня 2017.
  20. IMF Advanced Economies List. World Economic Outlook, April 2016, p. 148(PDF) (англійською) .Архів(PDF) оригіналу за 21 квітня 2016.
  21. CIA (2008).Appendix B. International Organizations and Groups.World Factbook (англійською) .Архів оригіналу за 9 квітня 2008. Процитовано 10 квітня 2008.[Архівовано 2008-04-09 уWayback Machine.]
  22. Country and Lending Groups.[Архівовано 2 липня 2014 уWayback Machine.]World Bank. Retrieved 1 серпня 2016.
  23. The World Health Organization's ranking of the world's health systems (англійською) . Photius.com. Архіворигіналу за 5 січня 2010. Процитовано 7 вересня 2015.
  24. Gabriele Abbondanza,Italy as a Regional Power: the African Context from National Unification to the Present Day (Rome: Aracne, 2016)
  25. «Operation Alba may be considered one of the most important instances in which Italy has acted as a regional power, taking the lead in executing a technically and politically coherent and determined strategy.» See Federiga Bindi,Italy and the European Union (Washington, D.C.: Brookings Institution Press, 2011), p. 171.
  26. Canada Among Nations, 2004: Setting Priorities Straight. McGill-Queen's Press — MQUP. 17 січня 2005. с. 85.ISBN 978-0-7735-2836-9. Процитовано 13 червня 2016.The United States is the sole world's superpower. France, Italy, Germany and the United Kingdom are great powers»)
  27. Sterio, Milena (2013).The right to self-determination under international law : "selfistans", secession and the rule of the great powers. Milton Park, Abingdon, Oxon: Routledge. с. xii (preface).ISBN 978-0-415-66818-7. Архіворигіналу за 7 червня 2020. Процитовано 13 червня 2016.The great powers are super-sovereign states: an exclusive club of the most powerful states economically, militarily, politically and strategically. These states include veto-wielding members of the United Nations Security Council (United States, United Kingdom, France, China, and Russia), as well as economic powerhouses such as Germany, Italy and Japan.»)
  28. Michael Barone (2 вересня 2010).The essence of Italian culture and the challenge of the global age (англійською) . Council for Research in Values and philosophy. Архіворигіналу за 22 вересня 2012. Процитовано 22 вересня 2012.[Архівовано 2012-09-22 уWayback Machine.]
  29. Alberto Manco,Italia. Disegno storico-linguistico, 2009,Napoli, L'Orientale,ISBN 978-88-95044-62-0
  30. Alberto Manco,Italia. Disegno storico-linguistico, 2009,Napoli, L'Orientale,ISBN 978-88-95044-62-0
  31. OLD, p. 974: «first syll. naturally short (cf.Quint.Inst.1.5.18), and so scanned inLucil.825, but in dactylic verse lengthenedmetri gratia
  32. Dionysius of Halicarnassus,Roman Antiquities,1.35, on LacusCurtius
  33. Aristotle,Politics,7.1329b[Архівовано 10 вересня 2015 уWayback Machine.], on Perseus
  34. Thucydides,The Peloponnesian War,6.2.4[Архівовано 24 вересня 2015 уWayback Machine.], on Perseus
  35. Християнсько-демократична партія Італії. Архіворигіналу за 8 липня 2018. Процитовано 8 липня 2018.
  36. План Маршалла. Архіворигіналу за 25 липня 2018. Процитовано 8 липня 2018.[Архівовано 2018-07-25 уWayback Machine.]
  37. Країни-члени НАТО. Архіворигіналу за 8 липня 2018. Процитовано 8 липня 2018.
  38. Політика лівоцентристських урядів (1963—1976). Архіворигіналу за 15 березня 2017. Процитовано 8 липня 2018.
  39. Терор без прикрас. Італійські «червонобригадники». Архіворигіналу за 9 липня 2014. Процитовано 8 липня 2018.
  40. Правовий статус уряду Італії. Архіворигіналу за 8 липня 2018. Процитовано 8 липня 2018.
  41. Італія у 90-ті роки XX ст. Архіворигіналу за 16 березня 2017. Процитовано 8 липня 2018.
  42. Світовий досвід розбудови іміджу інститутів сектору безпеки та оборони. Архіворигіналу за 13 січня 2017. Процитовано 8 липня 2018.
  43. Ренці залишає пост голови Демократичної партії Італії. Архіворигіналу за 11 квітня 2022. Процитовано 20 травня 2022.
  44. Новим прем'єр-міністром Італії став лівоцентрист Паоло Джентілоні. Архіворигіналу за 8 липня 2018. Процитовано 8 липня 2018.
  45. визнала: 99 % померлих від коронавірусу мали інші хвороби[Архівовано 3 грудня 2021 уWayback Machine.], Главком, 19 березня 2020
  46. 99 % of Those Who Died From Virus Had Other Illness, Italy Says[Архівовано 22 березня 2020 уWayback Machine.], Bloomberg, 18 березня 2020
  47. Новий антирекорд: в Італії за добу від Covid-19 померли майже 800 людей[Архівовано 22 березня 2020 уWayback Machine.], Главком, 21 березня 2020
  48. В Італії 20 % медичного персоналу заразилися коронавірусом[Архівовано 22 березня 2020 уWayback Machine.], Главком, 22 березня 2020
  49. Конституція Італії[Архівовано 21 травня 2019 уWayback Machine.](італ.)
  50. ISTAT[недоступне посилання з лютого 2019]
  51. Энциклопедия стран мира: Справочное(рос.)
  52. Italian cuisine is world's most popular | YouGov. Архіворигіналу за 27 березня 2022. Процитовано 5 квітня 2022.
  53. Какие кухни мира признаны самыми популярными — Мир — Коммерсантъ. Архіворигіналу за 29 серпня 2021. Процитовано 5 квітня 2022.
  54. Кевін Ешбі (24 травня 2007).Серія A підтверджує зірковий рівень. UEFA.com.Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 5 грудня 2007.(англ.)

Джерела

[ред. |ред. код]
  • Tacchi-Venturi, Luigi.Italy[Архівовано 21 жовтня 2018 уWayback Machine.] //The Catholic Encyclopedia. Vol. 8. New York: Robert Appleton Company, 1910.
  • Андрущенко І., Срібняк І. Суспільно-політичний розвиток Сицилійського королівства у XI—XIII ст. // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія «Історія, економіка, філософія». — К., 2001. — Вип. 5. — С. 284—291.
  • Срібняк І. В. Утворення єдиного Італійського королівства (1848—1870) // Гетьманський альманах / Відп. ред. Ю. Терещенко. — К., 2002. — Ч. І. — С. 95—107.
  • Срібняк І. Державотворча діяльність монархів Савойської династії в Італії (1821—1870 рр.) // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. — К., 2006. — Вип. 15. — С. 348—361.
  • Срібняк І. Нормани в Сицилії та Південній Італії: особливості проникнення, територіальні здобутки, державно-політична спадщина (XI—XIII ст.) // Wojskowość Ludów Morza Bałtyckiego. Mare Integrans. Studia nad dziejami wybrzeży Morza Bałtyckiego. Materiały z II Międzynarodowej Sesji Naukowej Dziejów Ludów Morza Bałtyckiego, Wolin 4-6 sierpnia 2006 / Pod redakcją Michała Bogackiego, Macieja Franza, Zbigniewa Pilarczyka. — Toruń, 2007. — S.264-277.
  • Срібняк І., Бульвінський А. Італія // Країни світу і Україна: енциклопедія в 5-ти т. / редкол. А. І. Кудряченко (голова) та ін.; ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України». — К., 2017. — Т. 1: Північна Європа, Західна Європа, Південна Європа. — С. 479—517.http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/24470[Архівовано 23 жовтня 2018 уWayback Machine.] (PDF[Архівовано 31 березня 2020 уWayback Machine.])
  • Срібняк І. Італія / Italia: короткий нарис історії. Навч. посібник. — Рим-Київ: Consortium scientifico-educatif international Lucien Febvre, 2019. — 206 с.http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/27567[Архівовано 2 липня 2019 уWayback Machine.] (PDF[Архівовано 20 жовтня 2020 уWayback Machine.])

Література

[ред. |ред. код]
  • Все об Италии: общ. сведения. История. Наука. Культура. Образование. Спорт. Достопримечательности. Полезные мелочи и советы / А. Рапопорт ; под ред. проф. Николы Франко Баллони ; предисл. Юрия Макарова ; Итал. ин-т культуры в Украине. — Х. : Фолио, 2006. — 539, [1] с. : ил. — (Серия «Страны мира»). —ISBN 966-03-3274-2
  • Італійська їжа в історії та культурі: зб. наук. ст. з нагоди року італ. їжі у світі та III всесвіт. тижня італ. кухні / [відп. ред. О. В. Сминтина ; редкол.: В. Г. Кушнір та ін.] ; Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова, Ф-т історії та філософії, Каф. археології та етнології України [та ін.]. — Одеса: ОНУ, 2018. — 148 с. : іл., табл. —ISBN 978-617-689-299-1
  • Музична культура Італії та Франції: від бароко до романтизму (проблеми стилю та міжкультурних контактів): зб. наук. пр. / Київ. держ. консерваторія ім. П. І. Чайковського ; [ред.-упоряд.: М. Р. Черкашина, Г. В. Куколь]. — Київ: [б. в.], 1991. — 115 с.
  • Територіальний устрій Франції та Італії — уроки для України: [монографія] / Ален Панов. — Ужгород: АУТДОР-ШАРК, 2015. — 126 с. : рис., табл. —ISBN 978-617-7132-24-9

Посилання

[ред. |ред. код]
Італія
у сестринських Вікіпроєктах
d:Інформація у Вікіданих?
q:Цитати у Вікіцитатах?
n:Новини у Вікіновинах?
voy:Італія у Вікімандрах?
CMNS:Італія у Вікісховищі?
Франція ФранціяШвейцарія Швейцарія
Австрія Австрія
Словенія Словенія
Адріатичне море
Лігурійське море
Тірренське мореСередземне мореІонічне море
Пов'язані статті
Італія Італія в темах
Географія
Історія
Італійці
Демографія
Державний устрій
Право
Економіка
Соціальна система
Культура
Релігія
Збройні сили
Інші теми
Зони
Північній захід
відсутні
Північній схід
Центр
Південь
Острови
Незалежні
Залежні та
інші території
Данія
Фінляндія
Норвегія
Велика Британія
Обмежено визнані
1 Частково вАзії, або цілком у Азії з культурними зв'язками в Європі.
Країни-члени
АвстріяАзербайджанАлбаніяАндорраБельгіяБолгаріяБоснія і ГерцеговинаВелика БританіяВірменіяГреціяГрузіяДаніяЕстоніяІрландіяІсландіяКіпрІспаніяІталіяЛатвіяЛитваЛіхтенштейнЛюксембургМальтаМолдоваМонакоНідерландиНімеччинаНорвегіяПівнічна МакедоніяПольщаПортугаліяРумуніяСан-МариноСербіяСловаччинаСловеніяТуреччинаУгорщинаУкраїнаФінляндіяФранціяХорватіяЧехіяШвейцаріяШвеціяЧорногорія
Золоті: засновники. Сині: пізніші члени
Країни-спостерігачі
Члени у минулому
Чехословаччина (1991–1992) •Саар (1950–1956) •Росія (1992-2022)
Інституції
Країни-учасниці
Саміти
G6 (у 1975)
G7 (1976-1996)
G8 (1997-2013)
G7 (з 2014)
Держави, які офіційно визналиГолодомор 1932—1933геноцидом
Європа
Країни, що визнали Голодомор геноцидом
Америки
Австралія-Океанія
Країни-члени
Офіційна емблема НАТО
Керівництво
Особи
Підрозділи
СК ОЗС в ЄвропіACOКомандування ОЗС з питань трансформаціїIMSОК ОЗС БрюнсюмОК ОЗС НеапольОК ОЗС ЛісабонВійськовий комітетОЗС НАТОKFORSFORIFORISAFNRFRDCУдарні військово-морські силиСистема ПРОNATINADSLANDCOMДруге об'єднане тактичне авіаційне командуванняЧетверте об'єднане тактичне авіаційне командуванняМедична служба НАТОКапеланство НАТОЗасоби стратегічних авіаперевезеньКіберцентр НАТОАгентство стандартизаціїNCIОрганізація наукових досліджень і технологійЦентр аналізу та накопиченого досвідуЦентр аналізу інформації про безпеку боєприпасівДослідницько-експериментальний морський центрЄвроатлантичний координаційний центр реагування на природні лиха та катастрофиАгентство з управління розробкою, розвитком, виробництвомACCSАгенція з підтримки та постачанняДРЛВіУАгентство консультацій, командування й управлінняСоюзне командування Мобільними Силами ЄвропаБАЛТРОНАвіабаза Рамштайн
Операції
Операції та місіїАктивні зусилля • Обдумана сила • Орел охоронець • Союзницький захисник • Океанський щит • Союзницький постачальник • Окаб • Червоний кинджал • Перс • Патруль над Ісландією • Денай флайт • Ектів індевор • Ахіллес • Іглс самміт • Шарп ґард • Скай монітор • Денай флайт • Карез • Маритайм гардДизельСептентріонШахі тандарГірська лютьЕлайд гарвестХарекате ЙолоЕсеншал харвестМолотМаритайм моніторМаритайм ґардСтрайкбекГладіоПатрулювання над країнами БалтіїТренувальна місія в ІракуДопомога Африканському Союзу в ДарфуріЕсеншал гарвестКонфлікт у Південній СербіїПікакс-гендлКриптоніт«Елайд хармоні»Гнів Кобри
Сабреддіт (італ.)
Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Географія та географічні карти
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Велика данська енциклопедія ·Велика норвезька енциклопедія ·Енциклопедія історії України ·Енциклопедія сучасної України ·Історичний словник Швейцарії ·Православная энциклопедия ·Православная энциклопедия ·Православная энциклопедия ·Хорватська енциклопедія ·Шведська національна енциклопедія ·Шведська національна енциклопедія ·Электронная еврейская энциклопедия ·Энциклопедия Кругосвет ·BabelNet ·Britannica (11-th) ·Brockhaus Enzyklopädie ·Catholic (1907—13) ·Encyclopédie Larousse ·Encyclopedia Treccani ·Encyclopædia Britannica ·Encyclopædia Universalis ·Grove Art Online ·Internetowa encyklopedia PWN ·Klexikon ·NicoNicoPedia ·Österreichisches Musiklexikon Online ·Proleksis Encyclopedia ·TDV İslam Ansiklopedisi ·Treccanis Dizionario di Storia ·Treccanis Enciclopedia Italiana ·Treccanis Enciclopedia Italiana ·World History Encyclopedia
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано зhttps://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Італія&oldid=46287059
Категорії:
Приховані категорії:

[8]ページ先頭

©2009-2025 Movatter.jp