Походження самоназвиEspaña (а отже, і похідних від нього) є дискусійним.Давньоримська назваІберії,Hispania, може походити від термінаHesperia, яким римляни поетично називали Іспанію. Саме словоHesperia походить відгрецькогоΕσπερία, тобто «західна країна», «країна сонця, яке сідає» (так греки називалиІталію). Римляни перенесли цю назву на Іспанію, оскільки вона міститься ще далі на захід від їхньої країни.
Інша версія походження — відпунічного словаIspanihad, яке означає «країна кроликів» або «край, околиця» (від того, що Іспанія розташована на краюСередземноморського регіону). Є також версіябаскського походження, від словаEzpanna (тобто «край, межа», оскільки Іспанія є південним краєм Європи).
ГуманістАнтоніо де Небріха запропонував версію походження від іберійського словаHispalis, яке означає «місто західного світу».Хесус Луїс Кунчіллос стверджує, що коріньspan походить відфінікійського слова «spy», що означає «кувати метали». Таким чиномi-spn-ya означатиме «край, де кують метали».
Алдабе, Громадський центр; Ковальська вулиця; Віторія Гастейс
За територією Іспанія є четвертою країною в Європі, післяРосії,України таФранції, і є другою за величиною вЄвропейському Союзі. Іспанія омивається Середземним морем й Атлантичним океаном. По суходолу Іспанія межує з Португалією на заході (спільний кордон — 1214 км), з Францією — по гребеняхПіренейських гір (623 км), зАндоррою (63,7 км), зГібралтаром (1,2 км), зМарокко (м. Сеута — 6,3 км, м.Мелілья — 9,6 км).
Рельєф Іспанії різноманітний, тут панівну роль відіграють системи гірських хребтів і високогірних плоскогір'їв.Плоскогір'я тагори становлять близько 90 % її території. Майже половину поверхні країни займає велике, найбільше в Європі високогірне плоскогір'я —Месета з середньою висотою 660 м над рівнем моря. Месета відрізняється чергуваннямплато, висотних бриловиххребтів і гірськихулоговин.Центральна Кордильєра поділяє Месету на дві частини: північну та південну. Більша частина території Іспанії розташована на висоті близько 700 м. Це друга за висотою країна в Європі післяШвейцарії.
Рельєфна карта Піренейського півострова
На півночі Месету обрамляють потужніКантабрійські гори, які простяглися вздовжузбережжяБіскайської затоки на 600 км, ізолюючи внутрішні райони країни від впливу моря. У їхній центральній частині лежить гірський масивПікос-де-Еуропа (з іспанської — Піки Європи) з висотами до 2648 м. Ці гори альпійського типу складені переважно відкладами кам'яновугільного періоду —вапняками,кварцитами,пісковиками. Кантабрійські гори — орографічне та тектонічне продовження найпотужнішої гірської системи Іспанії —Піренеїв.
Піренеї являють собою кілька паралельних хребтів, які простягаються із заходу на схід на 450 км. Це один із найважкодоступніших гірських районів Європи. Хоча в середньому їхня висота не дуже велика (трохи більше 2500 м), але вони не мають потрібної кількості зручно розташованих і доступнихперевалів. Усі ці перевали розташовані на висоті 1500—2000 м, тому залізниці, які йдуть з Іспанії в інші країни, обходять Піренеї із заходу та сходу. Найширша та найвища частина гір — центральна, тут розташована їхня головна вершина —пік Ането, який досягає 3404 м. З північного сходу, до Месети примикає системаІберійських гір, максимальна висота (пік Мон-Кайо) — 2313 м.
Між східними Піренеями й Іберійськими горами простягаються невисокіКаталонські гори, південні схили яких уступами обриваються майже перед Середземним морем. Каталонські гори (середні висоти яких 900—1200 м, найбільшавершина —гора Каро, 1447 м) простягаються упродовж 400 км майже паралельно берегу Середземного моря та фактично відокремлюють від ньогоАрагонське плато. Ділянки прибережних рівнин, які розроблені в Мурсії, Валенсії та Каталонії й на північ відмису Палос до кордону з Францією, характеризуються високою родючістю.
Весь південний схід Піренейського півострова зайнятийКордильєрою-Бетіке, яка є системою гірських масивів і хребтів. Кристалічною віссю її сталигори Сьєрра-Невади. За висотою вони поступаються в Європі тільки Альпам. Їхня вершина,гора Муласен, яка досягає 3478 м, — найвища точка півострівної Іспанії. Хоча найвища гірська вершина Іспанії знаходиться на островіТенерифе (Канарські острови) — цевулкан Тейде, висота якого досягає 3718 м.
Єдина великанизовина —Андалузька на півдні країни. На північному сході Іспанії в долині річкиЕбро розкинуласяАрагонська рівнина. Менших розмірів низовини тягнуться вздовж Середземного моря.
Головне місце в геологічній будові Іспанії посідаютьпротерозойські тапалеозойські складчасті комплекси Іберійської Месети, перекриття на східмезо-кайнозойськимплатформовим чохлом. На півночі Іберійська Месета обрамляється південним краєм Піренеїв, на півдні — ланцюгом Андалузьких гір (Бетської Кордильєри). В Іберійській Месеті виділяються тритектонічні зони.
Пам'ятник вуглекопам
Північна, охоплює Кантабрійські й Іберійські гори, виникла на місці геосинклінальногопрогинання, виконаного могутніми терігенними осіданнямираннього палеозою,карбонатно-терігенними відкладеннямисереднього палеозою та (в Астурійському басейні) параллічеською вугленосною товщеюкарбону. Основна складчастість належить до кінця карбону (астурійська фаза). Центральна зона, яка простягається через Галісію та Кастилію, відповідає стародавньому геоантіклінальному підняттю, пронизаномугранітами; велике значення мала туткембрійська (сардинська) складчастість. Південна (геосинклінальна) зона (Сьєрра-Морена) складена переважно продуктами підводноговулканізму основного складу таграувакками; вона сформувала свою складчастість у серединідевона.Мезокайнозойській платформовий чохол утворений карбонатними осадами; басейн річки Ебро, у ньому спостерігаються флішеві й молассові товщі, які зазнали впливу волігоцені (у піренейську фазу) інтенсивної складчастості.Бетська Кордильєра складається з серіїтектонічних покривів, переміщених на північ. Внутрішні покриви складеніметаморфічним палеозоєм, зовнішні — карбонатними й уламковими породамимезозою,палеогену танижнього міоцену.
Розробка родовищ корисних копалин«Молочні річки»
По покладахкорисних копалин, а саме, через значні об'єми,рудніродовища пов'язують із палеозойськими комплексами й гранітами (на півночі та півдні Іспанії). Найпримітніший південний рудний пояс, притаманний для середньопалеозойських ефузивно-терригенних товщ і герцинських гранітів Сьєрри-Морени та Вельви. До нього належитьколчедановіпокладиміді, гідротермальні родовищартуті, рудисвинцю йцинку. Великі родовищазалізняка вГалісії, Астурії,Леоні,Біскайї,Сантандері,Гранаді, тапіритів — уВельві,Севільї, менш значні — вМурсії йАстурії ці пірити містять до 10 % міді. Багатющі у світі запаси ртуті зосереджені вАльмадені. Родовища свинцево-цинкових руд відомі в провінціях Хаен (Лінарес,Ла-Кароліна) та Мурсія (Картахена,Масаррон), а також у Сантандері (Реосин іРейноса) тощо. Значні запасиуранових руд, за якими Іспанія входить у 10 найбільших світових постачальників, та 2-ге місце в Європі. Основні уранові родовища знаходяться в провінціяхСаламанка таКасерес. В Іспанії є покладизолота,срібла,миш'яку,марганцю. З нерудних копалин в Іспанії відомікалійні солі (карналіт ісильвініт), які залягають у долині річки Ебро,каолін йапатит. Місцеві енергетичні ресурси складаються переважно із запасівкам'яного вугілля. Вугільні басейни містять невелике числопластів малої потужності з великими ухилами, сильно дислокованих, що утруднює механізацію їхнє добування та робить їх малорентабельними. Близько 90 % видобуткувугілля припадає на басейни Астурії, Леона та Паленсії.
Завдяки своєму географічному положенню кліматичні умови в Іспанії вкрай різноманітні. Піренейському півострову притаманні три основні кліматичні типи — континентальний, океанічний і середземноморський та ще три не основних, але визначальних кліматичних зон — гірського, альпійського та субтропічного типу.
Карта кліматичних зон ІспаніїКарта середньо річної кількості опадів
Охоплює більшість півострова Іспанії, він формується завдяки унікальному розташуванню самого півострова та природно-кліматичних особливостей Центральної Месети, прилеглих до цього плато гір (як на сході, так і на півдні), і властивостями території басейну річкиЕбро. Континентальний клімат характеризується широким коливанням добових і сезонних змін у температурі, низькою кількістю та нерегулярністю опадів із високим рівнем випаровування, що призводить до посушливості. Середньорічна кількість опадів загалом становить від 300 до 640 мм на рік (більшість провінцій регіону Месети отримує близько 500 мм на рік). На півночі Месети, Центрального плато й у басейні Ебро, є двасезони дощів, один навесні (квітень-червень), а інший восени (жовтень-листопад). На півдні Месети, вологі сезони — весна й осінь, весною лише один місяць — березень, а осінній період загалом посередньо-вологий, але навіть у ці вологі сезони дощі тут нерегулярні та нетривалі. Континентальні зими прохолодні в межах −1 °C, з сильним вітром і високою вологістю, незважаючи на низький рівень опадів. За винятком гірських районів північногопередгір'я Іберійських гір, у холодні періодимороз та підмерзання є поширеним явищем. Літо тепле та безхмарне, середня деннатемпература становить; 21 °C на півночі Месети й із 24 °C до 27 °C на півдні Месети, а нічні температури коливаються від 7 °C до 10 °C по всій континентальній зоні. У басейні річки Ебро (який знаходиться на нижчому висотному рівні), дещо відмінні особливості — дуже спекотно влітку та температура може перевищувати 40 °C. Влітку загалом на Центральному плато та Месети та в басейні Ебро вологість найнижча, за винятком району річкиРіо-Ебро, де наявна висока вологість.
Переважає в північній частині країни (часто називають «Зелена Іспанія»), відПіренеїв до північно-західних районів півострова, і характеризується відносно м'якою зимою, теплим, але не спекотним літом та, загалом, рясними опадами — близько 1000 мм за весь рік, причому в найпосушливіші місяці вище 30 мм за рік. Температура коливається незначно (як на добу, так і щосезону), у середньому діапазоні від +9 °C у січні до 21 °C у липні. Стримуючий вплив морських атмосферних явищ на узбережжі, чим далі в глиб країни та вище в гори півночі Іберійського півострова, тим інтенсивніші температурні коливання. Близькість до Атлантичного океану також впливає на кількість опадів, тому на сході їх менше, аніж на океанічному західному узбережжі. Восени, з жовтня по грудень, найтриваліший дощовий сезон, а липень найпосушливіший місяць. Висока вологість і переважаючі фронтальні морські вітри, сприяють формуванню кліматичного явищатуману, який є загальноприйнятою нормою вздовж всього північно-західного узбережжя, це явище не так часто спостерігається всередині країни (здебільшого на незначних ділянках та ближче до холодної пори року), причиною його відсутності є гори, які стають своєріднимбар'єром для проникнення вологих циклонів з боку моря чи океану.
Охоплює територію, яка простягається від Андалузьких рівнин (майже весь південь півострова), уздовж усього південного та східного узбережжя країни аж до Піренеїв (обмежується гірськими хребтами, що йдуть паралельно узбережжю Середземного моря). Загалом, період опадів у цьому регіоні зосереджений, переважно, наприкінці осінньо-зимового циклу й у веснянупору року. Дощі тут, зчаста, нерегулярні з ймовірними періодами посухи. Температура в середземноморській кліматичній зоні вища ніж у континентальних внутрішніх районах. Сезонні та добові зміни температури не мають значної амплітуди коливань. Температура повітря в січні, зазвичай, у середньому від 10 °C до 13 °C у більшості районів середземноморської зони, і лише трішки прохолодніше на північно-східному узбережжі (на північ від Барселони). Взимку температура в глиб рівнин Андалузії також трохи нижча ніж на узбережжі. Середня температура в липні та серпні від +22 °C до 27 °C на узбережжі, і від 29 °C до 31 °C у глиб півострова, цей же період відзначається пониженою вологістю. В середземноморській кліматичній зоні наявні значнівітрові потоки (вітри Левече): жаркі та сухі східні або південно-східні повітряні потоки, які зароджуються надПівнічною Африкою. Епізодично ці вітри іноді приносять з собою піщаний пилСахари — ці явища найчастіше відбуваються навесні й спричинені раптовим (як правило, нетривалим) різким зростанням температури впустелі. Кулер — східний вітер, приходить з бокуЛеванту, набираючи свою силу з-поміж улоговин між гірськими формаціямиПенібетіко йАтлаських гір у Північній Африці. Ці східні вітри є визначальними, тому що формують особливості середземноморського клімату в регіоні, оскільки вони послаблюють атмосферну температуру та підвищуютьвологість.
Сьєра-Невада в березні — південь ІспаніїЛіси Ла-Пальми
Три не основні кліматичні зони мають меншу площу поширення, водночас саме вони формують особливості основних кліматичних типів Іспанії в певні часові періоди (посушливі чи дощові, розу вітрів).
Гірський тип клімату характерний для тих частин території Іспанії, що лежать на висотах понад 2000 метрів (здебільшого в провінціях). Тамтешньою особливістю є дуже спекотне літо та м'яка й холодна зима. Дуже сухий тип клімату, схожий напустельний, з низькою кількістю опадів до (150 мм на рік) спостерігається вКабо-де-Гата, це одне з найсухіших місць у Європі.
Найвищим точкамПіреней йСьєрра-Невада (що понад 3000 м) характерні альпійські кліматичні особливості.
Канарські острови знаходяться всубтропічному поясі. Температура, помірна та стабільна з 18 °C до 24 °C протягом року. Що стосується опадів, східні острови є напівпосушливими, західні вологими, з деякими дуже вологими районами вгорах Гомера йЛа-Пальми (його ще називають «Лаурісілва»). Крім того, на південному узбережжі Середземного моря (Малага та прибережній смузіГранади) спостерігається часткове змішання середземноморського та субтропічного кліматів.
Карта річкових басейнів Іберійського півостроваКаньйон річки Тежу
Як ігідрографія в будь-якій іншій країні, В Іспанії вона визначається двома чинниками: кліматичними й геологічними (рельєф і підземні ресурси) особливостями. Більшість Іспанії підпадає в зону середземноморського клімату, так що перша спільна риса для всіхрічок — сильні посухи та низький поток. Це правило не стосується річок «мокрої Іспанії» — на півночі та північному заході. Центральне плато з його гірськими хребтами й западинами є визначальним для півострова, та нахилене в бік заходу, тому більшість його водних потоків несуть свої води в цьому напрямку, але ніДуеро, ніТахо, ніҐуядіана, які впадають вАтлантику, не є судноплавними. Інша велика річка —Гвадалківір також тече в Атлантику, тільки нахилена в бік океану черезБетіську височину — є єдинасудноплавна річка на півострові, та й то лише в нижній течії.
Річки більшої частини Іспанії мають переважно дощове живлення й різкі сезонні коливання стоку — при зимово-весняному його максимумі та мінімумі літом коли великі річки сильно міліють, а багато дрібних пересихають. Лише на півночі й північному заході річки повноводні протягом всього року, з відносно рівномірними по сезонах витратами води. У Піренеях, Андалуських горах дощове живлення річок доповнюється сніговим. Найбільші річки басейну Атлантичного океану — Тахо, Дуеро, Ґуадіана, Гвадалківір, помережані греблями та є найбільшими річками півострова. До басейну Середземного моря відносяться річки Ебро,Хукар,Сегура. Більшість великих річок перетинають ділянки зпорогами що разом із їхньою літньою маловодністю — перешкоджає судноплавству. Річки півночі Іспанії використовуються переважно в енергетичних цілях, а інші — головним чином для штучногозрошування (на багатьох річках створені регулюючі водосховища).
Багатоозер розкидано по території Іспанії, вони всі різного походження, одні — тектонічного та вулканічного походження, а інші — льодовикового та карстового й навіть змішаного походження. Ці озера здебільшого невеликі, розташовані переважно в горах.
Ебро з боку СарагосиКанал від річки Тежу до Сеґура
Мала кількістю опадів, спричинена середземноморським кліматом, призвела до ощадливого використання водних ресурсів в Іспанії, як поверхневих, так і підземних. З давніх-давен воду ретельно збирали та економили, оскільки вона необхідна, як длязрошення, так і для споживання населенням. Тому ще в давні часи були побудовані великіакведуки, за часів Римської імперії — вСеговії,Меріді,Тарраґоні таБарселоні, аараби зрошували своїсади уВаленсії,Леріді та в більшій частині сільської місцевості Андалузії. Крім того, вода використовується, як рушійна сила, для індустрії та економіки, опосередковано або безпосередньо, за допомогою електрики. В Іспанії було побудовано багатогідроелектричних вузлів для накопичення енергії та перерозподілу частини водних ресурсів. Це сприяло якісному споживанню води в промисловості та безперебійному постачанню її до великих міських агломерацій. Що ж стосується Канарських островів, то там побудовано станції перегонки з морської води.
Загалом можна сказати, що по всьому іспанському Середземномор'ї, так чи інакше, але відчувається дефіцит у водних ресурсах у порівнянні із зоною Атлантики. Таким чином, дефіцит в іспанському Середземномор'ї становить близько 5000 гм³ на рік, а на Атлантичному є надлишок, що наближається до25 000 гм³ (здебільшого через великий потік річок до океану). Таким чином, необхідно було компенсувати цей дефіцит. Цього домоглися завдяки побудовігребель таканалів на річці Тежу, що полегшило тяжке становищеЛеванту. З цієї причини, й інші великі водойми зазнали техногенного впливу — річки використали для будівництва гребель, які перетворили краєвиди річок, їхніхущелин, на великі озера таводосховища.
Вперше людина з'явилася на території Іспанії в добупалеоліту. ТериторіюПіренейського півострова заселили племенаіберійців такельтів. Перші розселилися на півночі та заході півострова, другі — на сході та півдні. Згодом почався процес змішання кельтських та іберських племен, внаслідок чого з'явилися племенакельтіберів.
Територія Іспанії стала одним з основних театрів військових дій під часДругої Пунічної війни. Південний схід Іспанії належавКарфагенській імперії. Там було засновано укріплену фортецю —Новий Карфаген У 209 р. до н. е. римляни провели успішнуоблогу міста, внаслідок чого заволоділи ним. Загалом у результаті Другої Пунічної війни Рим заволодів більшою частиною Піренейського півострова.
Перебування Іспанії під владою арабів характеризувалося розвитком культури. Найвизначнішими пам'яткамиАрабської Іспанії єпалац Альгамбра уГранаді таКордовська мечеть, пізніше перебудована в собор. У X столітті столиця Арабської Іспанії —Кордова — була найбільшим містомЄвропи з населенням 1 мільйон осіб.
Реконкіста (ісп.Reconquista) в перекладі з іспанської означає «відвоювання».Реконкіста — це процес відвоювання іспанцями своїх земель від арабів. Почалася Реконкіста у 722 році. Тоді вождь невеликого племені астурійців на півночі ІспаніїПелайо вбитві при Ковадонзі розбив арабське військо. Пелайо став першим королемАстурійського королівства.
Реконкіста відбувалася дуже повільними темпами: якщо араби завоювали Іспанію за 7 років, то іспанці відвоювали свою країну аж за 700 років.
Під час Реконкісти на території Піренейського півострова з'явилися декілька держав, деякі з яких поглинали своїх попередників:Астурійське,Галісійське,Наваррське,Леонське,Кастильське таАрагонське королівства. У XIII столітті Кастилія та Леон об'єдналися водну державу. 1479 року Кастилія-Леон об'єдналася зАрагоном внаслідок шлюбу кастильської королевиІзабелли та арагонського принцаФернандо в одну державу — Іспанію. Спільним для держав Піренейського півострова була наявність одного типустаново-представницького органу влади, що мав назвукортеси.
У 1808 році в Іспанію вторгнувсяНаполеон Бонапарт. Внаслідок цього королем став його брат,Жозеф Бонапарт. 1813 року було відновлено владу іспанських Бурбонів.
У 1820—1823 роках відбуласяІспанська революція під проводом ліберальної буржуазії. Революція зазнала поразки завдяки інтервенції Франції у 1823 році.
У 1868 році була повалена з престолу королеваІзабелла II. До влади прийшовАмадей I, який зрікся престолу 1873 року. Після цього була проголошенаПерша Іспанська республіка. Повернення влади Бурбонів відбулася завдяки путчу генерала Арсеніо Мартинеса Кампоса у 1874 році.
НаБерлінській конференції 1884—1885 років Іспанія отримала права на окупацію та адміністрування територій в районі екваторіального лісового поясу вАфриці, зокрема, на території сучасноїЕкваторіальної Гвінеї.
У 1898 році відбуласяІспансько-американська війна через яку Іспанія втратила всі свої колонії у Карибському морі,Філіппіни таГуам. Цей конфлікт також поклав кінець іспанській колоніальній імперії і довершив процес деколонізаціїЛатинської Америки. Втрата багатьох територій, і особливо Куби, яку вважали частиною Іспанії, а не колонією, була сприйнята дуже болюче. Попри це, втрата великих колоніальних володінь виявилася напрочуд корисною для Іспанії, оскільки втративши колоніальні володіння, капітал почав надходити на розвиток власної країни та модернізацію економіки.
У жовтні 2017 року відбувсяреферендум про незалежність Каталонії. Парламент Каталонії проголосував за одностороннє проголошення незалежності від Іспанії. Того ж дня Сенат надав повноваження запровадити пряме правління, а прем'єр-міністр Рахой розпустив каталонський парламент і призначив нові вибори. Жодна країна не визнала Каталонію як окрему державу.
У червні 2018 року Конгрес депутатів висловив вотум недовіри Рахою та замінив його на Педро Санчеса. З 2018 року Іспанія зіткнулася з інституційною кризою навколо повноважень Генеральної судової ради. У січні 2020-го підтверджено поширення вірусу COVID-19 в Іспанії, що призвело до скорочення тривалості життя більш ніж на рік.
У березні 2021 року Іспанія стала шостою країною у світі, яка узаконила активну евтаназію.
Іспанія —конституційнамонархія. Форма правління — парламентська монархія. Главою держави є король (Філіп VI (король Іспанії)), однак реальна виконавча влада належить прем'єр-міністру, який очолює уряд. Іспанія — парламентська монархія. Конституція схвалена національним референдумом 6 грудня 1978 р. і набрала чинності 29 грудня 1978 р., із 13 змінами, внесеними у 1992 р.
З 1939 року фактично в країні існувала диктатура фашистського типу; довічним главою держави був Франсіско Франко Баамонде. 1969 року за пропозицією Франко його наступником на посту глави держави і майбутнім королем Іспанії був затверджений принц Хуан Карлос де-Бурбон. 22 листопада 1975 року, після смерті Франко, він вступив на королівський престол.
Відповідно до Конституції 1978 року, главою держави є король, який має лише символічну владу. Глава держави — Король Іспанії — Хуан Карлос I (Juan Carlos I), приведений до присяги 22 листопада 1975 року.
Іспанія є соціально-демократичною правовою державою, формою правління якої є парламентська монархія. Столицею держави є Мадрид, де знаходиться Король та Уряд країни. Тут також розташовані законодавчі органи (Сенат та Конгрес Депутатів) та органи судової влади.
Законодавчу владу здійснюють Генеральні кортеси (парламент), які розробляють і приймають закони, що підлягають затвердженню королем, контролюють діяльність уряду. Кортеси складаються з двох палат: Конгресу депутатів і Сенату. Конгрес депутатів складається не менш як із 300, але не більш як із 400 депутатів, які обираються населенням загальним прямим і таємним голосуванням за системою пропорційного представництва терміном на 4 роки. Сенат обирається загальним прямим і таємним голосуванням за мажоритарною системою терміном на 4 роки.
Виконавчу владу здійснює уряд на чолі з головою уряду. Голова уряду призначається королем після консультацій із політичними партіями і головами обох палат парламенту, потім кандидатура голови має бути схвалена абсолютною більшістю голосів конгресу депутатів. Голова уряду має практично президентські повноваження. Члени уряду, які є одночасно і депутатами, можуть суміщувати свою діяльність на обох посадах. Керівник уряду — прем'єр-міністр Хосе Луїс Родрігес Запатеро (з 14 березня 2004 року).
В адміністративному плані країна складається з 19 автономних областей із власним представництвом і парламентом: Конституція 1978 року закріпила за окремими регіонами і національностями країни право на автономію в межах єдиної держави.
Вищий консультативний орган уряду — Державна рада, яка складається з 29 членів. Найвищий судовий орган — Генеральна рада судової влади, якою керує голова Верховного суду, складається з 20 членів, яких призначає король на 5 років.
У теперішній час Іспанська держава складається з сімнадцяти Автономних Співтовариств та двох міст Сеути та Мелільї, кожне з яких має статус автономії. Законодавча влада здійснюється Генеральними кортесами — парламентом, що складається з Сенату (265 депутатів) і Конгресу депутатів (350 депутатів).
Державний устрій
Федеративний (запроваджений Конституцією 1978 р.)
Форма правління
Парламентська монархія
Глава країни
Король, який є також головнокомандуючим збройними силами
(Реальна влада належить Главі вищого виконавчого органу країни — Уряду, кандидатуру якого на затвердження парламенту вносить Король. Законодавча влада здійснюється Генеральними кортесами (парламентом)).
Конституція
Ухвалена на загальнонаціональному референдумі 6 грудня 1978 року.
Інститут Президента
Глава держави: Король Хуан Карлос I, вступив на трон 22.11.1975 р. після смертігенерала Франсіско Франко. Згідно з Конституцією, Король є символом єдності держави, арбітром і гарантом функціонування державних інститутів.
Виконавча влада
Глава уряду: Хосе Луїс Родрігес Сапатеро — призначений 17 квітня 2004 р. за результатами перемоги на виборах 14 березня 2004 р. Іспанської соціалістичної робітничої партії.
Релігія
Римо-католицька
Населення
Кількість — проживає близько 44 млн осіб (приблизно 14 млн у містах)
Середня густота населення — близько 90 осіб на 1 км²
Державне свято
12 жовтня — День іспанської нації (на честь дати відкриття Америки Христофором Колумбом)
Територіально-адміністративний поділ
Іспанія складається з 17 автономій та 2 міст зі спеціальним статусом — Сеута та Мелілья. 17 автономій, своєю чергою, поділяються на провінції, загальна кількість яких складає 52.
Іспанія — розвинена індустріально-аграрна країна. За обсягом промислової продукції наприкінціXX ст. вона посідала 5-те місце в Європі та 8-ме — у світі.
Основні галузі промисловості: текстильна, харчова, металообробна, хімічна, суднобудування, машинобудування, туризм. Транспорт — залізничний, автомобільний, морський. Гол. порти: Картехена, Барселона, Більбао, Санта-Крус-де-Тенерифе, Таррагона й Валенсія.
Діють дві державні авіакомпанії — «Іберія» й «Авіадо», а також ряд невеликих приватних авіакомпаній. Авіарейси в Латинську Америку, США, Канаду, Японію, Північну Африку та країни Європи. Найзавантаженішим є аеропорт містаПалма на о.Мальорка. Інші великі аеропорти вМадриді,Барселоні,Лас-Пальмасі (на о.Гран-Канарія),Малазі,Севільї та на о.Тенерифе.
Туризм в Іспанії почав активно розвиватися в 1960-х роках, коли країна стала улюбленим місцем відпочинку туристів з інших європейських країн, особливо Великої Британії, Франції, Центральної й Північної Європи. 2007 року за даними Всесвітньої туристської організації Іспанія стала другою за відвідуваністю країною у світі після Франції. З 2010 року Іспанія знаходиться на 4-му місці за відвідуваністю після Франції, США та Китаю. 2015 року країну відвідали 69—70 мільйонів туристів, які витратили в Іспанії близько 60 мільярдів євро. У деяких частинах Іспанії (зокрема в Каталонії та у Країні Басків) навіть з'являються рухи проти туризму, оскільки іноді збитки від туристів перевищують прибутки[8].
У 2010 році Іспанія стала світовим лідером у сфері сонячної енергетики, випередившиСполучені Штати з величезною електростанцією під назвою La Florida поблизу Альварадо уБадахосі.[9] Іспанія також є головним виробником вітрової енергетики вЄвропі. У 2010 році її вітрові станції виробили 16,4 % всієї електроенергії, виробленої в Іспанії.[10] 9 листопада 2010 року вітрова енергія досягла історичного піку, покриваючи 53 % попиту на електроенергію материка та генеруючи кількість енергії, еквівалентну кількості 14 ядерних реакторів. Також іншими джерелами відновлюваної енергії, що використовуються в Іспанії, є гідроелектростанції, біомаси та морська енергетика.
Кори́да (ісп.corrida de toros, tauromaquia, toreo) — найпоширеніша форма бою биків, традиційне іспанське видовище, що також практикується в деяких інших країнах. Суть кориди полягає у виконанні певної послідовності фігур із биком особливої породи, що зазвичай завершуються смертю бика. Історія кориди, можливо, сягає бронзової доби, до іберів, які населяли Піренейський півострів і які вважали бика священною твариною (збереглися наскельні зображення биків, яким декілька тисяч років). Ймовірно, первинне вбивство бика було ритуальним. Подібні церемонії існували та в інших середземноморських народів, зокрема в стародавніх греків. Відомо, що в Середньовіччя до битв із биком мали пристрастьКарл Великий,Альфонсо X Кастильський,Сід Кампеадор. До кінця XV століття, тобто часу завершення реконкісти і об'єднання Іспанії, корида стає розвагою шляхетних осіб. З биком б'ється кабальєро, лицар на коні. Ті, які ще нещодавно билися з маврами й готувалися зустріти смерть на полі бою, знову могли випробувати себе на арені. У XVI столітті без кориди не обходилася вже більшість великих свят. У Мадриді бої влаштовували на центральній площі, Пласа Майор, де відбувалися найважливіші для країни події, зокрема особливо важливі автодафе, а в дні святкувань коронацій королі виходили вітати народ. Корида в цей період естетизується та перетворюється на елемент культури.
Фламенко — народний іспанський пристрасний танець, який звуть також танцем закоханих. Фламенко — південноіспанський музичний, пісенний і танцювальний стиль, який склався в Андалусії в Середньовіччя. Спів і танець сольні, супроводжуються грою на гітарі, кастаньєтах. Виконавці фламенко називаються «байлаор» (танцюрист), «кантаор» (співак), «токаор» (гітарист). Ритм у фламенко звуть компас.
Державний прапор — складається з червоної, жовтої та червоної горизонтальних смуг із гербом посередині. Символічне значення кольорів цього прапора легенда пов'язує з його походженням. Відповідно до переказу, один із королів Арагону побажав мати свій прапор. Оглядаючи різні проєкти прапорів, він зупинився на одному з гладким золотим полем. Потім він велів подати келих свіжої крові тварин і, зануривши в нього два пальці, монарх провів ними по жовтому полотнищу, на якому вийшли дві червоні смуги. Згодом прапор Арагону став державним прапором всієї Іспанії. Після встановлення в 1938 році режиму Франка цей прапор став прапором Іспанії.
Державний герб — являє собою складну багаточастинну конструкцію, яка включає герби земель, що належали Короні.
Державний гімн Іспанії — «Марш гренадерів», або «Королівський марш». Уперше цей гімн прозвучав у 1910 році та постійно виконувався до квітня 1931 року, коли в Іспанії було скинуто монархію. КорольАльфонс XIII був вигнаний, а партитуру «Королівського маршу» відправили до архіву. Але 17 липня 1942 року Франко підписав декрет, відповідно до якого «Королівський марш» став національним гімном країни.
↑Henley, Peter H.; Blokker, Niels M.The Group of 20: A Short Legal Anatomy(PDF).Melbourne Journal of International Law.14: 568. Архіворигіналу(PDF) за 8 травня 2019. Процитовано 23 жовтня 2018.Spain’s peculiar but seemingly secure position within the G20 also appears to have facilitated their greater participation in the G20’s work: Spain is the only outreach participant to have made policy commitments comparable to those of G20 members proper at summits since Seoul. Spain therefore appears to have become a de facto member of the G20.
↑Index - Asociación Empresarial Eólica.web.archive.org. 20 жовтня 2021. Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 17 червня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
Волкова Г. И. Политическая история Испании 20 века: Учеб. пособие / Г. И. Волкова, А. В. Дементьев. — Москва: Высшая школа, 2005. — 192 с. — (20 век. Политическая история мира). —ISBN 5-06-005375-X
Годлевська В. Ю. Перехід від авторитаризму до демократичного суспільства в Іспанії (1960—1982 роки): монографія / Годлевська В. Ю. ; МОН України ; Вінниц. нац. техн. ун-т. — Вінниця: ВНТУ, 2009. — 160 с. —ISBN 978-966-641-318-8
Знайомтеся: Іспанія (Conozca Espana): навч. посіб. / В. М. Кожемяко. — Київ: Київський ун-т ім. Б. Грінченка, 2011. — 116 с.
Зовнішня політика Іспанії на початку XXI століття: монографія / К. О. Федорова. — Варшава: Diamond trading tour, 2014. — 100 с. —ISBN 83-64652-42-4.
Чума Б. Влада і касикізм в Іспанії часу Реставрації (1875—1923 рр.) у світлі сучасної іспанської історіографії // Вісник Львівського університету ім. Івана Франка: збірник наукових праць / Львівський національний університет ім. Івана Франка. — Львів, 2011. — С. 252—272. — (Серія історична ; Вип. 46). — ISSN 2078-6107
Phillips W.D. Jr; Phillips C.R. A Concise History of Spain. Cambridge University Press, 2016.
Radcliff P.B. Modern Spain : 1808 to the Present. Wiley Blackwell, 2017.
.svg)
_02b.jpg)
_10.JPG)
.jpg)
.jpg)
.svg)
.svg)
.svg)
.JPG)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
