Інтуїтивізм (лат.intuitio — уява, споглядання) — влітературознавстві — напрям, що абсолютизуєінтуїцію як момент безпосереднього осягнення світу в діяльності творчої фантазії, в акті йогоестетичного сприймання й оцінки.
Уфілософії — напрям, що визнає вінтуїції найбільш достовірний засібпізнання і відкидає формалізаціюакту пізнання в інших філософських напрямах. Інтуїтивізм бере свій початок на зламі XIX—XX ст. і протиставляє себепозитивістському розумінню наукового знання та обмеженню людського досвіду виключно сферою чуттєвого сприйняття.
Основоположником інтуїтивізму бувфранцузькийфілософАнрі Бергсон, який у працях «Матерія і пам'ять» (1896), «Сміх» (1900), «Творча еволюція» (1907) та інші розробив концепціюмистецтва, художньої творчості.
Він твердив, що тільки інтуїція осягає життя у всіх його проявах, а неінтелект, який спроможний розглядати предмети і живі істоти лише збоку. Інтуїція ж проникає всередину об'єктів пізнання й адекватно осягає їх абсолютну сутність в її безкінечному русі чи розвитку. Інтуїція — цепідсвідомий,інстинктивний стимул художньої творчості. Художня творчість, за А. Бергсоном, — особливе, ірраціональне бачення дійсності.
Звичайне споглядання життя пов'язане із задоволенням утилітарних потреб і є «звуженим», а естетичне відношення до дійсності забезпечує повнішу їївізію. Наукове пізнання, на його думку, має фрагментарний чи «кінематографічний» (механічно склеєний із окремих знімків дійсності) характер, тому не може осягнути, а тим паче відтворити в поняттях безперервні зміни дійсності чи внутрішній світ людини, яка являє собою найбільш повне і безпосереднє вираження довгочасності.
Близькою до цієї течії єфілософія життя, що розвивалася в той самий час уНімеччині.
На бергсоніанстві вирісіталійський філософ, літературознавецьБ. Кроче, який обстоював самодостатність мистецтва, що є індивідуальним актом і не відтворює дійсності. УРосії проповідниками інтуїтивізму були філософиМ. Лоський,С. Франк,Є. Трубецькой і частковоМ. Бердяєв.
Лоський не протиставляв інтелект інтуїції, а навпаки — намагався об'єднати їх, як засоби пізнання. Під інтуїтивізмом Лоський розумів учення про те, що пізнанийоб'єкт, навіть якщо він є частиною зовнішнього світу, включається безпосередньо свідомістюсуб'єкта, що пізнає, в особистість і тому розуміється як такий, що існує незалежно від акту пізнання. Лоський виокремлював три види інтуїції — чуттєву, інтелектуальну та містичну.
АвангардистиВ. Кандинський іК. Малевич будували свою теорію безпредметного мистецтва й абстракціонізму на тезі, що мистецтво — самовираження. Його завдання — втілювати душевний стан художника.
Інтуїтивізм ветиці виокремився у XX ст. як самостійна течія у філософії й особливого поширення набув вАнглії. Головні представники —Джордж Мур,Чарлі Брод[en],Девід Росс[en] таАльфред Юінг[en]. Цей напрям розглядає проблеми встановлення і визнання норм моральності та моралі. Стверджується, що ці норми не можна вивести з наукового знання про людину і природу, а осягаються вони лише за допомогою інтуїції.
Інтуїтивізм розвивали також французькінеотомістиЕтьєн Жільсон,Жак Марітен та інші, представники німецькоїфеноменологічної школиМакс Шелер,Ніколай Гартманн тощо. УПортугалії послідовником течії бувЛеонарду Коїмбра[pt].
Умарксистській філософії, розвиваній уРадянському Союзі, інтуїтивізм критикували як буржуазнеідеалістичне вчення, що має ненауковий характер. Однак дослідженнягносеологічних аспектів інтуїції набуло розвитку в радянській філософії. Цими проблемами займався, зокрема, відомий радянський філософВ. Ф. Асмус, який вивчав роль інтуїції в сучасній філософії та математиці. Під інтуїтивним знанням у матеріалістичному розумінні розуміють таке знання, яке не виводять унаслідок логічних побудов, а яке виникає як безпосереднє споглядання (чуттєва інтуїція) або як безпосередній розсуд розуму (інтелектуальна інтуїція).
ВУкраїні ідеї А. Бергсона знайшли відгомін у творахБ. Лепкого,В. Пачовського,С. Твердохліба,О. Луцького,М. Рудницького. Українське літературознавство (Г. В'язовський,А. Войтюк,Р. Піхманець та інші) виходить з того, що не слід абсолютизувати, містифікувати роль несвідомого в творчому процесі.
Етичний (моральний) інтуїтивізм являє собоюметаетичну теорію і є різновидомморального нон-натуралізму[en]. Центральною для інтуїтивізму єепістемологічна теза[1], згідно з якою деякі базові моральніпропозиції є необхідними, синтетичними та самоочевидними істинами, які ми можемо пізнати за допомогою раціональної інтуїції. Відомими представниками інтуїтивізму булиДжордж Мур,Ч. Д. Брод[en],В. Д. Росс[en]. Сучасним прихильником інтуїтивізму єМайкл Г'юмер[en]. В основі його версії цієї теорії лежать три тези[2]:
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |