Територія Індії — 3 166 829 км² (є 7-ю країною у світі за географічною площею). Довжина з півночі на південь — понад 3000 км; з заходу на схід — близько 2000 км. Кількість населення — 1 млрд 358 млн осіб (2013 р.; у 1990 р. — 844 млн.) Це друга за величиною населення, — післяКитаю, — держава на планеті Земля. Столиця —Нью-Делі. Найбільші міста:Колката (понад 16 млн жителів),Мумбай (Бомбей) (понад 15 млн жителів),Ченнай (Мадрас) (6 млн жителів),Гайдарабад (5 млн жителів),Бенгалуру (4,5 млн жителів),Ахмадабад (4 млн жителів)
За рівнем розвитку економіки (паритет купівельної спроможності) Індія займає 4-те місце у світі. Грошова одиниця —індійська рупія = 100 пайсам. Експорт:чай,кава,залізо,сталь,спеції тапрянощі,текстиль, коштовне каміння та ювелірні вироби, техніка, хімікати,шкіра та шкіряні вироби,риба. Партнери в експорті:США (17 %),Об'єднані Арабські Емірати (8,8 %),Китай (5,5 %),Гонконг (4,7 %),Велика Британія (4,5 %),Сінгапур (4,5 %) (2004). Імпорт: нафта, машини та механізми, коштовне каміння, мінеральні добрива, хімікати. Партнери в імпорті: Китай (6,1 %),США (6 %),Швейцарія (5,2 %),Бельгія (4,4 %) (2004)
Європейська назва країни,Індія, походить від давньоперського словаHindu (Гінду), яке у свою чергу походить відсанскритськогоСіндгу; — історичної назви річкиІнд[27].Давні греки називали індійцівІндо (дав.-гр.Ἰνδοί) — «люди Інду»[28].
Конституція Індії визнає та вживає в офіційному користуванні також другу (власне, історично — першу) назву,Бгарат (гіндіभारत), яка походить відсанскритського імені давньоіндійського царяБгарати, історія якого була описана в«Махабхараті». Третя назва,Гіндустан (з перської — «країна індійців»), використовується з часівІмперії Великих Моголів, однак офіційного статусу не має[29].
Індія розташована на півдні Євразійського континенту, на півостровіІндостан. Має берегову лінію завдовжки 7 тисяч кілометрів та кордони ізПакистаном на заході,Китаєм,Непалом іБутаном на північному сході таБангладеш іМ'янмою (колишня Бірма) на сході. Індія також претендує на кордон ізАфганістаном на північному заході (частина індійського штатуДжамму та Кашмір, що межує з Афганістаном, перебуває під контролем Пакистану).
Рельєф: гірська частина —Гімалаї на північному кордоні, річкові долиниГангу,Інду,Брахмапутри; платоДекан на південь від річкиНармада — між західним і східним хребтами Гат; на заході — пустеля.
Найвища точка — гораЧоґорі на півночі (на кордоні з Китаєм) — 8611 м.
Зафізико-географічним районуванням світу Індія належить до трьох фізико-географічних країн — до Індостанська фізико-географічна країна (більша частина території), Індо-Гангська фізико-географічна країна (північно-західна і північна частини) та Тибетсько-Гімалайська гірська фізико-географічна країна (північна частина).
На території сучасної Індії виникла одна з найдавніших людських цивілізацій. З середини 3 тис. до н. е. там почала свій розвитокХараппська цивілізація. У VI ст. до н. е. північний захід сучасної Індії потрапив під пануванняПерської імперії. У III ст. до н. е. в західні регіони Індії вторглась грецька армія Александра Македонського, що призвело до утворення на територіях західніше Інду низки елліністичних державних утворень.Мусульманське завоювання (VI ст.), нашестяТамерлана (XIV ст.). У 1526 році було утвореноімперію Великих Моголів, яка досягла свого розквіту у XVIII ст. Саме тоді на її територію стали претендувати ряд європейських країн. Наприкінці XVIII ст. країна стала колонієюБританії. І тільки 1947 рік приніс незалежність цій англійській колонії, яку в спробі знизити рівень міжконфесійної ворожнечі розділили на дві країни — індуїстську Індію і мусульманськийПакистан, що складався з західної та східної частин (остання в 1971 році стала незалежною країноюБангладеш).
Перша індійська цивілізація знаходилася в долиніІнду 2500—1600 до н. е.; можливо, була створенадравідами, предками більшості народів південної Індії. Вторгненняарійських народів північного заходу почалися в 1500 до н. е. Субконтинент, крім крайнього півдня, був вперше об'єднанийімператорами Маур'їв 321—184 до н. е. і вдруге придинастії Гуптів 300—500 н. е. Мусульманські торговці освоювали Індію з XII ст. У 1498 році, після того, як португальська експедиція Васко да Гамивідкрила морський шлях до Індії розпочалась історія європейської колонізації Індійського субконтиненту. Ісламськаімперія Моголів у 1527—1857 роках займала майже весь субконтинент, але з 1707 почався її занепад.Британська Ост-Індійська компанія панувала в Індії із середини XVIII століття доповстання сипаїв 1857 року, коли влада перейшла добританської корони.
У 1885 році засновано партію «Індійський національний конгрес», що з часом стала на чолі національно-визвольного руху. З 1915 року одним із лідерів Конгресу ставМогандас Карамчанд Ганді, популярний серед простого народу. У 1947 роціБританська Індія була розділена на дві суверенні держави: переважнонаселену індусами Індію і мусульманськийПакистан, між якими відразу ж почаласявійна за князівствоКашмір.Конфронтація між двома країнами призвела до декількох серйозних військових конфліктів впродовж другої половини XX століття, політичне напруження між двома країнами зберігається до сьогодні.
Першим прем'єр-міністром незалежної Індії став представник «Індійського національного конгресу»Джавахарлал Неру, політичні погляди якого характеризувалися нахилом у біксоціалізму та симпатією доРадянського Союзу.
Наступного прем'єр-міністра, донькуДжавахарлала Неру,Індіру Ганді в 1984 році було вбито власним охоронцем-пенджабцем, який мстився за збройне придушення повстання у пенджабському містіАмрітсарі 1982 року, що призвело до загибелі сотень людей.
Раджив Ганді, лідер партії «Національний конгрес» (І), вбитий під час виборів 1991 рокутамільськими націоналістами через його рішення направити війська доШрі-Ланки для допомоги шрі-ланкійській владі у придушенні повстаннятамілів.
Індія маєдвопалатний діючийпарламент схожий у своїх функціях та особливостях до Вестмінстерського типу парламентської системи. Його форма правління традиційно описується як «квазі-федеральна» з сильним центром і слабкими регіонами, але починаючи з кінця 1990-х років внаслідок політичних, економічних і соціальних змін, вона набуває все більше дійсно федеральної форми.
Загаломзаконодавча влада Індії уособлюєПарламент Індії (Сансад), який складається з верхньої палати, що іменуєтьсяРаджья Сабха (Рада штатів) і нижньої палати, що іменуєтьсяЛок Сабха (Будинок народу). Раджья Сабха, постійно діючий орган влади, що має 245 членів, які працюють протягом шести років. Більшість із них обрані державним і територіальними законодавчими органами штатів у пропорції до населення тих штатів. А 543 з 545 членів Лок Сабга обираються безпосередньо шляхом всенародного голосування і представляють окремі округи протягом п'яти років. Два інших члени нижньої палати призначаються президентом з англо-індійської громади, якщо президент вважає, що вона не представлена належним чином у державних органах.
Індія має унітарну триступеневусудову систему, що складається зВерховного суду, очолюваногоГоловним суддею Індії, двадцяти одногоВерховного суду штатів, а також велику кількістьсудів першої інстанції. Верховний суд є першою інстанцією щодо справ, пов'язаних з основними правами і щодо суперечок між штатом та Центром, також він має апеляційну юрисдикцію. Це незалежна судова структура, і має право заявити про невиконання, перероблення чи виключення загальноіндійських або штатних-окружних законів, які суперечать Конституції країни. Однією з найважливіших функційВерховного суду Індії є роль остаточного тлумачення Конституції країни.
Починаючи з третього рівня судочинства, на рівні округів розрізняють окремоцивільні такримінальні суди. Під цивільне судочинство підпадають у мегаполісах (міських округах) цивільні суди (рамках юрисдикції міста), які також відповідають рівню окружним судам у сільських округах. Для кримінального права в міських та сільських районах, утворені суди кримінальні (Sessions). Крім того, існують спеціальні суди по конкретних суспільних сферах, які базуються насімейному ікомерційному праві. Законодавством дозволяється ще й прості суперечки на найнижчому рівні вирішувати впанчаятах сіл (Грам панчаят).
У результаті довгого та ретельного застосуваннябританської юридичної практики колоніального періоду в Індії досі часто загальноприйняте застосування права, яке ґрунтується не на законах, а з відповідними рішеннями судів із використаннямсудових прецедентів. Мовою суду є англійська, а на нижніх рівнях, в обговореннях можуть використовуватися відповіднірегіональні офіційні мови. Особливістю Індії є те, що кожна громада (каста) має свої закони і положеннясімейного таспадкового права, це поширене як серед індусів, так і серед інших релігійних громад —сикхів,джайнів,буддистів імусульманських громад.
У ході боротьби за незалежність, був утворений Національний конгрес, який поклав би край колоніальному пануванню англійців. Після здобуття незалежності в 1947 році, партія«Індійський національний конгрес» перетворилася в найбільшу партію із своїм лідеромДжавахарлалом Неру, першим керівником Уряду Індії. До середини 1990-х років у політиці Індії домінувала цяпартія, яку очолювали представникисім'ї Неру-Ганді.
Лише після конфлікту, який розрісся після руйнування мечеті Бабрі вАйодх'я в країні почали розпалюватися серйозніміжетнічні таміжконфесійні конфлікти. В такій ситуації індійське суспільство почало різко радикалізуватися, як наслідок ставали популярними крайні націоналістичні партії та рухи. Саме тоді«Бхаратія джаната парті»(БДП) вийшла на перші ролі й її керівникам вдалося зорганізувати частину крайньо правих партій та з гаслами індуїзації країни перехопити владу у розгублених консерваторів (яких ще й гризли внутрішні корупційні конфлікти). Й з1998 року по2004 рік, БДП очолили уряд та більшість у палатах парламенту Індії, а керівником уряду був вибраний більш поміркований їх представник —Атал Біхарі Ваджпаї.
Але після нападу на потяг із паломниками в 2002 році почалася різанина в містіГуджарат, на яку доволі м'яко реагували державні структури (подекуди своїми діями ще більше провокуючи конфлікт), в суспільстві індійців почали відбуватися зміни в сторону пом'якшення крайньо правих ідей. Тому в 2004 році на парламентських виборах, опозиційна тоді партія «Національного Конгресу» досягнула гучної перемоги, під керівництвом Соні Ганді. Але створивши коаліцію, та маючи більшість у парламентіСоня Ганді відмовилася від поста прем'єр-міністра (видно пам'ятаючи сумний кінець всіх владоможців-попередників у її родині). Тому 22 травня 2004 рокуМанмохан Сінґх — став головою уряду Індії. А в 2009 році на чергових парламентських виборах Коаліція Об'єднаного прогресивного альянсу на чолі з керівництвом «Індійського Національного Конгресу» ще більше розширили свою підтримку в парламенті, а Манмохан Сінґг був переобраний прем'єр-міністром.
Загалом оприлюднені 16 травня 2009 року результати 15-х за історію Індії виборів до парламенту:
Правляча коаліція — Об'єднаний прогресивний альянс — здобула 262 із 543 мандатів, із них 206 — в «Індійського національного конгресу».
Опозиційний Національний демократичний фронт, у якому головну роль відіграє індуїстська «Партія Бгаратія Джаната», на думку багатьох, націоналістична, здобула 158 голосів.
76 голосів у блоку «Третя сила» — комуністів із партіями регіональної та кастової орієнтації, котрі кинули партіям-важковаговикам виклик, але зазнали невдачі[30].
Військовики Індії повністю складаються з добровольців,загальної військової повинності не існує. Індійські професійні збройні сили єтретіми за кількістю у світі. Вони мають близько 1,3 мільйонасолдатів, з них 1,1 мільйона в армії, 150 000 увійськово-повітряних силах і ще 53 000 служать нафлоті. Ще в розпорядженні уряду є 800 000резервістів і 1,1 млн службовців увнутрішніх військах, де також створені воєнізовані групи. Якщо все це підсумувати, то виявиться, що чисельніші тільки китайські військові формування. Індійські військовики мають у своєму розпорядженні 3264 бойовихтанків, 733 бойовихлітаків, 199гелікоптерів, 21корабель і 17підводних човнів (станом на 2005 рік). Витрати на оборону в 2005 році становили 18,86 млрд дол США, що становить 3,0 відсотка від валового внутрішнього продукту країни і становить 17 доларів США на душу населення. Від часів здобуття незалежності, індійські військовики (саме командна верхівка збройних сил) проявляли мало інтересу до політичного життя країни, вони підкоряються цивільній адміністрації, саме президенту країни, якголовнокомандувачу збройних сил Індії.
З 1974 року, Індія є неофіційноюядерною державою. Вона розробила власну ядерну програму й розвинула її в військовому напрямі — створивши ракети ближнього і середнього радіуса дії —ракетний комплекс Агні-III, з радіусом дії до 5500 кілометрів, який також може бути спорядженийядерними боєголовками (станом на 2005 рік — існує 74 ядерні боєголовки). Індія так і не підписалаугоду про Ядерне нерозповсюдження, але призупинила своюядерну програму, згідно зі світовоюдоктриною першого ядерного удару. 12 квітня 2012 року провела успішне випробовування нової балістичної ракетиАґні-5.
З 2004 року існуютьіндійські військові бази за кордоном,авіабазаФархор уТаджикистані. Існує також співпраця зМозамбіком, а саме військова угода, яка ґрунтується на патрулюванні і охороні морських територій країни з боку індійських військових кораблів. Індія також має з Маврикієм тісні військові зв'язки, ВПС Індії контролюють повітряні просториМаврикія і ще також ведеться співпраця з індійським ВМС (за мозамбіцькими схемами).
Індія — аграрно-індустріальна країна. Структура ВВП наприкінці XX ст. (%): гірничодобувна пром-сть — 2,1; обробна пром-сть — 15,2; сільське господарство — 32; енергетика — 1,6; будівництво — 4,2; торгівля — 13,6; транспорт і зв'язок — 5,2; інші — 26,1. Держ. сектор займає монопольне положення на транспорті, зв'язку, в оборонній і ядерній промисловості, трансп. машинобудуванні, видобутку нафти, золота, виробництві добрив, банківській справі, страхуванні та імпорті. Транспорт: залізничний, автомобільний, річковий, морський, повітряний. Індія — одна з найбільших залізничних країн світу: протяжність її доріг понад 62 тис. км. Майже 90 % морського вантажообігу переробляється вісьмома головними портами. Найбільший серед них —Мумбаї. Північний схід обслуговуєКалькутта. Найважливіші порти Південної Індії —Вішакхапатнам,Ченнай,Кочі. У Гуджараті створений великий порт Кандла. Розвинутий повітряний транспорт, як на міжнародних, так і на внутрішніх лініях. Бомбей,Делі, Калькутта — найбільші міжнародні аеропорти Індії.
ТЕС Індії виробляють бл. 75 % електроенергії, яка споживається країною. Найбільші ТЕС Індії знаходяться в: Синграулі, Корбі, Рамагундамі, Рмханді, Фараккі. Атомні електростанції — в Тарапурі,Коті, Калпаккамі, Нарорі, Какрапарі.
За даними World Travel and Tourism Council туризм приніс бюджету Індії в 2011 році 121 млрд дол. США, що складає 6,4 % від ВВП країни. У цьому ж році Індію відвідали 6,29 млн туристів. В туристичній галузі працює 39,3 млн осіб — це 7,9 % від економічно активної частини населення. В доповіді 2011 року по конкурентоспроможності в ціновій політиці в сфері туризму Індія посіла 28 місце з 139.
Оголошені прем'єр-міністром Нарендрою Моді про посилення цільових показників дій Індії щодо боротьби зі зміною клімату, зокрема, про досягнення нульових викидів до 2070 року, наголосило на важливості довгострокового планування для декарбонізації економіки. До цього часу уряд Індії відреагував на безпрецедентні зміни в енергетичному секторі, особливо на швидке зниження вартості енергії на основі відновлюваних джерел енергії (ВЕ), різко підвищивши цільові показники для ВДЕ[31].
Завдяки такому підходу Індія досягла успіху і перебуває на шляху до виконання своїх зобов'язань за Паризькою угодою на 2030 рік. Однак майбутній шлях буде складним, і тому буде потрібна скоординована стратегія для ефективної та дієвої декарбонізації економіки[31].
Короткострокові цілі, оголошені прем'єр-міністром, які мають бути досягнуті до 2030 року, належать переважно до енергетичного сектору. Це доречно, тому що це найбільше джерело викидів парникових газів, а також найпростіше для декарбонізації[31].
Було поставлено чотири цілі на 2030 рік — потужність виробництва невикопаного палива має становити 500 ГВт, потужність відновлюваної енергії — 50 відсотків усієї генеруючої потужності, зниження інтенсивності викидів на 45 відсотків та запобігання викидам парникових газів на 1 мільярд тонн. Для декарбонізації енергетичного сектора було б краще мати єдину мету, пов'язану з викидами, щоб можна було розробити оптимальну стратегію досягнення цілі з найменшими витратами[31].
Зниження інтенсивності викидів важлива мета; Засобом для досягнення цієї мети є більш широке використання ВДЕ або невикопаного палива. Встановлення допустимої інтенсивності викидів у грамах еквівалента діоксиду вуглецю на кіловат-годину проданої електроенергії, що застосовується до всіх об'єктів, що обслуговують навантаження, було б хорошим варіантом для цілей в енергетичному секторі[31].
Згідно з Конституцією, Індія — союз штатів. В основу територіального поділу покладено мовну спільність населення. У штатах існують законодавчі збори і місцеві уряди. До складу країни входить 28 штатів (state), Національна столична територія Делі і сімсоюзних територій — порівняно невеликих за розміром і чисельністю населення адміністративних одиниць центрального підпорядкування.
Мапа показує щільність населення країни та головні магістралі Індійських залізниць.
З населенням 1 380 004 385 осіб, Індія є другою найбільш густонаселеною країною світу, проте до 2030 року Індія обжене Китай та посяде 1-е місце за кількістю населення. Останні 50 років спостерігається швидке зростання населення за рахунок медичних досягнень (покращення медичного обслуговування) і масове зростання продуктивності сільського господарства (так звана«зелена революція»)[32][33]. Міське населення Індії збільшилося в кілька разів протягом ХХ століття і більше концентрується у великих містах. До 2001 року стало понад 35 міст із мільйонним населенням, з найбільших міст із населенням понад 10 мільйонів кожне, виділяютьсяМумбаї,Делі іКолката. Однак тенденція зростання кількості населення в сільських районах, надалі спостерігається, оскільки більше 70 % населення Індії як і раніше, проживають у селах[34][35].
24 квітня2023 року, як повідомила агенціяAssociated Press,ООН опублікувала прогноз, згідно якого до кінця квітня2023 року, Індія стане найбільш густонаселеною країною в світі, обігнавши за цим показникомКитай[36][37].
В Індії пропагують переваги малодітної сім'ї, використовують різні методиобмеження народжуваності, у деяких випадках — матеріальне заохочення сімей, які прагнуть обмеження народжуваності. Демографічні проблеми створюють ряд інших проблем, зокрема продовольчої і неписьменності (до 50 % населення регіону є неписьменне через бідність країн).
Індія є багатонаціональною державою, з розмаїттям етнічних племінних груп, приблизно 72 % населення складаютьіндо-арії, 25 %дравіди, які в основному мешкають у південній частині Індії. І лише 3 відсотки припадає на інші етнічні групи, особливо на тибето-бірманські,мунда імон-кхмерські народи у районах Гімалаїв, Північно-Східної та Східної Індії.
Значний вплив на індійське суспільство кожного століття призводять численні етнічніміграції народностей чи нелегальні (деколи й легальні) міграції народів з сусідніх територій чи в середині країни. Наприклад, кількість нелегальнихіммігрантівбангладешців в Індії за теперішніми оцінками складає близько 20 мільйонів. Ще приблизно 100 000 — це вигнанці-тибетці, які втекли післякитайської окупації Тибету в 1950-х роках з своєї батьківщини, однак, офіційно визнані біженцями і мають дозвіл на перебування. Крім того, більше 60 000тамільських біженців зіШрі-Ланки також перебралися на індійську територію.
Мовагінді, найбільш вживана[39], є офіційною мовою в Індії[40].Англійська мова широко використовується вбізнесі і державному управлінні, має статус офіційної мови[41], суттєвим також є її використання восвіті, особливо в середовищі вищої освіти. Крім того, у кожному штаті або союзній території використовують свою власну мову, як офіційну, і в Конституції Індії також визнається ще 21 мова, якими найчастіше користуються в індійському суспільстві й їм надано офіційного статусу. Слід відзначити, що дослідниками-мовниками в Індії нараховано безліч діалектів, їх кількість сягає 1652[42]. В Індії знаходиться найбільша кількістьуніверситетів у світі[43].
Чотири великі релігії світу (індуїзм,буддизм,джайнізм тасикхізм) походять із Індії. Більше 800 мільйонів індійців (79,8 %) є індуїстами. Решта населення належить до релігійних груп: мусульман (13,4 %), християн (2,3 %), сикхів (1,9 %), буддистів (0,8 %), джайністів (0,4 %),юдеїв,зороастрійців, та послідовниківбахаїзму та інші[44].
Секуляризм — розділення церкви від держави, є одним із найфундаментальніших принципів індійськихштатів і закріплені в Конституції Індії. Послідовники сотень різних віросповідань у цілому існують пліч-о-пліч віками, тим не менш, є іноді регіональні, обмежені,сектантські зіткнення. А також були поодинокі випадки масштабнихрелігійних зіткнень між послідовниками значних релігійних течій: мусульман — індуїстів чи індуїстів — сикхів, які доволі значуще відбилися на історії та індійському суспільстві.
Державний прапор Індії (затверджений конституційною асамблеєю 22 липня 1947 року) — горизонтальний, триколірний: шафрановий зверху, білий посередині і темно-зелений знизу — у рівних пропорціях. Співвідношення ширини і довжини прапора — один до трьох; у центрі білої смуги — колесо «чакра» темно-синього кольору. Його діаметр приблизно відповідає ширині білої смуги і має 24 спиці. Чакра — колесо закону Дхарми (Доброчинності), що символізує поступальний рух країни.
Державний герб Індії являє собою копію Левової капітелі з м. Сарнатха (поблизу м. Варанасі), спорудженої в III ст. до н. е. імператором Ашокою на місці, де Будда проголосив своє послання про мир і визволення до чотирьох країн світу. Державний герб символізує прихильність сучасної Індії її стародавнім принципам миру і доброї волі. На капітелі — чотири лева, які сидять спиною один до одного. По окружності капітелі розташовані зображення чотирьох звірів-хранителів чотирьох країн світу: лев — на півночі, слон — на сході, кінь — на півдні, бик — на заході. Абака покоїться на розпущеній квітці лотоса, яка символізує джерело життя і творчої наснаги. Під гербом на санскриті написане гасло «Сатьямева Джайяте» («Нехай запанує Істина!»).
Державний гімн Індії — національна пісня«Джанаганамана» («Душа народу»), слова і музику до якої написав Рабіндранат Тагор. Вперше був виконаний 29 грудня 1911 року.
Індійська культура є однією з найстаріших і найрізноманітніших культур світу. Це має вирішальне значення для всієїПівденної іПівденно-Східної Азії.Вірування йрелігії відіграють в Індії значну роль, це країна походження кількохсвітових релігій (індуїзм,буддизм,джайнізм,сикхізм) які своїм впливом формували культуру цієї країни. Майже незліченна мовна різноманітність і численні народності також впливали на специфіку та культурні особливості Індії. Країна не залишалася й поза загальними світовими тенденціями завдяки впливуісламу та через європейські колоніальні держави, котрі також залишили свій слід у культурі Індії.
Індійська архітектура є однією з областей, у якій найяскравіше представлена розмаїтість індійської культури. Більша частина архітектурних пам'ятників Індії, включаючи такі монументи якТадж Махал й інші прикладимогольської іпівденно-індійської архітектури, являють собою змішання древніх і різнорідних місцевих традицій різних регіонів Індії й зарубіжжя.
Архітектура Індії в ісламський період
Іслам почав проникати в Індію з VIII ст.; у 1398 році в країну прийшли арміїТамерлана. Його нащадокБабур у 1526 році завоював практично всю Індію та заснувавІмперію Великих Моголів. Вона проіснувала до 1857 року.
Завойовники намагалися пристосувати залишки зруйнованоїархітектури для власного мистецтва та будівництва. Так фрагменти будівель, перш за всеколони, стовпи, скульптурні прикраси були перенесені до нових мусульманських споруд.
У ХІІ — ХІІІ ст. в Індії з'явилися основні типи культових споруд мусульман, у першу чергумечеті,мінарети,медресе,мавзолеї. В основних типах архітектурних споруд ранньоісламського періоду простежуються ісламські традиції, але в деталях культових будівель також видно вплив індійської архітектури. Колони, деталі архітектурних прикрас із великою кількістю рослинного орнаменту запозичені збуддійських таіндуїстських будівель. Також характерною рисою архітектури ранньоісламського періоду є вписаність у навколишнє середовище.
Найдревніші твори індійської літератури протягом багатьох століть передавалися усно й тільки пізніше були записані[45]. До них належитьсанскритська література —Веди, епоси«Махабхарата» і«Рамаяна», драма«Абхиг'яна-шакунталам» і класична санскритська поезіямахакав'я[46] — і тамільська літературасангам[47]. Початок поетичній мініатюрі поклав кашмірський поетАмару. З XI ст. розвивається індійська сатира, одним із визначних представників якої бувКшемендра.
За часів панування Великої Британії новатором у бенгальській, а потім й в індійській літературі виступивРам Мохан Рай, який став передвісником бенгальського Відродження. Також значний внесок у просвітництво маєРамчандра Лал. Літературна мова урду завдячує діячам Лакхнауської школиСаїду Іншаллі-хану Інші таМірзі Раджаб Алібег Суруру, які діяли у I половині XIX ст. У другій половині цього століття творили письменники, поети, просвітникиРамнараян Таркаратно,Бхудеб Мукхопадхай,Шонджебчандра Чаттападхай, які сприяли бенгальському та індійському літературному відродженню.
Соціальні виклики, що постали перед незалежною Індією, породили літературу, яка описувала нелегке життя трудового народу країни, складну долю особистості у несправедливих соціальних реаліях. Українському читачеві відомі глибоко соціальні твори індійських письменниківНагарджуна,Рамеша Бакші,Бгішама Сахні,Крішана Чандара.
Індійська музика є однією з найдавніших і самобутніх музичних культур. Важливий етап розвитку індійської музики пов'язаний із найдавнішими літературними пам'ятниками —Ведами, насамперед із хвалебнимиСамаведами. Сполучення музичних звуків розглядалися давньоіндійськими мислителями як енергія космосу і життя, втілення ритмів розвитку Всесвіту тощо.
Класична індійська музика відрізняється самобутньою системою ладів, які називаютьсярагами, що не стільки розглядаються як певна система звуковисотностей, скільки виражає взаємозв'язок природних, емоційно-психологічних та музичних законів. При цьому в індійській музиці існують лади, що поділяють октаву на інтервали менше запівтон (до 25 ступенів).
Народна музика важлива для збереження ідентичності численних народів Індії. У період мусульманського завоювання індійська музика увібрала й асимілювала ряд традицій й інструментів арабської музики, а в період європейського колоніального панування — елементи й інструменти музики Європи. Попри це у XX столітті зусилля багатьох індійських музикантів були спрямовані на збереження і примноження національних традицій. В постмодерну епоху індійська музика стала одним зі значних компонентів музичної розмаїтості загальносвітової культури.
В індуїзмітанці завжди відігравали важливу роль упобуті, частотанець являв собою як версіюмолитви, в інших випадках його поєднували зміфологічним темами з уяви індійського суспільства. Також не дивно, що в Індії величезну кількість класичних танців, розроблено саме з елементами гри. Танець є одним із найрозвиненіших форммистецтва в Індії. Часто, навіть найбільш незначні рухи і виразиобличчя нестимуть якесь символічне значення. Класичні танці, як правило, покладені на літературну основу, або ж черпають мотиви саме з літературних першоджерел.
Індійський театр часто сполучає в собі музику, танці й імпровізований діалог[51]. Сюжети часто засновані на мотивах, запозичених ізтекстів індуїзму, а також на середньовічних літературних творах, соціальних і політичних новинах. Деякі регіональні форми індійського театру це:бхавай у штаті Гуджарат,джатра в Західної Бенгалії,наутанки ірамліла у Північній Індії,тамаша в Махараштрі,терукутту в Таміл-Наду, іякшагана в Карнатакі[52]. Існують також багаті традиціїмаріонеткового театру — традиційні, здебільшого тепер, в сільських районах Індії
Індійська кіноіндустрія є найбільшою у світі, а її головний кінематографічний майданчик знаходиться в Боллівуді в мегаполісі Мумбаї, тут продукуються комерційні фільми на гінді і вона є найпліднішою кіностудією у світі. Але ще й по всій країні розкинулися національні й дуже продуктивні студії, які творять свої фільми на національних й поширених мовах всієї Індії — розвиваючи тим самим культурне й мовне різноманіття Індії. Крім того, авторське кіно Індії також здобуло визнання, особливо в світовому кінематографі. Є два всесвітньо відомих бенгальських режисери Сатьяджит Рай (Satyajit Ray) та Мрінал Сен (Mrinal Sen).
Але Кіно, поза сумнівом, один із найважливіших елементів сучасної популярної культури в Індії. Більше ніж 1000 кінострічок у році така продуктивність індійської кіноіндустрії, безперечно, найбільшої у світі. У кінострічках відображаються культурні, мовні особливості країни, національна різноманітність й сучасний стан все це відображено в цьому жанрі мистецтва.Шагрукх Кхан (Shahrukh Khan),Амітабг Баччан (Amitabh Bachchan),Аамір Хан (Aamir Khan) таРані Мукхерджи (Rani Mukerji) є популярними і відомими акторамиБоллівуду.
Основні риси та особливості популярних фільмів спостерігаються в усіх регіональних кіностудіях. Часто це більше трьох годин плівки, у якій міститься багато музики і танцювальних сцен, без яких цей комерційний фільм не буде довершений. Іноді саундтреки до фільмів випускають заздалегідь, і вони доволі часто стають самодостатнім продуктом, що зразу символізує, що фільм буде приречений на успіх, що швидше за все, це буде «боллівудський блокбастер». Від артистів очікується, що вони будуть багато танцювати, та виконуватимуть багато вокальних номерів, які виконуватимуть актори чи здебільшого професійні співаки. А також впадає в очі поєднання комічних, романтичних, драматичних сцен і елементи «боллівудського вестерну». Хоча в останні роки індійське кіно почало завойовувати й світовий ринок, тому деякі їх твори почали походити на світові взірці цього мистецтва. Підтвердженням тому стали численні премії та призи в різних номінаціях на світових кінофорумах.
Хочаскульптура в Індії протягом тисячоліть була як найвища форма мистецтва, спостерігалися ще ранні високорозвинені форми традиційного індусам живопису.
З появоюісламу (ХІІ століття), перевага почала надаватися зображенню в картинах, спочатку як придворне мистецтво в традиціях перських й поступово збільшуючи своє значення в індійському суспільстві. Кульмінацією цього мистецтва стало XVI—XVIII століття, коли в часиВеликих Моголів живопис розквітнув найзначніше, увібравши всі найкращі елементи ісламськогоорнаменталізму та поєднавши з індуським мініатюрним живописом. В цих роботах показано, майже виключно, світські речі: портрети важливих персон імперії, а також зображення палацового життя і важливих історичних подій.
Західний вплив наживописне мистецтво в Індії, відчувся під час британської колоніальної епохи та пізніших революційних змін. Столітній традиційний індійський живопис був у занепаді. Замість цього, місцевіхудожники, як-от Раджа Раві Варма прагнули наслідування європейських стилів, перш за все,художній реалізм.
Період стику століть привніс у мистецтво одне з основних ознак модернізму — виникнення художника як індивідуальності. Різні між собою і за технікою і за тематикою роботи художниківБ. Б. Мукерджі,Р. К. Байджа та ін, складають карту мальовничій історії Індії в найважливіші етапи її боротьби за незалежність. Мистецтво цього часу використовувалося як ефективна політична зброя.
Зображення індуїстських богів.
Художники, які утворили в 1943 році «Калькуттську групу», одним із засновників якої ставП. Сен, акцентували увагу на важливості розробки художньої мови, яка, незважаючи на корені в індійських традиціях, була би не обмежена ними, зав'язував активний діалог зі світовими художніми течіями. Зі змістовної точки зору для творчості калькуттських художників став характерним інтерес до нагальних соціальних питань. Продовжили їх традиціїГ. Пайн,Джоген Чоудхурі.
Однією з найбільш значущих була утворена в 1947 році в Бомбеї «Прогресивна група художників». Вона знаменувала переломний момент в історії індійського мистецтва, проголошуючи демократизацію особистості індійського художника, розширення соціального складу в мистецьких колах. Звернення до абстракції стало модним, незважаючи на співіснування зі споконвічною індійською схильністю до фігуративности і описового мистецтва (Т. Мехта,А. Падамсі,В. С. Гаітонде,Р. Кумар).
У 1960 році утворюється група «Невідомі», що стала основою для формування в індійському живописі течії абстрактивізму й фігуративізму. Яскравими представниками її сталиАрпіта Сінґх таПарамджіт Сінґх.
Регіональні центри формували свою власну ідентичність. СтворенийК. Ч. Ш. Панікером у 1966 році колектив поблизу Мадраса заохочував комунальний спосіб життя і роботи. Панікер і трохи пізнішеД. Свамінатхан здійснили сильний вплив на ціле покоління художників, що творили в абстрактному стилі. Відомим представником живопису Гуджарату єГ. Шейх.
Важливою була роль шкіл мистецтв — художньої школи Джей Джей у Бомбеї, державного коледжу мистецтв у Калькутті та факультету образотворчих мистецтв при університеті у Бароді — у формуванні шляху індійського мистецтва. Тут працював талановитий художник й педагогК. Ґ. Субраман'ян. Серед випускників —А. Е. Менон,Д. Дас,Атул Додія,Б. Крішнамачарі,Д. Каллат,Шилпа Гупта.
Сучасний живопис в Індії продовжує напрямки західних мистецьких рухів, а також поєднує їх з індійськими традиціями, найяскравішим сучасним представником цієї течії єхудожникМакбул Фіда Хусейн. Значною подією є творчість художниці та графікаАрпани Каур.
Крім того, в Індії завжди були сильні традиції народного малярства, особливо вони збереглися у сільській місцевості, в розмальованих та оздоблених хатинах селян (мадхубані з штату Біхар, видатним представником якого булаМахасундарі Деві). Все частіше мистецтвознавці привертають увагу на творчі та художні роботи інших індійських племен.
Образотворче мистецтво звільнилося від своєї прихильності до двомірності, а кордони між живописом, скульптурою та дизайном виявилися розмиті (М. Раї, Р. Родвіттья, Н. Малані,Б. Г. Шарма,А. Рамачандран,С. Гупта,В. Сундарам,С. Шетті).
Значних успіхів у Стародавній Індії досягло й ужиткове мистецтво, передусім ювелірне та різьба по кістці. Вироби індійських ювелірів та різьбярів по слоновій кістці дістали міжнародне визнання.
Йо́ґа (дослівно: «зв'язок [з Брагманом]») — психопрактика зміни свідомості, сукупність різноманітних індійських духовних і фізичних практик, що розробляються в різних напрямах індуїзму та буддизму з метою керування психікою та психофізіологією індивіда задля досягнення піднесеного психічного й духовного стану. У вужчому сенсі йоґа — одна з шести ортодоксальних шкіл (даршанів) філософії індуїзму. Вища мета йоґи — зміна онтологічного статусу людини у світі.Основні напрями йоґи:
Крім чотирьох основних напрямків йоґи, існує також багато інших, серед яких широко відома хатха-йоґа — шлях очищення тіла та розуму.У філософії індуїзму йоґою вважають систему раджа-йоґи, викладену в «Йоґа-сутрах» й тісно пов'язану з базовими принципами санкх'ї. Йоґа обговорюється в різноманітних джерелах індуїзму, як-от Веди, Упанішади, «Бгаґавад-Ґіта»,«Хатха-йоґа-прадипіка», «Шива-самхіта» і «Тантри». Кінцева мета йоґи може бути абсолютно різною — від поліпшення фізичного здоров'я до досягнення мокші.
Багато видів спорту в Індії мають своє походження з Англії і поширилися по всій країні за часів англійського колоніального панування. АнглійськийКрикет, безумовно, найпопулярніший вид спорту в Індії, та розвинувся набагато потужніше ніж у країні свого походження.Індійська національна команда з крикету виграла 1983 роціКубок світу з Крикету і 2007 році МТП 20 Волд Трофі(MTP Twenty 20 world), та розділили 2002 роціМТП Трофей чемпіонів із командою Шрі-Ланки. Крикет в Індії знаходиться у веденніРади з контролю за крикетом в Індії, яка також проводить внутрішні змагання включаючи (Ranji Trophy), (Duleep Trophy), (Deodhar Trophy), (India Trophy) і (ATP Challenger Tour). Крім того, існуютьіндійська ліга крикету таіндійська прем'єр-ліга крікету та організованолігу Twenty20.
У деяких штатах, приміром, уГоа іЗахідній Бенгалії, поширений й футбол. Національна команда з цього виду спорту в наш час[коли?] займає 143-тє місце вРейтингу збірних ФІФА (станом на грудень 2007 року).Нараін Картікеян від Ченнаї Індія був першим індійським професійним водієм на вФормулі 1. Крім того, Індія гордиться одним із найкращих шахістів у світі, в тому числі чемпіоном світу з шахів,Вішванатаном Анандом. Також почали здобувати популярність теніс та бадмінтон.
В Олімпійських іграх індійські спортсмени виграли в цілому 20 медалей. Індія тут безперечно домінує зі своєю хокейною командою з 1928 по 1980 роки, протягом цих 12 ігор вони завоювали 8 золотих, 1 срібну і 2 бронзові медалі. В індивідуальних змаганнях серед спортсменів —Абгінав Біндра (Abhinav Bindra) виграв золоту медаль у змаганнях зі стрільби для своєї країни.Норман Прічард (Norman Pritchard),Хашаба Джадгав (Khashaba Jadhav),Леандер Паєс (Leander Paes),Карнам Мейлісварі(Karnam Malleswari),Раджавардган Сінґх Ратгор(Rajyavardhan Singh Rathore),Сушиль Кумар (Sushil Kumar) іВіджендер Кумар (Vijender Kumar) також вигравали медалі іншого гатунку — (три срібних, п'ять бронзових) для Індії.
Популярні й традиційні тільки для Індії спортивні змагання —Кабадді (kabaddi),Хо Хо (kho kho), іДжіллі-Данда (gilli-danda), які грають по всій країні. Індія також є домівкою для древніх бойових мистецтв — Kalarippayattu іКалай Варма (Varma Kalai).
У 2011 р. було відновлено, після тривалої паузи, українсько-індійський політичний діалог на високому рівні. Відбувся візит до Індії Міністра закордонних справ УкраїниК. І. Грищенка, головною метою якого була підготовка візиту Президента УкраїниВ. Ф. Януковича до цієї держави у 2012 році. За результатами участі у 2011 р. у Київському саміті з безпечного та інноваційного використання ядерної енергії індійська сторона оголосила про рішення виділити 1 млн дол. США на реалізацію Чорнобильських проєктів. У контексті розвитку двостороннього співробітництва у 2012 році також заплановано проведення 4-го засідання Міжурядової українсько-індійської комісії та візити на рівні керівників органів законодавчої влади та національної безпеки України і Республіки Індія. Продовжується конструктивна співпраця між Україною та Республікою Індія в рамках ООН.
↑«India»,Oxford English Dictionary, second edition, 2100a.d. Oxford University Press
↑Basham, A. L. (2000).The Wonder That Was India. South Asia Books.ISBN 0-283-99257-3.
↑Official name of the Union.Courts Informatics Division, National Informatics Centre, Ministry of Comm. and Information Tech. Процитовано 8 серпня 2007.
↑Dyson, Tim; Visaria, Pravin (2004).Migration and urbanization:Retrospect and prospects. У Dyson, Tim; Casses, Robert; Visaria, Leela (ред.).Twenty-first century India: population, economy, human development, and the environment. Oxford University Press. с. 115—129.ISBN0199243352. Архіворигіналу за 5 квітня 2015. Процитовано 30 жовтня 2009.
↑1.Encyclopaedia Britannica (2008),«Tamil Literature.»[Архівовано 2016-04-10 уWayback Machine.] Quote: «Apart from literature written in classical (Indo-Aryan) Sanskrit, Tamil is the oldest literature in India. Some inscriptions on stone have been dated to the 3rd century BC, but Tamil literature proper begins around the 1st century AD. Much early poetry was religious or epic; an exception was the secular court poetry written by members of thesangam, or literary academy (see Sangam literature).»2.Ramanujan, 1985, p. ix-xQuote[Архівовано 11 травня 2011 уWayback Machine.]: «These poems are 'classical,' i.e. early, ancient; they are also 'classics,' i.e. works that have stood the test of time, the founding works of a whole tradition. Not to know them is not to know a unique and major poetic achievement of Indian civilization. Early classical Tamil literature (c. 100 BC—AD 250) consists of the Eight Anthologies (Eţţuttokai), the Ten Long Poems (Pattuppāţţu), and a grammar called theTolkāppiyam or the 'Old Composition.' … The literature of classical Tamil later came to be known asCankam (pronouncedSangam) literature. (pp. ix-x)»
↑(Karanth, 1997, p. 26). Quote: "TheYakṣagāna IAST folk-theatre is no isolated theatrical form in India. We have a number of such theatrical traditions all around Karnataka… In far off Assam we have similar plays going on by the name ofAnkia Nat, in neighouring Bengal we have the very popularJatra plays. Maharashtra hasTamasa. (p. 26)
Гілецький Й. Р. Природні ресурси світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2004. — 304 с. —ISBN 966-603-307-0
Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. :Мапа, 2011. — 606 с. —ISBN 978-966-8804-23-6
Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. :Знання, 2008. — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с. —ISBN 978-966-346-330-8
Економічна і соціальна географія країн світу: Навч. Посібник / За ред. С. П. Кузика. — Львів :Світ, 2002. — 672. с.—ISBN 966-603-178-7
Ивашенцов Глеб Александрович. Индия. — Москва :«Мысль», 1989. — 160 с. — (У карты мира) — 100 000 прим. —ISBN 5-244-00318-6.(рос.)
Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Природа мира. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с.(рос.)
Пащенко В. І. Географія світового господарства : Навч. посібник. — К. : Видавничий центр КНУ, 2014. — 312 с. —ISBN 978-966-439-744-6
Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / Ред. П. Г. Шищенко. — К. : Київський університет, 2018. — Т. 1. Азія. — 416 с. —ISBN 978-966-439-989-1
Індія, Республіка Індія / О. О. Бейдик // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. — Режим доступу:https://esu.com.ua/article-13364
.svg)
.jpg)
.jpeg)
.JPG)
.svg)
.svg)
.svg)
