Вирізняється значним етнокультурним розмаїттям. Велика частина вірян (близько 88 % населення) сповідуєіслам, що робить Індонезію країною з найбільшим мусульманською людністю у світі.
Аграрно-індустріальна країна з економікою, що динамічно розвивається. ОбсягВВП за 2010 рік становив 1,03 трильйонадоларів США (близько 4300 доларів США на особу). Грошова одиниця —індонезійська рупія.
Незалежність країни проголошена 17 серпня1945 року. За три роки до цього вона перебувала підяпонською окупацією, а до того була колоніальним володіннямНідерландів, які почали її освоєння в першій половиніXVII століття й об'єднали більшу частину території сучасної Індонезії під своєю владою до кінцяXIX століття.
Назву для країни придумав у 1884 роцінімецькиймандрівник,географ іетнографАдольф Бастіан, з'єднавши назву «Індія» і грецьке слово «несос» — «острови». Він же запропонував назвати індонезійцями (жителями острівної Індії) всі народи, що населяли цей регіон, оскільки вкультурі основних народів архіпелагу були чітко помітні сліди індійського культурного впливу[2].
ГораСемеру та гораБромо на Східній Яві. Сейсмічна та вулканічна активність Індонезії є однією з найвищих у світі.Тераси для вирощування рису на островіБалі
Тектонічна структура Індонезії унікальна і складна, оскільки острови розташовані на стику трьох найбільшихтектонічних плит на Землі. Це створило надзвичайно різноманітне довкілля, загальними елементами якого є високасейсмічна івулканічна активність, близькість до моря та вологийекваторіальний клімат.
Найбільші острови Індонезії оточені мілиною ікораловими рифами та характеризуються безліччювулканічних гір, що вкриті густими вологимиекваторіальними лісами. Тут часто трапляютьсяболота. Найбільшу площу обробленої землі займають посівирису, який вирощують на гірських насипах.
Калімантан, третій за площею острів у світі, має горбисту місцевість, проте рідко вищу ніж 1700 метрів, а висота більшості островів не перевищує 300 метрів над рівнем моря. Індонезійська частинаКалімантану займає три четвертих острова. Тут простягається головна гірська система приблизно з північного сходу на південний захід. У ній розташована найвища вершина острова — г. Кінабалу (4125 м) вМалайзії.
ОстрівСуматра розташований в західній частині лінії рідконаселених невулканічних островів. Суматра має витягнуту форму довжиною 1600 км і тягнеться із північного заходу на південний схід. Острів за рельєфом можна поділити на чотири головні частини: вузьку рівнинну вздовж заходу; гірську, яка тягнеться по всій довжині острова біля західного краю; внутрішню невулканічну; та широку смугунизовин, що має ширину 240 км та висоту менше 30 метрів над рівнем моря, займає східну частину острова.
ОстрівЯва є близько 1060 км завдовжки та 200 км завширшки. Тут відмінності за рельєфом не такі виразні, як наСуматрі. Острів можна розділити на п'ять широтних фізико-географічних районів: 1) невеликі вапнякові плато, що простягаються біля південного узбережжя; 2) території, на яких розвинутікарстові явища, що ускладнює умови проживання; 3) пояс вулканів у центральній частині, куди входять 55 активних конусів і 22вулкани, виверження більшості з яких відбувалися порівняно недавно; 4)алювіальний пояс на півночі.
Тропічний ліс у національному парку Маунт-Палунг, Західний Калімантан
Наклімат Індонезії впливає насамперед географічне розташування, а саме близькістьекватора. Індонезія розташована векваторіальному кліматичному поясі, тобто тут високі цілорічні температури. Найвищі температури вздовж узбережжя від 23 до 31 °C впродовж року. Рельєф також впливає на клімат, оскільки спостерігається падіння температури з висотою. Тому на висоті близько 600 метрів температури помірні. Тільки три вершини в Індонезії в горахМаоке наНовій Гвінеї є вищими відснігової лінії, тобто тут зберігаються льодовики.
Денна різниця температур вДжакарті щонайменше в п'ять разів більша ніж різниця між температурами січня і липня. Найвища зареєстрована вДжакарті температура 37 °C, найнижча — 19 °C.
На більшості території Індонезії впродовж року випадає дуже багато опадів, найбільше в період з січня до березня. На території від центральноїЯви доАвстралії наявний також посушливий сезон (з червня до жовтня), впродовж якого на островахТимор іСумба випадає дуже мало опадів. Найбільше опадів випадає в гористих районахСуматри,Калімантану,Целебесу таПапуа (близько 2000 мм). У східній частиніЯви,Балі, південного та центральногоЦелебесу іТимору випадає від 1500 до 2000 мм опадів, наМалих Зондських островах кількість опадів не перевищує 1500 мм.
Ґрунти переважнолатеритні (містить оксидизаліза та гідроксидалюмінію). Їхня родючість сильно залежить від характеруматеринських порід, на яких ці ґрунти сформувалися. Найродючішим в Індонезії євулканічний попіл, який переноситься вітром, а також наноситься річковими потоками.
Вирубування лісів і перетворення їх на землеробські території стали причиною прискореноїдеградації ґрунтів. Постійні високі температури та велика кількістьатмосферних опадів формують промивний водний режим, що спричиняє вимивання поживних речовин зґрунтового профілю і виснаження ґрунтів. На територіях, вкритих густими екваторіальними лісами, ґрунти захищені лісовим циклом: коли рослина помирає, вона швидко розкладається, даючи поживні речовини для росту нових рослин. Хоча такі ґрунти здатні підтримувати багату природну рослинність, вони не можуть забезпечувати високу врожайність сільськогосподарських культур після вирубки лісів.
УXIX столітті — першій половиніXX століття територія Індонезії була голландською колонією — Нідерландською (або Голландською) Ост-Індією.17 серпня1945 сили національно-визвольного руху Індонезії проголосили незалежність країни. Офіційна передача суверенітету сталася27 грудня1949. Територія провінції Іріан-Джая на о. Нова Гвінея перебувала під контролем Нідерландів аж до1962. У1963 ця територія перейшла під управління індонезійської влади, а в1969 була законодавчим шляхом включена до складу Індонезії. Після придушення комуністичного руху до влади прийшов генералСухарто, який правив країною в 1966—1998 роках.
У1975 Індонезія ввела війська вСхідний Тимор (колишню колоніюПортугалії в північно-східній частині о.Тимор), а в1976 оголосила його своєю провінцією.
Унітарна конституція прийнята в1950 після формальної передачі суверенітету від Голландії за рік до того. Західна Нова Гвінея передана Нідерландами в1963. Анексія з застосуванням сили колишньої португальської колонії Східний Тимор у 1976. Розстріл демонстрантів у Східному Тиморі в1991 серйозно зашкодив міжнародній репутації Індонезії.
Приклад звичайного індонезійського села. На фото поселення на островіФлорес в південно-східній Індонезії
Індонезія передусім сільська країна (більшість населення живе в селах). Це дві третини від усього населенняЯви,Мадури іБалі. Сільське населення також численне в деяких районахСуматри іЦелебесу. Більшість інших регіонів — «дикі» території, більшість населення яких складається з невеликих родових громад.
Невеликі села — найпоширеніші населені пункти наЯві. Місцеві мешканці займаються переважно вирощуванням рису на гірських терасах. В густонаселених областях центральної та східної Яви є тисячі таких поселень, деякі з них мають чималу кількість населення.
Люди з кожного села формують групи, однорідні в економічних і соціальних інтересах. Часто, особливо в районах зі штучнимзрошуванням, існує також взаємний обмінробочої сили. Перенаселеність в деяких районах спричинила зменшення розміру середньої ферми та збільшила число безземельних селян.
Кожне село має джерело питної води,мечеть і початкову школу. Товари постачаються вуличними торговцями, малими крамницями (warung) чи з базарних міст, які часто є місцевими урядовими центрами. Каркаси більшості будинків будують збамбука, а дахи устеляють червоноючерепицею чикокосовими волокнами. Будинки зцегли стають все більш поширеними, особливо серед багатих селян.
Рівеньурбанізації в Індонезії низький порівняно з країнами, які знаходяться на приблизно такому ж рівні економічного розвитку. Але це явище непостійне чи «маятникове»: люди з сіл живуть і працюють в містах, але вони повертаються додому в села щонайменше раз у шість місяців. Хоча є певні місцеві відмінності в рівні урбанізації, але здебільшого великі міста швидко ростуть.
Ріст великих міст не супроводжується паралельним ростом промисловості, і світогляд більшості міського населення залишається сільським. Велика кількість населення, навіть уДжакарті, живе у копіях сіл із сільськими звичаями. Хоча міські жителі забезпеченіші, ніж сільські, і якість обслуговування зростає, одначе забезпечення житлом, питною водою, громадським транспортом залишається на низькому рівні.
Кожне велике місто має свої ознаки.Джакарта, як столиця та центр фінансів, має багато великих урядових будинків, широкі дороги, невпинно зростає кількість багатоповерхових готелів і офісних будинків.Сурабая — найбільший порт і промислове місто. ВБандунзі, курортному та військовому центрі, є багато університетів і підприємств легкої промисловості.Семаранг — адміністративна столиця і торговельний центр на Яві.Джок'якарта — місце проживання султана і великий центр яванської культури. Тут також розташований найбільший університет, багато шкіл мистецтва, народних танців і музики.
Соціальний та економічний рівень життя мешканців великих міст Індонезії є дуже різним.Соціальна ієрархія тут приблизно така: вищі кола урядових службовців, військові офіцери, бізнес-керівники; зростаючий середній клас громадських службовців, учителів, інших спеціалістів та кваліфікованих працівників, яким часто недоплачують і вони змушені змагатися за своє економічне становище; велика кількість бідних малоосвічених чорноробів, торговців та інших членів суспільства.
Індонезійський архіпелаг є одним із найнезвичайніших місць у світі та місце стику багатьох культурАзії таОкеанії. Індонезійський національний девіз «Єдність та різноманіття» свідчить про надзвичайну різноманітність населення: тут є понад 300 етнічних груп та 250 окремих мов. Більшість населення говорить мовами, що мають Малайсько-Полінезійську основу. Найбільша підгрупа — яванці, мова яких також найпоширеніша.
Більшість населення Індонезії тісно пов'язана з народамиСхідної Азії, хоча з плином часу до місцевого населення домішувалисяараби,індійці,європейці. Проте на східних островах більшість людей меланезійського походження.
Більшість мов, якими говорять в Індонезії, належать доавстронезійськоїмовної сім'ї, хоча поширені мовиПапуа належать до зовсім іншої мовної сім'ї. Австронезійська мовна сім'я розділена на 18 груп з мовами, які тісно пов'язані, але помітно різняться. НаЯві говорять переважно яванською, сунданейською та мадурейською мовами, тоді як наСуматрі їх 15, багато з яких мають безліч діалектних варіантів. В межах торайської групи відносно мале населення центральногоЦелебесу має шість основних мов. А в Східній Індонезії кожен острів має свою мову, яка не завжди зрозуміла мешканцям сусідніх островів.
Сучасна державна мова —Індонезійська, розвинулася з малайського діалекту, яким говорили жителі східноїСуматри. Вона має багато спільного з іншими малайськими діалектами, які колись служили місцевоюлінгва-франкою. Індонезійська мова є відносно простою і поширеною мовою, що не має зв'язку з жодною панівною етнічною групою. Її зараз разом із регіональними мовами вивчають всі школярі. В 1972 р. перероблений стандарт правопису був узгоджений між Індонезією таМалайзією з метою покращення взаєморозуміння та полегшення обміну літературними надбаннями.
Іслам найбільш суворо сповідують на західнійСуматрі,Яві, південно-східномуКалімантані таМалих Зондських Островах. В інших районах тільки одна третина із тих, хто вважають себе мусульманами, дотримуються всіх ритуалів.
Індонезія — четверта у світі країна за кількістю населення. Розподіл і густота населення тут дуже різні: на островахЯва,Балі таМадура проживає близько двох третин усього населення. У 1960 роках в Індонезії відбулося різке підвищення рівнянароджуваності — населення відтоді зросло вдвічі.Смертність також зменшилася, в основному завдяки покращеннюохорони здоров'я, якості їжі та питної води.
Вікова структура населення Індонезії подібна до структури населення інших країн, що розвиваються. Близько третини населення становлять діти молодші 15 років. Середня тривалість життя — 65 років для чоловіків та 69 для жінок.
Хоч Індонезія має великі запаси ресурсів та вигідне географічне положення, вона грала скромну роль у світовій економіці після здобуття незалежності. Але тим не менш, Індонезія — один з найбільших у світі експортерівсирої нафти таприродного газу. Індонезія також великий постачальниккаучуку та широкого діапазону інших товарів, наприклад,кави,чаю,тютюну,копри,спецій. Хоча Індонезія має репутацію постачальника сировини на світові ринки, це також важливий виробник промислових товарів для внутрішнього споживання та експорту. Однак, більшість індонезійської робочої сили все ще залишається аграрною. Незалежні фермери — основні виробники сільськогосподарської продукції, переважнорису.
Деякий час розвиток економіки в Індонезії була сильно пригальмована через брак досвіду, невмілі дії влади та невідповідність вимогам статистичної та іншої інформації. Необхідні були великі фінансові вливання як допомога виконанням економічних програм та проєктів. Навіть зараз низька зарплатня та умови праці сприяютькорупції, яка погіршує розвиток та стала справжнім тягарем.
Низька видимість у Букіттінгі, Західна Суматра, через імлу, пов'язану з вирубкою лісів.
На межі XX—XXI ст. І. постачає на світовий ринок ряд важливих сировинних товарів, зокрема: нафту і природний газ (2/3 експортних прибутків), олово, нікелеві руди. Основа енергобалансу І. — нафта (близько 80 %), а також природний газ (18,1 %). На кам'яне вугілля припадає всього 0,9 %, гідроенергію — 1,4 % ВВП.
Величезна плантація пальмової олії в Богорі, Західна Ява. Індонезія є найбільшим у світі виробником пальмової олії.
Стійкий мусонний клімат і рівний розподіл кількості опадів зробили можливим вирощуваннясільськогосподарських культур майже по всій території Індонезії. Однак, землі для посівів займають тільки одну десяту частину суші. НаЯві більшість обробленої землі займають тераси для вирощуваннярису, здебільшого вздовж північних береговий та центральних рівнин. В сухішій східній частині Яви вирощуютькукурудзу,маніоку,солодку картоплю,земляний горіх (арахіс),сою,тютюн такаву.
Розвиток на Суматрі та інших зовнішніх островах не такий інтенсивний і складається переважно з невеликих ферм. Проте, навколо Медану лежать великі плантації, які вирощують тютюн,каучукові дерева,пальмову олію,капок,чай такаву.Рис,кукурудзу таманіоку вирощують в основному у районі рідкого лісу на півночі та Палембангу на південному сході.
Худоби відносно мало — близько 15 млн кіз, 12 млн голів великої рогатої худоби і 10 млн свиней. Проте курей розводять дуже багато, у 2002 їх було понад мільярд. За підтримки Японії розвивається рибальство у великих масштабах.
Заміщення імпорту та підтримкасільськогосподарського сектору довго були двома основними цілями індустріальної політики. Заміщення імпорту було застосоване для таких товарів якїжа,текстильні вироби,добрива і, в результаті цього широкомасштабна політика індустріалізації не розпочалася до кінця 80-х років XX ст. Через це промисловість зростала дуже повільно, і зараз оцінюється не більше ніж одна четверта частинаВВП.
За традицією, найрозвиненішими галузями промисловості в Індонезії були ті, що займалися обробкою сільськогосподарських ресурсів такорисних копалин. Зараз велику частину виробництва займають малі та середніприватні підприємства, більшість з яких виготовляютьтовари загального вжитку. Багато малих підприємств належать китайцям, які емігрували зі своєї батьківщини. Ці невеликі майстерні виробляють такі товари загального вжитку якмеблі,побутові прилади,текстильні вироби та займаютьсядрукарською справою. Основний центр приватної промисловості — західнаЯва, хоча ця галузь також розвинута вДжакарті. З середини 80-х в Індонезії повільно, але стійко почали розвиватися великомасштабні та високотехнологічні підприємства, які виробляютьтелекомунікаційні,електронні товари таавтомобілі.
Найбільшою галуззю промисловості, що переробляє імпортовані сировинні матеріали, єтекстильна промисловість. Прядильні фабрики в більшості належать державі чи знаходяться в руках іноземних фірм, тоді як ткацькі та апретурні підприємства, які сконцентровані в Бандунзі, переважно невеликі та належать місцевим підприємцям.
Загалом мета урядової кредитної та фінансової політики — забезпечити умови для особистої ініціативи в ситуаціїфінансової ортодоксії. Протесубсидовані кредитні тавідсоткові ставки використовуються згідно з загальними пріоритетами уряду. Споживчий та торговельний кредит значною мірою визначається такою системою, але є й певне поле діяльності для приватного банкування та лихварства. Але приватнийфінансовий сектор слабкий і в мобілізації внутрішніх коштів відіграє тільки допоміжну роль. Неабиякі зусилля докладаються для лібералізації фінансової системи, відповідно до умов розвитку заохочуються іноземні капіталовкладення та допомога. Систему роботи з іноземною валютою в Індонезії дуже спрощено й іноземні інвестиції приймаються схвально.
«Банк Індонезії», центральний банк, відповідає за випускрупій, національних грошей. Є й інші фінансові установи (які належать уряду), в тому числі «Bank Mandiri», який було утворено в 1999 році завдяки злиттю «Bank Ekspor Impor Indonesia» (експортно-імпортного банку), «Bank Bumi Daya» (банку землеволодіння та лісового господарства), «Bank Pembangunan Indonesia» (банку розвитку) та «Bank Dagang Negara» (банку іноземної валюти); «Bank Rakyat Indonesia» та «Bank Negara Indonesia», що спеціалізуються на кредитуванні відповідно сільського господарства та промисловості, «Bank Tabungan Negara», державний ощадний банк. Кожен банк надає широкий спектр послуг і діє незалежно. В Індонезії працюють також іноземні банки. Небанківські фінансові установи обмежуються. В Джакарті та Сурабаї є також фондові біржі.
У країні сформувався складний та досить розвиненийкомерційний сектор, який спирається намаркетинг та експорт сільськогосподарської продукції, постачання споживчих товарів та надання послуг для внутрішнього ринку. Тут панує китайська громада, хоча на нижчих рівнях зросла й участь корінного населення та неофіційна діяльність армії.
Нафта таприродний газ, промислові товари (лісоматеріали, текстильна продукція) та готовий одяг івзуття — це головні експортні товари Індонезії. Сільськогосподарський експорт охоплюєкаучук,каву,копру (сушене ядро кокосового горіха),чай,перець,тютюн та вироби з олійної пальми. Імпорт складається здебільшого з промислового та транспортного устаткування, мінерального палива, хімікатів та промислових товарів. Найважливішими торговельними партнерами Індонезії єЯпонія,США,Сінгапур,Південна Корея таКитай. Упродовж років країна має позитивний баланс торгівлі. Економічно важливим як джерело іноземної валюти стає туризм.
Індонезія — острівна країна, томуморський транспорт відіграє тут важливу роль в доставці сировинних матеріалів та сільськогосподарських продуктів з місця їх видобутку на ринок. Фізична природа країни сприяє розвитку морських з'єднань для перевезення вантажів і повітряних для пасажирів. На багатьох диких районах Індонезії прокладання транспортних шляхів спричинює великі труднощі, що дуже перешкоджає розвитку економіки.
Бакасі експрес — поїзд, що з'єднує Бакасі з Джакартою
В Індонезії тільки на островахЯва,Мадура іСуматра є мережі доріг з твердим покриттям достатньої якості. НаЯві дороги достатньої якості та можуть бути розширені, щоб зустріти потреби зростаючого населення. Через невеликі відстані, пріоритет тут поставлений на дорожній транспорт. Попри це,залізничний транспорт також важливий для перевезення вантажів і пасажирів. Через велику чисельність та густоту населення,Ява не зовсім придатна для будівництва нових залізниць.
Індонезійська Державна Залізниця (Perusahaan Jawatan Kereta Api) працює наЯві,Мадурі таСуматрі. Географічні особливості і склад товару зменшили конкурентноздатність залізниці. Для далекого транспортування великої кількості товарів в Індонезії найчастіше використовують морський транспорт.
Більшість доріг з твердим покриттям знаходяться наЯві іМадурі. Багато доріг нижчої якості є і наСуматрі,Целебесі,Калімантані таБалі, але наПапуа є тільки декілька доріг, які найчастіше зв'язують найнаселеніші регіони.
Більшість високонаселених міст мають доступ до моря, тому судноплавство тут дуже розповсюджене. Внутрішні моря Індонезії відносно спокійні, тому що Індонезія лежить поза поясомтайфунів та сильних вітрів. Тому що в Індонезії мало портів для розвантаження високотонажних кораблів, тут зазвичай використовуютьліхтери та інші малі судна.
Тут є багато портів, але тільки невеликий відсоток з них може прийняти корабель понад 500 тонн. Основні порти для завантаження сухого вантажу: Тан'юнгперіук вДжакарті, Тан'юнгперак вСурабаї та Белаван уМедані.Полембанґ на південнійСуматрі — головний нафтовий порт країни.
Міжнародні повітряні перевозки доступні тільки уДжакарті,Медані таДенпасарі. Послуги авіаперевезення надають «Garuda Indonesia», національна авіалінія, та «Merpati Nusantara», що частково субсидується урядом. Є також кілька менших авіаліній.
22 лютого 2019 року, американська аерокосмічна приватна компаніяSpaceX здійснила успішний запуск ракети-носіяFalcon 9 і вивела на орбіту індонезійський геостаціонарний супутник зв'язку «Nusantara Satu» (PSN 6). Запуск було здійснено зі стартового майданчикаSLC-40 американськоїбази Космічних сил США на мисі Канаверал[5].
26 лютого 2024 року, компанія SpaceX успішно вивела на орбіту індонезійський супутник «Merah Putih 2». Для запуску було застосовано ракету-носій Falcon 9, відповідно, запуск здійснювався зі стартового майданчика SLC-40 американської бази Космічних сил на мисі Канаверал[6].
Індонезія входить до десятки країн світу, які є найбільшими емітентамиметану. У другій половині 2021 року, на кліматичний саміт уГлазго, країна підписала декларацію про скорочення викидівметану. Відповідно до якої до 2030 року, країна зобов'язана зменшити викиди метану на 30 %[7].
Індонезія —унітарна республікапрезидентського типу. Основним законом держави єконституція, прийнята в 1945 році. Конституція 1945 року скасовувалася в 1950 році, була відновлена в 1959 році і в даний час діє з низкою поправок, основні з яких були прийняті в 1998, 1999 і 2001 роках.
Основні інститути індонезійської державності були сформовані в перші роки незалежного розвитку країни. Разом з тим, значні зміни в правову основу їх функціонування були внесені в ході масштабних ліберально-демократичних перетворень кінця 1990-х — початку 2000-х років. Ці зміни здійснювалися як шляхом внесення згаданих поправок до конституції, так і прийняттям пакету правових актів, відомих в Індонезії як «Політичні закони» (індон. Undang-Undang Politik). Основними підсумками реформ стали відхід збройних сил від політичної діяльності, введення в країні реальної багатопартійності і прямих президентських виборів і підвищення ролі законодавчих органів влади.
Незалежність Індонезії відНідерландів була проголошена у 1945 р. Республіка Індонезія включала територію відСебанґу наСуматрі доМарауке наПапуа, або іншими словами всю територію колишньоїСхідної Голландської Індії. В цей часНідерланди ще утримували більшу частину цієї території, але почали швидко її втрачати після спалаху революції.
Коли боротьба за незалежність закінчилася, була створена Республіка Сполучених Штатів Індонезії. Проте, федеральна система не прижилася і у 1950 р. федеративні штати одноголосно вирішили повернутися дореспубліканської форми правління.
Виконавча влада знаходиться у руках президента, якому допомагає віцепрезидент. До 2002 р. обоє обиралися Народними Дорадчими Зборами (Majelis Permusyawaratan Rakyat; MPR) кожні п'ять років, але цього року був прийнятий указ про обрання президента безпосередньо народом. Міністри та голови департаментів призначаються та звільняються президентом, який також є головнокомандувачем армії, військово-морського флоту та повітряних сил. В президента є повноваження видавати розпорядження, забезпечити виконання указів та укладати договори з іноземними державами. Президенту допомагає кабінет міністрів з різних урядових відомств.
Палац Мердека — один із шести президентських палаців Індонезії
На своїх регулярних сесіях НКК проводитьінавгурацію обраних президента і віцепрезидента і затверджує запропоновані президентом основні напрями державного курсу на п'ятирічний термін. Президент несе відповідальність перед НКК, конгрес може оголосити йомуімпічмент, зібравшись для цього на позачергову сесію.Кількісний склад НКК формально не регламентується і визначається складом входять до нього СНП і СПР. У складі НКК останнього скликання, зведеного до присяги 4 жовтня 2009, 692 депутати. Голова НКК —Тофік Кимас (Індон. Taufiq Kiemas), представник Демократичної партії боротьби Індонезії, чоловік колишнього президента країниМегаваті Сукарнопутрі.
У перервах між сесіями НКК поточні законодавчі функції виконує Рада національних представників, фактично являє собою постійний однопалатний парламент. До компетенції СНП входять розробка, прийняття та контроль за виконанням законів, затвердження державного бюджету, ратифікація частини міжнародних угод. Депутати СНП обираються на п'ятирічний термін в ході прямих загальних парламентських виборів, що проводяться за пропорційною системою в багатомандатних округах. Кількісний склад Ради, регламентований чинним законодавством, багаторазово варіювався за роки існування цього органу. У нинішньому складі СНП, сформованому за підсумками парламентських виборів 2009 року і наведеному до присяги 1 жовтня 2009, — 560 осіб. Депутатів 9 пройшли до парламенту партій сформовано 9фракцій. Голова СНП —Марзукі Алі.
Рада представників регіонів — нове утворення в політичній системі Індонезії, що існує з 2004 року. До цього до складу НКК, крім депутатів СНП, входили представники місцевих законодавчих органів влади, різних громадських організацій, а також політичних партій та збройних сил пропорційно присутності депутатів останніх у СНП, при цьому сукупність депутатів НКК, що не входять в СНП, не була самостійним політичним інститутом і не мала будь-якого назви.За обсягом повноважень СПР значно поступається СНП. До його компетенції належить розробка законопроєктів, що стосуються питань адміністративно-територіального устрою країни, регіонального самоврядування, економічного, соціального та культурного розвитку регіонів для подальшої передачі їх у СНП.СПР формується з представників провінцій і прирівнюваних до провінцій адміністративно-територіальних одиниць Індонезії — по 4 делегати від кожної відповідної території. Члени СНП обираються на непартійній основі одночасно з депутатами СНП. У нинішньому складі Ради, сформованому за підсумками парламентських виборів 2009 року і наведеному до присяги 1 жовтня 2009, 132 депутати, що представляють 31 провінції і 2 особливих округу. Голова СПР —Ірма Гусман
↑«Зарубежная Азия. Юго-Восточная Азия» (серия «Страны и народы»), Москва, «Мысль», 1979, стр. 187
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 2 лютий 2012. Процитовано 6 травень 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 4 квітня 2012. Процитовано 18 травня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Антологія індонезійської поезії двадцятого сторіччя: [збірка]: Присвячено творчості восьми видатних індонезійських митців / [відп. ред.: П. Хімаван, В. В. Румянцева, А. Ю. Лисюк ]. — Київ: Вид. дім Д. Бураго, 2018. — 92 с. —ISBN 617-7349-73-9.
Симония Нодари Александрович. Индонезия. — Москва :«Мысль», 1978. — 168 с. — (Социально-экономические проблемы развивающихся стран) — 43 000 прим.(рос.)
Індонезія, Республіка Індонезія / С. А. Лісовський // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011, оновл. 2023. – Режим доступу:https://esu.com.ua/article-13368.
.svg)
%2c_processed%2c_obverse%252Breverse.jpg)
.jpg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
_Islands.svg){kind=link}