Іван Павло II очолював католицьку церкву двадцять шість з половиною років. Це другий найдовший понтифікат післяПапи Пія IX, що займав римську катедру протягом 32 років. Іван Павло II — перший в історії Папа-слов'янин, а так само перший Папа-неіталієць від часів голландцяАдріана VI, що був Папою Римським від 1522 до 1523 року.
Кароль Юзеф Войтила народився у містечку Вадовіце біля Кракова у родиніпоручника польської армії Кароля Войтили та вчительки Емілії Качуровської. Він чудово навчався в школі. Коли Каролю виповнилося 8 років, померла його мати, а у 12 років він утратив старшого брата Едмунда Войтилу. Він працював лікарем у лікарні в Бєльську і помер 1932 року, заразившись скарлатиною від дитини, яку лікував[13][14].
У дитинстві найбільше полюбляв футбол,лещета (лижі), місцеві кремові тістечка (пол.kremówki) татеатр. Мріючи стати професійним актором, Кароль у 14 років спробував себе в шкільному драматичному гуртку, ще в юності написав п'єсу «Король-Дух». Очолював шкільне Марійське товариство. У 14 років здійснив свою першу прощу доголовної святині Польщі в містіЧенстохова.
1938 року Кароль вступає на філософський факультетЯґеллонського університету і разом з батьком переїздить доКракова. Водночас продовжує акторську діяльність в експериментальній драматичній трупі «Студія 38». Цього ж навчального року стає членом студентського товариства Пресвятої Євхаристії та Милосердя.
Коли у 1939 році розпочаласяДруга світова війна, Кароль Войтила, студент II курсу, змушений був залишити навчання. Він виступає у підпільному театрі й уникає ув'язнення та депортації лише завдяки праці y каменоломні.
Юнак регулярно відвідував ігри футбольного клубу«Краковія» під час навчання у Яґеллонському університеті, а у 1950-х і 60-х роках ходив на матчі вже отримавши санєпископа[15]. Пізніше, у часи свогопонтифікату Папа прийняв делегацію клубу на аудієнції уВатикані[16].
У 1940—1941 роках працював на хімічному заводі «Сольвей». 1941 року помирає батько Кароля. Тоді ж Кароль стає студентом підпільної духовної семінарії, де розпочинає таємне приготування до священства. Його праця у «Сольвеї» та богословські студії тривали до нещасного випадку на початку 1944 року, коли він, збитий машиною, місяць пробув у лікарні.
Під час 3-го року навчання на богословському факультеті він приймає постриг і вступає до школи канторів, стає віце-прем'єром «Братньої допомоги» (цю посаду обіймав до квітня 1946 р.). 13 жовтня 1946 року кардинал Сапега висвятив К.Войтилу в санпіддиякона, а через тиждень —диякона. У листопаді той же ієрархвисвятив його насвященникаримо-католицької церкви.
1949 року Кароль Войтила у Кракові починає працювати з університетською молоддю та медиками у парохії святого Флоріана, а в 1950 році готує свої перші публікації. 1951 року бере дворічну відпустку, щоб підготуватися до університетських викладів.
У 1953 році Войтила отримує ступінь доктора морального богослов'я на теологічному факультеті Яґеллонського університету, після чого викладає в університеті суспільну етику. Незабаром комуністична влада закриває богословський факультет, і навчання доводиться перенести до Краківської семінарії. Тоді ж Войтилі пропонують викладати вЛюблінському католицькому університеті, де наприкінці 1956 року він очолив кафедру етики.
У липні 1958 року за призначенням ПапиПія XII він стає вікарним єпископом Кракова, а з вересня — єпископом.
У жовтні 1962 року він бере участь у роботі 1-ї сесіїДругого Ватиканського собору як один із його наймолодших учасників. У січні 1964 року під час закриття 2-ї сесії його призначають архієпископом, митрополитом Краківським. Після завершення 3-ї сесії собору та впродовж приготування до 4-ї (завершальної) сесії новий архієпископ працює над документом «Schema XIII», "Gaudium et Spes" («Про Церкву в сучасному світі»). Під час роботи сесії польські єпископи опублікували свій лист до німецьких єпископів про примирення зі словами: «Пробачаємо і просимо пробачення».
Одним із перших кроків архієпископа Войтили було рішення перенести ікону Божої Матері з Ченстохови до своєї єпархії, де протягом року вона виставлялася для поклоніння у 120 парафіях за незмінної присутності архієпископа, якого 26 червня 1967 року піднесли до гідностікардинала.
Кардинал Войтила активно подорожує: відвідує польські спільноти різних країн, зібрання, євхаристійні конгреси, помісні синоди; читає лекції, виголошує промови на наукових зібраннях; бере участь у роботі правлячих синодів, які відтепер відбуваються у Римі щоп'ять років з метою розвитку і впровадження декретів Другого Ватиканського собору. Небагато кардиналів набули стільки міжнародного досвіду за такий короткий проміжок часу.
16 жовтня 1978 року (після смерті папиПавла VI і короткого правління папиІвана Павла І) кардинала Кароля Юзефа Войтилу обрано 264-им Папою Римським під іменем Івана Павла ІІ.
Країни, які відвідав Папа Іван Павло II (насиченість синього кольору пропорційно кількості візитів)
Вперше з 1523 року (понтифікатАдріана VI) на Апостольський престол піднявся неіталієць, а іноземець. Особливе значення обранню Войтили надавав той факт, що новий понтифік походив ізсоціалістичної країни.
58-літній Папа, який був у прекрасній фізичній формі, одразу ж зарекомендував себе як глава церкви, сповнений свіжих ідей і нових задумів. Незабаром стало очевидним, що він поєднує традиційний релігійний консерватизм з безпрецедентними рішеннями та вчинками.
Коли Кароля Войтилу обрали Папою, церква перебувала у дуже важкому стані. УXX столітті відбулися величезні зміни на суспільному, політичному, економічному і технологічному рівнях. Усі вони зачепили і церкву. ПапаІван XXIII, скликаючи Другий Ватиканський собор, сподівався «осучаснити» церкву, але цей процес виявився дуже складним і повільним.
Іван Павло II (площа св. Петра, Рим, 1985)
На початку 1960-х років з'явилося багато нових тенденцій, що розвинулися впродовж1970-х: використання та зловживання засобами масової інформації, матеріалізм іспоживацтво,сексуальна революція та рухи проти приросту населення, проникненнякомунізму в політичні й суспільні структури та утвердженнясекуляризму як панівної ідеології розвиненого світу.
Іван Павло II, будучи Архієпископом Кракова, переконався на власному досвіді у складності втілення в життя постанов Другого Ватиканського собору.
Тому його понтифікат був позначений двома визначальними рисами: велика кількість опублікованих праць та постійні подорожі, протягом яких Святіший Отець відвідав із пастирським візитом майже усі країни, де є католики.
Активна діяльність Івана Павла II не всім була до вподоби. 13 травня 1981 року члентурецького ультранаціоналістичного угрупованняМехмет Алі Агджа наплощі Святого Петра стріляв у Папу, важко поранивши його. Проте куля пройшла в кількох міліметрах від життєво важливих органів.
Існує багато свідчень того, що за Агджею стояли болгарські спецслужби, що були філієюКДБСРСР, керованогоКПРС. Після виходу із тюрми Агджа зробив заяву, що напише мемуари про свою діяльність.
Обрання Папою людини з комуністичної держави сприяло прискоренню процесів розпаду Радянського Союзу, визволення країн Східної та Центральної Європи і повернення релігійної свободи на всій пострадянській території.
Уже після трьох місяців обрання Іван Павло II приймав у себе з візитом міністра закордонних справРадянського СоюзуА. Громика. Ця зустріч започаткувала низку контактів, які врешті допровадили до зустрічі зГенеральним секретарем ЦК КПРСМихайлом Горбачовим, що відбулася уВатикані 1 грудня 1989 року. Це була перша в історії зустріч глави Ватикану з найвищим комуністичним очільником.
Папа зі Сходу був особливо добре підготований до діалогу з ієрархами інших Церков. Дипломатичні контакти, постійні звертання в посланнях, Апостольські листи і дружні жести сприяли новій довірі та тісним контактам, яких не знали вже століттями.
Константинопольський ПатріархДимитрій відвідавРим у грудні 1987 року, а 1988 року делегація Ватикану відвідала Москву, де взяла участь у святкуванні Тисячоліття Хрещення Київської Русі.
У травні 1995 року опубліковано Апостольський лист про Східні Церкви«Світло Сходу», і того ж місяця вийшла енцикліка«Щоб усі були одно». У червні Рим відвідав наступник Димитрія, Константинопольський ПатріархВарфоломій I, тоді ж підписано спільну заяву. Через півтора рокуКатоликосВірменіїҐареґін також прибув до Риму для підписання спільної заяви. Після цих зустрічей з'ясувалося, що не існує доктрини, яка б розділяла Схід і Захід.
Іван Павло II доклав чимало зусиль, щоби покращити відносини ізпротестантськими церквами. Делегаціїлютеран побували в Римі. 1981 рокуангліканськийАрхієпископ Кентерберійський Роберт Рансі відвідав Папу, а в 1989 році підписано спільну заяву. Його наступник Джордж Кері обрав той же шлях, завдяки чому було підписано наступну спільну заяву.
У квітні 1986 року було налагоджено зв'язки з нехристиянськими релігіями. Відвідавшиєврейську громаду в Римі, Іван Павло II став першим сучасним Папою, який молився всинагозі.
Папа Іван Павло ІІ — перший понтифік, який умів вибачатися. Підрахували, що усього з моменту обрання Папою Іван Павло II вибачався з різних причин приблизно 100 разів.
У зверненні до жінок щиро каявся у співучасті церкви у їх пригніченні, приніс вибачення за несправедливість і дискримінацію в оплаті праці, кар'єрі й у всьому, що стосується демократичних прав і обов'язків громадян. У 1995 році від імені католицької церкви попросив пробачення за зло, вчинене «братам з інших конфесій». УКиєві відразу ж по приїзді в аеропорт визнав провину за «помилки, довершені католицькою церквою у далекому і недавньому минулому»[18].
У червні 2001 року Іван Павло II відвідав зофіційним візитом Україну, де відправив меси у Києві та Львові, а також очолив Божественну Літургію східного обряду.
Папа не оминув увагою і злочинГолодомору-геноциду, Іван Павло ІІ у зв'язку з 70-ми роковинами Голодомору в посланні кардиналуЛюбомиру Гузару написав: «Йдеться про жахливий задум, здійснений з холодним розрахунком можновладцями тієї епохи. … Досвід цієї трагедії повинен сьогодні керувати почуттями та діяльністю Українського народу на шляху до злагоди та співпраці. … Потрібно докласти зусиль до щирого та дійового примирення: саме у такий спосіб можна вшанувати жертви, які належать усьому Українському народу»[19].
26-річний понтифікат Івана Павла II став третім за тривалістю в історії католицької церкви після правлінняСвятого Петра і блаженногоПія IX. За цей час понтифік відбув 250 пастирських поїздок, у тому числі 104 закордонні подорожі, подолавши шлях, який більш ніж втричі перевищує відстань від Землі доМісяця.
У ході цих вояжів він відвідав 1022 міста на всіх континентах і провів за межами Ватикану в цілому понад 822 доби. Ці цифри треба розглядати в контексті того, що перша закордонна подорож Папи в історії церкви взагалі відбулася тільки в середині XX століття, і зробив їїПавло VI. Нездійсненою мрією Івана Павла II так і залишилася поїздка доРосії.
Ще один рекорд, встановлений Папою, пов'язаний з кількістю вірян і паломників, до яких він безпосередньо звернувся за роки свого понтифікату. Тільки у ході загальних авдієнцій у нього побували близько 17 мільйонів людей.
Меморіальна дошка Івану Павлу II біля костелу Святої Трійці вПеремишлі
Понтифік незмінно привертав пильну увагу ЗМІ. В середньому на рік у світі виходило близько 200 книг, присвячених його персоні. Особливий інтерес був прикований до фігури Івана Павла II в перші роки його понтифікату, коли він піддавав різкій публічній критиці всі види тоталітаризму і особливо часто — комунізм.
Прощання з Іваном Павлом ІІ
2 квітня 2005 року Іван Павло II помер відсептичного шоку та серцево-судинного колапсу. Про це говориться у свідоцтві про смерть, підписаній доктором Ренато Буццонетті, главою Дирекції охорони здоров'я та гігієниДержави Ватикан.
Папа Римський Іван Павло ІІ пішов у засвіти за 7 хвилин до вечірньої молитви, яка за ватиканським порядком денним припадає на 22.45. Перебуваючи у свідомості, він, як стверджують люди з його найближчого оточення, спробував зробити прощальний жест у бік площі Святого Петра, де чатували десятки тисяч вірних.
Іван Павло II є автором понад 120 філософських і богословських робіт, 5 книг, остання з яких, «Пам'ять і ідентичність», вийшла у світ напередодні його останньої госпіталізації 23 лютого 2005 року. Але головним папським «бестселером» стала книга «Переступити поріг надії» (1995), видана майже в 20 мільйонах примірників. Крім того, Іван Павло II є автором п'єс «Золотих справ майстри», «Брат нашого Бога», «Фатальна звістка», поем і віршів.
Іван Павло II добре володів 6 мовами, хоча свої звернення до вірних проголошував і багатьма іншими.
Прощання з папою римським Іваном Павлом II і його похорон стали наймасовішою церемоніальною подією в історії людства. 300 тисяч осіб були присутні на траурній літургії, 4 млн паломників проводили намісника Святого Петра з життя земного в життя вічне (з них більше мільйона склали поляки); понад мільярд віруючих, що належать до різних християнських конфесій і які сповідують різні релігії, молилися за упокій його душі; 2 млрд глядачів стежили за церемонією у прямому ефірі.
На похорон понтифіка з'їхалися понад 100 глав держав та урядів — 11 монархів, 70 президентів і прем'єр-міністрів, кілька керівників міжнародних організацій, у тому числі Генеральний секретар ООНКофі Аннан. І ще близько двох тисяч членів різних делегацій — всього з 176 країн. Україну представляв президентВіктор Ющенко.
Церемонія похорону папи Івана Павла II, що відбулася 8 квітня 2005 у ВатиканськомуСоборі святого Петра, була заснована на літургійних текстах і положеннях апостольської конституції, затвердженої Іваном Павлом II у 1996 році.
У ніч на 8 квітня було припинено доступ вірян у Собор святого Петра, і тіло Івана Павла II помістили в кипарисову труну (за переказами, з цього дерева був виготовлений хрест, на якому розп'яли Ісуса Христа) — перша з трьох належних понтифіку при похованні трун (дві інші — цинкова й соснова). Перед закриттям віка труни обличчя Івана Павла II було накрито спеціальним шматком білого шовку. За традицією в труну поклали шкіряний мішечок з монетами, випущеними за роки понтифікату Івана Павла II, і металевий пенал з сувоєм, що містить життєпис Івана Павла II.
Після молитви труну перенесли на паперть перед фасадом Собору святого Петра, де о 10 годині ранку кардинали відслужили заупокійну месу. Траурну службу вівЙозеф Ратцингер, деканКолегії кардиналів, префектКонґрегації доктрини віри. Літургія йшла на латині, однак окремі місця читалися іспанською, англійською, французькою, а також на суахілі, польською, німецькою та португальською мовами. Східні патріархи відспівували папу по-грецьки. Серед них також був присутній головаУкраїнської греко-католицької церкви кардиналЛюбомир Гузар.
По закінченні церемонії прощання тіло Івана Павла II було перенесено в грот базиліки (собору) святого Петра. Іван Павло II похований поруч з мощами святого апостола Петра, у польській капелі (каплиці) Матері Божої Ченстоховської, святої покровительки Польщі, неподалік від каплиці творців слов'янського алфавіту святих Кирила і Мефодія, у першій могилі папи Івана XXIII, прах якого у зв'язку з його канонізацією в 2000 році був перенесений з крипти Собору святого Петра в сам собор. Капела Матері Божої Ченстоховської в 1982 році за наполяганням Івана Павла II була відреставрована, прикрашена іконою Святої Діви Марії та зображеннями польських святих.
В липні 2002 року, в річницю його візиту до Львова, відкритий та освячений пам'ятник Папі Івану Павлу ІІ перед церквою Різдва Пресвятої Богородиці наСихові уЛьвові[21].
11 квітня 2015 року було відкрито та освячено пам'ятник блаженному Папі Івану Павлу II, розташований біля костелу Божого Милосердя, що навул. Брюховицькій у Львові[25].
26 червня 2021 року було встановлено та освячено пам'ятник Папі Римському Івану Павлу II. Встановили з нагоди 20-річчя його візиту до Львова[26].
Під час похорону Івана Павла II чимало учасників скандували:«Santo subito!» (з італійської: «Святий негайно!»), а також тримали транспаранти з цією ж фразою. Невдовзі після похорону, 13 травня 2005 р., його наступникБенедикт XVI дозволив достроково розпочатибеатифікаційний процес Івана Павла II, надаючи диспензу від церковного закону, який велить розпочинати цей процес принаймні через п'ять років після смерті особи, яка є кандидатом до беатифікації. Формально процес розпочався 28 червня 2005 р., коли були приведені до присяги члени беатифікаційного трибуналу. Постулятором процесу став польський священник Славомир Одер.
23 березня 2007 року дієцезіальний беатифікаційний трибунал Римської дієцезії, який займався першою фазою процесу, досліджуючи життя,чесноти, а також загальну думку вірних про святість життя Івана Павла II та про ласки і чуда, які можна випросити за його заступництвом, ствердив факт чудесного зцілення відхвороби Паркінсона французької монахині, ім'я якої на той час не повідомлялося.
2 квітня 2007 року відбулося офіційне закриття дієцезіальної фази процесу, і справа була передана доКонгрегації в справах святих.
У червні 2009 року дев'ять радників-богословів Конгрегації в справах святих висловили свою позитивну оцінку щодо героїчності чеснот Івана Павла II. У листопаді того ж року позитивну думку у цій справі висловили також кардинали і єпископи — члени Конгрегації в справах святих — і звернулись до Бенедикта XVI з проханням про беатифікацію.
19 грудня 2009 року Бенедикт XVI підписав декрет про визнання героїчності чеснот Івана Павла II. Після того на розгляд Конгрегації було представлено результати медичних експертиз французької монахині Марі Сімон П'єр Норман, у якої несподівано і незрозуміло з медичної точки зору зникли симптоми хвороби Паркінсона після молитви з призиванням заступництва Івана Павла II. 21 жовтня 2010 року медичні радники Конгрегації ствердили неможливість науково з'ясувати зцілення монахині. Оцінивши твердження медиків, 14 грудня 2010 року радники-богослови Конгрегації підтвердили факт чуда внаслідок призивання молитовного заступництва Івана Павла II.
11 січня 2011 року відбулася чергова сесія кардиналів і єпископів, членів Конгрегації у справах святих, яка видала своє позитивне рішення, визнаючи зцілення монахині чудом.
Канонізація Івана Павла ІІ, 2014
14 січня 2011 року папа Бенедикт XVI під час аудієнції, що була присвячена кардиналовіАнджело Амато, префектові Конгрегації у справах святих, підписав декрет про визнання чуда[35]. Цього ж дня прес-служба Святого Престолу оголосила, що урочисте проголошення Івана Павла II блаженним відбудеться 1 травня 2011 року у Ватикані[36].
29 квітня 2011 року тіло папи Івана Павла II булоексгумовано і розміщено перед головним вівтарем собору св. Петра, а після беатифікації перепоховано в новій гробниці. Мармурову плиту, якою була накрита колишня могила понтифіка, відправлять на його батьківщину — до Польщі.
Івана Павла II широко критикували за різноманітність його поглядів. Він був об'єктом критики прогресистів за його протидіювисвяченню жінок і використанняконтрацепції та традиційних католиків за підтримкуДругого Ватиканського собору та його реформи літургії. Реакція Івана Павла ІІ насексуальне насильство над дітьми в Церкві також зазнала серйозного осуду.
Отриманий доступ до листів, які він писав одруженій жінці,філософу польського походження Анні-Терезі Тименецькій, листування відкриває внутрішній світпонтифіка з іншого боку[40].
Багато віршів Кароля Войтили перекладено українською. В Україні його поезії виходили такими виданнями:
Войтила Кароль. Веслуючи в небо: Поезії / Марія Г. Овдієнко (вступне слово), Станіслав О. Шевченко (пер.з пол.), Юлія Л. Булаховська (передмова). — Бровари: Українська ідея, 2001. — 125 с. —ISBN 966-7638-08-1.
Войтила Кароль. Вибрані поезії / Надія Степула (переклад), Григорій Штонь (передмова). — Львів: Світ (видавництво)|Світ]], 2001. — 88 с. —ISBN 966-603-116-7.
Войтила Кароль. Святиня=Swiatynia / K. Wojtyla: Вибрані поезії /Віктор Грабовський (упорядкування, передмова, переклад з польської). — Київ: Дніпро, 2001. — 149 с. — Укр. та пол. мовою. —ISBN 966-578-023-9.
Папа Іван Павло II здійснив 104 закордонні поїздки, відвідав усі континенти. Під час його понтифікату понад 300 мільйонів людей сталокатоликами[41].
Папа Іван Павло ІІ — одна з найвпливовіших постатей ХХ століття, його канонізували у рекордний час — лише за дев'ять років після смерті.
Папа знав 12 мов, серед яких є й українська. Окрім неї, він володів польською, англійською, італійською, французькою, німецькою, латиною, іспанською, словацькою, португальською, хорвато-сербською мовами та есперанто.
↑Архівована копія. Архіворигіналу за 6 січня 2012. Процитовано 15 січня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Ґеник М. Іоан Павло ІІ // Історія політичної думки. Навчальний енциклопедичний словник-довідник / За заг.ред. Н. М. Хоми.- Львів: Новий світ-2000, 2014.- С. 264—266.
Іоанн Павло II // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник.Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.176-178
.svg)
.jpg)
_-_img_06.jpg)
.jpg)
.jpg){kind=link}
