НазвуЕврос вперше використали стародавні греки для позначення своєї найпівнічнішої провінції, яка сьогодні носитьтаку ж назву. Головна річка там — Еврос (сьогоднішняМариця) — протікає через родючі долиниТракії[8], яку також називали Європою, до того як цей термін означав континент.[9]
У класичнійгрецькій мітологіїЄвропа (дав.-гр.Εὐρώπη,Eurṓpē) —фінікійська принцеса, яку викравЗевс і відвіз наКрит. Походження цього імені, як вважає французький лінгвіст П. Шантрен, невідоме[10]. Є ряд найпопулярніших в сучасній літературі етимологічних гіпотез запропонованих ще в античності (поряд з багатьма іншими). Зокрема, одна з них полягає в тому, що назва Європи походить віддавньогрецького елементаεὐρύς (eurús) 'широка' іὤψ (ōps,род.ὠπός,ōpós) «око, обличчя», отже, їх композитEurṓpē означав би «широкоока» або «широке обличчя».[11][12][13][14]Широка булаепітетом самої Землі в реконструйованійпротоіндоєвропейській релігії та поезії, присвяченій їй.[11] Альтернативна точка зору була вРоберта Бекеса[en], який наводить аргументи на користь доіндоєвропейського походження назви, пояснюючи, що похідне відeurus дає іншийтопонім, ніж Europa. Бекес знайшов топоніми, пов'язані з топонімами Європи на території Стародавньої Греції, а також такі місцевості, якЄвропус[en] уСтародавній Македонії.[15]
Були спроби пов'язатиEurṓpē із семітським терміном дляпозначення Заходу, наприкладаккадськеerebu що означає «спускатися, заходити» (щодоСонця), абофінікійське'ereb «вечір, захід»[16], яке є джерелом походженняарабськогоmaghreb таівритськогоma'arav.Мартін Вест вважав, що «фонологічно збіг між назвою Європи та будь-якою формою семітського слова дуже слабкий»,[17] тоді як Бекес гадав, що зв'язок із семітськими мовами малоймовірним.[18]
Більшість основних світових мов використовують слова, що походять відEurṓpē абоEuropa для позначення континенту.Китайська мова, наприклад, використовує словоŌuzhōu (歐洲/欧洲), що є абревіатурою транслітерованої назвиŌuluóbā zhōu (歐羅巴洲) (zhōu означає «континент»); подібний китайський термінŌshū (яп.欧州) також іноді використовується вяпонській мові, наприклад, у японській назві Європейського СоюзуŌshū Rengō (яп.欧州連合) , незважаючи на те, щокатаканаYōroppa (яп.ヨーロッパ) використовується частіше. У деяких тюркських мовах перська назваФрангістан («земляфранків») випадково використовується для позначення більшої частини Європи, окрім офіційних назв, таких якAvrupa абоEvropa.[19]
Визначення меж між Азією та Європою в різні періоди історії.
Поширене визначення Європи як географічного терміну використовується з серединиXIX століття. Вважається, що Європа обмежена великими водоймами на півночі, заході та півдні; межею Європи на сході і північному сході зазвичай вважаються Уральські гори, річка Урал і Каспійське море; на південному сході — Кавказькі гори, Чорне море та водні шляхи, що з'єднують Чорне море з Середземним.[20]
Острови, як правило, групуються з найближчою континентальною сушею, томуІсландія вважається частиною Європи, тоді як сусідній острівҐренландія зазвичай відноситься доПівнічної Америки, хоча політично належитьКоролівства Данія. Однак є деякі винятки, які ґрунтуються на соціально-політичних і культурних відмінностях.Кіпр знаходиться найближче доАнатолії (абоМалої Азії), але політично вважається частиною Європи[21] і є державою-учасницею Європейського Союзу. Протягом століть Мальта вважалася островомПівнічно-Західної Африки, але тепер вона також вважається частиноюПівденної Європи.[22] Слово «Європа», яке використовується саме вбританській англійській мові, також може стосуватися виключно лишеконтинентальної Європи.[23]
Термін «континент» зазвичай має на увазіфізичну географію великого масиву суші, повністю або майже повністю оточеного водою на своїх кордонах. До прийняття поточного визначення, яке включає гірські вододіли, межа між Європою та Азією кілька разів змінювалася з моменту її першого задуму вкласичній давнині. 1715 року мапографГерман Молль припустив, що Європа обмежена серією частково з'єднаних водних шляхів, спрямованих до турецьких проток, ірічки Іртиш, що впадає у верхню частинурічки Об іПівнічного Льодовитого океану. На відміну від цього визначення, нинішній східний кордон Європи пролягає по Уральським і Кавказьким горам, що є дещо умовним визначенням у порівнянні з будь-яким чітким визначенням терміну «континент».
Нинішній поділ Євразії на два субконтиненти тепер відображає культурні, мовні та етнічнівідмінності між Сходом і Заходом[en], які змінюються швидше за спектром, ніж за чіткою лінією поділу. Географічний кордон між Європою та Азією не проходить жодних державних кордонів і зараз проходить лише по кількох водоймах. Туреччина зазвичай вважаєтьсятрансконтинентальною державою[en], повністю розділеною водою, тоді як Росія та Казахстан лише частково розділені водними шляхами. Франція, Нідерланди, Португалія та Іспанія також є трансконтинентальними (точніше, міжконтинентальними, якщо йдеться про океани чи великі моря), оскільки їхні основні території знаходяться в Європі, тоді як осередки їхніх територій розташовані на інших континентах, відокремлених від Європи великою територією. Іспанія, наприклад, має території на південь від Середземного моря, а самеСеута таМелілья, які є частинами Африки та мають спільний кордон зМарокко. Згідно з чинною доктриною,Азербайджан іГрузія єтрансконтинентальними державами[en], де водні шляхи повністю замінені горами як вододілом між континентами.
Перше зафіксоване використанняEurṓpē як географічного терміна міститься вгомерівському ГімніДелійському Аполлону щодо західного узбережжяЕгейського моря. Як назву для частини світу, Європа перше використана в VI столітті до нашої ериАнаксімандером іГекатеєм. Анаксимандер провів кордон між Азією та Європою по річці Фасис (сучаснарічка Ріоні на територіїГрузії) на Кавказі, цієї конвенції дотримувавсяГеродот у V столітті до нашої ери.[24] Геродот згадував, що світ був розділений невідомими особами на три частини — Європу, Азію та Лівію (Африку) — межами яких булиНіл і Фасис, хоча він також стверджує, що деякі вважалирічку Дін, а не Фасис, як кордон між Європою та Азією.[25] Східний кордон Європи був визначений уІ столітті географомСтрабоном на річці Дін.[26]Книга Ювілеїв описує континенти як землі, подарованіНоєм своїм трьом синам; Європа була визначена як земля відГеркулесових стовпів уҐібралтарській протоці, що відокремлює її відПівнічно-Західної Африки, доДону, що відокремлює її від Азії.[27]
Культурне визначення Європи як земельлатинського християнства, що об'єдналися у VIII столітті, означало новий культурний кондомініум, створений через злиття германських традицій і християнсько-латинської культури, що визначається частково у протиставленніВізантію таісламу та обмежений північноюІберією,Британськими островами, Францією, християнізованим альпійськими регіонами та північною та центральною Італією.[29][30] Концепція є однією з довготривалих спадщинКаролінгського Відродження: частоЄвропа фігурує в листах придворного вченого КарлаВеликого Алкуїна.[31] Перехід Європи до культурного, а також географічного терміну призвів до того, що кордони Європи зазнали впливу культурних міркувань на Сході, особливо стосовно територій під впливомВізантійської,Османської таРосійської імперій. На такі запитання вплинули позитивні конотації, пов'язані з терміном Європа його користувачами. Такі культурні міркування не застосовувалися до Америки, незважаючи на її завоювання та заселення європейськими державами. Натомість виникла концепція «західної цивілізації» як спосіб об'єднання Європи та цих колоній.[32]
Нова мапа Європи за найновішими спостереженнями (1721)Германа Молля проводить східний кордон Європи вздовж річки Дін, що тече на південний захід, і річок Тобол, Іртиш і Об, що течуть на північ.Політична мапа Європи 1916 року, на якій показано більшість водних шляхів Молла, замінених Уральськими горами фон Штраленберга та Кавказьким хребтом Фрешфілда, тип суші, який зазвичай визначає субконтинент.
Питання про визначення східної межі Європи постало в період раннього Нового часу, коли східне розширенняМосковії почало включатиПівнічну Азію. Протягом Середньовіччя і до XIX століття традиційний поділЄвразії на два континенти, Європу та Азію, дотримувався Птолемеєм, з кордоном заТурецькими протоками,Чорним морем,Керченською протокою,Азовським морем іДоном (стародавнійТанаїс). Але мапи, складені протягом XVI—XVIII століть, як правило, відрізнялися тим, що продовжували межу за вигином Дону вКалачі-на-Дону (де він найближче до Волги, тепер з'єднаний з неюВолго-Донським каналом), на територію, не докладно описану древніми географами.
Близько 1715 рокуГерман Молль склав мапу, на якій зображено північну частинурічки Об ірічку Іртиш, велика притока Обі, були показані як компоненти частково з'єднаних водних шляхів, що проходять кордон між Європою та Азією від Турецьких проток і річки Дон до Північного Льодовитого океану. У 1721 він створив сучаснішу мапу, яку було легше читати. Однак його пропозиція дотримуватися великих рік як лінії розмежування так і не була прийнята іншими географами, які почали відходити від ідеї водних кордонів як єдино правильного розділу між Європою та Азією.
Чотири роки потому, у 1725 році,Філіп Йоган фон Страленберґ першим відійшов від класичної ідеї з річною Дін. Він провів нову лінію вздовжВолги, прямуючи за Волгою на північ доСамарської луки, вздовжЗагального Сирту (вододіл між Волгою таУралом), потім на північ і схід уздовж останнього водного шляху до його витоку вУральських горах. У цей момент він запропонував, щоб гірські хребти стали межами між континентами в якості альтернативи водним шляхам. Відповідно, він провів нову межу на північ уздовжУральських гір, а не сусідніх і паралельних річок Об та Іртиш.[33] Це було схваленоРосійською імперією та запроваджено концепцією, яка згодом стане загальновизнаною. Однак таке рішення мало й критиків.Вольтер, який писав у 1760 році про зусилляПетра І зробитиМосковію більш європейською, стверджував, що ні Російська імперія, ніСкандинавія, ні північна Німеччина, ніРіч Посполита не були повністю частиною Європи.[34] Відтоді багато сучасних аналітичних географів, як-отГелфорд Джон Маккіндер заявили, що вони не вважають Уральські гори межею між континентами.[35]
До середини XIX століття існувало три основні концепції: одна йшла через річку Дін,Волго-Дінський канал іВолгу, інша йшла через Кумо-Маничську западину до Каспію, а потім до Уралу, а третя лише через Дін. У географічній літературі 1860-х років це питання все ще розглядалося як «суперечливе».[38]
У Російській імперії таРадянському Союзі межу по Кумо-Маничській западині найчастіше використовувався ще в 1906 році.[39] У 1958 році Радянське географічне товариство офіційно рекомендувало проводити в підручниках кордон між Європою та Азією відБайдарацької затоки наКарському морі, вздовж східного підніжжя Уральських гір, далі порічці Урал доМугоджарських пагорбів, а потімрічка Емба; і Кума-Маничська западина,[40] таким чином поміщаючи Кавказ повністю в Азію, а Урал повністю в Європу.[41]Flora Europaea прийняла межу по річкахТереку іКубані, тобто на південь від Куми і Манич, але все ще з Кавказом цілком в Азії.[42][43] Однак більшість географів у Радянському Союзі віддавали перевагу межі вздовж Кавказького гребеня,[44] і вона стала загальноприйнятою класифікацією наприкінці XX століття, хоча межа Кума-Манич використовувалася на деяких мапах XX століття.
Дехто вважає поділЄвразії на Азію та Європу залишкомєвропоцентризму: «За фізичною, культурною та історичною різноманітністюКитай таІндію можна порівняти з усією європейською територією, а не з однією європейською державою. […]».
Топографічна мапа Європи.Загальна топографічна мапа Європи з фізичними, політичними характеристиками та характеристиками населення станом на 2024 рік.
Європа займає західну п'яту частину сушіЄвразії.[45] Європа має більше відношення узбережжя до суші, ніж будь-який інший континент або субконтинент.[46] Її морські кордони складаються з Північного Льодовитого океану на півночі, Атлантичного океану на заході та Середземного, Чорного та Каспійського морів на півдні.[47] Рельєф суші в Європі дуже різноманітний на відносно невеликих територіях. Південні регіони гористіші, просуваючись на північ, рельєф спускається від високихАльп,Піренеїв іКарпат через горбисті височини до широких низьких північних рівнин, які є обширними на сході. Ця розширена низовина знана якВелика Європейська рівнина, а в її серці лежитьПівнічно-Німецька рівнина. Дуга нагір'їв також існує вздовж північно-західного узбережжя, яка починається в західних частинах островів Британії та Ірландії, а потім продовжується вздовж гористого, порізаногофіордами хребта Норвегії.
Такі субрегіони, якПіренейський півострів таАпеннінський півострів мають свої власні комплексні особливості, як і сама материковаЦентральна Європа, де рельєф містить багато плато, річкових долин і улоговин. Такі субрегіони, якІсландія,Велика Британія таІрландія, є особливими випадками. Перший — це окрема земля в північному океані, яка вважається частиною Європи, тоді як другий — це гірські території, які колись були приєднані до материка, покипідвищення рівня моря не відрізало їх.
Європа має найбільш розчленовану серед частин світу берегову лінію (півострови становлять 1/4 території Європи; острови займають близько 730 тис. км²).
Середня висота — 292 м; пікМонблан (4809 м) — найвища вершинаАльп і водночас Європи (якщо не враховуватиЕльбрус (5642 м) на Кавказі); найнижча точка — узбережжяКаспійського моря (28 м нижче рівня моря).
Розташування центру залежить від визначення меж Європи, а також від методики підрахунку, а також від того, чи заносять віддалені острови до списку крайніх точок Європи чи ні. Отож на звання географічного центру Європи претендують декілька місць. ОкрімУкраїни, де центром Європи вважається точка біля селаДілове неподалікРахова, на місце розташування центру Європи претендують такожЛитва,Словаччина,Білорусь,Польща та деякі інші країни.Книга рекордів Гіннеса визнає селоПурнушкяй за 26 км на північ відВільнюса (Литва) «офіційним» географічним центром Європи.
Геологічна історія Європи бере свій початок від утворенняБалтійського щита (Фенноскандії) іСарматського кратону, обидва близько 2,25 р. мільярдів років тому, а потім Волго-Уральського щита, три разом ведуть доСхідноєвропейського кратону (≈Балтії), який став частиноюсуперконтинентуНуна. Близько 1.1 мільярдів років тому Балтія й Арктика (як частинаКанадської платформи) об'єдналися вРодінію, пізніше розділившись близько 550 р. мільйонів років том. Близько 440 мільйонів років томуЛавразія утворилася з Балтії таЛаврентії; подальше з'єднання зҐондваною призвело до утворенняПангеї. Близько 190 мільйонів років тому Ґондвана іЛавразія розділилися внаслідок розширення Атлантичного океану. Після цього сама Лавразія знову розділилася на Лаврентію (Північну Америку) і Євразійський континент. Сухопутний зв'язок між ними зберігався тривалий час черезҐренландію, що призвело до обміну видами тварин. Приблизно з 50 мільйонів років тому підвищення та зниження рівня моря визначили фактичну форму Європи та її зв'язки з такими континентами, як Азія. Сучасна форма Європи датуєтьсяпізнім третинним періодом приблизно п'ять мільйонів років тому.[48]
Північна рівнина містить старий геологічний континентБалтії, і тому її можна вважати геологічно «головним континентом», тоді як периферійні височини та гірські райони на півдні та заході є фрагментами різних інших геологічних континентів. Більша частина давньої геології Західної Європи існувала як частина стародавньогомікроконтинентуАвалонія.
Європа лежить переважно впомірному кліматичному поясі північної півкулі, де переважає західний напрямок вітру. Клімат м'якший порівняно з іншими районами на тій же широті в усьому світі через впливҐольфстриму, океанської течії, яка несе теплу воду зМексиканської затоки черезАтлантичний океан до Європи. Ґольфстрим називають «центральним опаленням Європи», тому що він робить клімат Європи теплішим і вологішим, ніж це було б за інших умов. Ґольфстрим не тільки несе теплу воду до європейського узбережжя, але й нагріває переважаючі західні вітри, які дмуть через континент з Атлантичного океану.
Таким чином, середня температура протягом року вАвейру становить 16 °C, тоді як уНью-Йорку, який знаходиться майже на тій же широті, що межує з тим самим океаном, вона становить лише 13 °C. Берлін, Німеччина;Калгарі, Канада; йІркутськ, надалекому південному сході Росії, лежать приблизно на одній широті; Середня температура січня в Берліні приблизно на 8 °C вища, ніж у Калгарі, і майже на 22 °C вище, ніж середня температура в Іркутську.
Особливе значення мають також великі водні масиСередземного моря, які вирівнюють середньорічну і добову температури. Води Середземного моря простягаються від пустеліСахара до Альпійської дуги в її найпівнічнішій частиніАдріатичного моря поблизуТрієста.
Загалом Європа холоднішає не лише на півночі порівняно з півднем, але й із заходу на схід. Клімат більшокеанічний на заході і менш на сході.
Примітно, що середні температури найхолоднішого місяця, а також середньорічні температури падають із заходу на схід. Наприклад, у найхолодніший місяць року вЕдинбурзі тепліше, ніж уБелграді, хоча Белград знаходиться приблизно на 10° широти південніше.
Зміна клімату призвела до підвищення температури на 2,3 °C (2022) у Європі порівняно з доіндустріальним рівнем. Європа є континентом, що нагрівається найшвидше у світі. Клімат Європи стає теплішим через антропогенну діяльність. На думку міжнародних кліматичних експертів, підвищення глобальної температури не повинно перевищувати 2 °C, щоб запобігти найнебезпечнішим наслідкам зміни клімату; без скорочення викидів парникових газів це може статися до 2050 року. Зміна клімату має наслідки для всіх регіонів Європи, причому ступінь і характер впливу різняться на континенті. Вплив на європейські держави включає потепління погоди та збільшення частоти та інтенсивності екстремальних погодних умов, таких як хвилі спеки, що створює ризики для здоров'я та вплив на екосистеми. Європейські держави є основними джерелами глобальних викидів парникових газів, хоча Європейський Союз та уряди кількох держав окреслили плани щодо пом'якшення наслідків зміни клімату та енергетичного переходу в XXI столітті, одним із яких єЄвропейська зелена угода.Європейським комісаром з питань клімату[en] з 9 жовтня 2023 року єВопке Гукстра.
Мапа землекористування Європи з орними угіддями (жовтий), лісом (темно-зелений), пасовищами (світло-зелений) і тундрою або болотами на півночі (темно-жовтий)
Проживаючи пліч-о-пліч із землеробськими народами протягом тисячоліть, тварини та рослини Європи сильно постраждали від присутності та діяльності людей. За виняткомФенноскандії та півночі Росії, в Європі зараз знайдено небагато ділянок незайманої дикої природи, за винятком різнихнаціональних парків.
Основним природним рослинним покривом Європи є змішаніліси. Умови для росту дуже сприятливі. На півночіҐольфстрим іПівнічноатлантичний дрейф зігрівають континент. Південна Європа має теплий, але м'який клімат. У цьому регіоні часті літні посухи. Гірські хребти також впливають на умови. Деякі з них, такі якАльпи таПіренеї, орієнтовані на схід-захід і дозволяють вітру переносити великі маси води з океану в глиб. Інші орієнтовані на південь-північ (Скандинавські гори,Динариди,Карпати,Апенніни), і оскільки дощі випадають переважно на схилі гір, які спрямовані до моря, ліси добре ростуть з цього боку, тоді як з іншого боку умови набагато менш сприятливий. Кілька куточків материкової Європи колись не паслисяхудобою, а вирубка доземлеробського лісового середовища призвела до руйнування первісних екосистем рослин і тварин.
Флористичні регіони Європи та сусідніх територій, за Вольфгангом Фраєм і Райнером Лешем.
Можливо, колись від 80 до 90 відсотків території Європи було вкрито лісами.[51] Він простягався від Середземного моря до Північного Льодовитого океану, хоча більше половини первинних лісів Європи зникло через століттявирубки лісів. Останнім часом вирубка лісів сповільнилася, і було висаджено багато дерев. Однак у багатьох випадках монокультурніплантаціїхвойних порід замінили первісний змішаний природний ліс, оскільки вони ростуть швидше. Зараз плантації охоплюють величезні площі землі, але є гіршими середовищами існування для багатьох європейських лісових видів, які потребують суміші деревних порід і різноманітної структури лісу. Кількість природних лісів у Західній Європі становить лише 2–3 % і менше, тоді як у Західній Росії — 5–10 %. Європейською державою знайменшим відсотком лісистої території єІсландія (1 %), а найлісистішою країною є Фінляндія (77 %).[52]
У помірній зоні Європи переважають змішані ліси, що містять якшироколистяні, так і хвойні породи дерев. Найважливішими породами в Центральній і Західній Європі єбук ідуб. На півночі тайга — змішанийялиново —сосново —березовий ліс; північніше в межах Росії та крайньої північної Скандинавії тайга змінюється місцемтундри з наближенням до Арктики. У Середземномор'ї висаджено багатооливкових дерев, які дуже добре пристосовані до його посушливого клімату;Кипарис вічнозелений також широко висаджується в південній Європі. У напівзасушливому середземноморському регіоні багато чагарникових лісів. Вузький східно-західний язик євразійськихполів (степу) тягнеться на захід відУкраїни, закінчується в Угорщині та перетинає тайгу на півночі.
Зледеніння під часостаннього льодовикового періоду та присутність людини вплинули на розподілєвропейської фавни. Що стосується тварин, то в багатьох частинах Європи на більшість великих тварин і найвищих видівхижаків полювали до їхнього знищення.Мамут найвеличніший вимер ще до кінцянеоліту. Сьогоднівовки (м'ясоїдні) іведмеді (всеїдні) знаходяться під загрозою зникнення. Колись вони зустрічалися на більшій частині Європи. Однак вирубка лісів і полювання змусили цих тварин відступати все далі і далі. До середньовіччя місця проживання ведмедів були обмежені більш-менш важкодоступними горами з достатнім лісовим покривом. Сьогоднібурий ведмідь живе переважно наБалканському півострові, у Скандинавії та Російській Федерації; невелика кількість також зберігається в інших державах Європи (Австрія, Піренеї, Україні тощо), але в цих районах популяції бурих ведмедів фрагментовані та маргіналізовані через знищення середовища їх існування. Крім того,білих ведмедів можна зустріти наШпіцбергені, норвезькому архіпелазі далеко на північ від Скандинавії. Вовка, другого за величиною хижака в Європі після бурого ведмедя, можна зустріти переважно вЦентральній та Східній Європі та на Балканах, з невеликою кількістю зграйЗахідної Європи (Скандинавія, Іспанія тощо).
Важливими європейськими травоїдними тваринами є равлики, личинки, риба, різні птахи та ссавці, такі як гризуни, олені та козулі, кабани та мешканці гір, бабаки, стейнбоки, серни та інші. Деякі комахи, такі яксонцевик кропив'яний, додають біорізноманіття.[55]
Незважаючи на невеликі розміри Європи, на її території простежуються значні контрасти рельєфу, клімату, ґрунтів, біоти та ландшафтів. Особливості окремих регіонів формувалися під впливом складної геологічної історії, тектонічних рухів, діяльності льодовиків та інших природних чинників. Європейський субконтинент наразі поділяють на 7(8)фізико-географічних країн:
Північна Європа (охоплюєСкандинавський півострів,Фінляндію,Ісландію, північні частиниДанії таПрибалтики; геологічну основу регіону утворюєБалтійський щит — найдавніша частинаСхідноєвропейської платформи, сформована з кристалічних порід; рельєф переважно горбистий, з численними льодовиковими формами — моренами, камами, озами, фіордами; клімат переважно помірно морський з елементами континентальності на півдні; ґрунти підзолисті та болотні; на півночі поширені тундрові ландшафти, південніше — тайга);
Західна Європа (охоплюєФранцію,Бельгію,Нідерланди,Велику Британію таІрландію; переважає рівнинний та низькогірний рельєф; клімат океанічний з м'якими зимами, вологим літом і рівномірними опадами; ґрунти бурі лісові та дерново-підзолисті; на місці колишніх широколистяних лісів поширені переважно культурні ландшафти);
Центральна Європа (охоплюєНімеччину,Швейцарію,Австрію,Чехію,Словаччину,Польщу та частковоУгорщину; рельєф на півночі рівнинний, у центральній і південній частинах поширені низько- і середньогір'я; клімат помірно континентальний із впливом океанічних повітряних мас; ґрунти бурі лісові та сірі лісові, у передгір'ях — перегнійно-карбонатні; природна рослинність представлена переважно буково-дубовими та хвойними лісами, проте значну частину території займають культурні ландшафти);
Південна Європа (Середземномор'я) (охоплюєПіренейський,Апеннінський,Балканський півострови, а також південні райониФранції; рельєф переважно гірський, пов'язаний із структурамиАльпійської геосинклінальної області; тут розташованіАльпи,Піренеї,Апенніни,Балкани,Карпати та численні вулкани; клімат середземноморський, із м'якою вологою зимою та спекотним сухим літом, у гірських районах — з холоднішими зимами та значною кількістю опадів; ґрунти: червоноземи, коричневі та сірі ґрунти; природна рослинність представлена вічнозеленими чагарниками (маквіс, гаррига), сосновими та дубовими лісами; на рівнинах і узбережжях переважають культурні ландшафти з плантаціями олив, винограду, цитрусових). Як окремий регіон іноді розглядаютьАльпійсько-Карпатську гірську країну;
Східна Європа (Східноєвропейська рівнина) (займає більшу частину субконтиненту і охоплюєУкраїну,Білорусь,Молдову, європейську частинуРосії, а також південні частиниДанії таПрибалтики; основою є Східноєвропейська рівнина, що сформувалася на давній докембрійській платформі; рельєф переважно рівнинний, розчленований річковими долинами та ерозійними формами, місцями з підняттями у вигляді височин; клімат континентальний з холодною зимою та теплим літом, контрастніший на півночі і на півдні; яскраво виражена широтна зональність — від тундри на півночі країни до напівпустель на півдні);
Уральсько-Новоземельська гірська країна — герцинська невисока складчаста споруда, що зазнала тривалу денудацію і новітні підняття, витягнуті в меридіональному напрямі відАрктики до напівпустель; переважають полярно-пустельні, тундрові та тайгові ландшафти).
Європа була незаселеною людьми досить довго.Людина грузинська, яка жила приблизно 1,8 мільйона років тому вГрузії, є найдавнішимгомініном, виявленим у Європі.[57]Інші останки гомінідів, які датуються приблизно 1 мільйоном років, були виявлені вАтапуерці,Іспанія.[58]Неандерталець (названий на честьдолини Неандерталь уНімеччині) з'явився в Європі 150 000 років тому (115 000 років тому він зустрічається вже на території сучасноїПольщі[59]). Неандертальців витіснили сучасні люди (кроманьйонці), які, можливо, з'явилися в Європі приблизно 43 000–40 000 років тому.[60] Однак є також докази того, щоHomo sapiens прибули до Європи 54 000 років тому, приблизно на 10 000 років раніше, ніж вважалося раніше.[61] Найдавніші стоянки в Європі, датовані 48 000 років тому, — це Ріпаро-Мокі (Італія), Гейссенклостерле (Німеччина) таІстуріц (Франція).[62][63]
Розширюючись зі своєї бази в центральній Італії, починаючи з третього століття до нашої ери, римляни поступово розширювалися, і зрештою почали панувати над усім Середземноморським басейном і Західною Європою на рубежі тисячоліть.Римська республіка припинила існування в 27 році до нашої ери, колиАвгуст проголосивРимську імперію. Наступні два століття знані якPax Romana, період безпрецедентного миру, процвітання та політичної стабільності в більшій частині Європи.[82] Імперія продовжувала розширюватися за таких імператорів, якАнтонін Пій іМарк Аврелій, які проводили час на північному кордоні Імперії, воюючи згерманськими,піктськими ташотландськими племенами.[83][84]Християнство булолегалізованоКостянтином I у 313 році нашої ери після трьох столітьімперських переслідувань. Костянтин також остаточно переніс столицю імперії з Риму до містаВізантій (сучаснийСтамбул), яке було перейменовано наКонстантинополь на його честь у 330 році нашої ери. Християнство стало єдиною офіційною релігією імперії в 380 р. н. е., а в 391—392 рр. н. е. імператорТеодосій оголосив язичницькі релігії поза законом.[85] Іноді це вважається знаменуванням кінця античності; альтернативно вважається, що античність закінчилася зпадінням Західної Римської імперії в 476 р. н. закриття язичницькоїПлатонівської академії в Атенах у 529 р. н. е.;[86] або піднесення ісламу на початкуVII століття н. е. Протягом більшої частини свого існуванняВізантійська імперія була однією з наймогутніших економічних, культурних і військових сил Європи.[87]
Ізольовані чернечі громади були єдиним місцем для збереження та компіляції письмових знань, накопичених раніше; окрім цього, збереглося дуже мало письмових пам'яток. Значна частина літератури, філософії, математики та іншого мислення класичного періоду зникла із Західної Європи, хоча вони збереглися на сході, у Візантійській імперії.[90]
У той час як Римська імперія на заході продовжувала занепадати, римські традиції та римська держава залишалися сильними в переважно грекомовнійСхідній Римській імперії, також відомій якВізантійська імперія. Протягом більшої частини свого існування Візантійська імперія була наймогутнішою економічною, культурною та військовою силою Європи. ІмператорЮстиніан I очолював першу золоту добу Константинополя: він заснувавправовий кодекс, який є основою багатьох сучасних правових систем, профінансував будівництво соборуСвятої Софії та поставивХристиянську церкву під контроль держави.[91]
Починаючи з VII століття, коли візантійці та сусіднісасанідські перси були сильно ослаблені через тривалі, багатовікові та частівізантійсько-сасанідські війни, араби-мусульмани почали проникати на історично римську територію, захоплюючиЛевант іПівнічну Африку та здійснюючи вторгнення вАнатолію. У середині VII століття, післяарабського завоювання Персії, іслам проник наКавказ.[92] Протягом наступних століть мусульманські війська захопилиКіпр[en],Мальту,Крит,Сицилію тачастину південної Італії.[93] Між 711 і 720 роками більшість земельВестготського королівстваІберії були передані під правліннямусульман, за винятком невеликих територій на північному заході (Астурія) і переважнобаскських регіонів уПіренеях. Ця територія під арабською назвоюАль-Андалус стала частиною розширюваногоОмеядського халіфату.Друга невдала облога Константинополя (717) послабиладинастію Омейядів і знизила їх престиж. Потім Омейяди зазнали поразки відфранкського вождяКарла Мартела вбитві при Пуатьє в 732 році, яка завершила їх просування на північ. У віддалених районах північно-західної Іберії та середніхПіренеїв влада мусульман на півдні майже не відчувалася. Саме тут були закладені основи християнських королівствАстурії,Леона таГалісії, звідки почалося відвоюванняПіренейського півострова. Однак скоординованих спроб вигнатимаврів не було зроблено. Християнські королівства головним чином були зосереджені на власній внутрішній боротьбі за владу. У результатіреконкіста зайняла більшу частину восьмисот років, протягом якого довгий список Альфонсів, Санчосів, Ордоньосів, Раміросів, Фернандосів і Бермудосів боролися зі своїми християнськими суперниками так само, як і з мусульманськими загарбниками.
У темні вікиЗахідна Римська імперія опинилася під контролем різних племен. Германські та слов'янські племена заснували свої держави відповідно в Західній і Східній Європі.[94] Згодом франкські племена об'єдналися під керівництвомХлодвіга I.[95]Карл I Великий, франкський король з династіїКаролінгів, який підкорив більшу частину Західної Європи, був помазаний Папою наімператора Священної Римської імперії у 800 році. 962 року це призвело до заснуванняСвященної Римської імперії, центром якої стали німецькі князівства Центральної Європи.[96]
Морські республіки середньовічноїІталії відновили контакти між Європою, Азією та Африкою за допомогою розгалужених торговельних мереж і колоній у Середземному морі та відіграли важливу роль уХрестових походах.[98][99]
Протягом Середньовіччя населення Європи значно зросло, досягнувши кульмінації в епохуВідродження XII століття. Економічне зростання разом із відсутністю безпеки на материкових торговельних шляхах уможливило розвиток основних торгових шляхів уздовж узбережжяСередземного таБалтійського морів. Зростаюче багатство та незалежність, набуті деякими прибережними містами, далиМорським республікам провідну роль на європейській арені.
У середньовіччі на материку домінували два верхні ешелони соціальної структури: знать і духовенство.Феодалізм розвинувся у Франції в ранньому середньовіччі і незабаром поширився по всій Європі.[100] Боротьба за вплив міжшляхтою імонархією в Англії призвела до написанняВеликої хартії вольностей і створенняпарламенту.[101] Основним джерелом культури цього періоду булаЛатинська церква. Через монастирі такатедральні школи Латинська церква відповідала за освіту в більшій частині Європи.[100]
Великий голод 1315—1317 років був першоюкризою, яка вразила Європу в пізньому Середньовіччі.[121] Найбільші втрати припали на період між 1348 і 1420 роками. НаселенняФранції скоротилося вдвічі.[122][123] Середньовічна Британія була вражена 95 голодоморами[124], а Франція постраждала від наслідків 75 або більше за той самий період.[125] У середині XIV століття Європа була спустошеначорною смертю, однією з найсмертоноснішихпандемій в історії людства, яка забрала життя приблизно 25 мільйонів людей лише в Європі — третинанаселення Європи на той час.[126]
Чума мала руйнівний вплив на соціальну структуру Європи; воно спонукало людей жити миттю, як проілюструвавДжованні Боккаччо в«Декамероні» (1353). Це було серйозним ударом для Латинської церкви та призвело до посиленняпереслідувань євреїв[en],жебраків іпрокажених.[127] Вважається, що чума поверталася кожне покоління з різноювірулентністю та смертністю аж до XIX століття.[128] У цей період Європою прокотилося понад 100епідемій чуми.[129]
Політичні інтриги всередині Латинської церкви в середині XIV століття спричинилиЗахідну схизма. Протягом цього сорокарічного періоду два папи — один вАвіньйоні та один у Римі — претендували на правління Латинською церквою. Незважаючи на те, що в 1417 році розкол було усунено, духовна влада папства сильно постраждала.[138] У XV столітті Європа почала виходити за межі своїх географічних кордонів.Іспанська імперія таПортугальська імперія, найбільші морські держави того часу, взяли на себе лідерство в дослідженні світу.[139][140] Дослідження досяглипівденної півкулі в Атлантиці та південного краю Африки.Христофор Колумб досягНового Світу в 1492 році, аВаско да Гама відкрив океанський шлях насхід, що з'єднує Атлантичний таІндійський океани в 1498 році. Дослідник португальського походженняФердинанд Магеллан досяг Азії на захід через Атлантичний іТихий океани в іспанській експедиції, що призвело до першоїнавколосвітньої подорожі[en], яку здійснив іспанецьХуан Себастьян Елкано (1519—1522). Невдовзі іспанці та португальці почали засновувати великі глобальні імперії вАмериці, Азії, Африці та Океанії.[141] Франція, Нідерланди та Англія незабаром побудували великі колоніальні імперії з величезними володіннями в Африці, Америці та Азії. 1588 рокуіспанська армада не змогла вторгнутися до Англії. Через рікАнглія безуспішно намагалася вторгнутися в Іспанію, що дозволилоФіліпу II зберегти свою домінуючу військову здатність у Європі. Ця англійська катастрофа також дозволила іспанському флоту зберегти свою здатність вести війну протягом наступних десятиліть. Однак ще дві іспанські армади не змогли вторгнутися до Англії (2-а іспанська армада[en] та3-тя іспанська армада[en]).[142][143][144][145]
З XV по XVII століття, коли ханстваЗолотої Орди, що розпалися, були завойованіМосковією,кримські татари зКримського ханства частоздійснювали набіги на східнослов'янські землі, щоб захопитиясир.[157] Далі на східНогайська Орда таКазахське ханство часто здійснювали набіги на слов'яномовні території сучасної Російської Федерації протягом сотень років, аж до московської експансії та завоювання більшої частини північної Євразії (тобто Східної Європи, Центральної Азії та Сибіру).
Епоха Відродження танові монархи[en] ознаменували початок епохи відкриттів, періоду досліджень, винаходів і наукового розвитку.[158] Серед великих діячів західноїнаукової революції XVI—XVII століть булиМиколай Коперник,Йоганн Кеплер,Ґалілео Ґалілей таІсаак Ньютон.[159] За словами Пітера Барретта, «широко визнано, що „сучасна наука“ виникла в Європі XVII століття (наприкінці епохи Відродження), запроваджуючи нове розуміння світу природи».[160]
Промислова революція почалася уКоролівстві Великої Британії в останній половині XVIII століття і поширилася по всій Європі. Винахід і впровадження нових технологій призвели до швидкого зростання міст, масової зайнятості та появи нового робітничого класу.[175] Послідували реформи в соціальній та економічній сферах, включаючиперші закони[en] продитячу працю, легалізаціюпрофспілок[176] іскасування рабства[en].[177] УСполученому Королівстві був прийнятийЗакон про охорону здоров'я 1875 року[en], який значно покращив умови життя в багатьох британських містах.[178] Населення Європи зросло з приблизно 100 мільйонів у 1700 році до 400 мільйонів у 1900 році.[179] Останній великий голод, зареєстрований у Західній Європі,великий голод в Ірландії, спричинив смерть і масову еміграцію мільйонів ірландців.[180] У XIX столітті 70 мільйони людей покинули Європу під час міграцій до різних європейських колоній за кордоном і до Сполучених Штатів.[181] Промислова революція також призвела до значного зростання населення, і частка світового населення, яке проживало в Європі, досягла піку трохи вище 25 % приблизно в 1913 році.[182][183]
Після приголомшливоїСталінградської битви 1943 року німецький наступ на Радянський Союз перетворився на постійний відхід.Курська битва, яка включала найбільшутанкову битву в історії, була останнім великим німецьким наступом наСхідному фронті. У червні 1944 року британські та американські війська вторглися у Францію під часвисадки в день D, відкривши новий фронт проти Німеччини. Берлін остаточновпав у 1945 році, завершивши Другу світову війну в Європі. Ця війна була найбільшою та найруйнівнішою в історії людства —60 мільйонів загиблих у всьому світі.[210] Більше 40 мільйони людей у Європі загинули в результаті Другої світової війни,[211] у тому числі між 11 і 17 мільйонів людей, які загинули під часГолокосту.[212] Радянський Союзвтратив близько 27 мільйонів людей (переважно цивільних) під час війни, приблизно половина всіх жертв Другої світової війни.[213] До кінця Другої світової війни в Європі було понад 40 мільйонибіженців.[214][215][216] Кількапіслявоєнних евакуацій і вигнань[en] у Центральній та Східній Європі перемістили загалом близько 20 осіб мільйонів людей.[217]
Дві новінаддержави, Сполучені Штати та Радянський Союз, потрапили в п'ятдесятирічну холодну війну, зосереджену нарозповсюдженні ядерної зброї[en]. У той же часдеколонізація, яка почалася вже після Першої світової війни, поступово призвела до незалежности більшості європейських колоній в Азії та Африці.[223]
Європейська інтеграція — це процес політичної, правової, економічної (і в деяких випадках соціальної та культурної) інтеграції європейських держав, як це було здійснено державами-спонсорамиРади Європи після закінченняДругої світової війни.Європейський Союз став центром економічної інтеграції на континенті з моменту свого заснування.
Рада Європи є єдиною пан'європейською організацією, членами якої є майже всі країни Європи. На сьогодні членами Ради Європи є 47 держав. Цілями Ради Європи є програми з узгодження суперечностей між законодавчими базами європейських країн у сферах прав людини, громадянства, міжнародного приватного права, захисту довкілля та культурної спадщини, охорони прав національних меншин тощо.
Європейський Союз (скорочена назва — ЄС) — наднаціональне об'єднання 28 держав Європи. У рамках ЄС курується безліч програм, дієєдиний ринок, куди входятьмитний союз,валютний союз (єдина європейська валюта —євро, прийнята як основна на території 19 з 28 членів Євросоюзу), загальна політика в галузі сільського господарства та рибальства. Європейський союз також вживає заходи з координації дій країн-членів в області політики. Існують тенденції до координації дій у сфері оборони та загальної зовнішньої політики. Союз поступово еволюціонує з економічної організації до наднаціональної. На сьогодні спільнийВВП Євросоюзу є найбільшим у світі і становить 15,849 трильйонівдоларів США.
НАТО — військовий союз, членами якого є країни Європи, а також США іКанада. НАТО створювалася як організація для згуртування західноєвропейських країн під командуваннямСША протиСРСР і його союзників. Основою організації є договір про колективну оборону в разі нападу на одну з держав-членів.
Організація з безпеки і співробітництва в Європі — найбільша регіональна організація з безпеки, до складу якої входять 56 держав Європи, Центральної Азії і Північної Америки. Діяльність організації спрямована на запобігання виникненню конфліктів у регіоні, врегулювання кризових ситуацій, ліквідацію наслідків конфліктів.
ГУАМ створено1997 року чотирма країнами:Грузією,Україною,Азербайджаном,Молдовою (ГУАМ). Штаб-квартира розташована в столиці України —Києві. З квітня 1999 до 2006 року до складу організації входив такожУзбекистан, тому тоді організація мала назву ГУУАМ.
Північна рада (заснована 1952 року) і Північна рада міністрів (заснована 1971 року) — організація для координації співпраці між парламентами і урядами країн Північної Європи. Країни-члени:Данія,Фінляндія (з 1956),Ісландія,Норвегія,Швеція. Керівні органи розташовані вКопенгагені.
Балтійська асамблея — дорадчий орган зі співробітництва між парламентами Естонії, Латвії та Литви, заснований 1991 року. Асамблея координує дії, консультує парламенти трьох країн і декларує узгоджені позиції у вигляді резолюцій, рішень і рекомендацій.
Бенілюкс — союз Бельгії, Нідерландів і Люксембургу, створений3 лютого1958 року. Має свій парламент і суд, куди входять представники трьох держав.
Рада Баренцевого/Євроарктичного регіону (ОБЄР) — форум регіонального співробітництва. Був заснований 1993 року. До нього увійшли на правах постійних членів Данія, Ісландія, Норвегія, Росія, Фінляндія і Швеція, а такожКомісія Європейських співтовариств (КЕС). Дев'ять держав — Велика Британія, Німеччина, Італія, Канада, Нідерланди, Польща, Франція, США, Японія — мають статус спостерігачів.
Співдружність Незалежних Держав складається з 9 держав, зокремаАзербайджан,Білорусь,Вірменія,Казахстан,Киргизстан,Молдова,Росія,Таджикистан таУзбекистан. Формально СНД не володієнаднаціональними повноваженнями і є більшою мірою символічною організацією, що діє в сфері координації взаємодії між країнами-учасницями Співдружності. Головними цілями СНД є здійснення співробітництва в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших областях; мирне вирішення суперечок; міждержавна кооперація та інтеграція; захист прав і свобод громадян країн-членів.
Список топ-25 країн і територій за ВВП за паритетом купівельної спроможності на душу населення. Світовий банк, 2018. Зеленим виділені європейські держави.
Як континент, економіка Європи наразі є найбільшою на Землі та є найбагатшим регіоном за кількістю активів під управлінням з понад 32,7 дол. трлн порівняно з 27,1 дол. США в Північній Америці трильйонів у 2008 році.[246] У 2009 році Європа залишалася найбагатшим регіоном Землі. Її активи в управлінні вартістю 37,1 трильйона доларів становлять одну третину світового багатства. Це був один із кількох регіонів, де багатство перевищило свій докризовий пік на кінець року.[247] Як і на інших континентах, Європа має великийрозрив у багатстві[en] між своїми державами. Багатші держави, як правило, знаходяться напівнічному заході тазаході в цілому, за ними йдеЦентральна Європа, тоді як більшість економікСхідної таПівденно-Східної Європи все ще відновлюються післярозпаду Радянського Союзу тарозпаду Югославії.
Модель «Блакитний банан» була розроблена як економіко-географічне представлення відповідної економічної потужності регіонів, яка була розвинена в «Золотий банан» або «Блакитна зірка». Торгівля між Сходом і Заходом, а також до Азії, яка надовго була перервана двома світовими війнами, новими кордонами та холодною війною, різко зросла після 1989 року. Крім того, є новий імпульс від китайської ініціативи «Один пояс, один шлях» черезСуецький канал до Африки та Азії.[248]
Деякі європейські держави набагато багатші за інші. Найбагатшим за номінальним ВВП єМонако з 185 829 доларами США на душу населення (2018 рік), а найбіднішою —Україна з 3 659 доларами США на душу населення (2019 рік).[250]
Загалом ВВП Європи на душу населення становить 21 767 доларів США за оцінкою Міжнародного валютного фонду за 2016 рік.[251]
Капіталізм домінував уЗахідному світі після кінцяфеодалізму.[252] Зі Сполученого Королівства він поступово поширився по всій Європі.[253]Промислова революція почалася в Європі, зокрема у Сполученому Королівстві наприкінці XVIII століття[254], а в XIX столітті Західна Європа стала індустріалізуватися. Першою світовою війною було зруйновано економіки, але до початку Другої світової війни вони відновилися й змушені були конкурувати зі зростаючою економічною силою Сполучених Штатів Америки. Друга світова війна знову завдала шкоди значній частині промисловості Європи.
Після Другої світової війни економіка Сполученого Королівства перебувала в стані руїни[255] і продовжувала зазнавати відносного економічного спаду в наступні десятиліття.[256] Італія також була в поганому економічному стані, але до 1950-х років відновила високий рівень зростання. Західна Німеччинашвидко відновилася і до 1950-х років подвоїла виробництво порівняно з довоєнним рівнем.[257] Франція також здійснила чудове повернення, насолоджуючись швидким зростанням і модернізацією; пізніше Іспанія під керівництвомФранко також відновилася, і нація зафіксувала величезне безпрецедентне економічне зростання, починаючи з 1960-х років, у тому, що називаютьіспанським дивом.[258] Більшість державЦентральної та Східної Європи потрапили під контрольРадянського Союзу і, таким чином, були членамиРади економічної взаємодопомоги (РЕВ).[259]
Держави, які зберегли системувільного ринку, отримали велику допомогу від Сполучених Штатів згідно зПланом Маршалла.[260] Західні держави намагалися об'єднати свої економіки, створивши основу для ЄС і збільшуючи транскордонну торгівлю. До 1990 рокуЄвропейське співтовариство було розширено з 6 членів-засновниць до 12. Акцент на відродженні економіки Західної Німеччини призвів до того, що вона випередила Сполучене Королівство як найбільшу економіку Європи.
З падінням комуністичної ідеології в Центральній та Східній Європі в 1991 році постсоціалістичні держави зазнали заходівшокової терапії з лібералізації своїх економік і впровадження реформ вільного ринку.
До зміни тисячоліттяЄвропейський Союз домінував в економіці Європи, охоплюючи п'ять найбільших європейських економік того часу: Німеччину, Сполучене Королівство, Францію, Італію та Іспанію. 1999 року 12 із 15 членів ЄС приєдналися доєврозони, замінивши свої національні валюти наєвро.
Цифри, опублікованіЄвростатом у 2009 році, підтвердили, що єврозона пішла врецесію[en] в 2008 році.[262] Це торкнулося значної частини регіону.[263] У 2010 році виникли побоювання щодокризи суверенного боргу[264] щодо деяких держав Європи, особливо Греції, Ірландії, Іспанії та Португалії.[265] У результаті були вжиті заходи, особливо щодо Греції, провідними державами єврозони.[266] У 2012 році рівень безробіття вЄС становив 10,3 %. У віці 15–24 років — 22,4 %.[267]
Згідно з оцінками ООН, у 2023 році населення Європи становило близько 742 мільйонів осіб. Це трохи більше однієї дев'ятої населення планети.Густота населення Європи (кількість людей на площу) займає друге місце серед усіх континентів після Азії. Населення Європи нині[коли?] повільно зменшується, приблизно на 0,2 % на рік,[269] тому щонароджується менше, ніж помирає. Це природне зменшення населення зменшується тим фактом, що більше людей мігрує до Європи з інших континентів, ніж навпаки.
Південна та Західна Європа є регіонами з найвищою середньою кількістю літніх людей у світі. 2021 року відсоток людей старше 65 років становив 21 % у Західній та Південній Європі, порівняно з 19 % у всій Європі та 10 % у світі.[270] За прогнозами, до 2050 року в Європі цей показник досягне 30 %.[271] Це пов'язано з тим, що з 1970-х років населеннямає дітей, які не досягають рівня заміщення.Організація Об'єднаних Націй прогнозує, що населення Європи з 2022 по 2050 рік скоротиться на -7 %, без змін імміграційних рухів.[272]
Відповідно до прогнозу населення Відділу народонаселення ООН, до 2050 року населення Європи може скоротитися до 680—720 мільйонів людей, що становитиме 7 % світового населення на той час.[273] У цьому контексті між регіонами існують значні відмінності щодорівня народжуваності. Середня кількістьдітей на одну жінку дітородного віку становить 1,52 дитини.[274] ООН прогнозує постійнескорочення населення вЦентральній і Східній Європі внаслідок еміграції та низької народжуваності.[275] Зокрема, ООН прогнозує, що до 2100 року населенняУкраїни може скоротитися до 15,3 мільйона людей, зокрема черезросійсько-українську війну.
Європа заселена нерівномірно, головна смуга розселення людства на цьому континенті простягається з півночі на південь відПівнічної Ірландії черезАнглію, долинуРейну доПівнічної Італії (переривається вАльпах). У цій смузі зосереджено багато галузей промисловості та інтенсивне сільське господарство, сильно розвинена інфраструктура. Інша смуга проходить у широтному напрямку, відБретані, вздовж річокСамбр іМаас через північФранції доНімеччини (Рурська область). Саме в цьому регіоні зародилися промислові райони як явище, що призвело до підвищення природного приросту населення і притоку робочої сили. У цих двох смугах проживає близько 130 млн осіб, середня густота населення сягає 119 осіб/км²[276]. Досить висока густота населення характерна для ряду країнЦентрально-Східної Європи, але розміщено воно нерівномірно, малозаселеними є гірські території і лісові масиви. Пересічна густота населенняПольщі становить 127 осіб/км², максимальна — понад 300 осіб/км² (промислові райониНижньої йВерхньої Сілезії);Чехії — 134 особи/км²;Словаччини — 112 осіб/км²;Угорщини — 111 осіб/км²;Сербії — 42 особи/км²;Чорногорії — 42 особи/км²;Словенії — 100 осіб/км²;Македонії — 4 особи/км²;Хорватії — 85 осіб/км²;Боснії і Герцеговині — 70 осіб/км²[276]. Чимало населення східної частиниПівденної Європи зосереджене на узбережжіАдріатичного моря. Серед країнСхідної Європи високу густоту населення маєМолдова — 130 осіб/км²,Україна — 80 осіб/км²[276].
Детальному вивченню етнографічної ситуації у Європі присвячені дослідження, пов'язані зВерсальським мирним договором. Роботи виконували у багатьох країнах з метою встановлення етнічних меж і на цій підставі — міждержавних кордонів[277].
Пан і Пфейл (2004) нараховують 87 окремих «народів Європи», з яких 33 становлять більшість населення принаймні в однійсуверенній державі, а решта 54 становлятьетнічні спільноти (меншини).[278]
Мапа із зображенням територій розселення європейців (людей, які стверджують, що мають повне європейське походження).
За данимиМіжнародної організації з міграції, у 2020 році в Європі проживає найбільша кількість мігрантів серед усіх регіонів світу — майже 87 мільйонів людей.[279] У 2005 році Європейський Союз малв загальний чистий прибуток відімміграції в 1,8 мільйонів людей. Це спричинило майже 85 % загальногоприросту населення Європи.[280] У 2021 році 827 000 осіб отримали громадянство держави-члена Європейського Союзу, що на 14 % більше, ніж у 2020 році.[281] 2,3 мільйона іммігрантів з держав, що не входять до Європейського Союзу, прибули до ЄС у 2021 році.[281]
Рання модернаеміграція з Європи почалася з іспанськими та португальськими поселенцями у XVI столітті[282][283] та французькими та англійськими поселенцями у XVII столітті.[284] Але їх кількість залишалася відносно невеликою до хвилі масової еміграції в XIX столітті, коли мільйони бідних сімей покинули Європу.[285]
Юдаїстське населення в Європі в 2020 році становило близько 1,4 мільйона осіб (приблизно 0,2 % населення).[298]Історія євреїв у Європі[en] є доволі довгою, починаючи з часів античности. Наприкінці XIX та на початку XX століть Російська імперія мала більшість євреїв світу, які проживали в її межах.[299] У 1897 році, згідно зросійським переписом населення 1897 року, загальна кількість єврейського населення Російської імперії становила 5,1 мільйона осіб, що становило 4,13 % від загальної чисельності населення. З цієї загальної кількости переважна більшість проживала в межахсмуги осілості, тобто вБілорусі,Литві,Польщі таУкраїні.[300] У 1933 році в Європі було близько 9,5 мільйонів євреїв, що становило 1,7 % населення[301], але більшість з них були вбиті, а частина інших переміщено під часГолокосту.[302][298] У XIX століттіФранція має найбільшеєврейське населення[en] в Європі, за нею йдутьСполучене Королівство,Німеччина таРосійська Федерація.
Інші релігії, що практикуються в Європі, включаютьіндуїзм ібуддизм, які є релігіями меншости, за винятком кавказькоїРеспубліки Калмикія, де тибетський буддизм є релігією більшості.
Велика і зростаюча кількість людей у Європі єнерелігійними,атеїстами таагностиками. За оцінками, нині[коли?] вони становлять близько 18,3 % населення Європи.
Ця спільна культурна спадщина об'єднана корінними національними культурами та фольклором, що перетинаються, приблизно розділених наслов'янські,латинські (романські),германські компонентами, але також з тими компонентами, які не входять до жодної з цих груп (зокрема,албанська,грецька,баскська такельтська культури). Історично особливими прикладами культур, що перетинаються, єСтрасбург із латинськими (романськими) та германськими мовами абоТрієст із латинськими, слов'янськими та германськими культурами. Культурні контакти та суміші формують значну частину регіональних культур Європи. Європу часто описують як «максимальне культурне розмаїття з мінімальними географічними відстанями».
Спорт у Європі[en], як правило, високоорганізований, у багатьох видах спорту є професійні ліги.
Витоки багатьох із найпопулярніших видів спорту у світі сьогодні лежать у кодифікації багатьох традиційних ігор, особливо уСполученому Королівстві. Однак парадоксальною рисою європейського спорту є те, якою мірою місцеві, регіональні та національні варіації продовжують існувати, а в деяких випадках навіть переважати.
У Європі багато людей не мають доступу до базових соціальних умов, що ускладнює їм життя та процвітання. Доступ до предметів першої необхідности може бути обмежений, наприклад, 10 % європейців витрачають принаймні 40 % сімейного доходу на житло. 75 мільйонів європейців почуваютьсясоціально ізольованими. З1980-х років нерівність доходів зростала, а частки заробітної плати падали. 2016 року 20 % найбагатших домогосподарств заробили вп'ятеро більше, ніж 20 % найбідніших. Багато працівників стикаються зі стагнацієюреальної заробітної плати[en], анестабільна робота[en] є звичайним явищем навіть дляосновних працівників[en].[307]
↑Covert, Kim (2011).Ancient Greece: Birthplace of Democracy. Capstone. с. 5.ISBN978-1-4296-6831-6.Архів оригіналу за 27 липня 2022. Процитовано 30 липня 2022.Ancient Greece is often called the cradle of western civilization. ... Ideas from literature and science also have their roots in ancient Greece.
↑Franxman, Thomas W. (1979).Genesis and the Jewish antiquities of Flavius Josephus. Pontificium Institutum Biblicum. с. 101—102.ISBN978-88-7653-335-8.
↑J. G. A. Pocock (2002). Some Europes in Their History. У Pagden, Anthony (ред.).The Idea of Europe From Antiquity to the European Union. Cambridge University Press. с. 57—61.doi:10.1017/CBO9780511496813.003.ISBN978-0511496813.{{cite book}}:|access-date= вимагає|url= (довідка);|archive-url= вимагає|url= (довідка)
↑Norman F. Cantor,The Civilization of the Middle Ages, 1993, "«Culture and Society in the First Europe», pp185ff.
↑Dawson, Christopher; Olsen, Glenn (1961).Crisis in Western Education (вид. reprint). CUA Press. с. 108.ISBN978-0-8132-1683-6.
↑Philipp Johann von Strahlenberg (1730).Das Nord-und Ostliche Theil von Europa und Asia(нім.). с. 106.
↑J. G. A. Pocock (2002). Some Europes in Their History. У Pagden, Anthony (ред.).The Idea of Europe From Antiquity to the European Union. Cambridge University Press. с. 57—61.doi:10.1017/CBO9780511496813.003.ISBN978-0511496813.{{cite book}}:|access-date= вимагає|url= (довідка);|archive-url= вимагає|url= (довідка)
↑E.M. Moores, R.W. Fairbridge,Encyclopedia of European and Asian regional geology, Springer, 1997,ISBN 978-0-412-74040-4, p. 34: «most Soviet geographers took the watershed of the Main Range of the Greater Caucasus as the boundary between Europe and Asia.»
↑{{cite encyclopedia}}:Порожнє посилання на джерело (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
↑Cuper, Simon (23 травня 2014).Why Europe works.ft.com.Архів оригіналу за 22 серпня 2016. Процитовано 28 травня 2014.
↑{{cite encyclopedia}}:Порожнє посилання на джерело (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
↑Geology map of Europe. University of Southampton. 1967.Архів оригіналу за 11 серпня 2019. Процитовано 9 червня 2008.
↑Hunter, Shireen та ін. (2004).Islam in Russia: The Politics of Identity and Security. M.E. Sharpe. с. 3.(..) It is difficult to establish exactly when Islam first appeared in Russia because the lands that Islam penetrated early in its expansion were not part of Russia at the time, but were later incorporated into the expanding Russian Empire. Islam reached the Caucasus region in the middle of the seventh century as part of the Arabconquest of the Iranian Sassanian Empire.
↑Duiker, William J.; Spielvogel, Jackson J. (2010).The Essential World History. Cengage Learning. с. 330.ISBN978-0-495-90227-0.Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 20 січня 2013.The Byzantine Empire also interacted with the world of Islam to its east and the new European civilization of the west. Both interactions proved costly and ultimately fatal.
↑Findlay, Ronald (2006).Eli Heckscher, International Trade, And Economic History. MIT Press. с. 178—179.ISBN978-0-262-06251-0.Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 20 січня 2013.These Christian allies did not accept the authority of Byzantium, and the Fourth Crusade that sacked Constantinople and established the so-called Latin Empire that lasted until 1261 was a fatal wound from which the empire never recovered until its fall at the hands of the Ottoman Turks in 1453 (Queller and Madden 1997).
↑Browning, Robert (1992).The Byzantine Empire (вид. Revised). CUA Press. с. 253.ISBN978-0-8132-0754-4. Процитовано 20 січня 2013.And though the final blow was struck by the Ottoman Turks, it can plausibly be argued that the fatal injury was inflicted by the Latin crusaders in 1204.
↑Golna, Cornelia (2004).City of Man's Desire: A Novel of Constantinople. Go-Bos Press. с. 424.ISBN978-90-804114-4-9.Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 20 січня 2013.1204 The Fourth Crusade sacks Constantinople, destroying and pillaging many of its treasures, fatally weakening the empire both economically and militarily
↑Powell, John (2001).Magill's Guide to Military History: A-Cor. Salem Press.ISBN978-0-89356-015-7.Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 20 січня 2013.However, the fifty-seven years of plunder that followed made the Byzantine Empire, even when it retook the capital in 1261, genuinely weak. Beginning in 1222, the empire was further weakened by a civil war that lasted until 1355. ... When the Ottomans overran their lands and besieged Constantinople in 1453, sheer poverty and weakness were the causes of the capital city's final fall.
↑Irvin, Dale T. (2002).History of the World Christian Movement: Volume 1: Earliest Christianity To 1453. Continuum International Publishing Group. с. 405.ISBN978-0-567-08866-6.Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 20 січня 2013.Not only did the fourth crusade further harden the resentments Greek-speaking Christians felt toward the Latin West, but it further weakened the empire of Constantinople, many say fatally so. After the restoration of Greek imperial rule the city survived as the capital of Byzantium for another two centuries, but it never fully recovered.
↑Duiker, William J.; Spielvogel, Jackson J. (2010).The Essential World History. Cengage Learning. с. 386.ISBN978-0-495-90227-0.Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 20 січня 2013.Later they established themselves in the Anatolian peninsula at the expense of the Byzantine Empire. ... The Byzantines, however, had been severely weakened by the sack of Constantinople in the Fourth Crusade (in 1204) and the Western occupation of much of the empire for the next half century.
↑Chronicles. Rockford Institute. 2005.Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 20 січня 2013.two-and-a-half centuries to recover from the Fourth Crusade before the Ottomans finally took Constantinople in 1453, ... They fatally wounded Byzantium, which was the main cause of its weakened condition when the Muslim onslaught came. Even on the eve of its final collapse, the precondition for any Western help was submission in Florence.
↑«One decisive action might have forced Philip II to the negotiating table and avoided fourteen years of continuing warfare. Instead the King was able to use the brief respite to rebuild his naval forces and by the end of 1589 Spain once again had an Atlantic fleet strong enough to escort the American treasure ships home.»The Mariner's Mirror, Volumes 76–77.
↑Kamen, Henry.Spain's Road to Empire: The Making of a World Power, 1492–1763. с. 221.
↑Heinrich August Winkler (2015). The Struggle for Independence: Estonia, Latvia, Lithuania and Finland.The Age of Catastrophe. Yale University Press. с. 110.ISBN978-0300204896.
↑Jessica Caus «Am Checkpoint Charlie lebt der Kalte Krieg» In: Die Welt 4 August 2015.
↑Karlo Ruzicic-Kessler «Togliatti, Tito and the Shadow of Moscow 1944/45–1948: Post-War Territorial Disputes and the Communist World», In: Journal of European Integration History, (2/2014).
↑Christian Jennings «Flashpoint Trieste: The First Battle of the Cold War», (2017), pp 244.
↑Thomas Roser: DDR-Massenflucht: Ein Picknick hebt die Welt aus den Angeln (German — Mass exodus of the GDR: A picnic clears the world) In: Die Presse 16 August 2018.
↑Michael Frank: Paneuropäisches Picknick — Mit dem Picknickkorb in die Freiheit (German: Pan-European picnic — With the picnic basket to freedom), in: Süddeutsche Zeitung 17 May 2010.
↑Andreas Rödder, Deutschland einig Vaterland — Die Geschichte der Wiedervereinigung (2009).
↑абвгдДержави і території, що підтримують тісні політичні та культурні зв'язки з Європою
↑Якщо проводити межу між Європою та Азією по Кумо-Маничській западині, тоКерченська протока відділяє Європу від Азії. У такому випадку український острівТузла площею 3,5 км² належить до Азії (площа острова становить 0,00058 % всієї території країни).
↑Fineman, Josh (15 вересня 2009).Bloomberg.com. Bloomberg.com. Архіворигіналу за 28 січня 2015. Процитовано 23 серпня 2010.
↑Brasil-Colônia, Geraldo Pieroni doutor em História pela Université Paris-Sorbonnetambém escreveu os livros: Os Excluídos do Reino: Inquisição portuguesa e o degredo para o; Brasil, Os degredados na colonização do; ciganos, Vadios e; autor, Heréticos e Bruxas: os degredados no Brasil Textos publicados pelo autor Fale com o.A pena do degredo nas Ordenações do Reino – Jus.com.br | Jus Navigandi.jus.com.br (pt-br) .Архів оригіналу за 21 червня 2022. Процитовано 11 лютого 2022.
↑Go MC, Jones AR, Algee-Hewitt B, Dudzik B, Hughes C (2019).Classification Trends among Contemporary Filipino Crania Using Fordisc 3.1.Human Biology(англ.). University of Florida Press.2 (4): 1—11.doi:10.5744/fa.2019.1005.Архів оригіналу за 7 січня 2021. Процитовано 13 вересня 2020.[Page 1] ABSTRACT: Filipinos represent a significant contemporary demographic group globally, yet they are underrepresented in the forensic anthropological literature. Given the complex population history of the Philippines, it is important to ensure that traditional methods for assessing the biological profile are appropriate when applied to these peoples. Here we analyze the classification trends of a modern Filipino sample (n = 110) when using the Fordisc 3.1 (FD3) software. We hypothesize that Filipinos represent an admixed population drawn largely from Asian and marginally from European parental gene pools, such that FD3 will classify these individuals morphometrically into reference samples that reflect a range of European admixture, in quantities from small to large. Our results show the greatest classification into Asian reference groups (72.7%), followed by Hispanic (12.7%), Indigenous American (7.3%), African (4.5%), and European (2.7%) groups included in FD3. This general pattern did not change between males and females. Moreover, replacing the raw craniometric values with their shape variables did not significantly alter the trends already observed. These classification trends for Filipino crania provide useful information for casework interpretation in forensic laboratory practice. Our findings can help biological anthropologists to better understand the evolutionary, population historical, and statistical reasons for FD3-generated classifications. The results of our studyindicate that ancestry estimation in forensic anthropology would benefit from population-focused research that gives consideration to histories of colonialism and periods of admixture.
↑абв{{cite encyclopedia}}:Порожнє посилання на джерело (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
↑Byrnes, Timothy A.; Katzenstein, Peter J. (2006).Religion in an Expanding Europe. Cambridge: Cambridge University Press. с. 110.ISBN978-0521676519.
↑Hewitson, Mark; D’Auria, Matthew (2012).Europe in Crisis: Intellectuals and the European Idea, 1917–1957. New York; Oxford: Berghahn Books. с. 243.ISBN9780857457271.
↑Nikodemos Anagnostopoulos, Archimandrite (2017).Orthodoxy and Islam. Taylor & Francis. с. 16.ISBN9781315297927.Christianity has undoubtedly shaped European identity, culture, destiny, and history.
↑Grosfeld, Irena; Rodnyansky, Alexander; Zhuravskaya, Ekaterina (August 2013). Persistent Antimarket Culture: A Legacy of the Pale of Settlement after the Holocaust.American Economic Journal: Economic Policy.American Economic Association.5: 189—226.doi:10.1257/pol.5.3.189.JSTOR43189345.
Барановська О. В. Фізична географія материків та океанів: Навч. посібник у 2 ч. — Ніжин :НДУ ім. М. Гоголя, 2018. — Ч. 2. Північна Америка та Євразія. — 378 с. —ISBN 978-617-527-106-3
Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Природа мира. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с.
Країни Європи і Північної Америки в 1944—1974 рр. : навч. посіб. — К., 2016. — 740 с. —ISBN 978-617-7092-80-2
Физическая география материков и океанов. В 2 т. Т. 1. Физическая география материков: в 2 кн. Кн. 1. Дифференциация и развитие ландшафтов суши Земли. Европа, Азия : Учебник / Э. П. Романова, Н. Н. Алексеева, М. А. Аршинова; под ред. Э. П. Романовой. — М. : Изд. центр «Академия», 2014. — 464 с. —ISBN 978-5-4468-0239-5
Фізична географія материків та океанів: Підручник у 2-х т. / Шищенко П. Г., Удовиченко В. В., Петрина Н. В. та ін.; за ред. П. Г. Шищенка. — К., 2010. — Т. 2. Європа. — 464 с. —ISBN 978-966-439-257-7
Хільчевский В. К. Гідрографія та водні ресурси Європи. К.: ДІА, 2023. — 308 с.
Bulliet, Richard; Crossley, Pamela; Headrick, Daniel; Hirsch, Steven; Johnson, Lyman (2011).The Earth and Its Peoples, Brief Edition. Т. 1. Cengage Learning.ISBN978-0-495-91311-5.
.svg)
.png)
.jpg)
.jpg)
_(B%2526W).jpg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.jpeg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
