Movatterモバイル変換


[0]ホーム

URL:


Перейти до вмісту
Вікіпедія
Пошук

Європа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Не плутати зЄвропейським Союзом — економічним і політичним союзом 27 держав Європи.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна:Європа (значення).
Європа
Положення континенту на Земній кулі (ортогональна проєкція)
Географічне положення
Крайні точки: 
 ⮝ північнамисНордкін
71°08′ пн. ш.27°42′ сх. д. / 71.133° пн. ш. 27.700° сх. д. /71.133; 27.700
 ⮟ південнамисМароккі
36°00′ пн. ш.5°36′ зх. д. / 36.000° пн. ш. 5.600° зх. д. /36.000; -5.600
 ⮜ західнамисРока
38°48′ пн. ш.9°31′ зх. д. / 38.800° пн. ш. 9.517° зх. д. /38.800; -9.517
 ⮞ східнаПолярний Урал
67°40′ пн. ш.66°15′ сх. д. / 67.667° пн. ш. 66.250° сх. д. /67.667; 66.250
Часові поясивідUTC−1:00 доUTC+5:00
Територія
Загальна площа10 186 000 квадратний кілометр(6-те)
 • островів750 000 км²
Довжина узбережжя37 000 км
⯅ Найвища точкаЕльбрус[a] (5642 м)
⯆ Найнижча точкарівеньКаспійського моря (-28 м)
Середні висоти300 м
Найдовша річкаВолга (3731 км)
Найбільше озероЛадозьке (17 700 км²)
Населення
Чисельність744 094 971(3-тє)
Густота73 осіб/км²(2-ге)
Назва мешканцівєвропейці
Найпоширеніші мови
Найбільші міста
Економіка
ВВП номінальний23,05 трлнUSD (2020)(3-тє)
 • заПКС30,37 трлнUSD (2020)(2-ге)
 • на душу населення31 020USD (2020)(3-тє)
Країни
Незалежні50 +4
Залежні5
ІнтеграціяРада Європи,ЄС,НАТО,СНД
CMNS: Європа уВікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Євро́па —частина світу, яка повністю розташована уПівнічній півкулі та переважно уСхідній півкулі. Європа омиваєтьсяПівнічним Льодовитим океаном на півночі,Атлантичним океаном на заході,Середземним морем на півдні та межує зАзією на сході. Європа яксубконтинент ділить найбільший материкЄвразію з Азією, асуперконтинентАфроєвразія з Азією таАфрикою.[1][2] Вважається, що Європавідокремлена від Азії[en]вододіломУральських гір,річкою Урал,Каспійським морем,Великим Кавказом,Чорним морем і водним шляхом черезпротоку Босфор.

Європа займає близько 10,18 млн км2 (3,93 млн кв. миль) або 2 % поверхні Землі (6,8 % площі суші), що робить її другим за величиною континентом (використовуючи модель ізсеми континентів). Політично Європа розділена приблизно на п'ятдесят суверенних держав, з якихРосійська Федерація єнайбільшою інайбільш населеною[en] державою, охоплюючи 39 % континенту та становлячи 15 % від його населення. Проте Росію зазвичай також вважаютьтрансконтинентальною державою[en]. Зокрема,Україна є найбільшою державою, яка повністю розташована в Європі.Загальна чисельність населення Європи в 2021 році становила близько 745 мільйонів (близько 10 %населення світу);третя за величиною[en] післяАзії таАфрики. Наклімат Європи[en] впливають теплі атлантичні течії, такі якГольфстрим, які створюютьпомірний клімат, пом'якшуючизиму на більшій частині континенту. Далі від моря сезонні відмінності помітніші, створюючи більшконтинентальний клімат.

Європейська культура складається з ряду національних і регіональних культур, які формують центральне коріння ширшоїзахідної цивілізації, зазвичай посилаючись наСтародавню Грецію таСтародавній Рим, зокрема черезїхніх християнських наступників.[3][4] Починаючи зпадінням Західної Римської імперії в476 році,християнізація Європи післяперіоду великого переселення народів ознаменувала європейськепосткласичнесередньовіччя.Італійське Відродження поширило на континентіновий гуманістичний інтерес домистецтва танауки, що привело досучасної епохи[en]. Починаючи зепохи Великих географічних відкриттів, на чолі зІспанською таПортугальською імперіями, Європа відігравала домінуючу роль у світових справах завдяки численним дослідженням і завоюванням в усьому світі. Між XVI і XX століттямиєвропейські держави в різний час колонізували[en]Америку, майже всюАфрику таОкеанію та більшу частинуАзії.

Епоха Просвітництва,Французька революція танаполеонівські війни сформували культурний, політичний та економічний аспект континенту з кінця XVII до першої половини XIX століття.Промислова революція, що почалася уВеликій Британії наприкінці XVIII століття, спричинила радикальні економічні, культурні та соціальні зміни вЗахідній Європі та, зрештою, у всьому світі. Обидвісвітові війни почалися та велися значною мірою в Європі, сприяючи зменшенню домінування Західної Європи у світових справах до середини XX століття, колиРадянський Союз іСполучені Штати Америки зайняли чільне місце та змагалися за домінування в Європі та в усьому світі.[5]Холодна війна, що виникла в результаті, розділила Європу вздовжзалізної завіси зНАТО назаході таВаршавським пактом насході. Цей розкол закінчивсяосінню народів,падінням Берлінського муру тарозпадом Радянського Союзу, що дозволилоєвропейській інтеграції просунутися на Схід.

Європейська інтеграція в інституційному плані почалася в 1948 році із заснуваннямРади Європи та значною мірою завдяки створеннюЄвропейських спільнот, які з 1992 року сталиЄвропейським Союзом (ЄС).[6] Європейський Союз єнаддержавним політичним утворенням, щось міжконфедерацією тафедерацією, та ґрунтується на системієвропейських договорів.[7] ЄС виникла вЗахідній Європі, алерозширювався на схід після розпаду Радянського Союзу. Більшість держав-учасниць прийняли спільну валюту,євро, і беруть участь уєдиному європейському ринку тамитному союзі. Великий блок державШенґенської зони також скасував внутрішній прикордонний та імміграційний контроль.Регулярні народні вибори доЄвропейського парламенту відбуваються кожні п'ять років; вони є другими за кількістю демократичних виборів у світі післяІндії[en]. ЄС є третьою за величиною економікою світу.

Назва

[ред. |ред. код]

Ортографія

[ред. |ред. код]

Згідно зчинним українським правописом (а такожпопередніми його редакціями) єдине правильне написання — Європа. Деякі історичні правописні системи рекомендували написання зЕ- —Европа, зокрема:желехівка («Руска правопись»Смаль-Стоцького — 1892),харківський правопис (1926, 1928), правописЗілинського (1942, 1943), правописЯрослава Рудницького (1949).

Етимологія

[ред. |ред. код]
Реконструкціяранньої карти світу[en], зробленоїАнаксімандером уVI столітті до н. е., яка поділяє відомий світ на три великі масиви суші, один з яких називався Європою.

НазвуЕврос вперше використали стародавні греки для позначення своєї найпівнічнішої провінції, яка сьогодні носитьтаку ж назву. Головна річка там — Еврос (сьогоднішняМариця) — протікає через родючі долиниТракії[8], яку також називали Європою, до того як цей термін означав континент.[9]

У класичнійгрецькій мітологіїЄвропа (дав.-гр.Εὐρώπη,Eurṓpē) —фінікійська принцеса, яку викравЗевс і відвіз наКрит. Походження цього імені, як вважає французький лінгвіст П. Шантрен, невідоме[10]. Є ряд найпопулярніших в сучасній літературі етимологічних гіпотез запропонованих ще в античності (поряд з багатьма іншими). Зокрема, одна з них полягає в тому, що назва Європи походить віддавньогрецького елементаεὐρύς (eurús) 'широка' іὤψ (ōps,род.ὠπός,ōpós) «око, обличчя», отже, їх композитEurṓpē означав би «широкоока» або «широке обличчя».[11][12][13][14]Широка булаепітетом самої Землі в реконструйованійпротоіндоєвропейській релігії та поезії, присвяченій їй.[11] Альтернативна точка зору була вРоберта Бекеса[en], який наводить аргументи на користь доіндоєвропейського походження назви, пояснюючи, що похідне відeurus дає іншийтопонім, ніж Europa. Бекес знайшов топоніми, пов'язані з топонімами Європи на території Стародавньої Греції, а також такі місцевості, якЄвропус[en] уСтародавній Македонії.[15]

Були спроби пов'язатиEurṓpē із семітським терміном дляпозначення Заходу, наприкладаккадськеerebu що означає «спускатися, заходити» (щодоСонця), абофінікійське'ereb «вечір, захід»[16], яке є джерелом походженняарабськогоmaghreb таівритськогоma'arav.Мартін Вест вважав, що «фонологічно збіг між назвою Європи та будь-якою формою семітського слова дуже слабкий»,[17] тоді як Бекес гадав, що зв'язок із семітськими мовами малоймовірним.[18]

Більшість основних світових мов використовують слова, що походять відEurṓpē абоEuropa для позначення континенту.Китайська мова, наприклад, використовує словоŌuzhōu (歐洲/欧洲), що є абревіатурою транслітерованої назвиŌuluóbā zhōu (歐羅巴洲) (zhōu означає «континент»); подібний китайський термінŌshū (яп.欧州) також іноді використовується вяпонській мові, наприклад, у японській назві Європейського СоюзуŌshū Rengō (яп.欧州連合) , незважаючи на те, щокатаканаYōroppa (яп.ヨーロッパ) використовується частіше. У деяких тюркських мовах перська назваФрангістан («земляфранків») випадково використовується для позначення більшої частини Європи, окрім офіційних назв, таких якAvrupa абоEvropa.[19]

Дефініція

[ред. |ред. код]
Докладніше:Межі між материками[en]

Сучасний термін

[ред. |ред. код]
Визначення меж між Азією та Європою в різні періоди історії.

Поширене визначення Європи як географічного терміну використовується з серединиXIX століття. Вважається, що Європа обмежена великими водоймами на півночі, заході та півдні; межею Європи на сході і північному сході зазвичай вважаються Уральські гори, річка Урал і Каспійське море; на південному сході — Кавказькі гори, Чорне море та водні шляхи, що з'єднують Чорне море з Середземним.[20]

Острови, як правило, групуються з найближчою континентальною сушею, томуІсландія вважається частиною Європи, тоді як сусідній острівҐренландія зазвичай відноситься доПівнічної Америки, хоча політично належитьКоролівства Данія. Однак є деякі винятки, які ґрунтуються на соціально-політичних і культурних відмінностях.Кіпр знаходиться найближче доАнатолії (абоМалої Азії), але політично вважається частиною Європи[21] і є державою-учасницею Європейського Союзу. Протягом століть Мальта вважалася островомПівнічно-Західної Африки, але тепер вона також вважається частиноюПівденної Європи.[22] Слово «Європа», яке використовується саме вбританській англійській мові, також може стосуватися виключно лишеконтинентальної Європи.[23]

Термін «континент» зазвичай має на увазіфізичну географію великого масиву суші, повністю або майже повністю оточеного водою на своїх кордонах. До прийняття поточного визначення, яке включає гірські вододіли, межа між Європою та Азією кілька разів змінювалася з моменту її першого задуму вкласичній давнині. 1715 року мапографГерман Молль припустив, що Європа обмежена серією частково з'єднаних водних шляхів, спрямованих до турецьких проток, ірічки Іртиш, що впадає у верхню частинурічки Об іПівнічного Льодовитого океану. На відміну від цього визначення, нинішній східний кордон Європи пролягає по Уральським і Кавказьким горам, що є дещо умовним визначенням у порівнянні з будь-яким чітким визначенням терміну «континент».

Середньовічнамапа, надрукованаҐюнтером Цайнером у 1472 році, на якій показано три континенти як володіння синівНоя: АзіяСимова, ЄвропаЯфетова і АфрикаХамова.

Нинішній поділ Євразії на два субконтиненти тепер відображає культурні, мовні та етнічнівідмінності між Сходом і Заходом[en], які змінюються швидше за спектром, ніж за чіткою лінією поділу. Географічний кордон між Європою та Азією не проходить жодних державних кордонів і зараз проходить лише по кількох водоймах. Туреччина зазвичай вважаєтьсятрансконтинентальною державою[en], повністю розділеною водою, тоді як Росія та Казахстан лише частково розділені водними шляхами. Франція, Нідерланди, Португалія та Іспанія також є трансконтинентальними (точніше, міжконтинентальними, якщо йдеться про океани чи великі моря), оскільки їхні основні території знаходяться в Європі, тоді як осередки їхніх територій розташовані на інших континентах, відокремлених від Європи великою територією. Іспанія, наприклад, має території на південь від Середземного моря, а самеСеута таМелілья, які є частинами Африки та мають спільний кордон зМарокко. Згідно з чинною доктриною,Азербайджан іГрузія єтрансконтинентальними державами[en], де водні шляхи повністю замінені горами як вододілом між континентами.

Історія поняття

[ред. |ред. код]

Рання історія

[ред. |ред. код]
Зображення«Королева Європи[en]» в 1582 році.

Перше зафіксоване використанняEurṓpē як географічного терміна міститься вгомерівському ГімніДелійському Аполлону щодо західного узбережжяЕгейського моря. Як назву для частини світу, Європа перше використана в VI столітті до нашої ериАнаксімандером іГекатеєм. Анаксимандер провів кордон між Азією та Європою по річці Фасис (сучаснарічка Ріоні на територіїГрузії) на Кавказі, цієї конвенції дотримувавсяГеродот у V столітті до нашої ери.[24] Геродот згадував, що світ був розділений невідомими особами на три частини — Європу, Азію та Лівію (Африку) — межами яких булиНіл і Фасис, хоча він також стверджує, що деякі вважалирічку Дін, а не Фасис, як кордон між Європою та Азією.[25] Східний кордон Європи був визначений уІ столітті географомСтрабоном на річці Дін.[26]Книга Ювілеїв описує континенти як землі, подарованіНоєм своїм трьом синам; Європа була визначена як земля відГеркулесових стовпів уҐібралтарській протоці, що відокремлює її відПівнічно-Західної Африки, доДону, що відокремлює її від Азії.[27]

Римська імперія не надавала уваги концепції континентального поділу. Однак після падінняЗахідної Римської імперії культура, що розвинулась на її місці, пов'язана златинською мовою таКатолицькою церквою, почала асоціюватися з поняттям «Європа».[28] Термін «Європа» вперше використано для сфери культури в епохуКаролінгського Відродження IX століття. Відтоді цей термін позначав сферу впливуЗахідного християнства, на відміну як відСхідних православних церков, так і відісламського світу.

Культурне визначення Європи як земельлатинського християнства, що об'єдналися у VIII столітті, означало новий культурний кондомініум, створений через злиття германських традицій і християнсько-латинської культури, що визначається частково у протиставленніВізантію таісламу та обмежений північноюІберією,Британськими островами, Францією, християнізованим альпійськими регіонами та північною та центральною Італією.[29][30] Концепція є однією з довготривалих спадщинКаролінгського Відродження: частоЄвропа фігурує в листах придворного вченого КарлаВеликого Алкуїна.[31] Перехід Європи до культурного, а також географічного терміну призвів до того, що кордони Європи зазнали впливу культурних міркувань на Сході, особливо стосовно територій під впливомВізантійської,Османської таРосійської імперій. На такі запитання вплинули позитивні конотації, пов'язані з терміном Європа його користувачами. Такі культурні міркування не застосовувалися до Америки, незважаючи на її завоювання та заселення європейськими державами. Натомість виникла концепція «західної цивілізації» як спосіб об'єднання Європи та цих колоній.[32]

Сучасні визначення

[ред. |ред. код]
Докладніше:Регіони Європи[en] та Континентальна Європа
Нова мапа Європи за найновішими спостереженнями (1721)Германа Молля проводить східний кордон Європи вздовж річки Дін, що тече на південний захід, і річок Тобол, Іртиш і Об, що течуть на північ.
Політична мапа Європи 1916 року, на якій показано більшість водних шляхів Молла, замінених Уральськими горами фон Штраленберга та Кавказьким хребтом Фрешфілда, тип суші, який зазвичай визначає субконтинент.

Питання про визначення східної межі Європи постало в період раннього Нового часу, коли східне розширенняМосковії почало включатиПівнічну Азію. Протягом Середньовіччя і до XIX століття традиційний поділЄвразії на два континенти, Європу та Азію, дотримувався Птолемеєм, з кордоном заТурецькими протоками,Чорним морем,Керченською протокою,Азовським морем іДоном (стародавнійТанаїс). Але мапи, складені протягом XVI—XVIII століть, як правило, відрізнялися тим, що продовжували межу за вигином Дону вКалачі-на-Дону (де він найближче до Волги, тепер з'єднаний з неюВолго-Донським каналом), на територію, не докладно описану древніми географами.

Близько 1715 рокуГерман Молль склав мапу, на якій зображено північну частинурічки Об ірічку Іртиш, велика притока Обі, були показані як компоненти частково з'єднаних водних шляхів, що проходять кордон між Європою та Азією від Турецьких проток і річки Дон до Північного Льодовитого океану. У 1721 він створив сучаснішу мапу, яку було легше читати. Однак його пропозиція дотримуватися великих рік як лінії розмежування так і не була прийнята іншими географами, які почали відходити від ідеї водних кордонів як єдино правильного розділу між Європою та Азією.

Чотири роки потому, у 1725 році,Філіп Йоган фон Страленберґ першим відійшов від класичної ідеї з річною Дін. Він провів нову лінію вздовжВолги, прямуючи за Волгою на північ доСамарської луки, вздовжЗагального Сирту (вододіл між Волгою таУралом), потім на північ і схід уздовж останнього водного шляху до його витоку вУральських горах. У цей момент він запропонував, щоб гірські хребти стали межами між континентами в якості альтернативи водним шляхам. Відповідно, він провів нову межу на північ уздовжУральських гір, а не сусідніх і паралельних річок Об та Іртиш.[33] Це було схваленоРосійською імперією та запроваджено концепцією, яка згодом стане загальновизнаною. Однак таке рішення мало й критиків.Вольтер, який писав у 1760 році про зусилляПетра І зробитиМосковію більш європейською, стверджував, що ні Російська імперія, ніСкандинавія, ні північна Німеччина, ніРіч Посполита не були повністю частиною Європи.[34] Відтоді багато сучасних аналітичних географів, як-отГелфорд Джон Маккіндер заявили, що вони не вважають Уральські гори межею між континентами.[35]

Мапотворці продовжували розходитися щодо межі між нижнім Доном і Самарою навіть у XIX столітті. Ватласі 1745 року, опублікованомуРосійською академією наук, межа проходить за Доном за Калач аж доСерафимовича, а потім прямує на північ доАрхангельська, тоді як інші мапографи XVIII—XIX століть, такі якДжон Кері, дотримувалися припису Страленберґа. На південьприбл. 1773 року німецьким натуралістомПетером Симоном Палласом було виявленоКумо-Маничську западину, яка колись з'єднувала Чорне та Каспійське моря.[36][37] Згодом ця западина була запропонована як природна межа між континентами.

До середини XIX століття існувало три основні концепції: одна йшла через річку Дін,Волго-Дінський канал іВолгу, інша йшла через Кумо-Маничську западину до Каспію, а потім до Уралу, а третя лише через Дін. У географічній літературі 1860-х років це питання все ще розглядалося як «суперечливе».[38]

У Російській імперії таРадянському Союзі межу по Кумо-Маничській западині найчастіше використовувався ще в 1906 році.[39] У 1958 році Радянське географічне товариство офіційно рекомендувало проводити в підручниках кордон між Європою та Азією відБайдарацької затоки наКарському морі, вздовж східного підніжжя Уральських гір, далі порічці Урал доМугоджарських пагорбів, а потімрічка Емба; і Кума-Маничська западина,[40] таким чином поміщаючи Кавказ повністю в Азію, а Урал повністю в Європу.[41]Flora Europaea прийняла межу по річкахТереку іКубані, тобто на південь від Куми і Манич, але все ще з Кавказом цілком в Азії.[42][43] Однак більшість географів у Радянському Союзі віддавали перевагу межі вздовж Кавказького гребеня,[44] і вона стала загальноприйнятою класифікацією наприкінці XX століття, хоча межа Кума-Манич використовувалася на деяких мапах XX століття.

Дехто вважає поділЄвразії на Азію та Європу залишкомєвропоцентризму: «За фізичною, культурною та історичною різноманітністюКитай таІндію можна порівняти з усією європейською територією, а не з однією європейською державою. […]».

Природа

[ред. |ред. код]
Докладніше:Географія Європи
Докладніше:Геологія Європи
Топографічна мапа Європи.
Загальна топографічна мапа Європи з фізичними, політичними характеристиками та характеристиками населення станом на 2024 рік.

Європа займає західну п'яту частину сушіЄвразії.[45] Європа має більше відношення узбережжя до суші, ніж будь-який інший континент або субконтинент.[46] Її морські кордони складаються з Північного Льодовитого океану на півночі, Атлантичного океану на заході та Середземного, Чорного та Каспійського морів на півдні.[47] Рельєф суші в Європі дуже різноманітний на відносно невеликих територіях. Південні регіони гористіші, просуваючись на північ, рельєф спускається від високихАльп,Піренеїв іКарпат через горбисті височини до широких низьких північних рівнин, які є обширними на сході. Ця розширена низовина знана якВелика Європейська рівнина, а в її серці лежитьПівнічно-Німецька рівнина. Дуга нагір'їв також існує вздовж північно-західного узбережжя, яка починається в західних частинах островів Британії та Ірландії, а потім продовжується вздовж гористого, порізаногофіордами хребта Норвегії.

РічкаОдра вЩецині, Польща.

Такі субрегіони, якПіренейський півострів таАпеннінський півострів мають свої власні комплексні особливості, як і сама материковаЦентральна Європа, де рельєф містить багато плато, річкових долин і улоговин. Такі субрегіони, якІсландія,Велика Британія таІрландія, є особливими випадками. Перший — це окрема земля в північному океані, яка вважається частиною Європи, тоді як другий — це гірські території, які колись були приєднані до материка, покипідвищення рівня моря не відрізало їх.

У різні часи східну межу Європи проводили по-різному, простежується загальна тенденція «розростання Європи на схід». Останні три століття умовну межу між Європою і Азією на суходолі проводять вздовж східного підніжжяУралу, по річці Ембі, Каспійському морю,Кумо-Маницькій западині (часто до Європи зараховуютьКавказ), Чорному морю, протоціБосфор,Мармуровому морю, протоціДарданелли,Егейському морю;Середземне море і Гібралтарська протока відокремлюють Європу відАфрики.

ПоділматерикаЄвразія начастини світу Європу іАзію склався ще вСтародавній Греції. Античні греки виділяли три частини світу — Європу,Азію іЛівію (Африку). Межею між Європою і Азією вони вважали водні шляхи відСередземного доАзовського моря. Сучасні східні межі Європи (Урал) були встановлені за пропозицією шведського географаФіліпа Йогана фон Страленберга.

Західна таПівденна Європа збортуМіжнародної космічної станції під часкосмічноїекспедиції29 її екіпажу15 жовтня2011року з00:47:28 до01:02:56 (ЗЄЧ).

Протяжність Європи вмеридіональному напрямку — 4300 км, уширотному — 5000 км.

Європа має найбільш розчленовану серед частин світу берегову лінію (півострови становлять 1/4 території Європи; острови займають близько 730 тис. км²).

Середня висота — 292 м; пікМонблан (4809 м) — найвища вершинаАльп і водночас Європи (якщо не враховуватиЕльбрус (5642 м) на Кавказі); найнижча точка — узбережжяКаспійського моря (28 м нижче рівня моря).

Гори й височини належать до 3 епохскладчастості:

Найбільшірівнини:Східно-Європейська рівнина,Причорноморська низовина,Паданська рівнина,Паризький басейн.

Активнівулкани:Гекла,Везувій,Етна,Стромболі.

Найбільшеозер у північній частині Європи; найглибші — біля підніжжя Альп (Комо,Ґарда,Женевське,Боденське). Озера площею понад 5100 км² розташовані уСхідній Європі:Ладозьке,Онезьке,Чудське. Найбільші річки (завдовжки понад 800 км):Волга,Дунай,Дніпро,Урал,Дон,Печора,Дністер,Рейн,Луара,Ельба,Вісла,Одра,Прут,Рона.

Льодовики поширені на островахШпіцберґен,Нова Земля таІсландія, а також вАльпійських іСкандинавських горах (разом 120 тис. км²).

Географічний центр

[ред. |ред. код]
Докладніше:Географічний центр Європи
Основнірегіони Європи[en] відповідно доПостійного комітету з географічних назв Німеччини[de].

Розташування центру залежить від визначення меж Європи, а також від методики підрахунку, а також від того, чи заносять віддалені острови до списку крайніх точок Європи чи ні. Отож на звання географічного центру Європи претендують декілька місць. ОкрімУкраїни, де центром Європи вважається точка біля селаДілове неподалікРахова, на місце розташування центру Європи претендують такожЛитва,Словаччина,Білорусь,Польща та деякі інші країни.Книга рекордів Гіннеса визнає селоПурнушкяй за 26 км на північ відВільнюса (Литва) «офіційним» географічним центром Європи.

Геологія та металогенія

[ред. |ред. код]
Докладніше:Геологічна історія Європи[en], Геологія і металогенія Європи та Корисні копалини Європи
Поверхнева геологія Європи.

Геологічна історія Європи бере свій початок від утворенняБалтійського щита (Фенноскандії) іСарматського кратону, обидва близько 2,25 р. мільярдів років тому, а потім Волго-Уральського щита, три разом ведуть доСхідноєвропейського кратону (≈Балтії), який став частиноюсуперконтинентуНуна. Близько 1.1 мільярдів років тому Балтія й Арктика (як частинаКанадської платформи) об'єдналися вРодінію, пізніше розділившись близько 550 р. мільйонів років том. Близько 440 мільйонів років томуЛавразія утворилася з Балтії таЛаврентії; подальше з'єднання зҐондваною призвело до утворенняПангеї. Близько 190 мільйонів років тому Ґондвана іЛавразія розділилися внаслідок розширення Атлантичного океану. Після цього сама Лавразія знову розділилася на Лаврентію (Північну Америку) і Євразійський континент. Сухопутний зв'язок між ними зберігався тривалий час черезҐренландію, що призвело до обміну видами тварин. Приблизно з 50 мільйонів років тому підвищення та зниження рівня моря визначили фактичну форму Європи та її зв'язки з такими континентами, як Азія. Сучасна форма Європи датуєтьсяпізнім третинним періодом приблизно п'ять мільйонів років тому.[48]

Геологія Європи надзвичайно різноманітна та складна, що породжує велику різноманітність ландшафтів по всьому континенту, відШотландського нагір'я до холмистихрівнин Угорщини.[49] Найбільш важливою особливістю Європи єдихотомія між високогірною та гірськоюПівденною Європою та великою, частково підводною, північною рівниною, яка тягнеться від Ірландії на заході доУральських гір на сході. Ці дві половини розділені гірськими ланцюгамиПіренеїв таАльп /Карпат. Північні рівнини обмежені на заходіСкандинавськими горами та гірськими частинамиБританських островів. Основними мілководними водоймами, що занурюють частини північних рівнин, єКельтське море,Північне море, комплексБалтійського моря таБаренцеве море.

Північна рівнина містить старий геологічний континентБалтії, і тому її можна вважати геологічно «головним континентом», тоді як периферійні височини та гірські райони на півдні та заході є фрагментами різних інших геологічних континентів. Більша частина давньої геології Західної Європи існувала як частина стародавньогомікроконтинентуАвалонія.

Основні родовища корисних копалин:нафти і природногогазу — вПівнічному морі,Баку,вугілля —Рурський,Верхньосілезький,Донецький,Печорський,Підмосковний басейни,залізних руд —Курська магнітна аномалія,Лотаринґія, північСкандинавії, марганцевих руд —Нікопольське родовище; є також родовищакольорових металів,бокситів,кам'яної солі,соди.

Клімат

[ред. |ред. код]
Докладніше:Клімат у Європі[en]

Європа лежить переважно впомірному кліматичному поясі північної півкулі, де переважає західний напрямок вітру. Клімат м'якший порівняно з іншими районами на тій же широті в усьому світі через впливҐольфстриму, океанської течії, яка несе теплу воду зМексиканської затоки черезАтлантичний океан до Європи. Ґольфстрим називають «центральним опаленням Європи», тому що він робить клімат Європи теплішим і вологішим, ніж це було б за інших умов. Ґольфстрим не тільки несе теплу воду до європейського узбережжя, але й нагріває переважаючі західні вітри, які дмуть через континент з Атлантичного океану.

Мапакліматичної класифікації Кеппена-Гейґера для Європи.[50]

Таким чином, середня температура протягом року вАвейру становить 16 °C, тоді як уНью-Йорку, який знаходиться майже на тій же широті, що межує з тим самим океаном, вона становить лише 13 °C. Берлін, Німеччина;Калгарі, Канада; йІркутськ, надалекому південному сході Росії, лежать приблизно на одній широті; Середня температура січня в Берліні приблизно на 8 °C вища, ніж у Калгарі, і майже на 22 °C вище, ніж середня температура в Іркутську.

Особливе значення мають також великі водні масиСередземного моря, які вирівнюють середньорічну і добову температури. Води Середземного моря простягаються від пустеліСахара до Альпійської дуги в її найпівнічнішій частиніАдріатичного моря поблизуТрієста.

Загалом Європа холоднішає не лише на півночі порівняно з півднем, але й із заходу на схід. Клімат більшокеанічний на заході і менш на сході.

Примітно, що середні температури найхолоднішого місяця, а також середньорічні температури падають із заходу на схід. Наприклад, у найхолодніший місяць року вЕдинбурзі тепліше, ніж уБелграді, хоча Белград знаходиться приблизно на 10° широти південніше.

Зміни клімату

[ред. |ред. код]

Зміна клімату призвела до підвищення температури на 2,3 °C (2022) у Європі порівняно з доіндустріальним рівнем. Європа є континентом, що нагрівається найшвидше у світі. Клімат Європи стає теплішим через антропогенну діяльність. На думку міжнародних кліматичних експертів, підвищення глобальної температури не повинно перевищувати 2 °C, щоб запобігти найнебезпечнішим наслідкам зміни клімату; без скорочення викидів парникових газів це може статися до 2050 року. Зміна клімату має наслідки для всіх регіонів Європи, причому ступінь і характер впливу різняться на континенті. Вплив на європейські держави включає потепління погоди та збільшення частоти та інтенсивності екстремальних погодних умов, таких як хвилі спеки, що створює ризики для здоров'я та вплив на екосистеми. Європейські держави є основними джерелами глобальних викидів парникових газів, хоча Європейський Союз та уряди кількох держав окреслили плани щодо пом'якшення наслідків зміни клімату та енергетичного переходу в XXI столітті, одним із яких єЄвропейська зелена угода.Європейським комісаром з питань клімату[en] з 9 жовтня 2023 року єВопке Гукстра.

Рослинність

[ред. |ред. код]
Мапа землекористування Європи з орними угіддями (жовтий), лісом (темно-зелений), пасовищами (світло-зелений) і тундрою або болотами на півночі (темно-жовтий)

Проживаючи пліч-о-пліч із землеробськими народами протягом тисячоліть, тварини та рослини Європи сильно постраждали від присутності та діяльності людей. За виняткомФенноскандії та півночі Росії, в Європі зараз знайдено небагато ділянок незайманої дикої природи, за винятком різнихнаціональних парків.

Основним природним рослинним покривом Європи є змішаніліси. Умови для росту дуже сприятливі. На півночіҐольфстрим іПівнічноатлантичний дрейф зігрівають континент. Південна Європа має теплий, але м'який клімат. У цьому регіоні часті літні посухи. Гірські хребти також впливають на умови. Деякі з них, такі якАльпи таПіренеї, орієнтовані на схід-захід і дозволяють вітру переносити великі маси води з океану в глиб. Інші орієнтовані на південь-північ (Скандинавські гори,Динариди,Карпати,Апенніни), і оскільки дощі випадають переважно на схилі гір, які спрямовані до моря, ліси добре ростуть з цього боку, тоді як з іншого боку умови набагато менш сприятливий. Кілька куточків материкової Європи колись не паслисяхудобою, а вирубка доземлеробського лісового середовища призвела до руйнування первісних екосистем рослин і тварин.

Флористичні регіони Європи та сусідніх територій, за Вольфгангом Фраєм і Райнером Лешем.

Можливо, колись від 80 до 90 відсотків території Європи було вкрито лісами.[51] Він простягався від Середземного моря до Північного Льодовитого океану, хоча більше половини первинних лісів Європи зникло через століттявирубки лісів. Останнім часом вирубка лісів сповільнилася, і було висаджено багато дерев. Однак у багатьох випадках монокультурніплантаціїхвойних порід замінили первісний змішаний природний ліс, оскільки вони ростуть швидше. Зараз плантації охоплюють величезні площі землі, але є гіршими середовищами існування для багатьох європейських лісових видів, які потребують суміші деревних порід і різноманітної структури лісу. Кількість природних лісів у Західній Європі становить лише 2–3 % і менше, тоді як у Західній Росії — 5–10 %. Європейською державою знайменшим відсотком лісистої території єІсландія (1 %), а найлісистішою країною є Фінляндія (77 %).[52]

У помірній зоні Європи переважають змішані ліси, що містять якшироколистяні, так і хвойні породи дерев. Найважливішими породами в Центральній і Західній Європі єбук ідуб. На півночі тайга — змішанийялиново —сосново —березовий ліс; північніше в межах Росії та крайньої північної Скандинавії тайга змінюється місцемтундри з наближенням до Арктики. У Середземномор'ї висаджено багатооливкових дерев, які дуже добре пристосовані до його посушливого клімату;Кипарис вічнозелений також широко висаджується в південній Європі. У напівзасушливому середземноморському регіоні багато чагарникових лісів. Вузький східно-західний язик євразійськихполів (степу) тягнеться на захід відУкраїни, закінчується в Угорщині та перетинає тайгу на півночі.

Тваринний світ

[ред. |ред. код]
Докладніше:Фауна Європи
Біогеографічні регіони Європи та прикордонні регіони.

Зледеніння під часостаннього льодовикового періоду та присутність людини вплинули на розподілєвропейської фавни. Що стосується тварин, то в багатьох частинах Європи на більшість великих тварин і найвищих видівхижаків полювали до їхнього знищення.Мамут найвеличніший вимер ще до кінцянеоліту. Сьогоднівовки (м'ясоїдні) іведмеді (всеїдні) знаходяться під загрозою зникнення. Колись вони зустрічалися на більшій частині Європи. Однак вирубка лісів і полювання змусили цих тварин відступати все далі і далі. До середньовіччя місця проживання ведмедів були обмежені більш-менш важкодоступними горами з достатнім лісовим покривом. Сьогоднібурий ведмідь живе переважно наБалканському півострові, у Скандинавії та Російській Федерації; невелика кількість також зберігається в інших державах Європи (Австрія, Піренеї, Україні тощо), але в цих районах популяції бурих ведмедів фрагментовані та маргіналізовані через знищення середовища їх існування. Крім того,білих ведмедів можна зустріти наШпіцбергені, норвезькому архіпелазі далеко на північ від Скандинавії. Вовка, другого за величиною хижака в Європі після бурого ведмедя, можна зустріти переважно вЦентральній та Східній Європі та на Балканах, з невеликою кількістю зграйЗахідної Європи (Скандинавія, Іспанія тощо).

Колисьзубри блукали великими помірними лісами Євразії, а зараз живуть у заповідниках уБіловезькій пущі, на кордоні міжПольщею таБілоруссю.[53][54]

Інші хижі тварини включаютьєвропейську дику кішку,червону лисицю тапесця,золотистого шакала, різні видикуниць,європейського їжака, різні види плазунів (наприклад, змій, таких як гадюки та вужі) і земноводних, а також різних птахів (сови,яструби та інші хижі птахи).

Важливими європейськими травоїдними тваринами є равлики, личинки, риба, різні птахи та ссавці, такі як гризуни, олені та козулі, кабани та мешканці гір, бабаки, стейнбоки, серни та інші. Деякі комахи, такі яксонцевик кропив'яний, додають біорізноманіття.[55]

Морські істоти також є важливою частиною європейської флори та фавни. Морська флора представлена переважнофітопланктоном. Важливими тваринами, які живуть у європейських морях, єзоопланктон,молюски,голкошкірі, різніракоподібні,кальмари тавосьминоги, риби,дельфіни такити.

Біорізноманіття в Європі охороняєтьсяБернською конвенцією Ради Європи, яку також підписалиЄвропейська економічна спільнота та неєвропейські держави.

Фізико-географічне районування

[ред. |ред. код]

Незважаючи на невеликі розміри Європи, на її території простежуються значні контрасти рельєфу, клімату, ґрунтів, біоти та ландшафтів. Особливості окремих регіонів формувалися під впливом складної геологічної історії, тектонічних рухів, діяльності льодовиків та інших природних чинників. Європейський субконтинент наразі поділяють на 7(8)фізико-географічних країн:

  • Північна Європа (охоплюєСкандинавський півострів,Фінляндію,Ісландію, північні частиниДанії таПрибалтики; геологічну основу регіону утворюєБалтійський щит — найдавніша частинаСхідноєвропейської платформи, сформована з кристалічних порід; рельєф переважно горбистий, з численними льодовиковими формами — моренами, камами, озами, фіордами; клімат переважно помірно морський з елементами континентальності на півдні; ґрунти підзолисті та болотні; на півночі поширені тундрові ландшафти, південніше — тайга);
  • Західна Європа (охоплюєФранцію,Бельгію,Нідерланди,Велику Британію таІрландію; переважає рівнинний та низькогірний рельєф; клімат океанічний з м'якими зимами, вологим літом і рівномірними опадами; ґрунти бурі лісові та дерново-підзолисті; на місці колишніх широколистяних лісів поширені переважно культурні ландшафти);
  • Центральна Європа (охоплюєНімеччину,Швейцарію,Австрію,Чехію,Словаччину,Польщу та частковоУгорщину; рельєф на півночі рівнинний, у центральній і південній частинах поширені низько- і середньогір'я; клімат помірно континентальний із впливом океанічних повітряних мас; ґрунти бурі лісові та сірі лісові, у передгір'ях — перегнійно-карбонатні; природна рослинність представлена переважно буково-дубовими та хвойними лісами, проте значну частину території займають культурні ландшафти);
  • Південна Європа (Середземномор'я) (охоплюєПіренейський,Апеннінський,Балканський півострови, а також південні райониФранції; рельєф переважно гірський, пов'язаний із структурамиАльпійської геосинклінальної області; тут розташованіАльпи,Піренеї,Апенніни,Балкани,Карпати та численні вулкани; клімат середземноморський, із м'якою вологою зимою та спекотним сухим літом, у гірських районах — з холоднішими зимами та значною кількістю опадів; ґрунти: червоноземи, коричневі та сірі ґрунти; природна рослинність представлена вічнозеленими чагарниками (маквіс, гаррига), сосновими та дубовими лісами; на рівнинах і узбережжях переважають культурні ландшафти з плантаціями олив, винограду, цитрусових). Як окремий регіон іноді розглядаютьАльпійсько-Карпатську гірську країну;
  • Східна Європа (Східноєвропейська рівнина) (займає більшу частину субконтиненту і охоплюєУкраїну,Білорусь,Молдову, європейську частинуРосії, а також південні частиниДанії таПрибалтики; основою є Східноєвропейська рівнина, що сформувалася на давній докембрійській платформі; рельєф переважно рівнинний, розчленований річковими долинами та ерозійними формами, місцями з підняттями у вигляді височин; клімат континентальний з холодною зимою та теплим літом, контрастніший на півночі і на півдні; яскраво виражена широтна зональність — від тундри на півночі країни до напівпустель на півдні);
  • Кримсько-Кавказька гірська країна належить доАльпійського складчастого поясу (охоплює глибово-складчасте підняттяВеликого Кавказу, хребтиМалого Кавказу з розташованими між ними тектонічними западинами, а такожГірський Крим; країна розташована на стику рівних ландшафтних зон і відрізняється великим різноманіттям ландшафтів — від вологих широколистяних і субтропічних ландшафтів до альпійських лук і льодовиків);
  • Уральсько-Новоземельська гірська країна — герцинська невисока складчаста споруда, що зазнала тривалу денудацію і новітні підняття, витягнуті в меридіональному напрямі відАрктики до напівпустель; переважають полярно-пустельні, тундрові та тайгові ландшафти).

Історія

[ред. |ред. код]
Європа у1097-у році. Історичний атласВільяма Роберта Шеперда,1911
Докладніше:Історія Європи та Європейські війни

Преісторія

[ред. |ред. код]
Докладніше:Доісторична Європа
Рефугіум останнього льодовикового максимуму[en], бл. 20 000 років тому
Палеолітичні наскальні малюнки зЛаско уФранції (прибл. 15 000 р. до н. е.)
Стоунгендж уСполученому Королівстві (пізній неоліт з 3000 по 2000 рік до н. е.)

Європа була незаселеною людьми досить довго.Людина грузинська, яка жила приблизно 1,8 мільйона років тому вГрузії, є найдавнішимгомініном, виявленим у Європі.[57]Інші останки гомінідів, які датуються приблизно 1 мільйоном років, були виявлені вАтапуерці,Іспанія.[58]Неандерталець (названий на честьдолини Неандерталь уНімеччині) з'явився в Європі 150 000 років тому (115 000 років тому він зустрічається вже на території сучасноїПольщі[59]). Неандертальців витіснили сучасні люди (кроманьйонці), які, можливо, з'явилися в Європі приблизно 43 000–40 000 років тому.[60] Однак є також докази того, щоHomo sapiens прибули до Європи 54 000 років тому, приблизно на 10 000 років раніше, ніж вважалося раніше.[61] Найдавніші стоянки в Європі, датовані 48 000 років тому, — це Ріпаро-Мокі (Італія), Гейссенклостерле (Німеччина) таІстуріц (Франція).[62][63]

Європейський період неоліту, відзначений вирощуванням зернових культур і розведеннямхудоби, збільшенням кількості поселень і широким використанням кераміки, розпочався приблизно в 7000 р.дон..[64] Вона поширилася з Балкан уздовж долинДунаю таРейну (культура лінійної кераміки) та уздовжузбережжя Середземного моря (культура Кардіал). Між 4500 і 3000 роками до нашої ери ці центральноєвропейські неолітичні культури розвивалися далі на захід і північ, передаючи нещодавно набуті навички виробництва мідних артефактів. У Західній Європі період неоліту характеризувався не великими сільськогосподарськими поселеннями, а польовими пам'ятками, такими якогорожі,кургани тамегалітичні гробниці.[65] Розквіт культурного горизонтушнурової кераміки досяг на переході від неоліту доенеоліту. У цей період гігантськімегалітичні пам'ятники, такі якмегалітичні храми Мальти таСтоунхендж, були побудовані по всій Західній та Південній Європі.[66][67]

Сучасне корінне населення Європи переважно походить від трьох різних ліній:[68] мезолітичнімисливці-збирачі, що походять від популяцій, пов'язаних з палеолітичноюепіграветською культурою;[56] Неолітичні ранньоєвропейські фермери, які мігрували з Анатолії під часнеолітичної революції 9000 років тому;[69] та скотаріЯмного степу, які прийшли до Європи зПонтійсько-Каспійського степу України в контекстііндоєвропейських міграцій 5000 років тому.[68][70]Бронзова дома в Європі[en] розпочалася бл. 3200 рік до нашої ери в Греції зМінойською цивілізацією наКриті, першою розвиненою цивілізацією в Європі.[71] За мінойцями пішлимікенці, які раптово занепали близько 1200 р. до н. е., поклавши початокєвропейській залізній добі[en].[72] Колонізація залізного вікугреками тафінікійцями дала початок раннімсередземноморським містам.Італія[en] таГреція раннього залізного віку приблизно з VIII століття до н. е. поступово дали початок історичній класичній античності, початок якої іноді датують 776 р. до н. е., роком першихОлімпійських ігор.[73]

Класична античність

[ред. |ред. код]
Докладніше:Античність, Стародавня Греція та Стародавній Рим
Партенон вАтенах (432 р. до н. е.).

Стародавня Греція була основоположником культури західної цивілізації. Західнудемократичну тараціоналістичну культуру часто приписують Стародавній Греції.[74] Грецьке місто-держава,поліс, було основною політичною одиницею класичної Греції.[74] У 508 році до нашої ериКлістен запровадив першу в світідемократичну систему правління вАтенах.[75] Грецькі політичні ідеали були заново відкриті наприкінці XVIII століття європейськими філософами та ідеалістами. Греція також внесла багато культурних внесків: уфілософію,гуманізм іраціоналізм заАрістотеля,Сократа таПлатона; вісторії зГеродотом іФукідідом; у драматичному й оповідальному вірші, починаючи з епічних поемГомера;[76] у драмі зСофоклом іЕвріпідом; в медицині зГіппократом іГаленом; і в науці зПітагором,Евклідом іАрхімедом.[77][78][79] Протягом V століття до нашої ери кілька грецькихміст-держав зупинили просуванняперсів Ахеменідів у Європу під часгреко-перських воєн, які вважаються ключовим моментом у світовій історії[80] (див. такожЗолоте століття Перікла).

Анімація, що демонструє зростання та поділСтародавнього Риму (роки н. е.).

За Грецією пішовРим, який залишив свій відбиток назаконодавстві,політиці,мові,інженерії[en],архітектурі,управлінні[en] та багатьох інших ключових аспектах західної цивілізації.[81] До 200 року до нашої ериРим підкоривІталію, а протягом наступних двох століть він підкоривГрецію,Іспанію (Іспанія таПортугалія), узбережжяПівнічної Африки, більшу частинуБлизького Сходу,Галлію (Франція таБельгія) таБританію (Англія таУельс).

Розширюючись зі своєї бази в центральній Італії, починаючи з третього століття до нашої ери, римляни поступово розширювалися, і зрештою почали панувати над усім Середземноморським басейном і Західною Європою на рубежі тисячоліть.Римська республіка припинила існування в 27 році до нашої ери, колиАвгуст проголосивРимську імперію. Наступні два століття знані якPax Romana, період безпрецедентного миру, процвітання та політичної стабільності в більшій частині Європи.[82] Імперія продовжувала розширюватися за таких імператорів, якАнтонін Пій іМарк Аврелій, які проводили час на північному кордоні Імперії, воюючи згерманськими,піктськими ташотландськими племенами.[83][84]Християнство булолегалізованоКостянтином I у 313 році нашої ери після трьох столітьімперських переслідувань. Костянтин також остаточно переніс столицю імперії з Риму до містаВізантій (сучаснийСтамбул), яке було перейменовано наКонстантинополь на його честь у 330 році нашої ери. Християнство стало єдиною офіційною релігією імперії в 380 р. н. е., а в 391—392 рр. н. е. імператорТеодосій оголосив язичницькі релігії поза законом.[85] Іноді це вважається знаменуванням кінця античності; альтернативно вважається, що античність закінчилася зпадінням Західної Римської імперії в 476 р. н. закриття язичницькоїПлатонівської академії в Атенах у 529 р. н. е.;[86] або піднесення ісламу на початкуVII століття н. е. Протягом більшої частини свого існуванняВізантійська імперія була однією з наймогутніших економічних, культурних і військових сил Європи.[87]

Раннє середньовіччя

[ред. |ред. код]
Докладніше:Пізня античність, Раннє середньовіччя, Темні століття середньовіччя та Велике переселення народів

Під часзанепаду Римської імперії Європа вступила в тривалий період змін, який історики називають «великим переселенням народів». Відбулися численні вторгнення та міграціїостготів,вестготів,готів,вандалів,гунів,франків,англів,саксів,слов'ян,аварів,булгар,варягів,печенігів,половців тамадярів.[88] Такі мислителіепохи Відродження, якФранческо Петрарка, пізніше називатимуть це «темними віками».[89]

Ізольовані чернечі громади були єдиним місцем для збереження та компіляції письмових знань, накопичених раніше; окрім цього, збереглося дуже мало письмових пам'яток. Значна частина літератури, філософії, математики та іншого мислення класичного періоду зникла із Західної Європи, хоча вони збереглися на сході, у Візантійській імперії.[90]

У той час як Римська імперія на заході продовжувала занепадати, римські традиції та римська держава залишалися сильними в переважно грекомовнійСхідній Римській імперії, також відомій якВізантійська імперія. Протягом більшої частини свого існування Візантійська імперія була наймогутнішою економічною, культурною та військовою силою Європи. ІмператорЮстиніан I очолював першу золоту добу Константинополя: він заснувавправовий кодекс, який є основою багатьох сучасних правових систем, профінансував будівництво соборуСвятої Софії та поставивХристиянську церкву під контроль держави.[91]

Починаючи з VII століття, коли візантійці та сусіднісасанідські перси були сильно ослаблені через тривалі, багатовікові та частівізантійсько-сасанідські війни, араби-мусульмани почали проникати на історично римську територію, захоплюючиЛевант іПівнічну Африку та здійснюючи вторгнення вАнатолію. У середині VII століття, післяарабського завоювання Персії, іслам проник наКавказ.[92] Протягом наступних століть мусульманські війська захопилиКіпр[en],Мальту,Крит,Сицилію тачастину південної Італії.[93] Між 711 і 720 роками більшість земельВестготського королівстваІберії були передані під правліннямусульман, за винятком невеликих територій на північному заході (Астурія) і переважнобаскських регіонів уПіренеях. Ця територія під арабською назвоюАль-Андалус стала частиною розширюваногоОмеядського халіфату.Друга невдала облога Константинополя (717) послабиладинастію Омейядів і знизила їх престиж. Потім Омейяди зазнали поразки відфранкського вождяКарла Мартела вбитві при Пуатьє в 732 році, яка завершила їх просування на північ. У віддалених районах північно-західної Іберії та середніхПіренеїв влада мусульман на півдні майже не відчувалася. Саме тут були закладені основи християнських королівствАстурії,Леона таГалісії, звідки почалося відвоюванняПіренейського півострова. Однак скоординованих спроб вигнатимаврів не було зроблено. Християнські королівства головним чином були зосереджені на власній внутрішній боротьбі за владу. У результатіреконкіста зайняла більшу частину восьмисот років, протягом якого довгий список Альфонсів, Санчосів, Ордоньосів, Раміросів, Фернандосів і Бермудосів боролися зі своїми християнськими суперниками так само, як і з мусульманськими загарбниками.

Набігивікінгів і поділ Франкської імперії заВерденським договором у 843 році

У темні вікиЗахідна Римська імперія опинилася під контролем різних племен. Германські та слов'янські племена заснували свої держави відповідно в Західній і Східній Європі.[94] Згодом франкські племена об'єдналися під керівництвомХлодвіга I.[95]Карл I Великий, франкський король з династіїКаролінгів, який підкорив більшу частину Західної Європи, був помазаний Папою наімператора Священної Римської імперії у 800 році. 962 року це призвело до заснуванняСвященної Римської імперії, центром якої стали німецькі князівства Центральної Європи.[96]

У Центрально-Східній Європі були створені перші слов'янські держави та прийнятохристиянство (прибл. 1000 рік). Могутнязахіднослов'янська державаВелика Моравія поширила свою територію аж на південь до Балкан, досягнувши найбільших територій за часівСвятополка I і спричинивши серію збройних конфліктів зіСхідною Франкією. Далі на південь першіпівденнослов'янські держави виникли наприкінці VII та VIII століття та прийнялихристиянство:Перше Болгарське царство,Сербське князівство (пізнішеКоролівство таімперія) таГерцогство Хорватія (пізнішеКоролівство Хорватія). На східКиївська Русь розширювалася зі своєї столиці вКиєві, аби стати найбільшою державою Європи доX століття. 988 рокуВолодимир І Великий прийнявхристиянство візантійського обряду якдержавну релігію. Далі на східВолзька Болгарія стала ісламською державою вXX столітті, але зрештою була поглинена Росією через кілька століть.[97]

Високе та пізнє середньовіччя

[ред. |ред. код]
Докладніше:Високе середньовіччя, Пізнє середньовіччя та Середньовіччя
Див. також:Середньовічна демографія[en]
Морські республіки середньовічноїІталії відновили контакти між Європою, Азією та Африкою за допомогою розгалужених торговельних мереж і колоній у Середземному морі та відіграли важливу роль уХрестових походах.[98][99]

Період між 1000 і 1250 роками знаний якВисоке середньовіччя, за яким слідуєПізнє середньовіччя до бл. 1500.

Протягом Середньовіччя населення Європи значно зросло, досягнувши кульмінації в епохуВідродження XII століття. Економічне зростання разом із відсутністю безпеки на материкових торговельних шляхах уможливило розвиток основних торгових шляхів уздовж узбережжяСередземного таБалтійського морів. Зростаюче багатство та незалежність, набуті деякими прибережними містами, далиМорським республікам провідну роль на європейській арені.

У середньовіччі на материку домінували два верхні ешелони соціальної структури: знать і духовенство.Феодалізм розвинувся у Франції в ранньому середньовіччі і незабаром поширився по всій Європі.[100] Боротьба за вплив міжшляхтою імонархією в Англії призвела до написанняВеликої хартії вольностей і створенняпарламенту.[101] Основним джерелом культури цього періоду булаЛатинська церква. Через монастирі такатедральні школи Латинська церква відповідала за освіту в більшій частині Європи.[100]

Танкред Сицилійський іФіліп II Французький під часТретього хрестового походу (1189—1192)ю=.

Папство досягло вершини своєї могутности в епоху Середньовіччя.Великий розкол Християнської церкви 1054 року призвів до релігійного розколу колишньої Римської імперії наСхідну православну церкву уВізантійській імперії та Римо-католицьку церкву в колишній Західній Римській імперії. 1095 рокупапа Урбан II закликав дохрестового походу протимусульман, які окупувалиЄрусалим іСвяту Землю.[102] У самій Європі Латинська церква організувалаінквізицію протиєретиків. НаПіренейському півостровіреконкіста завершиласяпадінням Гранади в 1492 році[en], поклавши край ісламському правлінню на південно-західному півострові, яке тривало понад сім століть.[103]

На сході відродженаВізантійська імперія відвоювала у мусульманКрит,Кіпр іБалкани.Константинополь був найбільшим і найбагатшим містом Європи з IX по XII століття з населенням приблизно 400 000 осіб.[87] Імперія була ослаблена після поразки підМанцикертом і була значно ослабленападінням Константинополя в 1204 році під часЧетвертого хрестового походу, коли замість Візантійської імперії була утворенаЛатинська імперія.[104][105][106][107][108][109][110][111][112] ІмператорНікеїМихаїл VIII Палеолог відвоювавКонстантинополь у 1261 році, відновленаВізантійська імперія однакововпала в 1453 році, колиКонстантинополь був остаточно захопленийОсманською імперією.[113][114][115]

ПограбуванняСуздаляханом Батиєм у 1238 році під часмонгольської навали на Європу (1220–1240-ті роки).

У XI—XII століттях постійні вторгнення кочовихтюркських племен, таких якпеченіги таполовці-кипчаки, спричинили масову міграціюслов'янського населення до безпечніших лісистих регіонів півночі та тимчасово призупинили експансіюКиївської Руси на південь і схід.[116] Як і багато інших частинЄвразії, ці території булизахоплені монголами.[117] Загарбники, які стали знані яктатари, були переважно тюркомовними народами під монгольським сюзеренітетом. Вони заснували державуЗолоту Орду з центром уКриму, яка пізніше прийняла іслам як релігію, і панувала над сучасною південною та центральною Росією більше трьох століть.[118][119] Після розпаду монгольських панувань у XIV столітті виникли перші румунські держави (князівства):Молдавське князівство таВолоське князівство. Раніше ці території перебували під послідовним контролем печенігів і половців.[120] З XII по XV століттяВелике Московське князівство виросло з невеликого князівства під владою монголів до найбільшої держави в Європі, скинувши монголів у 1480 році, і зрештою перетворившись наМосковське царство. Держава була зміцнена заІвана III Великого таІвана Грозного, неухильно розширюючись на схід і південь протягом наступних століть. Зокрема, московити оголосили себезбирачами руської землі для суперництва зВеликим князівством Литовським. До цього відбувалисявладимиро-новгородські війни тамосковсько-новгородські війни, які закінчилися падіннямНовгородської республіки (див. такожНовгородський погром).

Великий голод 1315—1317 років був першоюкризою, яка вразила Європу в пізньому Середньовіччі.[121] Найбільші втрати припали на період між 1348 і 1420 роками. НаселенняФранції скоротилося вдвічі.[122][123] Середньовічна Британія була вражена 95 голодоморами[124], а Франція постраждала від наслідків 75 або більше за той самий період.[125] У середині XIV століття Європа була спустошеначорною смертю, однією з найсмертоноснішихпандемій в історії людства, яка забрала життя приблизно 25 мільйонів людей лише в Європі — третинанаселення Європи на той час.[126]

Чума мала руйнівний вплив на соціальну структуру Європи; воно спонукало людей жити миттю, як проілюструвавДжованні Боккаччо в«Декамероні» (1353). Це було серйозним ударом для Латинської церкви та призвело до посиленняпереслідувань євреїв[en],жебраків іпрокажених.[127] Вважається, що чума поверталася кожне покоління з різноювірулентністю та смертністю аж до XIX століття.[128] У цей період Європою прокотилося понад 100епідемій чуми.[129]

Ранній новий період

[ред. |ред. код]
Докладніше:Ранній новий період, Відродження, Реформація, Науково-технічна революція та Доба великих географічних відкриттів
Атенська школаРафаеля (1511): сучасники, такі якМікеланджело таЛеонардо да Вінчі (у центрі), зображені як класичні вчені епохиВідродження.

ЕпохаВідродження була періодом культурних змін, які почалися уФлорентійській республіці, а згодом поширилися на решту Європи. Розквітнового гуманізму супроводжувався відновленням забутихкласичних грецьких та арабських знань ізмонастирських бібліотек, часто перекладених з арабської налатинську мову.[130][131][132] Епоха Відродження поширилася Європою між XIV і XVI століттями: вона передбачала розквітмистецтва,філософії,музики танаук під спільним патронатомкоролівської сім’ї[en], дворянства,Латинської церкви та купецького класу, що з'являвся.[133][134][135] Меценати в Італії, включно з сім'єю флорентійських банкірівМедічі тапапами вРимі, фінансували плідних художниківкватроченто тачинквеченто, таких якРафаель,Мікеланджело таЛеонардо да Вінчі.[136][137]

Політичні інтриги всередині Латинської церкви в середині XIV століття спричинилиЗахідну схизма. Протягом цього сорокарічного періоду два папи — один вАвіньйоні та один у Римі — претендували на правління Латинською церквою. Незважаючи на те, що в 1417 році розкол було усунено, духовна влада папства сильно постраждала.[138] У XV столітті Європа почала виходити за межі своїх географічних кордонів.Іспанська імперія таПортугальська імперія, найбільші морські держави того часу, взяли на себе лідерство в дослідженні світу.[139][140] Дослідження досяглипівденної півкулі в Атлантиці та південного краю Африки.Христофор Колумб досягНового Світу в 1492 році, аВаско да Гама відкрив океанський шлях насхід, що з'єднує Атлантичний таІндійський океани в 1498 році. Дослідник португальського походженняФердинанд Магеллан досяг Азії на захід через Атлантичний іТихий океани в іспанській експедиції, що призвело до першоїнавколосвітньої подорожі[en], яку здійснив іспанецьХуан Себастьян Елкано (1519—1522). Невдовзі іспанці та португальці почали засновувати великі глобальні імперії вАмериці, Азії, Африці та Океанії.[141] Франція, Нідерланди та Англія незабаром побудували великі колоніальні імперії з величезними володіннями в Африці, Америці та Азії. 1588 рокуіспанська армада не змогла вторгнутися до Англії. Через рікАнглія безуспішно намагалася вторгнутися в Іспанію, що дозволилоФіліпу II зберегти свою домінуючу військову здатність у Європі. Ця англійська катастрофа також дозволила іспанському флоту зберегти свою здатність вести війну протягом наступних десятиліть. Однак ще дві іспанські армади не змогли вторгнутися до Англії (2-а іспанська армада[en] та3-тя іспанська армада[en]).[142][143][144][145]

Володіння Габсбургів у століттях після їх поділуКарлом V, імператором Священної Римської імперії. Основною військовою базою Філіпа II в Європі була іспанська дорога, що тягнеться від Нідерландів доМіланського герцогства.[146]

Влада Латинської церкви була ще більше послабленапротестантською реформацією 1517 року, коли німецький богословМартін Лютер видав своїДев'яносто п'ять тез, у яких критикував продажіндульгенцій. Згодом він був відлучений від Латинської церкви папською буллоюExsurge Domine[en] у 1520 році, а його послідовники були засуджені наВормському райхстазі 1521 року, який розділив німецьких князів міжпротестантською та римо-католицькою вірами.[147]Релігійна боротьба та війни[en] поширилися разом зпротестантизмом.[148] Пограбування американських імперій дозволило Іспанії більше століття фінансуватирелігійні переслідування в Європі.[149]Тридцятилітня війна (1618—1648) скалічилаСвященну Римську імперію та спустошила більшу частинуНімеччини[en], убивши від 25 до 40 відсотків її населення.[150] ПісляВестфальського миру Франція здобула вплив у Європі.[151] Поразкатурків-османів убитві під Віднем у 1683 році ознаменувала історичний кінецьекспансії Османської імперії в Європі.[152]

XVII століття вСхідно-Центральній Європі було періодомзагальної кризи[en];[153] регіон пережив більше 150 голодів протягом 200-річного періоду між 1501 і 1700 роками.[154] ПісляКревської унії 1385 року уЦентральній Європі домінувалиКоролівство Польське таВелике князівство Литовське.Гегемонія величезноїРечі Посполитої закінчилася руйнуваннями, спричиненимиДругою Північною війною (Шведським потопом) і подальшими конфліктами;[155] сама держава булаподілена та припинила своє існування наприкінці XVIII ст.[156]

З XV по XVII століття, коли ханстваЗолотої Орди, що розпалися, були завойованіМосковією,кримські татари зКримського ханства частоздійснювали набіги на східнослов'янські землі, щоб захопитиясир.[157] Далі на східНогайська Орда таКазахське ханство часто здійснювали набіги на слов'яномовні території сучасної Російської Федерації протягом сотень років, аж до московської експансії та завоювання більшої частини північної Євразії (тобто Східної Європи, Центральної Азії та Сибіру).

Епоха Відродження танові монархи[en] ознаменували початок епохи відкриттів, періоду досліджень, винаходів і наукового розвитку.[158] Серед великих діячів західноїнаукової революції XVI—XVII століть булиМиколай Коперник,Йоганн Кеплер,Ґалілео Ґалілей таІсаак Ньютон.[159] За словами Пітера Барретта, «широко визнано, що „сучасна наука“ виникла в Європі XVII століття (наприкінці епохи Відродження), запроваджуючи нове розуміння світу природи».[160]

Нова історія

[ред. |ред. код]
Докладніше:Нова історія, Наполеонівські війни, Французька революція, Промислова революція, Просвітництво та Революції 1848—1849 років
Національні кордони в Європі, встановленіВіденським конгресом.

Семирічна війна поклала кінець«старій системі» уній у Європі. Отже, коливійна за незалежність США перетворилася на глобальну війну між 1778 і 1783 роками, Сполучене Королівство опинилося проти сильної коаліції європейських держав і не мала справжнього союзника.[161]

Епоха Просвітництва була потужним інтелектуальним рухом у XVIII столітті, який пропагував наукові та розумні думки.[162][163][164] Невдоволення монополією аристократії та духовенства на політичну владу у Франції призвело доФранцузької революції та встановленняПершої республіки, у результаті якої монархія та багато дворянства загинули під часпанування епохи терору.[165]Наполеон Бонапарт прийшов до влади після Французької революції та заснувавПершу Французьку імперію, яка під часнаполеонівських війн охопила значні частини Європи, перш ніж розвалитися в 1815 році вбитві при Ватерлоо.[166][167]Правління Наполеона призвело до подальшого поширення ідеалів Французької революції, включно з ідеаламинаціональної держави, а також до широкого впровадження французьких моделейуправління[en],права таосвіти.[168][169][170]Віденський конгрес, скликаний після повалення Наполеона, встановив новийбаланс сил у Європі, зосереджений на п'яти «Великих державах»: Сполученому Королівстві, Франції,Пруссії,Австрії та Російській імперії.[171] Цей баланс зберігатиметься дореволюцій 1848 року, під час яких ліберальні повстання торкнулися всієї Європи, за винятком Російської імперії таСполученого Королівства (див.Революція в Галичині). Ці революції врешті-решт були придушені консервативними елементами, і в результаті було проведено небагато реформ.[172] У 1859 році відбулося об'єднання Румунії як національної держави з менших князівств. 1867 року булаутворенаАвстро-Угорщина; У 1871 році відбулося об'єднанняІталії таНімеччини як національних держав за рахунок менших князівств.[173]

УКоролівстві Великої Британії почаласяпромислова революція.

ПаралельноСхідне питання ускладнилося після поразки Османської імперії вросійсько-турецькій війні (1768—1774). Оскільки розпад Османської імперії здавався неминучим,великі держави намагалися захистити свої стратегічні та комерційні інтереси в османських володіннях.Російська імперія мала виграти від занепаду, тоді якГабсбурзька монархія іСполучене Королівство сприймали збереження Османської імперії як найкраще в своїх інтересах. Тим часомСербська революція (1804) тагрецька революція (1821) ознаменували початок кінця османського панування наБалканах, яке закінчилосяБалканськими війнами 1912—1913 років.[174] Офіційне визнанняде-факто незалежних державЧорногорського іСербського князівств таРумунського королівства відбулося наБерлінському конгресі в 1878 році.

Промислова революція почалася уКоролівстві Великої Британії в останній половині XVIII століття і поширилася по всій Європі. Винахід і впровадження нових технологій призвели до швидкого зростання міст, масової зайнятості та появи нового робітничого класу.[175] Послідували реформи в соціальній та економічній сферах, включаючиперші закони[en] продитячу працю, легалізаціюпрофспілок[176] іскасування рабства[en].[177] УСполученому Королівстві був прийнятийЗакон про охорону здоров'я 1875 року[en], який значно покращив умови життя в багатьох британських містах.[178] Населення Європи зросло з приблизно 100 мільйонів у 1700 році до 400 мільйонів у 1900 році.[179] Останній великий голод, зареєстрований у Західній Європі,великий голод в Ірландії, спричинив смерть і масову еміграцію мільйонів ірландців.[180] У XIX столітті 70 мільйони людей покинули Європу під час міграцій до різних європейських колоній за кордоном і до Сполучених Штатів.[181] Промислова революція також призвела до значного зростання населення, і частка світового населення, яке проживало в Європі, досягла піку трохи вище 25 % приблизно в 1913 році.[182][183]

Новітня історія

[ред. |ред. код]
Докладніше:Новітня історія
Див. також:Перша світова війна,Велика депресія,Міжвоєнний період,Друга світова війна,Холодна війна,Осінь народів,Історія Європейського Союзу,Югославські війни,Друга холодна війна,Російсько-українська війна (з 2014) таРосійське вторгнення в Україну (з 2022)

У першій половині XX століття домінували дві світові війни та економічна депресія.Перша світова війна велася між 1914 і 1918 роками. Це почалося, колиерцгерцог Австрії Франц Фердинанд був убитийюгославським націоналістом[184]Гаврилом Принципом.[185] Більшість європейських держав були втягнуті у війну, яка велася міждержавами Антанти (Третя французька республіка,Бельгія,Королівство Сербія,Перша Португальська Республіка,Російська імперія,Сполучене Королівство, а пізнішеКоролівство Італія,Грецьке королівство,Румунське королівство таСполучені Штати) таЦентральними державами (Австро-Угорщина,Німецька імперія,Третє Болгарське царство таОсманська імперія). Війна залишила понад 16 мільйонів загиблих цивільних і військових.[186] Більше 60 мільйони європейських солдатів були мобілізовані з 1914 по 1918 рік.[187]

Мапа із зображенням військових союзівПершої світової війни 1914—1918 років.

Російська революція скинулацарську монархію та замінила їїРадянським Союзом[188], що призвело також до незалежности багатьох колишніхросійських губерній, таких якФінляндія,Естонія,Латвія таЛитва, як нових європейських держав,[189] протеУкраїнська Народна Республіка булаокупована більшовиками до 1922 року, поки балтійські держави були незалежними аж до Другої світової війни.Австро-Угорщина та Османська імперія розпалися та розпалися на окремі держави, а кордони багатьох інших держав були перекроєні.Версальський договір, який офіційно завершив Першу світову війну в 1919 році, був суворим щодо Німеччини, на яку він поклав повну відповідальність за війну та наклав серйозні санкції.[190] Надлишок смертей у колишній Російській імперії протягом Першої світової війни тагромадянської війни в Російській імперії (включаючи післявоєннийголод) склав разом 18 мільйонів.[191] У 1932—1933 роках під керівництвомСталіна конфіскації зерна радянською владою сприялидругому радянському голоду, який спричинив мільйони смертей, зокрема вРадянській УкраїнігеноцидГолодомор;[192] Уцілілихкуркулів переслідували, багатьох відправляли доГУЛАГів напримусову працю. Диктатор Сталін також відповідальний заВеликий терор 1937—1938 років, під час якоїНКВД стратило 681 692 людини;[193] мільйони людей булидепортовані та заслані у віддалені райони Радянського Союзу.[194]

Війна Сербії (1914—1918) коштувала державі чверті її населення.[195][196][197][198][199]
Нацистська Німеччина розпочала руйнівну Другу світову війну в Європі. Тут Гітлер, праворуч, зі своїм найближчим союзником, італійським фашистським диктаторомБеніто Муссоліні, у 1940 році.

Соціальні революції, що охопили колишню Російську імперію, також вплинули на інші європейські країни післяВеликої війни: у 1919 році зВеймарською республікою в Німеччині таПершою Австрійською республікою; у 1922 році, коли однопартійнийфашистський урядМуссоліні вКоролівстві Італія та вТурецькій РеспубліціАтатюрка прийнявлатинський альфабет і державнийсекуляризм. Економічна нестабільність, спричинена частково боргами, отриманими під час Першої світової війни, і «позиками» Німеччини завдала хаосу Європі наприкінці 1920-х і 1930-х років. Це, а такожкрах Волл-стріт 1929 року спричинили всесвітнюВелику депресію. Завдяки економічній кризі, соціальній нестабільності та загрозі комуністичних революцій по всій Європі розвинулисяфашистські рухи, які привелиАдольфа Гітлера до влади внацистській Німеччині.[200][201]

У 1933 році Гітлер став лідером Німеччини і почав працювати над своєю метою побудови Великої Німеччини. У 1935 і 1936 роках Німеччина знову розширила територію і повернулаСаар іРейнську область. 1938 року післяаншлюсуАвстрія увійшла до складу Німеччини. ПісляМюнхенської угоди, підписаної Німеччиною, Францією, Сполученим Королівством та Італією, пізніше в 1938 році Німеччина анексувалаСудетську область, яка була частиноюПершої Чехословацької Республіки, населеною етнічними німцями. На початку 1939 року рештаДругої Чехословацької Республіки була розділена наПротекторат Богемії та Моравії, який контролювали Німеччина таПерша словацька республіка. У той час Сполучене Королівство та Франція віддавали перевагуполітиці умиротворення агресорки.

Із зростанням напруженості між нацистською Німеччиною таПольською Республікою щодоДанцига німці звернулися досовітів і підписалипакт Молотова — Ріббентропа, який дозволивЧервоній армії вторгнутися вбалтійських держав та сходуПольської Республіки таРумунського Королівства, зокрема Радянський Союзанексував сучаснізахідноукраїнські табілоруські землі. Нацистська Німеччинанапала на Польщу 1 вересня 1939 року, що спонукало Францію та Сполучене Королівство оголосити війну нацистській Німеччині 3 вересня, відкрившиЄвропейський театр Другої світової війни.[202][203][204]Радянське вторгнення до Польщі почалося 17 вересня, і Польща впала незабаром після цього 24 вересня Радянський Союз напав набалтійські держави, а 30 листопада — на Фінляндію, після чого почалася спустошливаЗимова війна для Червоної Армії.[205] Британці сподівалися висадитися вНарвіку та відправити війська на допомогу Фінляндії, але їхньою головною метою висадки було оточити Німеччину та відрізати німців від скандинавських ресурсів. Приблизно в той же час Німеччина ввела війська в Данію.Дивна війна тривала.

У травні 1940 року Німеччинанапала на Францію через низинні землі. У червні 1940 року Франція капітулювала. До серпня Німеччина почалабомбардування Сполученого Королівства, але не змогла переконати британців здатися.[206] У 1941 році Німеччина напала на Радянський Союз під часоперації «Барбаросса».[207] 7 грудня 1941 року нападЯпонії наПерл-Гарбор залучив Сполучені Штати до конфлікту як союзниківБританської імперії та іншихсоюзних сил.[208][209]

«Велика трійка» наЯлтинській конференції 1945 р.; сидять (зліва):Вінстон Черчилль,Франклін Д. Рузвельт іЙосип Сталін.

Після приголомшливоїСталінградської битви 1943 року німецький наступ на Радянський Союз перетворився на постійний відхід.Курська битва, яка включала найбільшутанкову битву в історії, була останнім великим німецьким наступом наСхідному фронті. У червні 1944 року британські та американські війська вторглися у Францію під часвисадки в день D, відкривши новий фронт проти Німеччини. Берлін остаточновпав у 1945 році, завершивши Другу світову війну в Європі. Ця війна була найбільшою та найруйнівнішою в історії людства —60 мільйонів загиблих у всьому світі.[210] Більше 40 мільйони людей у Європі загинули в результаті Другої світової війни,[211] у тому числі між 11 і 17 мільйонів людей, які загинули під часГолокосту.[212] Радянський Союзвтратив близько 27 мільйонів людей (переважно цивільних) під час війни, приблизно половина всіх жертв Другої світової війни.[213] До кінця Другої світової війни в Європі було понад 40 мільйонибіженців.[214][215][216] Кількапіслявоєнних евакуацій і вигнань[en] у Центральній та Східній Європі перемістили загалом близько 20 осіб мільйонів людей.[217]

Перша світова війна, а особливоДруга світова війна, зменшили вплив Західної Європи у світових справах. Після Другої світової війни мапа Європи була перекроєна наЯлтинській конференції та розділена на два блоки: західні держави та східний блок, розділені тим, що пізнішеВінстон Черчилль назвав «залізною завісою».Сполучені Штати іЗахідна Європа створили альянсНАТО, а пізніше Радянський Союз і Центральна Європа створилиВаршавський пакт.[218] Особливо гарячими точками після Другої світової війни булиБерлін іТрієст, деВільна територія Трієста, заснована в 1947 році разом з ООН, була розпущена в 1954 і 1975 роках відповідно.Блокада Західного Берліна в 1948 і 1949 роках і будівництвоБерлінського муру в 1961 році були однією з найбільших міжнародних кризхолодної війни.[219][220][221]

Прапор Європи, прийнятийРадою Європи в 1955 році.[222]

Дві новінаддержави, Сполучені Штати та Радянський Союз, потрапили в п'ятдесятирічну холодну війну, зосереджену нарозповсюдженні ядерної зброї[en]. У той же часдеколонізація, яка почалася вже після Першої світової війни, поступово призвела до незалежности більшості європейських колоній в Азії та Африці.[223]

У 1980-х рокахреформиМихайла Горбачова та рух«Солідарність» у Польщі послабили раніше жорстку соціалістичну систему. Відкриттязалізної завіси напанєвропейському пікніку спричинило мирну ланцюгову реакцію, в результаті якоїСхідний блок,Варшавський пакт тадержави з прокомуністичними режимами розпалися, а холодна війна закінчилася.[224][225][226] Після символічногопадіння Берлінської стіни в 1989 роціНімеччина возз'єдналася, а мапи Центральної та Східної Європи були знову перемальовані.[227] Це уможливило старі раніше перервані культурні та економічні зв'язки, і раніше ізольовані міста, такі якБерлін,Прага,Відень,Будапешт іТрієст, тепер знову опинилися в центрі Європи.[228][229][230][231]

Бранденбурзькі ворота засвітилися кольорамипрапора України під час акції солідарності в Берліні, Німеччина, 24 лютого 2022 року.

Європейська інтеграція також розпочалася після Другої світової війни. 1949 року після виступу сераВінстона Черчилля було заснованоРаду Європи з ідеєю об'єднання Європи[232] для досягнення спільних цілей. До неї входять усі європейські держави, крімБілорусі,Російської Федерації[233] таВатикану.Римські договори 1957 року заснувалиЄвропейську економічну спільноту (ЄЕС) між шістьмазахідноєвропейськими державами з метою єдиної економічної політики та спільного ринку.[234] У 1967 роціЄвропейська економічна спільнота,Європейське об'єднання вугілля і сталі таЄвратом утворилиЄвропейські спільноти, які в 1993 році сталиЄвропейським Союзом. ЄС створивсвій парламент,суд іцентральний банк, а також запровадивєвро як єдину валюту.[235] З 2004 по 2013 рік почали приєднуватися нові державиЦентральної Європи,розширивши ЄС до 28 європейських держав і знову зробивши Європу великим економічним і політичним центром сили.[236] ОднакСполучене Королівствовийшло з ЄС 31 січня 2020 року в результатіреферендуму про членство в ЄС у червні 2016 року.[237] Станом на 2025 ріккандидатками на вступ до ЄС єАлбанія,Боснія та Герцеговина,Грузія,Молдова,Сербія,Північна Македонія,Чорногорія таУкраїна, які повинні стали державамиподальшого розширення.

Російсько-українська війна, який триває з 2014 року, різко загострилася, колиРосійська Федерація розпочалаповномасштабне вторгнення вУкраїну24 лютого2022 року, що стало найбільшоюгуманітарною кризою такризою біженців у Європі з часів Другої світової війни[238] таюгославських воєн1990-х років.[239]


Політика

[ред. |ред. код]
Держави Європи.
Докладніше:Демократія в Європі[en] та Політика Європи
Докладніше:Список країн Європи за членством у міжнародних організаціях[en]

Політична мапа Європи переважно походить від реорганізації Європи післянаполеонівських війн у 1815 році. Поширеною формою правління в Європі єпарламентська демократія, у більшості випадків у форміреспубліки; у 1815 р. поширеною формою правління все ще залишаласямонархія. Решта одинадцять монархій Європи[240] єконституційними.

27 європейських держав є членами політико-економічногоЄвропейського Союзу, 26 —Шенгенської зони і 20 —єврозони. Серед менших європейських організацій єПівнічна рада,Бенілюкс,Балтійська асамблея таВишеградська група.

Перелік держав і територій

[ред. |ред. код]
Докладніше:Адміністративний поділ країн Європи, Список держав та залежних територій Європи та Площа і населення європейських країн
ЗахіднаСхіднаПівнічнаПівденнаЧастково в ЄвропіНевизнані або частково визнані
Австрія АвстріяБілорусь БілорусьДанія ДаніяАлбанія АлбаніяАзербайджан Азербайджан (до 10 % території[241][242])Косово Косово
Андорра АндорраБолгарія БолгаріяІсландія ІсландіяЧорногорія ЧорногоріяГрузія Грузія (до 5 % території[241][242])Придністров'я
Бельгія БельгіяУгорщина УгорщинаЛатвія ЛатвіяБоснія і Герцеговина Боснія і ГерцеговинаКазахстан Казахстан (12,5 % території[243])Республіка Абхазія Республіка Абхазія (до близько 5 % території[242])
Велика Британія Велика БританіяМолдова МолдоваЛитва ЛитваВатикан ВатиканРосія Росія (22 % території[242])Південна Осетія Південна Осетія[244]
Німеччина НімеччинаПольща ПольщаНорвегія НорвегіяГреція ГреціяТуреччина Туреччина (4 % території)Північний Кіпр Північний Кіпр[244]
Ірландія ІрландіяРумунія РумуніяФінляндія ФінляндіяІспанія ІспаніяВірменія Вірменія (членРади Європи)[244]
Ліхтенштейн ЛіхтенштейнУкраїна Україна[245]Естонія ЕстоніяІталія ІталіяКіпр Кіпр (членЄС та Ради Європи)[244]
Люксембург ЛюксембургЧехія ЧехіяШвеція ШвеціяПівнічна МакедоніяПівнічна Македонія
Монако МонакоСловаччина СловаччинаМальта Мальта
Нідерланди НідерландиПортугалія Португалія
Франція ФранціяСан-Марино Сан-Марино
Швейцарія ШвейцаріяСербія Сербія
Словенія Словенія
Хорватія Хорватія
Герб кожної європейської держави на мапі Європи.

Залежні території

[ред. |ред. код]

Залежні території, які розташовані в Європі

Частково визнаний релігійний орден
[ред. |ред. код]

Інтеграція

[ред. |ред. код]
Наднаціональні європейські організації
Докладніше:Європейська інтеграція

Європейська інтеграція — це процес політичної, правової, економічної (і в деяких випадках соціальної та культурної) інтеграції європейських держав, як це було здійснено державами-спонсорамиРади Європи після закінченняДругої світової війни.Європейський Союз став центром економічної інтеграції на континенті з моменту свого заснування.

Рада Європи є єдиною пан'європейською організацією, членами якої є майже всі країни Європи. На сьогодні членами Ради Європи є 47 держав. Цілями Ради Європи є програми з узгодження суперечностей між законодавчими базами європейських країн у сферах прав людини, громадянства, міжнародного приватного права, захисту довкілля та культурної спадщини, охорони прав національних меншин тощо.

Європейський Союз (скорочена назва — ЄС) — наднаціональне об'єднання 28 держав Європи. У рамках ЄС курується безліч програм, дієєдиний ринок, куди входятьмитний союз,валютний союз (єдина європейська валюта —євро, прийнята як основна на території 19 з 28 членів Євросоюзу), загальна політика в галузі сільського господарства та рибальства. Європейський союз також вживає заходи з координації дій країн-членів в області політики. Існують тенденції до координації дій у сфері оборони та загальної зовнішньої політики. Союз поступово еволюціонує з економічної організації до наднаціональної. На сьогодні спільнийВВП Євросоюзу є найбільшим у світі і становить 15,849 трильйонівдоларів США.

НАТО — військовий союз, членами якого є країни Європи, а також США іКанада. НАТО створювалася як організація для згуртування західноєвропейських країн під командуваннямСША протиСРСР і його союзників. Основою організації є договір про колективну оборону в разі нападу на одну з держав-членів.

Організація з безпеки і співробітництва в Європі — найбільша регіональна організація з безпеки, до складу якої входять 56 держав Європи, Центральної Азії і Північної Америки. Діяльність організації спрямована на запобігання виникненню конфліктів у регіоні, врегулювання кризових ситуацій, ліквідацію наслідків конфліктів.

ГУАМ створено1997 року чотирма країнами:Грузією,Україною,Азербайджаном,Молдовою (ГУАМ). Штаб-квартира розташована в столиці України —Києві. З квітня 1999 до 2006 року до складу організації входив такожУзбекистан, тому тоді організація мала назву ГУУАМ.

Північна рада (заснована 1952 року) і Північна рада міністрів (заснована 1971 року) — організація для координації співпраці між парламентами і урядами країн Північної Європи. Країни-члени:Данія,Фінляндія (з 1956),Ісландія,Норвегія,Швеція. Керівні органи розташовані вКопенгагені.

ВАрктичну раду входять вісім приарктичних країн:Данія,Фінляндія,Ісландія,Канада,Норвегія,Росія,Швеція,США. Країни-спостерігачі: Велика Британія, Франція, ФРН, Нідерланди, Польща, Іспанія.

Балтійська асамблея — дорадчий орган зі співробітництва між парламентами Естонії, Латвії та Литви, заснований 1991 року. Асамблея координує дії, консультує парламенти трьох країн і декларує узгоджені позиції у вигляді резолюцій, рішень і рекомендацій.

Бенілюкс — союз Бельгії, Нідерландів і Люксембургу, створений3 лютого1958 року. Має свій парламент і суд, куди входять представники трьох держав.

Рада Баренцевого/Євроарктичного регіону (ОБЄР) — форум регіонального співробітництва. Був заснований 1993 року. До нього увійшли на правах постійних членів Данія, Ісландія, Норвегія, Росія, Фінляндія і Швеція, а такожКомісія Європейських співтовариств (КЕС). Дев'ять держав — Велика Британія, Німеччина, Італія, Канада, Нідерланди, Польща, Франція, США, Японія — мають статус спостерігачів.

Співдружність Незалежних Держав складається з 9 держав, зокремаАзербайджан,Білорусь,Вірменія,Казахстан,Киргизстан,Молдова,Росія,Таджикистан таУзбекистан. Формально СНД не володієнаднаціональними повноваженнями і є більшою мірою символічною організацією, що діє в сфері координації взаємодії між країнами-учасницями Співдружності. Головними цілями СНД є здійснення співробітництва в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших областях; мирне вирішення суперечок; міждержавна кооперація та інтеграція; захист прав і свобод громадян країн-членів.

Економіка

[ред. |ред. код]
Список топ-25 країн і територій за ВВП за паритетом купівельної спроможності на душу населення. Світовий банк, 2018. Зеленим виділені європейські держави.
Докладніше:Економіка Європи[en], Список європейських країн за номінальним ВВП та Список європейських країн за ВВП (ПКС)
Докладніше:Гірнича промисловість Європи

Як континент, економіка Європи наразі є найбільшою на Землі та є найбагатшим регіоном за кількістю активів під управлінням з понад 32,7 дол. трлн порівняно з 27,1 дол. США в Північній Америці трильйонів у 2008 році.[246] У 2009 році Європа залишалася найбагатшим регіоном Землі. Її активи в управлінні вартістю 37,1 трильйона доларів становлять одну третину світового багатства. Це був один із кількох регіонів, де багатство перевищило свій докризовий пік на кінець року.[247] Як і на інших континентах, Європа має великийрозрив у багатстві[en] між своїми державами. Багатші держави, як правило, знаходяться напівнічному заході тазаході в цілому, за ними йдеЦентральна Європа, тоді як більшість економікСхідної таПівденно-Східної Європи все ще відновлюються післярозпаду Радянського Союзу тарозпаду Югославії.

Модель «Блакитний банан» була розроблена як економіко-географічне представлення відповідної економічної потужності регіонів, яка була розвинена в «Золотий банан» або «Блакитна зірка». Торгівля між Сходом і Заходом, а також до Азії, яка надовго була перервана двома світовими війнами, новими кордонами та холодною війною, різко зросла після 1989 року. Крім того, є новий імпульс від китайської ініціативи «Один пояс, один шлях» черезСуецький канал до Африки та Азії.[248]

Продукція: майже 50 % усіх машин, що випускаються у світі, виробляється в Європі (Німеччина,Франція,Італія,Іспанія,Росія,Грузія,Україна,Латвія,Білорусь,Сполучене Королівство); використання добрив на сільськогосподарських угіддях учетверо більше, ніж у будь-якій іншій частині світу; сільськогосподарська продукція Європи становить 43 % світового виробництваячменю (Німеччина,Іспанія,Франція,Сполучене Королівство), 41 % світового виробництважита (Польща,Німеччина), 31 % світового виробництвавівса (Польща,Німеччина,Швеція,Франція), 24 % світового виробництвапшениці (Франція,Україна,Німеччина,Сполучене Королівство,Румунія);Італія,Іспанія іГреція виробляють понад 70 %оливкової олії, виробленої у світі.

Європейський Союз, політичне утворення, що складається з 27 європейських держав, єнайбільшою єдиною економічною зоною у світі. Дев'ятнадцятькраїн ЄС використовуютьєвро як спільну валюту. П'ять європейських держав входять до десятки найбільшихнаціональних економік світу за ВВП (ПКС). Сюди входять (рейтинги згідно зЦРУ): Німеччина (6), Російська Федерація (7), Сполучене Королівство (10), Франція (11) та Італія (13).[249]

Деякі європейські держави набагато багатші за інші. Найбагатшим за номінальним ВВП єМонако з 185 829 доларами США на душу населення (2018 рік), а найбіднішою —Україна з 3 659 доларами США на душу населення (2019 рік).[250]

Загалом ВВП Європи на душу населення становить 21 767 доларів США за оцінкою Міжнародного валютного фонду за 2016 рік.[251]

Економічна історія

[ред. |ред. код]

Капіталізм домінував уЗахідному світі після кінцяфеодалізму.[252] Зі Сполученого Королівства він поступово поширився по всій Європі.[253]Промислова революція почалася в Європі, зокрема у Сполученому Королівстві наприкінці XVIII століття[254], а в XIX столітті Західна Європа стала індустріалізуватися. Першою світовою війною було зруйновано економіки, але до початку Другої світової війни вони відновилися й змушені були конкурувати зі зростаючою економічною силою Сполучених Штатів Америки. Друга світова війна знову завдала шкоди значній частині промисловості Європи.

ПадінняБерлінського муру в 1989 році.

Після Другої світової війни економіка Сполученого Королівства перебувала в стані руїни[255] і продовжувала зазнавати відносного економічного спаду в наступні десятиліття.[256] Італія також була в поганому економічному стані, але до 1950-х років відновила високий рівень зростання. Західна Німеччинашвидко відновилася і до 1950-х років подвоїла виробництво порівняно з довоєнним рівнем.[257] Франція також здійснила чудове повернення, насолоджуючись швидким зростанням і модернізацією; пізніше Іспанія під керівництвомФранко також відновилася, і нація зафіксувала величезне безпрецедентне економічне зростання, починаючи з 1960-х років, у тому, що називаютьіспанським дивом.[258] Більшість державЦентральної та Східної Європи потрапили під контрольРадянського Союзу і, таким чином, були членамиРади економічної взаємодопомоги (РЕВ).[259]

Єврозона (синій колір).

Держави, які зберегли системувільного ринку, отримали велику допомогу від Сполучених Штатів згідно зПланом Маршалла.[260] Західні держави намагалися об'єднати свої економіки, створивши основу для ЄС і збільшуючи транскордонну торгівлю. До 1990 рокуЄвропейське співтовариство було розширено з 6 членів-засновниць до 12. Акцент на відродженні економіки Західної Німеччини призвів до того, що вона випередила Сполучене Королівство як найбільшу економіку Європи.

Одним з головних економічних джерелКосова євидобуток корисних копалин, оскільки воно має великі запаси свинцю,цинку, срібла,нікелю,кобальту, міді, заліза табокситів.[261] Гірники на шахтах Трепча вМитровиці, Косово, 2011 рік.

З падінням комуністичної ідеології в Центральній та Східній Європі в 1991 році постсоціалістичні держави зазнали заходівшокової терапії з лібералізації своїх економік і впровадження реформ вільного ринку.

Після возз'єднанняСхідної та Західної Німеччини в 1990 році економіка Західної Німеччини зазнала труднощів, оскільки їй довелося підтримувати та значною мірою відновлювати інфраструктуру Східної Німеччини, тоді як Східна Німеччиназазнала раптового масового безробіття та різкого падіння промислового виробництва[en].

До зміни тисячоліттяЄвропейський Союз домінував в економіці Європи, охоплюючи п'ять найбільших європейських економік того часу: Німеччину, Сполучене Королівство, Францію, Італію та Іспанію. 1999 року 12 із 15 членів ЄС приєдналися доєврозони, замінивши свої національні валюти наєвро.

Цифри, опублікованіЄвростатом у 2009 році, підтвердили, що єврозона пішла врецесію[en] в 2008 році.[262] Це торкнулося значної частини регіону.[263] У 2010 році виникли побоювання щодокризи суверенного боргу[264] щодо деяких держав Європи, особливо Греції, Ірландії, Іспанії та Португалії.[265] У результаті були вжиті заходи, особливо щодо Греції, провідними державами єврозони.[266] У 2012 році рівень безробіття вЄС становив 10,3 %. У віці 15–24 років — 22,4 %.[267]

Населення

[ред. |ред. код]
Докладніше:Населення Європи
Докладніше:Список країн Європи за населенням[en]
Докладніше:Старіння Європи[en] та Список країн Європи за тривалістю життя
Приріст населення в Європі та навколо неї в 2021 році.[268]

Згідно з оцінками ООН, у 2023 році населення Європи становило близько 742 мільйонів осіб. Це трохи більше однієї дев'ятої населення планети.Густота населення Європи (кількість людей на площу) займає друге місце серед усіх континентів після Азії. Населення Європи нині[коли?] повільно зменшується, приблизно на 0,2 % на рік,[269] тому щонароджується менше, ніж помирає. Це природне зменшення населення зменшується тим фактом, що більше людей мігрує до Європи з інших континентів, ніж навпаки.

Південна та Західна Європа є регіонами з найвищою середньою кількістю літніх людей у світі. 2021 року відсоток людей старше 65 років становив 21 % у Західній та Південній Європі, порівняно з 19 % у всій Європі та 10 % у світі.[270] За прогнозами, до 2050 року в Європі цей показник досягне 30 %.[271] Це пов'язано з тим, що з 1970-х років населеннямає дітей, які не досягають рівня заміщення.Організація Об'єднаних Націй прогнозує, що населення Європи з 2022 по 2050 рік скоротиться на -7 %, без змін імміграційних рухів.[272]

Відповідно до прогнозу населення Відділу народонаселення ООН, до 2050 року населення Європи може скоротитися до 680—720 мільйонів людей, що становитиме 7 % світового населення на той час.[273] У цьому контексті між регіонами існують значні відмінності щодорівня народжуваності. Середня кількістьдітей на одну жінку дітородного віку становить 1,52 дитини.[274] ООН прогнозує постійнескорочення населення вЦентральній і Східній Європі внаслідок еміграції та низької народжуваності.[275] Зокрема, ООН прогнозує, що до 2100 року населенняУкраїни може скоротитися до 15,3 мільйона людей, зокрема черезросійсько-українську війну.

Європа заселена нерівномірно, головна смуга розселення людства на цьому континенті простягається з півночі на південь відПівнічної Ірландії черезАнглію, долинуРейну доПівнічної Італії (переривається вАльпах). У цій смузі зосереджено багато галузей промисловості та інтенсивне сільське господарство, сильно розвинена інфраструктура. Інша смуга проходить у широтному напрямку, відБретані, вздовж річокСамбр іМаас через північФранції доНімеччини (Рурська область). Саме в цьому регіоні зародилися промислові райони як явище, що призвело до підвищення природного приросту населення і притоку робочої сили. У цих двох смугах проживає близько 130 млн осіб, середня густота населення сягає 119 осіб/км²[276]. Досить висока густота населення характерна для ряду країнЦентрально-Східної Європи, але розміщено воно нерівномірно, малозаселеними є гірські території і лісові масиви. Пересічна густота населенняПольщі становить 127 осіб/км², максимальна — понад 300 осіб/км² (промислові райониНижньої йВерхньої Сілезії);Чехії — 134 особи/км²;Словаччини — 112 осіб/км²;Угорщини — 111 осіб/км²;Сербії — 42 особи/км²;Чорногорії — 42 особи/км²;Словенії — 100 осіб/км²;Македонії — 4 особи/км²;Хорватії — 85 осіб/км²;Боснії і Герцеговині — 70 осіб/км²[276]. Чимало населення східної частиниПівденної Європи зосереджене на узбережжіАдріатичного моря. Серед країнСхідної Європи високу густоту населення маєМолдова — 130 осіб/км²,Україна — 80 осіб/км²[276].

У містах мешкає понад 70 % населення; найбільші міськіагломерації:Лондон,Москва,Париж,Рурштадт,Санкт-Петербург,Стамбул. Найбільші міста (з населенням понад 1,5 млн):Атени,Барселона,Берлін,Бухарест,Будапешт,Відень,Варшава,Гамбурґ,Київ,Лондон,Мадрид,Манчестер,Мілан,Мінськ,Москва,Париж,Рим,Санкт-Петербург,Стамбул.

Етнічні групи

[ред. |ред. код]
Докладніше:Генетична історія Європи[en] та Народи Європи

Детальному вивченню етнографічної ситуації у Європі присвячені дослідження, пов'язані зВерсальським мирним договором. Роботи виконували у багатьох країнах з метою встановлення етнічних меж і на цій підставі — міждержавних кордонів[277].

Пан і Пфейл (2004) нараховують 87 окремих «народів Європи», з яких 33 становлять більшість населення принаймні в однійсуверенній державі, а решта 54 становлятьетнічні спільноти (меншини).[278]

Міграція

[ред. |ред. код]
Докладніше:Імміграція до Європи[en] та Європейська еміграція
Мапа із зображенням територій розселення європейців (людей, які стверджують, що мають повне європейське походження).

За данимиМіжнародної організації з міграції, у 2020 році в Європі проживає найбільша кількість мігрантів серед усіх регіонів світу — майже 87 мільйонів людей.[279] У 2005 році Європейський Союз малв загальний чистий прибуток відімміграції в 1,8 мільйонів людей. Це спричинило майже 85 % загальногоприросту населення Європи.[280] У 2021 році 827 000 осіб отримали громадянство держави-члена Європейського Союзу, що на 14 % більше, ніж у 2020 році.[281] 2,3 мільйона іммігрантів з держав, що не входять до Європейського Союзу, прибули до ЄС у 2021 році.[281]

Рання модернаеміграція з Європи почалася з іспанськими та португальськими поселенцями у XVI столітті[282][283] та французькими та англійськими поселенцями у XVII столітті.[284] Але їх кількість залишалася відносно невеликою до хвилі масової еміграції в XIX столітті, коли мільйони бідних сімей покинули Європу.[285]

Сьогоднівеликі популяції європейського походження зустрічаються на кожному континенті. Європейське походження переважає в Північній Америці та меншою мірою в Південній Америці (зокрема вУругваї,Аргентині,Чилі таБразилії, тоді як більшість інших країнЛатинської Америки також мають значненаселення європейського походження[en]).Австралія таНова Зеландія мають велику популяцію європейців. В Африці немає держав з європейською більшістю (або за виняткомКабо-Верде та, можливо,Сан-Томе і Прінсіпі, залежно від контексту), але є значні меншини, такі якбілі південноафриканці[en] вПівденній Африці. В Азії популяції європейського походження, зокремаросіяни, переважають уПівнічній Азії та деяких частинах ПівнічногоКазахстану.[286] Також в Азії європейці, особливо іспанці, є впливовоюменшиною на Філіппінах.[287][288]

Мови

[ред. |ред. код]
Докладніше:Список мов за кількістю носіїв у Європі[en] та Мови Європи
Поширення основнихмов Європи.

Європа має близько 225 корінних мов[289], які переважно належать до трьохіндоєвропейських мовних груп:романські мови, що походять відлатинської мовиРимської імперії;германські мови, предки яких походили з півдняСкандинавії; іслов'янські мови.[290] Слов'янські мови здебільшого поширені вПівденно-Східній,Центральній та Східній Європі. Романськими мовами розмовляють переважно в Західній і Західно-Південній Європі, а також уШвейцарії в Центральній Європі таРумунії таМолдові. Германські мови поширені в Західній, Північній і Центральній Європі, а також нॳбралтарі таМальті в Південній Європі.[290] Мови в суміжних областях значно збігаються (наприклад,англійська). Інші індоєвропейські мови поза трьома основними групами включаютьбалтійську мови (латвійська талитовська),кельтські мови (ірландська,шотландська ґельська,менська,валлійська,корнська табретонська[290]),грецьку,вірменську таалбанську.

Окрема неіндоєвропейська сім'яуральських мов (естонська,фінська,угорська,карельська,ерзянська,комі,марійська,мокшанська таудмуртська) розмовляють переважно вЕстонії,Фінляндії,Угорщині та деяких частинах Росії.Тюркські мови включаютьазербайджанську,казахську татурецьку, а також менші мови Східної та Південно-Східної Європи (балкано-гагаузька[en],башкирська,чуваська,кримськотатарська,карачаєво-балкарська,кумицька,ногайська тататарська).Картвельські мови (грузинська,мінгрельська тасванська) поширені переважно вГрузії. Дві інші мовні сім'ї наПівнічному Кавказі (північно-східнокавказькі мови, зокремачеченська,аварська талезгинська; іпівнічно-кавказькі мови зокремаадигейська).Мальтійська мова є єдиноюсемітською мовою, яка є офіційною в Європейському Союзі, тоді якбаскська мова є єдиною західноєвропейськоюмовою-ізолятом.

Багатомовність і захист регіональних мов і мов спільнот (меншин) є визнаними політичними цілями в Європі сьогодні. Рамкова конвенціяРади Європипро захист національних меншин іЄвропейська хартія регіональних мов або мов меншин Ради Європи створили правову основу для мовних прав у Європі.

Релігія

[ред. |ред. код]
Докладніше:Релігія в Європі
Докладніше:Християнство в Європі

Найбільшою релігією в Європі єхристиянство: 76,2 % європейців вважають себехристиянами,[291][292] включаючикатоликів,східних православних і різніпротестантськіденомінації. Серед протестантів найпоширенішими єлютерани,англікани такальвіністи. Менші протестантські деномінації включаютьанабаптистів, а також деномінації, які пошились у Європі зіСполучених Штатів Америки, такі якп'ятидесятники,методисти ієвангелісти.Орієнтальними православними в Європі є лишевірмени та мігранти з держав, деорієнтальне православ'я є релігією більшости. Хоча християнство зародилося наБлизькому Сході, його центр поширення перемістився в Європу, коли воностало державною релігією Римської імперії наприкінці IV століття.Християнство відіграловизначну роль у розвитку[en]європейської культури таідентичности.[293][294][295] Сьогодні в Європі проживає трохи більше 25 % християн світу.[296]

Іслам є другою за популярністю релігією в Європі. Його сповідують понад 25 мільйонів, або приблизно 5 % населення Європи.[297] ВАлбанії таБоснії та Герцеговині, двох державах наБалканському півострові вПівденно-Східній Європі, іслам замість християнства є релігією більшості. Це також стосуєтьсяТуреччини тадеяких частин Російської Федерації, а такожАзербайджану таКазахстану, які знаходяться на кордоні з Азією.[297] Багато держав Європи є домом для значної мусульманської меншини, зокремаімміграція до Європи[en] збільшила кількість мусульман у Європі за останні роки.

Юдаїстське населення в Європі в 2020 році становило близько 1,4 мільйона осіб (приблизно 0,2 % населення).[298]Історія євреїв у Європі[en] є доволі довгою, починаючи з часів античности. Наприкінці XIX та на початку XX століть Російська імперія мала більшість євреїв світу, які проживали в її межах.[299] У 1897 році, згідно зросійським переписом населення 1897 року, загальна кількість єврейського населення Російської імперії становила 5,1 мільйона осіб, що становило 4,13 % від загальної чисельності населення. З цієї загальної кількости переважна більшість проживала в межахсмуги осілості, тобто вБілорусі,Литві,Польщі таУкраїні.[300] У 1933 році в Європі було близько 9,5 мільйонів євреїв, що становило 1,7 % населення[301], але більшість з них були вбиті, а частина інших переміщено під часГолокосту.[302][298] У XIX століттіФранція має найбільшеєврейське населення[en] в Європі, за нею йдутьСполучене Королівство,Німеччина таРосійська Федерація.

Інші релігії, що практикуються в Європі, включаютьіндуїзм ібуддизм, які є релігіями меншости, за винятком кавказькоїРеспубліки Калмикія, де тибетський буддизм є релігією більшості.

Велика і зростаюча кількість людей у Європі єнерелігійними,атеїстами таагностиками. За оцінками, нині[коли?] вони становлять близько 18,3 % населення Європи.

Великі міста та міські райони

[ред. |ред. код]
Докладніше:Міста Європи з населенням понад 500 тисяч осіб

Трьома найбільшимиміськими територіями Європи[en] єМосква,Лондон іПариж. Усі їхніміські агломерації мають понад 10 мільйонів жителів,[303] і тому їх називаютьмегаполісами.[304] ХочаСтамбул має найбільшу загальну кількість населення, він частково розташований вЗахідній Азії. 64,9 % жителів проживають на європейській стороні і 35,1 % на азійській. Наступними за чисельністю населенняміськими агломераціями єМадрид,Санкт-Петербург,Мілан,Барселона,Берлін,Київ іРим, кожне з яких має понад три мільйони жителів.[303]

Якщо розглядати пояси приміських поїздок абомегаполісів у Європі (для яких доступні порівняльні дані), Москва охоплює найбільше населення, за нею в порядку йдуть Стамбул, Лондон, Париж, Мадрид, Мілан,Рурський регіон, Санкт-Петербург,Північний Рейн-Вестфалія,Барселона і Берлін.[305]

Європейськімегаполіси

Культура

[ред. |ред. код]
Докладніше:Культура Європи, Європейський фольклор, Європейське мистецтво та Історія європейського мистецтва

«Європа» як культурне поняття переважно походить від спільної спадщинистародавньої Греції таРимської імперії та їхніх культур. Кордони Європи історично розуміли як межі загальновизнаногохристиянського світу (або, точніше, у межах поширенняРимо-католицької церкви), які були захищені протягом середньовічної та ранньої сучасної історії Європи, особливопроти ісламу, як уреконкісті таОсманських війнах у Європі.[306]

Ця спільна культурна спадщина об'єднана корінними національними культурами та фольклором, що перетинаються, приблизно розділених наслов'янські,латинські (романські),германські компонентами, але також з тими компонентами, які не входять до жодної з цих груп (зокрема,албанська,грецька,баскська такельтська культури). Історично особливими прикладами культур, що перетинаються, єСтрасбург із латинськими (романськими) та германськими мовами абоТрієст із латинськими, слов'янськими та германськими культурами. Культурні контакти та суміші формують значну частину регіональних культур Європи. Європу часто описують як «максимальне культурне розмаїття з мінімальними географічними відстанями».

У Європі організовуються різноманітні культурні заходи з метою зближення різних культур і підвищення обізнаності про їх важливість, наприклад,культурна столиця Європи,гастрономічний регіон Європи[en],молодіжна столиця Європи та спортивна столиця Європи.

Спорт

[ред. |ред. код]
Докладніше:Спорт у Європі[en]

Спорт у Європі[en], як правило, високоорганізований, у багатьох видах спорту є професійні ліги.

Витоки багатьох із найпопулярніших видів спорту у світі сьогодні лежать у кодифікації багатьох традиційних ігор, особливо уСполученому Королівстві. Однак парадоксальною рисою європейського спорту є те, якою мірою місцеві, регіональні та національні варіації продовжують існувати, а в деяких випадках навіть переважати.

Соціальний вимір

[ред. |ред. код]

У Європі багато людей не мають доступу до базових соціальних умов, що ускладнює їм життя та процвітання. Доступ до предметів першої необхідности може бути обмежений, наприклад, 10 % європейців витрачають принаймні 40 % сімейного доходу на житло. 75 мільйонів європейців почуваютьсясоціально ізольованими. З1980-х років нерівність доходів зростала, а частки заробітної плати падали. 2016 року 20 % найбагатших домогосподарств заробили вп'ятеро більше, ніж 20 % найбідніших. Багато працівників стикаються зі стагнацієюреальної заробітної плати[en], анестабільна робота[en] є звичайним явищем навіть дляосновних працівників[en].[307]

Див. також

[ред. |ред. код]
Європа
у сестринських Вікіпроєктах
d:Інформація у Вікіданих?
q:Цитати у Вікіцитатах?
voy:Європа у Вікімандрах?
CMNS:Європа у Вікісховищі?

Примітки

[ред. |ред. код]
  1. Без врахуванняКавказу найвищою точкою континенту будеМонблан (4696 м) вАльпах.

Джерела

[ред. |ред. код]
  1. Europe. Encyclopædia Britannica.Архів оригіналу за 30 березня 2019. Процитовано 30 липня 2022.
  2. Europe: Human Geography | National Geographic Society.education.nationalgeographic.org. Процитовано 4 лютого 2023.
  3. Lewis та Wigen, 1997
  4. Covert, Kim (2011).Ancient Greece: Birthplace of Democracy. Capstone. с. 5.ISBN 978-1-4296-6831-6.Архів оригіналу за 27 липня 2022. Процитовано 30 липня 2022.Ancient Greece is often called the cradle of western civilization. ... Ideas from literature and science also have their roots in ancient Greece.
  5. National Geographic, 534.
  6. History of the European Union 1945–59.european-union.europa.eu(англ.).Архів оригіналу за 23 квітня 2022. Процитовано 16 квітня 2022.
  7. The European union—a federation or a confederation?(PDF).Архів(PDF) оригіналу за 19 березня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
  8. Qrakh. Thraciae Veteris Typus. Ex conatibus Geographicis Abrah. Ortelij. Cum Imp. Et Belgico privilegio decennali. 1585. 15 лютого 1585.
  9. Greek goddess Europa adorns new five-euro note.BBC News. 10 січня 2013. Процитовано 21 березня 2024.
  10. (фр.)Chantraine P. Dictionnaire étymologique de la langue grecque. Histoire des mots. Paris, 1968. P. 388.
  11. абM. L. West; West, Morris (2007).Indo-European Poetry and Myth. OUP Oxford. с. 185.ISBN 978-0-19-928075-9.Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 30 липня 2022.
  12. FitzRoy, Charles (2015).The Rape of Europa: The Intriguing History of Titian's Masterpiece. Bloomsbury Publishing. с. 52–.ISBN 978-1-4081-9211-5.Архів оригіналу за 20 березня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
  13. Astour, Michael C. (1967).Hellenosemitica: An Ethnic and Cultural Study in West Semitic Impact on Mycenaean Greece. Brill Archive. с. 128. GGKEY:G19ZZ3TSL38.Архів оригіналу за 20 березня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
  14. Europe – Origin and meaning of the name Europe by Online Etymology Dictionary.www.etymonline.com.Архів оригіналу за 17 вересня 2017. Процитовано 30 липня 2022.
  15. Beekes, Robert (2004).Kadmos and Europa, and the Phoenicians(PDF).Kadmos.43 (1): 168—69.doi:10.1515/kadm.43.1.167.ISSN 0022-7498.Архів(PDF) оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 30 липня 2022.
  16. «Europe»[Архівовано 17 вересня 2017 уWayback Machine.] in theOnline Etymology Dictionary.
  17. M. L. West (1997).The east face of Helicon: west Asiatic elements in Greek poetry and myth. Oxford: Clarendon Press. с. 451.ISBN 978-0-19-815221-7.
  18. Beekes, Robert (2004).Kadmos and Europa, and the Phoenicians(PDF).Kadmos.43 (1): 168—69.doi:10.1515/kadm.43.1.167.ISSN 0022-7498.Архів(PDF) оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 30 липня 2022.
  19. Davidson, Roderic H. (1960). Where is the Middle East?.Foreign Affairs.38 (4): 665—675.doi:10.2307/20029452.JSTOR 20029452.
  20. Europe.Microsoft Encarta Online Encyclopaedia 2007. Архіворигіналу за 28 жовтня 2009. Процитовано 27 грудня 2007.
  21. Cyprus,The World Factbook(англ.), Central Intelligence Agency, 7 серпня 2024, процитовано 13 серпня 2024
  22. Falconer, William; Falconer, Thomas.
  23. Europe – Noun. Princeton University.Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 9 червня 2008.
  24. Histories 4.38.
  25. Herodotus, 4:45
  26. StraboGeography 11.1
  27. Franxman, Thomas W. (1979).Genesis and the Jewish antiquities of Flavius Josephus. Pontificium Institutum Biblicum. с. 101—102.ISBN 978-88-7653-335-8.
  28. J. G. A. Pocock (2002). Some Europes in Their History. У Pagden, Anthony (ред.).The Idea of Europe From Antiquity to the European Union. Cambridge University Press. с. 57—61.doi:10.1017/CBO9780511496813.003.ISBN 978-0511496813.{{cite book}}:|access-date= вимагає|url= (довідка);|archive-url= вимагає|url= (довідка)
  29. Norman F. Cantor,The Civilization of the Middle Ages, 1993, "«Culture and Society in the First Europe», pp185ff.
  30. Dawson, Christopher; Olsen, Glenn (1961).Crisis in Western Education (вид. reprint). CUA Press. с. 108.ISBN 978-0-8132-1683-6.
  31. Noted by Cantor, 1993:181.
  32. J. G. A. Pocock.Western historiography and the problem of "Western" history(PDF). United Nations. с. 5—6.Архів(PDF) оригіналу за 13 червня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
  33. Philipp Johann von Strahlenberg (1730).Das Nord-und Ostliche Theil von Europa und Asia(нім.). с. 106.
  34. J. G. A. Pocock (2002). Some Europes in Their History. У Pagden, Anthony (ред.).The Idea of Europe From Antiquity to the European Union. Cambridge University Press. с. 57—61.doi:10.1017/CBO9780511496813.003.ISBN 978-0511496813.{{cite book}}:|access-date= вимагає|url= (довідка);|archive-url= вимагає|url= (довідка)
  35. Davies, Norman (1996).Europe: A History. Oxford University Press. с. 8.ISBN 978-0-19-820171-7.Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 23 серпня 2010.
  36. Boundary of Europe and Asia along Urals(рос.). Архіворигіналу за 8 січня 2012.
  37. Peter Simon Pallas,Journey through various provinces of the Russian Empire, vol.
  38. Douglas W. Freshfield, «Journey in the Caucasus[Архівовано 2020-08-01 уWayback Machine.]»,Proceedings of the Royal Geographical Society, Volumes 13–14, 1869.
  39. «Europe»[недоступне посилання],Brockhaus and Efron Encyclopedic Dictionary, 1906
  40. Do we live in Europe or in Asia?(рос.).Архів оригіналу за 18 лютого 2018. Процитовано 30 липня 2022.
  41. Orlenok V. (1998).Physical Geography(рос.). Архіворигіналу за 16 жовтня 2011.[Архівовано 2011-10-16 уWayback Machine.]
  42. Tutin, T.G.; Heywood, V.H.; Burges, N.A.; Valentine, D.H.; Walters, S.M.; Webb, D.A. (1964).Flora Europaea, Volume 1: Lycopodiaceae to Platanaceae. Cambridge: Cambridge University Press.ISBN 978-0-521-06661-7.
  43. Tutin, Thomas Gaskell (1993).Flora Europaea, Volume 1: Psilotaceae to Platanaceae (вид. 2nd). Cambridge New York Melbourne [etc.]: Cambridge University Press.ISBN 978-0-521-41007-6.
  44. E.M. Moores, R.W. Fairbridge,Encyclopedia of European and Asian regional geology, Springer, 1997,ISBN 978-0-412-74040-4, p. 34: «most Soviet geographers took the watershed of the Main Range of the Greater Caucasus as the boundary between Europe and Asia.»
  45. {{cite encyclopedia}}:Порожнє посилання на джерело (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  46. Cuper, Simon (23 травня 2014).Why Europe works.ft.com.Архів оригіналу за 22 серпня 2016. Процитовано 28 травня 2014.
  47. Europe[Архівовано 3 травня 2015 уWayback Machine.].
  48. {{cite encyclopedia}}:Порожнє посилання на джерело (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  49. Geology map of Europe. University of Southampton. 1967.Архів оригіналу за 11 серпня 2019. Процитовано 9 червня 2008.
  50. Beck, Hylke E.; Zimmermann, Niklaus E.; McVicar, Tim R.; Vergopolan, Noemi; Berg, Alexis;Wood, Eric F. (30 жовтня 2018).Present and future Köppen-Geiger climate classification maps at 1-km resolution.Scientific Data.5: 180214.Bibcode:2018NatSD...580214B.doi:10.1038/sdata.2018.214.PMC 6207062.PMID 30375988.
  51. History and geography. Save America's Forest Funds.Архів оригіналу за 6 жовтня 2008. Процитовано 9 червня 2008.
  52. State of Europe's Forests 2007: The MCPFE report on sustainable forest management in Europe(PDF). EFI Euroforest Portal. с. 182. Архіворигіналу(PDF) за 24 червня 2008. Процитовано 9 червня 2008.[Архівовано 2008-06-24 уWayback Machine.]
  53. European bison, Wisent. Архіворигіналу за 26 грудня 2016. Процитовано 19 січня 2017.
  54. Walker, Matt (4 серпня 2009).European bison on 'genetic brink'.BBC News.Архів оригіналу за 6 липня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
  55. Bryant, S.; Thomas, C.; Bale, J. (1997).Nettle-feeding nymphalid butterflies: temperature, development and distribution.Ecological Entomology.22 (4): 390—398.Bibcode:1997EcoEn..22..390B.doi:10.1046/j.1365-2311.1997.00082.x.
  56. абPosth; Yu; Ghalichi (2023).Palaeogenomics of Upper Palaeolithic to Neolithic European hunter-gatherers.Nature.615 (2 March 2023): 117—126.Bibcode:2023Natur.615..117P.doi:10.1038/s41586-023-05726-0.PMC 9977688.PMID 36859578.
  57. A. Vekua; D. Lordkipanidze; G.P. Rightmire; J. Agusti; R. Ferring; G. Maisuradze та ін. (2002).A new skull of earlyHomo from Dmanisi, Georgia.Science.297 (5578): 85—89.Bibcode:2002Sci...297...85V.doi:10.1126/science.1072953.PMID 12098694.
  58. The million year old tooth from[Архівовано 22 вересня 2021 уWayback Machine.]Atapuerca,Spain, found in June 2007
  59. Strickland, Ashley (10 жовтня 2018).Bones reveal Neanderthal child was eaten by a giant bird.CNN.Архів оригіналу за 7 липня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
  60. National Geographic, 21.
  61. Fleming, Nic (2022).My work digging up the shelters of our ancestors.Nature.606 (7916): 1035.Bibcode:2022Natur.606.1035F.doi:10.1038/d41586-022-01593-3.PMID 35676354.
  62. Fu, Qiaomei та ін. (23 жовтня 2014).The genome sequence of a 45,000-year-old modern human from western Siberia.Nature.514 (7523): 445—449.Bibcode:2014Natur.514..445F.doi:10.1038/nature13810.PMC 4753769.PMID 25341783.
  63. 42.7–41.5 ka (1σ CI).
  64. Borza, E.N. (1992),In the Shadow of Olympus: The Emergence of Macedon, Princeton University Press, с. 58,ISBN 978-0-691-00880-6,архів оригіналу за 1 серпня 2020, процитовано 30 липня 2022
  65. Scarre, Chris (1996).Fagan, Brian M. (ред.).The Oxford Companion to Archaeology.Oxford University Press. с. 215—216.ISBN 978-0-19-507618-9.
  66. Atkinson, R.J.C.,Stonehenge (Penguin Books, 1956)
  67. .ISBN 978-0-306-46258-0.{{cite encyclopedia}}:Пропущений або порожній|title= (довідка)
  68. абHaak, Wolfgang; Lazaridis, Iosif; Patterson, Nick; Rohland, Nadin; Mallick, Swapan; Llamas, Bastien; Brandt, Guido; Nordenfelt, Susanne; Harney, Eadaoin (11 червня 2015).Massive migration from the steppe was a source for Indo-European languages in Europe.Nature.522 (7555): 207—211.arXiv:1502.02783.Bibcode:2015Natur.522..207H.doi:10.1038/nature14317.ISSN 0028-0836.PMC 5048219.PMID 25731166.
  69. When the First Farmers Arrived in Europe, Inequality Evolved.Scientific American. 1 липня 2020.
  70. Gibbons, Ann (21 лютого 2017).Thousands of horsemen may have swept into Bronze Age Europe, transforming the local population.Science.
  71. Ancient Greece. British Museum. Архіворигіналу за 15 червня 2012.
  72. Periods – School of Archaeology. University of Oxford. Архіворигіналу за 19 листопада 2018. Процитовано 25 грудня 2018.[Архівовано 2018-11-19 уWayback Machine.]
  73. Short, John R. (1987),An Introduction to Urban Geography, Routledge, с. 10,ISBN 978-0-7102-0372-4,архів оригіналу за 20 березня 2022, процитовано 30 липня 2022
  74. абDaly, Jonathan (2013).The Rise of Western Power: A Comparative History of Western Civilization. A&C Black. с. 7—9.ISBN 978-1-4411-1851-6.Архів оригіналу за 28 квітня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
  75. Dunn, John (1994),Democracy: the unfinished journey 508 BCE – 1993 CE, Oxford University Press,ISBN 978-0-19-827934-1
  76. National Geographic, 76.
  77. Heath, Thomas Little (1981).A History of Greek Mathematics, Volume I.Dover Publications.ISBN 978-0-486-24073-2.
  78. Heath, Thomas Little (1981).A History of Greek Mathematics, Volume II. Dover publications.ISBN 978-0-486-24074-9.
  79. Pedersen, Olaf.
  80. Strauss, Barry (2005).The Battle of Salamis: The Naval Encounter That Saved Greece – and Western Civilization. Simon and Schuster. с. 1—11.ISBN 978-0-7432-7453-1.Архів оригіналу за 23 червня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
  81. Daly, Jonathan (2013).The Rise of Western Power: A Comparative History of Western Civilization. A&C Black. с. 7—9.ISBN 978-1-4411-1851-6.Архів оригіналу за 28 квітня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
  82. McEvedy, Colin (1961).The Penguin Atlas of Medieval History. Penguin Books.
  83. National Geographic, 123.
  84. Foster, Sally M.,Picts, Gaels, and Scots: Early Historic Scotland.
  85. Williams, Stephen; Friell, Gerard (2005).Theodosius: The Empire at Bay. Routledge. с. 105.ISBN 978-1-135-78262-7.Архів оригіналу за 30 травня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
  86. Hadas, Moses (1950).A History of Greek Literature. Columbia University Press. с. 273, 327.ISBN 978-0-231-01767-1.Архів оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
  87. абLaiou та Morisson, 2007;Pounds, 1979.
  88. McEvedy, Colin (1961).The Penguin Atlas of Medieval History. Penguin Books.
  89. Journal of the History of Ideas, Vol.
  90. Norman F. Cantor,The Medieval World 300 to 1300.
  91. National Geographic, 135.
  92. Hunter, Shireen та ін. (2004).Islam in Russia: The Politics of Identity and Security. M.E. Sharpe. с. 3.(..) It is difficult to establish exactly when Islam first appeared in Russia because the lands that Islam penetrated early in its expansion were not part of Russia at the time, but were later incorporated into the expanding Russian Empire. Islam reached the Caucasus region in the middle of the seventh century as part of the Arabconquest of the Iranian Sassanian Empire.
  93. Kennedy, Hugh (1995).
  94. National Geographic, 143—145.
  95. National Geographic, 162.
  96. National Geographic, 166.
  97. Gerald Mako, «The Islamization of the Volga Bulghars: A Question Reconsidered», Archivum Eurasiae Medii Aevi 18, 2011, 199—223.
  98. Marc'Antonio Bragadin,Storia delle Repubbliche marinare, Odoya, Bologna 2010, 240 pp.,ISBN 978-88-6288-082-4
  99. G. Benvenuti,Le Repubbliche Marinare.
  100. абNational Geographic, 158.
  101. National Geographic, 186.
  102. National Geographic, 192.
  103. National Geographic, 199.
  104. Duiker, William J.; Spielvogel, Jackson J. (2010).The Essential World History. Cengage Learning. с. 330.ISBN 978-0-495-90227-0.Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 20 січня 2013.The Byzantine Empire also interacted with the world of Islam to its east and the new European civilization of the west. Both interactions proved costly and ultimately fatal.
  105. Findlay, Ronald (2006).Eli Heckscher, International Trade, And Economic History. MIT Press. с. 178—179.ISBN 978-0-262-06251-0.Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 20 січня 2013.These Christian allies did not accept the authority of Byzantium, and the Fourth Crusade that sacked Constantinople and established the so-called Latin Empire that lasted until 1261 was a fatal wound from which the empire never recovered until its fall at the hands of the Ottoman Turks in 1453 (Queller and Madden 1997).
  106. Browning, Robert (1992).The Byzantine Empire (вид. Revised). CUA Press. с. 253.ISBN 978-0-8132-0754-4. Процитовано 20 січня 2013.And though the final blow was struck by the Ottoman Turks, it can plausibly be argued that the fatal injury was inflicted by the Latin crusaders in 1204.
  107. Byfield, Ted (2008).A Glorious Disaster: A.D. 1100 to 1300: The Crusades: Blood, Valor, Iniquity, Reason, Faith. Christian History Project. с. 136.ISBN 978-0-9689873-7-7.Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 20 січня 2013.continue to stand for another 250 before ultimately falling to the Muslim Turks, but it had been irrevocably weakened by the Fourth Crusade.
  108. Golna, Cornelia (2004).City of Man's Desire: A Novel of Constantinople. Go-Bos Press. с. 424.ISBN 978-90-804114-4-9.Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 20 січня 2013.1204 The Fourth Crusade sacks Constantinople, destroying and pillaging many of its treasures, fatally weakening the empire both economically and militarily
  109. Powell, John (2001).Magill's Guide to Military History: A-Cor. Salem Press.ISBN 978-0-89356-015-7.Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 20 січня 2013.However, the fifty-seven years of plunder that followed made the Byzantine Empire, even when it retook the capital in 1261, genuinely weak. Beginning in 1222, the empire was further weakened by a civil war that lasted until 1355. ... When the Ottomans overran their lands and besieged Constantinople in 1453, sheer poverty and weakness were the causes of the capital city's final fall.
  110. Irvin, Dale T. (2002).History of the World Christian Movement: Volume 1: Earliest Christianity To 1453. Continuum International Publishing Group. с. 405.ISBN 978-0-567-08866-6.Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 20 січня 2013.Not only did the fourth crusade further harden the resentments Greek-speaking Christians felt toward the Latin West, but it further weakened the empire of Constantinople, many say fatally so. After the restoration of Greek imperial rule the city survived as the capital of Byzantium for another two centuries, but it never fully recovered.
  111. Frucht, Richard C. (2004).Eastern Europe: An Introduction to the People, Lands, and Culture. ABC-CLIO. с. 856.ISBN 978-1-57607-800-6.Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 20 січня 2013.Although the empire was revived, the events of 1204 had so weakened Byzantium that it was no longer a great power.
  112. Duiker, William J.; Spielvogel, Jackson J. (2010).The Essential World History. Cengage Learning. с. 386.ISBN 978-0-495-90227-0.Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 20 січня 2013.Later they established themselves in the Anatolian peninsula at the expense of the Byzantine Empire. ... The Byzantines, however, had been severely weakened by the sack of Constantinople in the Fourth Crusade (in 1204) and the Western occupation of much of the empire for the next half century.
  113. National Geographic, 211.
  114. Peters, Ralph (2006).New Glory: Expanding America's Global Supremacy. Sentinel.ISBN 978-1-59523-030-0. Процитовано 20 січня 2013.Western Christians, not Muslims, fatally crippled Byzantine power and opened Islam's path into the West.
  115. Chronicles. Rockford Institute. 2005.Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 20 січня 2013.two-and-a-half centuries to recover from the Fourth Crusade before the Ottomans finally took Constantinople in 1453, ... They fatally wounded Byzantium, which was the main cause of its weakened condition when the Muslim onslaught came. Even on the eve of its final collapse, the precondition for any Western help was submission in Florence.
  116. Klyuchevsky, Vasily (1987).The course of the Russian history. "Myslʹ.ISBN 978-5-244-00072-6.Архів оригіналу за 24 жовтня 2007. Процитовано 30 липня 2022.
  117. The Destruction of Kyiv. University of Toronto. Архіворигіналу за 27 квітня 2011. Процитовано 10 червня 2008.
  118. «Golden Horde[Архівовано 29 травня 2008 уWayback Machine.]», inEncyclopædia Britannica, 2007.
  119. Khanate of the Golden Horde (Kipchak). Alamo Community Colleges. Архіворигіналу за 7 червня 2008. Процитовано 10 червня 2008.
  120. Spinei, Victor.
  121. The Late Middle Ages[Архівовано 2 листопада 2015 уWayback Machine.].
  122. Baumgartner, Frederic J.France in the Sixteenth Century.
  123. Don O'Reilly.
  124. Poor studies will always be with us[недоступне посилання].
  125. Famine[Архівовано 7 травня 2015 уWayback Machine.].
  126. Plague: The Black Death.National Geographic. Архіворигіналу за 16 лютого 2012. Процитовано 1 квітня 2012.[Архівовано 2012-02-16 уWayback Machine.]
  127. National Geographic, 223.
  128. Epidemics of the Past: Bubonic Plague – Infoplease.com. Infoplease.com.Архів оригіналу за 21 жовтня 2008. Процитовано 3 листопада 2008.
  129. Revill, Jo (16 травня 2004).Black Death blamed on man, not rats | UK news | The Observer.The Observer. London.Архів оригіналу за 12 лютого 2014. Процитовано 3 листопада 2008.
  130. Peter Barrett (2004),Science and Theology Since Copernicus: The Search for Understanding[Архівовано 22 квітня 2022 уWayback Machine.], pp. 14–18,Continuum International Publishing Group,ISBN 0-567-08969-X
  131. Weiss, Roberto (1969)The Renaissance Discovery of Classical Antiquity,ISBN 1-59740-150-1
  132. Burckhardt, Jacob (1990).The Civilisation of the Renaissance in Italy (вид. translation by S.G.C Middlemore). London: Penguin Books.ISBN 978-0-14-044534-3.
  133. National Geographic, 254.
  134. Jensen, De Lamar (1992),Renaissance Europe,ISBN 0-395-88947-2
  135. Levey, Michael (1967).Early Renaissance. Penguin Books.
  136. National Geographic, 292.
  137. Levey, Michael (1971).High Renaissance. Penguin Books.
  138. National Geographic, 193.
  139. John Morris Roberts (1997).Penguin History of Europe. Penguin Books.ISBN 978-0-14-026561-3.
  140. National Geographic, 296.
  141. National Geographic, 338.
  142. Elliott p.333
  143. Morris, Terence Alan (1998).
  144. Rowse, A. L. (1969).
  145. «One decisive action might have forced Philip II to the negotiating table and avoided fourteen years of continuing warfare. Instead the King was able to use the brief respite to rebuild his naval forces and by the end of 1589 Spain once again had an Atlantic fleet strong enough to escort the American treasure ships home.»The Mariner's Mirror, Volumes 76–77.
  146. Kamen, Henry.Spain's Road to Empire: The Making of a World Power, 1492–1763. с. 221.
  147. National Geographic, 256—257.
  148. European History/Religious Wars in Europe – Wikibooks, open books for an open world.en.wikibooks.org.Архів оригіналу за 31 травня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
  149. Humphreys, Kenneth.Jesus Never Existed: An Introduction to the Ultimate Heresy.
  150. History of Europe — Demographics[Архівовано 1 січня 2015 уWayback Machine.].
  151. National Geographic, 269.
  152. Virginia Aksan, Ottoman Wars, 1700—1860: An Empire Besieged, (Pearson Education Limited, 2007), 28.
  153. The Seventeenth-Century Decline. The Library of Iberian resources online.Архів оригіналу за 27 березня 2017. Процитовано 13 серпня 2008.
  154. «Food, Famine And Fertilisers[Архівовано 2022-04-17 уWayback Machine.]».
  155. Frost, Robert I. (2004).After the Deluge; Poland-Lithuania and the Second Northern War, 1655–1660. Cambridge: University Press.ISBN 978-0521544023.Архів оригіналу за 30 липня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
  156. Lukowski, Jerzy (2014).The Partitions of Poland 1772, 1793, 1795. New York: Taylor & Routledge.ISBN 978-1317886945.Архів оригіналу за 30 липня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
  157. W.G. Clarence-Smith (2006).
  158. Hunt, Shelby D. (2003).Controversy in marketing theory: for reason, realism, truth, and objectivity. M.E. Sharpe. с. 18.ISBN 978-0-7656-0932-8.Архів оригіналу за 19 березня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
  159. Hatch, Robert A.Scientific Revolution: Chronological Timeline: Copernicus to Newton.Архів оригіналу за 23 липня 2013. Процитовано 24 березня 2023.
  160. Peter Barrett (2004),Science and Theology Since Copernicus: The Search for Understanding[Архівовано 22 квітня 2022 уWayback Machine.], pp. 14–18,Continuum International Publishing Group,ISBN 0-567-08969-X
  161. Gipson, Lawrence Henry (1950).The American Revolution as an Aftermath of the Great War for the Empire, 1754–1763.Political Science Quarterly.65 (1): 86—104.doi:10.2307/2144276.JSTOR 2144276.
  162. Goldie, Mark;Wokler, Robert (2006).The Cambridge History of Eighteenth-Century Political Thought. Cambridge University Press.ISBN 978-0-521-37422-4.
  163. Cassirer, Ernst (1979).The Philosophy of the Enlightenment. Princeton University Press.ISBN 978-0-691-01963-5.
  164. National Geographic, 255.
  165. Schama, Simon (1989).Citizens: A Chronicle of the French Revolution.Knopf.ISBN 978-0-394-55948-3.
  166. National Geographic, 360.
  167. McEvedy, Colin (1972).The Penguin Atlas of Modern History. Penguin Books.ISBN 978-0-14-051153-6.
  168. Lyons, Martyn (1994).Napoleon Bonaparte and the legacy of the French Revolution.St. Martin's Press.ISBN 978-0-312-12123-5.
  169. Grab, Alexander (2003).Napoleon and the Transformation of Europe (European History in Perspective). Palgrave MacMillan.ISBN 978-0-333-68275-3.
  170. National Geographic, 350.
  171. National Geographic, 367.
  172. National Geographic, 371—373.
  173. Davies, Norman (1996).Europe: A History. Oxford University Press.ISBN 978-0-19-820171-7.
  174. [1][Архівовано 26 січня 2022 уWayback Machine.],Ottoman Empire — 19th century, Historyworld
  175. Trevelyan, George Macaulay (1988).A shortened history of England. Penguin Books.ISBN 978-0-14-010241-3.
  176. Webb, Sidney (1976).History of Trade Unionism. AMS Press.ISBN 978-0-404-06885-1.
  177. Slavery[Архівовано 16 жовтня 2014 уWayback Machine.],Historical survey — Ways of ending slavery, Encyclopædia Britannica
  178. Trevelyan, George Macaulay (1942).English Social History. Longmans, Green.
  179. Modernisation — Population Change[Архівовано 30 липня 2022 уWayback Machine.].
  180. «The Irish Famine[Архівовано 2019-11-09 уWayback Machine.]».
  181. The Atlantic: Can the US afford immigration?
  182. Maddison (27 липня 2016).Growth of World Population, GDP and GDP Per Capita before 1820(PDF).University of Groningen. Архіворигіналу(PDF) за 12 лютого 2021. Процитовано 12 червня 2024.[Архівовано 2021-02-12 уWayback Machine.]
  183. World Population Growth, 1950—2050[Архівовано 2013-07-22 уWayback Machine.].
  184. Assassin Gavrilo Princip gets a statue in Sarajevo. Prague Post. 28 червня 2014.Архів оригіналу за 10 липня 2014. Процитовано 11 липня 2014.
  185. National Geographic, 407.
  186. National Geographic, 440.
  187. The Treaty of Versailles and its Consequences. James Atkinson. Архіворигіналу за 12 травня 2008. Процитовано 10 червня 2008.
  188. National Geographic, 480.
  189. Heinrich August Winkler (2015). The Struggle for Independence: Estonia, Latvia, Lithuania and Finland.The Age of Catastrophe. Yale University Press. с. 110.ISBN 978-0300204896.
  190. National Geographic, 443.
  191. Harrison, Mark (2002).Accounting for War: Soviet Production, Employment, and the Defence Burden, 1940–1945. Cambridge University Press. с. 167.ISBN 978-0-521-89424-1.Архів оригіналу за 17 червня 2020. Процитовано 30 липня 2022.
  192. «Legacy of famine divides Ukraine[Архівовано 2006-11-27 уWayback Machine.]».
  193. Gleason, Abbott (2009).A companion to Russian history. Wiley-Blackwell. с. 373.ISBN 978-1-4051-3560-3.Архів оригіналу за 5 вересня 2015. Процитовано 30 липня 2022.
  194. Hosking, Geoffrey A. (2001).Russia and the Russians: a history. Harvard University Press. с. 469.ISBN 978-0-674-00473-3.
  195. Loti, Pierre (30 червня 1918).Fourth of Serbia's Population Dead.Los Angeles Times. с. 49. Процитовано 15 січня 2023 — через Newspapers.com.
  196. Asserts Serbians Face Extinction; Their Plight in Occupied Districts Worse Than Belgians', Says Labor Envoy(PDF).The New York Times. Washington. с. 13.Архів(PDF) оригіналу за 15 березня 2020. Процитовано 15 січня 2023.
  197. Serbia Restored(PDF).Архів(PDF) оригіналу за 16 вересня 2018. Процитовано 19 січня 2017.
  198. Serbia and Austria(PDF).New York Times. 28 липня 1918.Архів(PDF) оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 30 липня 2022.
  199. Appeals to Americans to pray for Serbians(PDF).New York Times. 27 липня 1918.Архів(PDF) оригіналу за 16 вересня 2018. Процитовано 30 липня 2022.
  200. Hobsbawm, Eric (1995).The Age of Extremes: A history of the world, 1914–1991. Vintage.ISBN 978-0-679-73005-7.
  201. National Geographic, 438.
  202. Adolf Hitler: Rise of Power, Impact & Death.History.com.Архів оригіналу за 3 жовтня 2018. Процитовано 26 липня 2020.
  203. National Geographic, 465.
  204. Taylor, A. J. P. (1996).The Origins of the Second World War. Simon & Schuster.ISBN 978-0-684-82947-0.
  205. Massari, Ivano (18 серпня 2015).The Winter War – When the Finns Humiliated the Russians. War History Online.Архів оригіналу за 19 грудня 2021. Процитовано 19 грудня 2021.
  206. National Geographic, 510.
  207. National Geographic, 532.
  208. National Geographic, 511.
  209. National Geographic, 519.
  210. National Geographic, 439.
  211. «Europe honours war dead on VE Day[Архівовано 2018-03-16 уWayback Machine.]».
  212. Niewyk, Donald L. and Nicosia, Francis R.The Columbia Guide to the Holocaust[Архівовано 21 травня 2022 уWayback Machine.],Columbia University Press, 2000, pp. 45–52.
  213. Leaders mourn Soviet wartime dead.BBC News. 9 травня 2005.Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 4 січня 2010.
  214. The State of The World's Refugees 2000: Fifty Years of Humanitarian Action(англ.). Oxford University Press. 2000. с. 13.Архів оригіналу за 23 квітня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
  215. Bundy, Colin (2016).Migrants, refugees, history and precedents | Forced Migration Review.www.fmreview.org.Архів оригіналу за 8 березня 2022. Процитовано 9 березня 2022.
  216. «Refugees: Save Us! Save Us!».
  217. Schechtman, Joseph B. (1953).Postwar Population Transfers in Europe: A Survey.The Review of Politics.15 (2): 151—178.doi:10.1017/s0034670500008081.JSTOR 1405220.
  218. National Geographic, 530.
  219. Jessica Caus «Am Checkpoint Charlie lebt der Kalte Krieg» In: Die Welt 4 August 2015.
  220. Karlo Ruzicic-Kessler «Togliatti, Tito and the Shadow of Moscow 1944/45–1948: Post-War Territorial Disputes and the Communist World», In: Journal of European Integration History, (2/2014).
  221. Christian Jennings «Flashpoint Trieste: The First Battle of the Cold War», (2017), pp 244.
  222. The European flag[Архівовано 14 січня 2022 уWayback Machine.], Council of Europe.
  223. National Geographic, 534.
  224. Thomas Roser: DDR-Massenflucht: Ein Picknick hebt die Welt aus den Angeln (German — Mass exodus of the GDR: A picnic clears the world) In: Die Presse 16 August 2018.
  225. Der 19.
  226. Michael Frank: Paneuropäisches Picknick — Mit dem Picknickkorb in die Freiheit (German: Pan-European picnic — With the picnic basket to freedom), in: Süddeutsche Zeitung 17 May 2010.
  227. Andreas Rödder, Deutschland einig Vaterland — Die Geschichte der Wiedervereinigung (2009).
  228. Hobsbawm, Eric (1995).The Age of Extremes: A history of the world, 1914–1991. Vintage.ISBN 978-0-679-73005-7.
  229. Padraic Kenney «A Carnival of Revolution: Central Europe 1989» (2002) pp 109.
  230. Michael Gehler «Der alte und der neue Kalte Krieg in Europa» In: Die Presse 19.11.2015.
  231. Robert Stradling «Teaching 20th-century European history» (2003), pp 61.
  232. History of the European Union 1945–59.european-union.europa.eu(англ.).Архів оригіналу за 23 квітня 2022. Процитовано 16 квітня 2022.
  233. Russia Quits Europe's Rule of Law Body, Sparking Questions Over Death Penalty.The Moscow Times. 10 березня 2022.Архів оригіналу за 12 березня 2022. Процитовано 12 березня 2022.
  234. National Geographic, 536.
  235. National Geographic, 537.
  236. National Geographic, 535.
  237. UK leaves the European Union.BBC News. 1 лютого 2020.Архів оригіналу за 14 березня 2020. Процитовано 16 липня 2020.
  238. Ukrainian exodus could be Europe's biggest refugee crisis since World War II.El Pais. 3 березня 2022.Архів оригіналу за 5 квітня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
  239. Protecting Ukrainian refugees: What can we learn from the response to Kosovo in the 90s?.British Future. 7 березня 2022.Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 29 березня 2022.
  240. not counting the microstate ofVatican City
  241. абЗокрема,ЦРУ відносить Азербайджан до Близького Сходу.[Архівовано 9 липня 2016 уWayback Machine.] Лиш невелика частина країни знаходиться північніше Великого Кавказького хребта, одного з прийнятих варіантів кордону між Європою і Азією.
  242. абвгвід 0 %при проведенні межі Європи та Азії по Кумо-Маничській западині — 0 %.
  243. При проведенні межі між Європою та Азією поЕмбі в Європі розташовано 12,5 % території Казахстану. РічкоюУрал від 1964 року (XX Конгрес Міжнародного Географічного Товариства в Лондоні) межу не проводять.
  244. абвгдДержави і території, що підтримують тісні політичні та культурні зв'язки з Європою
  245. Якщо проводити межу між Європою та Азією по Кумо-Маничській западині, тоКерченська протока відділяє Європу від Азії. У такому випадку український острівТузла площею 3,5 км² належить до Азії (площа острова становить 0,00058 % всієї території країни).
  246. Fineman, Josh (15 вересня 2009).Bloomberg.com. Bloomberg.com. Архіворигіналу за 28 січня 2015. Процитовано 23 серпня 2010.
  247. Global Wealth Stages a Strong Comeback. Pr-inside.com. 10 червня 2010. Архіворигіналу за 20 травня 2011. Процитовано 23 серпня 2010.[Архівовано 2011-05-20 уWayback Machine.]
  248. Global shipping and logistic chain reshaped as China's Belt and Road dreams take off in Hellenic Shipping News, 4.
  249. The CIA World Factbook – GDP (PPP).CIA. 15 липня 2008. Архіворигіналу за 4 червня 2011. Процитовано 19 липня 2008.[Архівовано 2011-06-04 уWayback Machine.]
  250. The World Bank DataBank.worldbank.org.Архів оригіналу за 2 жовтня 2019. Процитовано 30 липня 2022.
  251. Some data refers to IMF staff estimates but some are actual figures for the year 2017, made on 12 April 2017.
  252. Capitalism[Архівовано 17 травня 2014 уWayback Machine.].
  253. Scott, John (2005).Industrialism: A Dictionary of Sociology. Oxford University Press.
  254. Kreis, Steven (11 жовтня 2006).The Origins of the Industrial Revolution in England. The History Guide.Архів оригіналу за 2 листопада 2015. Процитовано 1 січня 2007.
  255. Dornbusch, Rudiger; Nölling, Wilhelm P.; Layard, Richard G.Postwar Economic Reconstruction and Lessons for the East Today, p. 117
  256. Emadi-Coffin, Barbara (2002).Rethinking International Organisation: Deregulation and Global Governance. Routledge. с. 64.ISBN 978-0-415-19540-9.
  257. Dornbusch, Rudiger; Nölling, Wilhelm P.; Layard, Richard G.Postwar Economic Reconstruction and Lessons for the East Today, p. 29
  258. Harrop, Martin.
  259. «Germany (East)», Library of Congress Country Study,Appendix B: The Council for Mutual Economic Assistance[Архівовано 1 травня 2009 уWayback Machine.]
  260. Marshall Plan. US Department of State Office of the historian.Архів оригіналу за 14 квітня 2015. Процитовано 30 липня 2022.
  261. Kosovo: Natural resources key to the future, say experts.adnkronos.com.Архів оригіналу за 7 липня 2011. Процитовано 17 березня 2011.
  262. EU data confirms eurozone's first recession. EUbusiness.com. 8 січня 2009. Архіворигіналу за 30 грудня 2010.[Архівовано 2010-12-30 уWayback Machine.]
  263. Thanks to the Bank it's a crisis; in the eurozone it's a total catastrophe[Архівовано 31 травня 2022 уWayback Machine.].
  264. Schultz, Stefan (11 лютого 2010).Five Threats to the Common Currency.Spiegel Online.Архів оригіналу за 14 квітня 2010. Процитовано 28 квітня 2010.
  265. Blackstone, Brian; Lauricella, Tom; Shah, Neil (5 лютого 2010).Global Markets Shudder: Doubts About U.S. Economy and a Debt Crunch in Europe Jolt Hopes for a Recovery.The Wall Street Journal.Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 10 травня 2010.
  266. Lauren Frayer.European Leaders Try to Calm Fears Over Greek Debt Crisis and Protect Euro. AOL News. Архіворигіналу за 9 травня 2010. Процитовано 2 червня 2010.
  267. Unemployment statistics[Архівовано 14 червня 2012 уWayback Machine.].
  268. CIA.gov[Архівовано 27 травня 2016 уWayback Machine.] CIA population growth rankings, CIA World Factbook
  269. World Population Prospects: The 2022 Revision. United Nations, Department of Economic and Social Affairs, Population Division. Процитовано 28 квітня 2023.
  270. 2021 World Population Data Sheet,PRB
  271. Population trends 1950 – 2100: globally and within Europe,European Environment Agency
  272. World Population Prospects 2022, Summary of Results(PDF),United Nations, с. 7, 9
  273. World Population Prospects – Population Division – United Nations.population.un.org. Архіворигіналу за 3 грудня 2024. Процитовано 21 жовтня 2024.
  274. White Europeans: An endangered species?. Yale Daily News. Архіворигіналу за 19 травня 2008. Процитовано 10 червня 2008.[Архівовано 2008-05-19 уWayback Machine.]
  275. UN predicts huge migration to rich countries[Архівовано 14 червня 2022 уWayback Machine.].
  276. абвКузик С. П., 2002.
  277. (рос.)Кушнер (Кнышев) П. И. Этнические территории иэтнические границы. — М.: Издательство Академии наук СССР, 1951. — 106 с.
  278. Christoph Pan, Beate Sibylle Pfeil,Minderheitenrechte in Europa.
  279. Word migration report 2022., NEW YORK: International Organization for Migration (IOM), 2021, с. 87,ISBN 978-92-9268-078-7,OCLC 1292425355, процитовано 28 квітня 2023
  280. Europe: Population and Migration in 2005. Migration Information Source. June 2006. Архіворигіналу за 9 червня 2008. Процитовано 10 червня 2008.
  281. абMigration and migrant population statistics – Statistics Explained(англ.), процитовано 28 квітня 2023
  282. Brasil-Colônia, Geraldo Pieroni doutor em História pela Université Paris-Sorbonnetambém escreveu os livros: Os Excluídos do Reino: Inquisição portuguesa e o degredo para o; Brasil, Os degredados na colonização do; ciganos, Vadios e; autor, Heréticos e Bruxas: os degredados no Brasil Textos publicados pelo autor Fale com o.A pena do degredo nas Ordenações do Reino – Jus.com.br | Jus Navigandi.jus.com.br (pt-br) .Архів оригіналу за 21 червня 2022. Процитовано 11 лютого 2022.
  283. Ensaio sobre a imigração portuguesa e os padrões de miscigenação no Brasil(PDF). Архіворигіналу(PDF) за 6 липня 2011. Процитовано 18 серпня 2010.[Архівовано 2012-03-10 уWayback Machine.]
  284. Axtell, James (September–October 1991).The Columbian Mosaic in Colonial America.Humanities.12 (5): 12—18. Архіворигіналу за 17 травня 2008. Процитовано 8 жовтня 2008.[Архівовано 2008-05-17 уWayback Machine.]
  285. Evans, N.J. (2001).Work in progress: Indirect passage from Europe Transmigration via the UK, 1836–1914.Journal for Maritime Research.3: 70—84.doi:10.1080/21533369.2001.9668313.
  286. Robert Greenall,Russians left behind in Central Asia[Архівовано 15 листопада 2019 уWayback Machine.],BBC News, 23 November 2005
  287. Reference Populations – Geno 2.0 Next Generation. Архіворигіналу за 7 квітня 2016. Процитовано 21 грудня 2017.
  288. Go MC, Jones AR, Algee-Hewitt B, Dudzik B, Hughes C (2019).Classification Trends among Contemporary Filipino Crania Using Fordisc 3.1.Human Biology(англ.). University of Florida Press.2 (4): 1—11.doi:10.5744/fa.2019.1005.Архів оригіналу за 7 січня 2021. Процитовано 13 вересня 2020.[Page 1] ABSTRACT: Filipinos represent a significant contemporary demographic group globally, yet they are underrepresented in the forensic anthropological literature. Given the complex population history of the Philippines, it is important to ensure that traditional methods for assessing the biological profile are appropriate when applied to these peoples. Here we analyze the classification trends of a modern Filipino sample (n = 110) when using the Fordisc 3.1 (FD3) software. We hypothesize that Filipinos represent an admixed population drawn largely from Asian and marginally from European parental gene pools, such that FD3 will classify these individuals morphometrically into reference samples that reflect a range of European admixture, in quantities from small to large. Our results show the greatest classification into Asian reference groups (72.7%), followed by Hispanic (12.7%), Indigenous American (7.3%), African (4.5%), and European (2.7%) groups included in FD3. This general pattern did not change between males and females. Moreover, replacing the raw craniometric values with their shape variables did not significantly alter the trends already observed. These classification trends for Filipino crania provide useful information for casework interpretation in forensic laboratory practice. Our findings can help biological anthropologists to better understand the evolutionary, population historical, and statistical reasons for FD3-generated classifications. The results of our studyindicate that ancestry estimation in forensic anthropology would benefit from population-focused research that gives consideration to histories of colonialism and periods of admixture.
  289. Language facts — European day of languages[Архівовано 2 жовтня 2015 уWayback Machine.], Council of Europe.
  290. абв{{cite encyclopedia}}:Порожнє посилання на джерело (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  291. Regional Distribution of Christians: Christianity in Europe.Pew Research Center's Religion & Public Life Project. 18 грудня 2011.Архів оригіналу за 1 серпня 2013. Процитовано 22 лютого 2015.
  292. Global Christianity – A Report on the Size and Distribution of the World's Christian Population(PDF). Pew Research Center.Архів(PDF) оригіналу за 1 серпня 2019.
  293. Byrnes, Timothy A.; Katzenstein, Peter J. (2006).Religion in an Expanding Europe. Cambridge: Cambridge University Press. с. 110.ISBN 978-0521676519.
  294. Hewitson, Mark; D’Auria, Matthew (2012).Europe in Crisis: Intellectuals and the European Idea, 1917–1957. New York; Oxford: Berghahn Books. с. 243.ISBN 9780857457271.
  295. Nikodemos Anagnostopoulos, Archimandrite (2017).Orthodoxy and Islam. Taylor & Francis. с. 16.ISBN 9781315297927.Christianity has undoubtedly shaped European identity, culture, destiny, and history.
  296. Pew Research Center (19 грудня 2011).Global Christianity – A Report on the Size and Distribution of the World's Christian Population.Pew Research Center's Religion & Public Life Project(амер.). Процитовано 28 квітня 2023.
  297. абHackett, Conrad (29 листопада 2017),5 facts about the Muslim population in Europe,Pew Research Center,архів оригіналу за 17 серпня 2018, процитовано 30 липня 2022
  298. абLipka, Michael (9 лютого 2015).The continuing decline of Europe's Jewish population.Pew Research Center(амер.). Процитовано 28 квітня 2023.
  299. The Pittsburgh Press, October 25, 1915, p. 11
  300. Grosfeld, Irena; Rodnyansky, Alexander; Zhuravskaya, Ekaterina (August 2013). Persistent Antimarket Culture: A Legacy of the Pale of Settlement after the Holocaust.American Economic Journal: Economic Policy.American Economic Association.5: 189—226.doi:10.1257/pol.5.3.189.JSTOR 43189345.
  301. United States Holocaust Memorial Museum.Jewish Population of Europe in 1933: Population Data by Country.encyclopedia.ushmm.org(англ.). Процитовано 29 квітня 2023.
  302. Sherwood, Harriet (25 жовтня 2020).Europe's Jewish population has dropped 60% in last 50 years.The Guardian(брит.). Процитовано 28 квітня 2023.
  303. абThe World's Cities in 2016(PDF).United Nations. 2016. с. 11.Архів(PDF) оригіналу за 1 жовтня 2017. Процитовано 30 липня 2022.
  304. Istanbul one of four anchor megacities of Europe: Research.Hürriyet Daily News(англ.). 14 грудня 2015.Архів оригіналу за 19 березня 2022. Процитовано 30 липня 2022.
  305. Major Agglomerations of the World – Population Statistics and Maps.www.citypopulation.de.Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 10 вересня 2020.
  306. Hilaire Belloc,Europe and the Faith[Архівовано 16 березня 2018 уWayback Machine.], Chapter I
  307. Sustainable Prosperity – Made in Europe.sustainable-prosperity.eu.

Література

[ред. |ред. код]
  • Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко. — К. :ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. —ISBN 9666315467
  • Барановська О. В. Фізична географія материків та океанів: Навч. посібник у 2 ч. — Ніжин :НДУ ім. М. Гоголя, 2018.  — Ч. 2. Північна Америка та Євразія. — 378 с. —ISBN 978-617-527-106-3
  • Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред.Кузика С. П. —Л. :Світ, 2002. — 672 с. —ISBN 966-603-178-7.
  • Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Природа мира. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с.
  • Країни Європи і Північної Америки в 1944—1974 рр. : навч. посіб. — К., 2016. — 740 с. —ISBN 978-617-7092-80-2
  • Физическая география материков и океанов. В 2 т. Т. 1. Физическая география материков: в 2 кн. Кн. 1. Дифференциация и развитие ландшафтов суши Земли. Европа, Азия : Учебник / Э. П. Романова, Н. Н. Алексеева, М. А. Аршинова; под ред. Э.  П. Романовой. — М. : Изд. центр «Академия», 2014. — 464 с. —ISBN 978-5-4468-0239-5
  • Фізична географія материків та океанів: Підручник у 2-х т. / Шищенко П. Г., Удовиченко В. В., Петрина Н. В. та ін.; за ред. П. Г. Шищенка. — К., 2010. — Т. 2. Європа. — 464 с. —ISBN 978-966-439-257-7
  • Хільчевский В. К. Гідрографія та водні ресурси Європи. К.: ДІА, 2023. — 308 с.
  • Bulliet, Richard; Crossley, Pamela; Headrick, Daniel; Hirsch, Steven; Johnson, Lyman (2011).The Earth and Its Peoples, Brief Edition. Т. 1. Cengage Learning.ISBN 978-0-495-91311-5.
  • Brown, Stephen F.; Anatolios, Khaled; Palmer, Martin (2009). O'Brien, Joanne (ред.).Catholicism & Orthodox Christianity. Infobase Publishing.ISBN 978-1-60413-106-2.
  • Laiou, Angeliki E.; Morisson, Cécile (2007).The Byzantine Economy. Cambridge, England: Cambridge University Press.ISBN 978-0-521-84978-4.
  • Lewis, Martin W.; Wigen, Kären (1997).The Myth of Continents: A Critique of Metageography(англ.). University of California Press.ISBN 978-0-520-20743-1.
  • National Geographic Society (2005).National Geographic Visual History of the World. Washington, DC: National Geographic Society.ISBN 0-7922-3695-5.
  • Pounds, Norman John Greville (1979).An Historical Geography of Europe, 1500–1840. Cambridge, England: Cambridge University Press.ISBN 978-0-521-22379-9.

Посилання

[ред. |ред. код]
Історія Землі
Географія
тагеологія
Довкілля
Див. також
Історія
Хронологія
За темами
Культура
Населення
Економіка[en]
Міжнародні організації[en]
Суверенні держави
Географія
Політика
Міжурядова
Європейський Союз
Інше
Незалежні
Залежні та
інші території
Данія
Фінляндія
Норвегія
Велика Британія
Обмежено визнані
1 Частково вАзії, або цілком у Азії з культурними зв'язками в Європі.
Європа
Азія
Африка
Америка
Австралія і Океанія
Полярні зони
Світовий океан
* — інколи виділяється як п'ятий океан.
Материки
Частини світу
Суперконтиненти
Історичні
Міфічні
1 — ймовірні майбутні суперконтиненти2 — сучасні суперконтиненти3 — затоплені континенти.
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Географія та географічні карти
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано зhttps://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Європа&oldid=46367916
Категорії:
Приховані категорії:

[8]ページ先頭

©2009-2025 Movatter.jp