Євре́ї (івр.יְהוּדִים,трансліт.єгуді́м;їд.ייִדן,трансліт.їдн) —семітський народ, основне населенняІзраїлю та найбільша етнічна спільнота на його території. Як етнос сформувався на теренахБлизького Сходу — походить від населення стародавніхІзраїльського таЮдейського царств[3]. За межами Ізраїлю проживають уСША,Франції,Канаді,Британії,Аргентині,Україні та багатьох інших країнах. Загальна чисельність перевищує 14,5 млн осіб, з яких 6,8 млн живуть в Ізраїлі[1]. Більшість євреїв володіють та розмовляють мовами країн, у яких живуть. За релігією —юдеї[прим. 1].
Сучасні назви — єгуді́м[прим. 2] (івр.יְהוּדִים), іврі́м (івр.עִבְרִים), їдн (їд.ייִדן), джудіос (ладіноג׳ודיוס). Давньою назвою є такожбней-Ісраель —синиІзраїлю (Якова), тобто нащадки праотцяЯкова (Ізраїлю).
Згідно зТанахом, євреї походять ізмесопотамської сім'ї середини другого тисячоліття до нашої ери. Праотці народу —Авраам,Іцхак таЯків. Нащадки Якова утворили 12 «колін Ізраїлю» (Ізраїлеві племена), які жили в другій половині другого тисячоліття до нашої ери вЄгипті. Приблизно до початку першого тисячоліття до нашої ери вони вийшли з Єгипту та оселилися на земліХанаан.
ГрецькеἸουδαῖος походить від староєврейського יהודי (іеhуді)[5]. Своєю чергою, від грецького походятьлат.judaeus,англ.Jew,фр.Juif,нім.Jude,пол.żyd,укр.юдей тощо.
Початкова назваiehudi стосувалася потомків (коліна)Юди, згодом — жителівЮдейського царства незалежно від їхньої племінної належності. Після падіння Юдейського царства назваiehudi втратила специфічний зв'язок із Юдейським царством і перетворилася на термін, що позначає національно-релігійну належність поза зв'язком із будь-якою територією або коліном.
Мовою іврит звучить «іврі» (власне, звідси й назва мовиіврит = «єврейська»). Буквальне значення слова «іврі» — «той, що перейшов» (від кореня (івр.ע-ב-ר) — «перейти»). Це дає можливість додаткового тлумачення — «прибулець із того боку (річкиЄвфрат?)»[6]. Інше традиційне тлумачення згадує предкаАвраама —Евера, правнукаСима.
УБіблії термініврім ужитий щодо євреїв лише в додержавний період і лише в контекстах, де вони є емігрантами та чужинцями або ж його використовуютьфілістимляни як назву народу, з якого виходять найманці правителів філістимлянських міст.Тому існує теорія походженняетноніму «іврі» від назви соціального прошаркухабіру — емігранти, чужинці, прибульці, інколи з відтінком утікачі, бездомні.
До ХХ ст. на теренах сучасної України повсюдно вживали етнонім«жид». Він був запозичений у дописемний період зітал.giudeo, що походить відлат.jūdaeus, яке зводиться доівр.i̯əhūdī, утвореного від особового іменіівр.i̯əhūdā «Юда» (загальне значення «славлений, хвалений»); давнєžū- (<giu-) у слов'яних мовах закономірно перейшло вžy-[7]. У ХХ ст., черезмовну політику в УРСР[8], його поступово заступив етнонім «єврей», натомість «жид» почали позначати як образливу назву євреїв[9]. Новий етнонім був запозичений із російської мови, куди потрапив черезцерковнослов'янську ізсередньогрецької і пізніше (у формігебре́й[7]) ще раз в українську через західнослов'янські з латинської;лат.hebraeus зводиться додав.-гр.Ἑβραῖος (пізніше в середньогрецький період вимовлялиevreos), яке походить, очевидно, відарам.ʿiḇrai̯, ʿeḇrai̯, пов'язаного зівр.ʿiḇrī[7]. Таку штучну заміну гостро сприйняли українські мовознавці та історики[10][11]. Так, наприклад,Сергій Білокінь у Передньому слові до перевиданняУкраїнської малої енциклопедії зазначив:
Ті, хто вимагає відмовитися від слів «жид», «жидівський», виступають проти самої української культури, адже ці слова є уГрінченковомусловнику української мови, у «Приказках і прислів'ях»Матвія Номиса і вШевченка. Перше видання — український мовний камертон, зразковий корпус української лексики, вершина української лексикографії. Друге — пам'яткапареміографії, що виявляє світогляд українського селянства ХІХ ст., коли — до більшовиків — органічна традиція втілювалась щонайповніше. Нарешті, Шевченків «Кобзар» — найважливіша, сакральна, найгеніальніша книжка української нації. У «Кобзарі» слова «єврей» немає жодного разу. В абсолютно нейтральному контексті вживає слово «жид» іОнацький. Заборонила його совєцька цензура циркуляром від 18 грудня 1929 року, готуючись допроцесу «Спілки визволення України».
Післявідновлення української незалежності літературний стандарт української мови щодо цього питання не змінили — рекомендовано й надалі вживати етнонім «єврей». Натомість етнонім «жид» й досі побутує в розмовному стилі мовлення, а також подекуди в публіцистичних творах і в поезії.
Найпопулярнішою версією походження європейського єврейства залишається рейнська гіпотеза. Її прихильники вважають, що після того, як у VII ст. їхні предки залишили Святу землю через мусульманське завоювання, основна маса переселенців осіла в Рейнській області. Потім, на початку XV ст., приблизно 50 тисяч юдеїв вирушили на схід, де змогли зберегтиендогамію і, попри війни, переслідування, економічні труднощі та стихійні лиха, у XX ст. досягти чисельності у вісім мільйонів осіб.
Інша (хозарська) гіпотеза стверджує, що євреї походять відхозарів — конгломерату тюркських та іранських племен із субстратом месопотамських і греко-римських євреїв. Вони створили державуХозарський каганат на території сучасних півдня Росії, півночі Грузії та сходу України йнавернулися в юдаїзм у VII—IX століттях. Після розгрому хозарівруссю в X ст. й остаточного зникнення Хозарії з лиця землі в XIII ст. деякі групи юдео-хозар утекли доСхідної Європи.
Так, наприклад, сучасний аналіз, проведений під керівництвом Ерана Ельхаіка зуніверситету Джонса Гопкінса (США), показує, що єврейський геном являє собою мозаїку з кавказького, європейського та семітського матеріалу[12]. У ході дослідження проаналізовано 531 315 аутосомно одиничних нуклеотидних поліморфізмів 1287 осіб, котрі не є родичами й представляють 8 єврейських і 74 неєврейські групи. З'ясувалося, що головну роль угеномі європейських євреїв відіграє матеріал кавказького та європейського (особливо південноєвропейського) походження, хоча помітний і близькосхідний внесок. За цими даними, зв'язок між євреями та сучасними кавказцями вказує, що європейські євреї можуть уважати своєю батьківщиною область, розташовану в прикаспійськомуДагестані.
У червні 2015 року в журналах«Nature»[13] та«American Journal of Human Genetics[en]»[14] оприлюднили результати праць, у яких уперше дослідили повні геноми представників відомих підгруп євреїв. Відбувся прорив як у методі дослідження, так і в отриманих результатах.
Цей розділзанадто довгий та має бутискорочений для покращення читацького сприйняття. Будь ласка, зменште обсяг розділу,розділивши його на декілька розділів або створивши окрему статтю, прибравши надлишкову інформацію або додавши підзаголовки.(січень 2024)
Євреї оселились на землях сучасноїУкраїни ще в дохристиянські часи. Про їхнє перебування вКриму, куди вони переселилися зМалої Азії таКавказу, свідчать надгробні написи І-ІІ ст. до н. е.
За часів Княжої Русі в Х-ХІІІ ст. існували великі громади євреїв жили в окремих кварталах у містах, зокрема існував єврейський район уКиєві —Жидове (північний захід відСофійського собору). Жидівські ворота пізніше перейменували на Львівські, оскільки через них пролягав шлях до міста Лева[15]. Євреї, що тікали від хрестових походів, прибували до України також, і перші європейські євреї почали прибувати зНімеччини, ймовірно, в XI ст. Про присутність значної спільноти хозарських юдеїв у Києві також свідчитьКиївський лист, що датується, ймовірно, XI ст. У цей період євреї переселяються на західноукраїнські землі зХазарії, Криму,Київської Русі таВізантії, а з початку ХІІ ст. — з країнЗахідної Європи[16]. Причому, крім ашкеназі, малу частину становили сефарди (у Криму).
Невеликі поселення в Україні були створені в XIV ст. вихідцями ізЛитви. Однак наймасовіше переселення євреїв відбулося зПольщі з кінця XIV й у наступні століття. Це були ашкеназі — вихідці Західної Європи (з івриту «Ашкеназ»: «Німеччина»), германомовна група, яка спілкувалися мовою їдиш. Головною причиною переселення були релігійні конфлікти та переслідування з боку тогочасної державної влади європейських країн (церковних ієрархів і світських правителів), які входили у сферу впливу Священної Римської імперії, всіх юдеїв, які дотримувалися віровчень, відмінних від офіційного (євреїв, мусульман, православних). У ті часи в Священній Римській Імперії людям не лише заборонялося прилюдно сповідувати свою віру, але й закривалися релігійні установи й навчальні заклади, знищувалися книжки тощо (Інквізиція).
У цей час на землях сучасної України відбувався переділ влади, викликаний зростанням могутності Речі Посполитої і Великого Князівства Московського внаслідок занепаду Золотої Орди. Нові переселенці з Європи, часто маючи непогану, як на ті часи, освіту, брали шляхетські маєтки в оренду чи отримували посади управителів у нових маєтках, які утворювалися шляхтою Речі Посполитої на україно-руських землях, які лежали в руїнах після тривалих воєн. Український науковецьМатвій Шестопал у своїй праціЄвреї на Україні показує, що поряд з орендою, лихварством та торгівлею євреї займалися збиранням данини з місцевого населення за наказом тих, на кого вони працювали. Але, оскільки ці накази виконували саме вони — на них і обрушувалась вся лють населення[17]. Це часто призводило до конфліктів з місцевим населенням, яке відмовлялося визнавати та терпіти владу, утиски шляхти та їхніх прибічників, повставало зі зброєю в руках. Найвищої точки конфлікт досяг під час козацьких воєн 1640—1650 рр., коли повстанці знищили велику частину єврейського населення тогочасної України. Під часХмельниччини в Україні вперше відбувся найбільший спалахантисемітизму, викликаний боротьбою пригнобленого народу з католиками, шляхтою та євреями, які займали вище становище в економіціРечі Посполитої[18][19]. Разом з тим, після перемоги повстанців у складі козацтва з часом стали з'являтись і євреї (українські козацькі старшинські родини Маркевичів, Герциків і т. д.) і життя поступово стало входити в мирне річище.
Уведення царським урядом 1796 р. дискримінаційної«смуги осілості» (губернії Правобережжя) призвело до того, що більшість євреїв селилися в містечках і невеликих містах. На Правобережжі євреї були розселені спорадично — окремими етнорелігійними громадами. Наприкінці XVIII ст. їхня чисельність становила 110 тис. осіб (близько 3,5 % усього населення). Подібно до українських сільських громад чи «кола» в козацьких поселеннях основу єврейської соціальної організації становили територіальні громади (кагал), своя для кожного міського поселення; у великих містах існували відокремлені єврейські квартали (гето) й громадське самоврядування.
У другій половині XIX ст., після заохочувальних заходів царського уряду щодо переселення євреїв у міста (1804 року скасувано закон Польського сейму 1778 року, який забороняв євреям займатися торгівлею та ремісництвом), їхня чисельність швидко зростає, виникають великі громади вОдесі та інших містах півдня.1857 р. на півдні України вони становили вже 3,8 % від усього місцевого населення.
Хоча євреї належали переважно до міщанського та купецького стану, серед них значним було соціально-класове розшарування.
На початку XIX ст. у Південній Україні було засновано ряд єврейських землеробських поселень, у яких жили євреї, що займалисясільським господарством. До середини XIX ст. на півдні України налічувалося 20 таких селищ, де мешкало 12 тис. осіб. Наприкінці XIX ст. у Херсонській та Катеринославській губерніях налічувалось відповідно 26 і 17 єврейських сільських поселень.
У перші роки радянської влади в Україні діяли сотні єврейських шкіл, синагог, єшив, ремісничих училищ, видавалися єврейські газети, книги, журнали. Тільки в Одесі були два єврейські інститути. Діяли єврейські колгоспи, кабінети єврейської культури. У 1920-х роках в Україні мешкало близько 2 млн євреїв, напередодні Другої світової війни — до 3 млн.
Внаслідок міграційних процесів чисельність євреїв в Україні зменшилася за 1897—1926 рр. з 1 644,5 тис. до 1 565,5 тис. осіб, тоді як у цілому поСРСР зросла з 2 430,4 тис. до 2 597,4 тис. осіб. Крім того, поряд зі створенням 1928 рокуЄврейської автономної області, куди виїхала й певна кількість українських євреїв, у 1924—1930 роках за допомогоюОЗЕТ в Україні було засновано 162 єврейських землеробських поселення, з яких утворили 5 єврейських національних районів:
До нашого часу, крім деяких кримських, єврейські сільські поселення не збереглися.
Наприкінці 1920-х рр. загальна чисельність євреїв у сучасних межах України становила близько 2,5 млн чоловік. У наступні роки чисельність єврейського населення значно зменшилась внаслідок міграційних й етнічних процесів і, передусімГолокосту — масового винищення євреїв в рокиДругої світової війни[20].
За переписом1959 року, в Україні мешкало 840 тис. євреїв, втричі менше ніж до війни. У містах проживало 98 % євреїв. Єврейське культурне та релігійне життя вже не відновилося в довоєнних масштабах, частково внаслідок зменшення чисельності єврейського населення, частково — внаслідок політики радянської влади. Наростав процес асиміляції, якщо в 1959 р. серед євреїв тільки 25-30 % шлюбів були укладені з особами іншої національності, то 1970 р. — бл. 50 %, 1978 р. — 57 %. За1968–1988 рр. за кордон (переважно доІзраїлю таСША) емігрувало близько 100 тис. українських євреїв, 12-13 % їхньої загальної кількості.
У другій половині 1980-х, після початку політикиПеребудови в Україні, як і в інших республіках, стали створюватися єврейські культурні товариства та громадські організації, з'явилися єврейські періодичні видання. Наприкінці 1980-х в Україні мешкало майже пів мільйона євреїв. З 1989 р. почалась масштабна еміграція євреїв з республік СРСР до Ізраїлю, США та Європи. За1989–1991 рр. з України виїхало бл. 149 тис. євреїв, за1992–2000 рр. ще понад 250 тис. Запереписом 2001 року в Україні налічувалося бл. 100 тис. євреїв, що проживали переважно у найбільших містах (Київ,Одеса,Дніпропетровськ,Харків). З 1990-х років в Україні діє розгалужена мережа єврейських навчальних закладів, організацій та товариств, що існують у більшості місць проживання євреїв. Проте єврейське населення України характеризується надзвичайним постарінням та міграційним відтоком єврейського населення, що призводить до зменшення чисельності єврейського населення та поступового зникнення єврейського культурного життя.
В Україні євреїв, за даними перепису 2001 року, налічувалось 103 591 особа (486,3 тис. осіб 1989 р.). Переважно вони мешкають в містах. Для більшості з них рідна моваросійська, такожіврит,їдиш.
Єврейське населення України за підсумками Всеукраїнського перепису 2001 року[21]
Регіони України*
Кількість, тис. осіб
У % до підсумку
2001 р. у % до 1989 р.
усього
євреїв
2001 р.
1989 р.
Автономна Республіка Крим
2024,0
4,5
0,2
0,7
30,2
Вінницька
1763,9
3,0
0,2
1,4
11,7
Дніпропетровська
3561,2
13,7
0,4
1,3
27,5
Донецька
4825,6
8,8
0,2
0,5
31,4
Житомирська
1389,3
2,6
0,2
1,4
12,3
Запорізька
1926,8
4,3
0,2
0,7
30,3
Миколаївська
1262,9
3,2
0,3
0,9
27,4
Одеська
2455,7
13,3
0,5
2,6
19,4
Херсонська
1145,7
5,3
0,5
2,2
21,2
Харківська
2895,8
11,5
0,4
1,5
23,7
Чернівецька
919,0
1,4
0,2
1,8
8,8
м. Київ
2567,0
17,9
0,7
3,9
17,9
м. Севастополь
377,2
1,0
0,3
0,7
36,2
Усього
48457
103,6
0,2
0,9
21,3
* — Регіони, де частка євреїв у загальній кількості постійного населення становить не менше 0,2 %.
Ще починаючи з часів утворення єврейського етноса як такого, утверджуються правила, норми та традиції поведінки, співвідношень одне з одним, які випливають із Тори. Наприклад, святкові традиції, традиції оформлення помешкань, одягу, поведінки в сім'ї тощо.
↑Історично поняття «єврей» і «юдей» тісно переплетені й у більшості мов нерозрізненні, але існує багато прихильників подібних до юдаїзму віровчень, які не є етнічними євреями. Наприклад,караїми або спільнота африканців-юдеїв[4].
↑Кабузан В. М., Наулко В. І. Євреї на Україні, в СРСР і світі: чисельність і розміщення // Український історичний журнал. — 1991. — № 6;Беренштейн О. Демографічні аспекти життєдіяльності євреїв України у 20-30 роках ХХ ст.// Наук. зап. ІП і ЕНД. — Київ, 1998, вип.4, ст 10-17.
Розвиток і взаємодія єврейських громад на європейському просторі: [монографія / авт. кол.: М. І. Михальченко, А. Ю. Подольський, О. В. Заремба та ін.]. — К. : ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса, 2017. — 464 с. —ISBN 966-02-8321-3.
.png)
.jpg)
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
