Писомны памняткы з найстаршого періоду суть лем спорадічны. Чітати і писати тоды знало векшынов лемдуховенство. Функцію офіційного языка выконовалалатінчіна, даколистарославянчіна. Першов чеськов писомнов памнятков суть дві речіня з документу о заснованюлітомеріцькойкапітулы з1057. року, котры суть очівидно май молоды, судячі з ушыткого аж із12. стороча. Тоты речіня были писаны тзв. прімітівным правописом, котрый хосновав незміненулатиніку і про запис звуків, котры были латинї чуджі (єдна буква могла означати вецезвуків).
У14. сторочу чештіна проникла до літературы і сферы урядных контактів. Обявили ся першы чеськы писаны книгы. РїшінёмКарла IV. быв зробленый першый чеськый перекладБіблії. Хосновав ся діґрафный правопис. На переломі 14. і15. сторіч ся обявила пропозіція о реформі правопису, котра завела до чештіны хоснованядіакрітічных знаків. Пропаґатором той реформы бывЯн Гус, айбо не є докус ясно ці быв ай ї автором.
Великый розвиток чеськой писаной літературы ся став по вынаходжінюкнигодрукованя в16. сторочу. За примір списовного языка ся довго хосновала тзв.краліцька Біблія. По поражцїставового повстаня в1620. роцї дошло до поступного упадку чеськой літературы, спричіненого передовшыткым еміґраціёв чеськой некатолицькой інтеліґенції (Яна Амоса Коменьского,Павла Страньского ітд.). Але і в тій добі выходила чеська література, котра єднач підлїгала строгійцензурї. У1627–1628. роках другым урядным языком уЧехах і наМораві ся ставнїмецькый язык, одтоды прирівненый до чештіны (і фактічно вдяка політичному тиску дістав у часї слїдуючіх сторіч верьх). Снага завестинїмецькый язык єднотным на вшыткых земляхгабсбурской монархії ся обявила у18. сторочу (Марія Терезія,Йосиф II.) з практічных (скорше як націоналных) причін. Не позераючі на тото ся вказала нереалнов, бо чеськоязычноє общество было великым і по стратї векшыны земель понїмченойСілезії мало в остатку Чеськой коруны над нїмецькоязычныма процентну перевагу. Зрушіняневольніцтва доволило пак на кінцю 18. стороча обяву двиганя, означеногонародным возроджінём.
Вдяка снагам народных будителїв была у19. сторочу зась піднята уровень чеськой літературы. А вдяка повинному школованю і высокійґрамотности общества списовный язык перестав быти завислым од узкой верствы інтеліґенції. По вшелиякым пробам кодіфікації была наконець прията ґраматікаЙосифа Добровского, котра першыраз вышла в1809. роцї. Обновлїню чеськой лексікы приспіло передовшыткым выданя пятитомного Словника чесько-нїмецького (1830-1835)Йозефа Юнґманна. Розвила ся публіцістіка, красна література ся намагала наближыти ід жывому языку. Были одвержены дакотры зостаткы застарїтого правопису краліцькой Біблії. Списовна чештіна в тій добі дістала веце-менше днешню подобу.
Вшыткы тоты двогласкы суть падаючі, складовый у них першый компонент, а другый єпівгласным (нескладовымu).Злучіня гласныхia,ie,ii,io,iu в словах чуджоязычного походжіня ся за двогласкы не тримлють, высловлюють ся з [j] меджі гласныма ([ɪja, ɪjɛ, ɪjɪ, ɪjo, ɪju]).
1 Така реалізація /m/ ся обычайно зъявляє перед губно-зубныма звуками (/f, v/), напр. у словіtramvaj.
2 Така реалізація /n/ ся обычайно зъявляє перед заднёпіднебныма звуками (/k, g, x/), напр. у словіbanka.
3 /g/ як окрема фонема ся стрїчать лем у пожыченых словах. В домашнїх словах [g] є звонков реалізаціёв /k/. Зачаточне праславяньске /g/ ся в чештінї по 14. сторочу змінило на /h/.
4Раз ся не тримле за окрему фонему. Хоснує ся в чештінї лем факултатівно. Высловность з разом ці без раза не мінить значіня слов. Раз не мать діштінктівной функції.
Стары правила списовной высловности жадали, жебы ся раз хосновав фурт, коли ся склад зачінав гласным. Такым способом раз замінює хыблячій зачаток складу. Теперь ся раз у высловности хоснує менше. Хоснованя разу подмінене головно реґіоналныма обычаями, мож уповісти, же в моравскій высловности ся раз вжыває омного менше.
У днешнїй чештінї раз выконує дві функції:
Означіня подїлу меджі словами і частями складеных слов. Обычайно ся вкладує меджі двох гласных, котры вєдно двогласку не творять, напр.používat[po.ʔuʒi:vat],táta a máma[ta:ta ʔa ma:ma]; у словах, што ся зачінають гласным, оддїлює приназывник, напр.zokna[s ʔokna]; вкладує ся перед гласным в другій части складеного слова, напр.trojúhelník[troj.ʔu:ɦɛlɲi:k]. Раз у такій функції ся хоснує головно вЧехах, наМораві ся обычайно высловлює без разу, напр.[troju:ɦɛlɲi:k],[zokna]. Обадва варіанты высловности суть тримлены за справны.
Выдїленя. Раз ся може хосновати про выдїленя даякого слова, высловность без разу обычайно є емотівно невтралнов.
У списовній высловности ся нїґда раз не хоснує в словах чуджоязычного походжіня, у котрых є злучіня двох гласных, напр. у словіkoala.
5 Фонемы /ʒ/ і /ǯ/ ся в писмі позначають діґрафами <dz> і <dž>. Як окремы фонемы ся тоты звукы стрїчають головно в словах чуджоязычного походжіня. У домашнїх словах суть звонкыма реалізаціями фонем /c/ і /č/.
6 Як окрема фонема /f/ ся в словах славяньского походжіня стрїчать лем выїмково. Обычайно звук /f/ є глухов реалізаціёв /v/.
7 Звук /v/ підлїгать реґресівній асімілації по глухости, напр.vzpomínka[fspomiːŋka], айбо сам ї не запричінює, напр.svět[svjɛt]
9 Глухе заднёпіднебне /x/ творить пару зо звонкым голосівковым /h/, хоць обидві приголосны ся розлучають містом утворїня. Носителї чують обидві як «заднї». Звонков реалізаціёв /x/ (напр., у злучінюabych byl) може быти голосівкове [ɦ] ці заднёпіднебне [ɣ]. Они сутьвольныалофоны, їх хоснованя є подмінене реґіоналныма обычаями.
10 Звонкоє /h/ є помірно шпеціфічноє про чештіну і дакотры славяньскы языкы (напр.словенчіну). У векшынї языків, котры мають /h/, тот звук є глухый. Даколи підлїгать проґресівній асімілації по глухости, передовшыткым у злучіню /sh/, напр.shořet[sxor̩ɛt]. Така высловность є тіпічна вЧехах. НаМораві в теперїшности екзістує реґресівна асімілація,[zɦor̩ɛt].
11 Звук /ř/ є шпеціфічный про чештіну, правдоподобно ся в іншых языках не стрїчать. Має двояку реалізацію, причім звонкый варіант є основным, під впливом окружіня согласных і на кінцю слова ся высловує глухо. Підлїгає як реґресівній (напр.přetvářka), так і проґресівній (напр.při) асімілації по глухости.
Характерізує ся тїснїшым контактом языка з твердымпіднебям як /r/, вдяка чому набыватьфрікатівного характеру. Має веце шуму, страчає властностисоноры – не годен стати в позіцію ядра складу. На роздїл од /r/, котре ся характерізує 1–3 выразныма ударами языка, /ř/ має 3–5 меншых і скоршых ударів. Уста суть при артікулації /ř/ помірно заокруглены.
12 /l/ є єднотным боковым звуком у чештінї. При высловлїню ся язык дотыкатьалвеолы, притімвоздух проходить около боків языка.
До характерных знаків чеськой высловности належать передовшыткым:
опозіція гласных по довгости (довгый—куртый), независлой од притиску;
опозіція согласных (окрем сонорів і півгласных) по глухости-звонкости (s–z, t–d, p–b ітд.), асімілація по глухости-звонкости;
страта звонкости в кінцёвых позіціях (напр.led[lɛt]);
Чеськычасослова мають три часы: минулый (претеріт), теперїшнїй (презенс) і будучій (футурум).Мають ай семантічну можность роздїліня одношіня до плынутя часу і завершености дїяня з помочоввиду (аспекту). З того погляду ся дїлять на завершены і незавершены. Завершены слова не годны выразити притомность, їх притомны формы выражають будучность.Выдїляють ся тричасословны способы: ознамовый (індікатів), условный (кондіціонал) і розказовый (імператів).Закладнов формов єінфінітів.
