У цій статті змодельовано уявну розмову між двома мислителями ХХ століття: Джоном Роулзом і Майклом Оукшоттом. Розмова є «уявною», оскільки, окрім кількох невеличких зауважень, що можна знайти у їхній спадщині, жоден з них напряму не звертався до іншого. Стаття починається з аналізу Оукшоттового образу «раціоналіста» та відповідної традиції в історії політичної думки. Зокрема, у статті показано, що раціоналізм у політиці передбачає переконання, що розум є непохибним провідником у політичній діяльності і що раціоналіст прагне визначеності та досконалості в політичних справах. Далі (...) у статті висвітлено раціоналістичні тенденції в «Теорії справедливості» Роулза, а також проаналізовано Оукшоттову критику раціоналізму, яку застосовано й до Роулза. Якщо стисло, Оукшотт розрізняє технічне та практичне знання і стверджує, що принципи, з яких складаються технічні керівництва на кшталт «Теорії справедливості», є спрощенням і не замінюють розуміння, яке ми отримуємо через власний практичний досвід та участь у певній політичній традиції. Пояснюючи Оукшоттову критику раціоналізму та позиції Роулза, автор статті демонструє наявність елементів релятивізму у ставленні першого до політичних практик і традицій, а через це – формулює заперечення проти Оукшотта, які міг би висунути прихильник Роулза. В цьому контексті проаналізовано схильність Роулза до ліберальної традиції та релятивності, що імпліцитно присутня у його поясненні «рефлексивної рівноваги» та «розумності», а також зауважено схожість Роулза з Оукшоттом. Зрештою, у цій статті стверджується, що сила Роулзової позиції полягає не в тому, що сформульовані ним принципи справедливості встановлюються раціональними агентами у вихідній позиції, а в тому, що вони є принципами, які породжені й співзвучні з ідеями, що глибоко вкорінені у самій західній традиції. (shrink)
No categories