У давньоруській та староукраїнській писемностях у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав,півустав,скоропис) Л вживалося у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.
У 16 ст., крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.
Являє собою дещо змінену букву старослов'янської кирилиці («люди»), що походить відгрецької літерилямбда. Углаголиці має накреслення.Числове значення у кириличній буквеній цифірі — «30», у глаголичній — «50».
Л — 16 літераукраїнської абетки. В українській графічній системі, як і в інших графічних системах на кириличній основі, «л» використовується для позначення[ɭ].
В сучасній українській мові вживається для позначення сонорного щілинного плавного передньоязикового бокового приголосного звука, який може бути твердим і м'яким (лихо,віл,літо,сіль,лишиня).
«Л» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.
У старослов'янській кириличній писемності ця літера мала числове значення«тридцять».
Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «шістнадцятий». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 8-л і т. д.
